Літо кашлем застрягло у горлі. Гортаю сторінки.
Дочитати б його якнайшвидше, крізь сон пережити.
Наші всесвіти мають на диво несхожі відтінки,
Але в них вибухають секундами метеорити.
Ти – космічно чужий. Це ховається в кожному дотику,
В кожнім погляді, схрещених пальцях, в оцій атмосфері.
Я смертельно закохана в твою хронічну екзотику.
Сліпо вірю тобі – найхимернішій моїй химері.
Все ж мовчу лиш тобою, і хай там між нами планети
Нездійсненності снів, ілюзорності літніх сезонів.
Я ніколи не знатиму, хто ти, для кого і де ти,
Бо у всесвіті звично не бачити твоїх кордонів.
Так не хочеться бути чужим і космічно далеким,
І згоріти болідом у ночі твоїх високостей...
Хай душа до душі не волає крізь мегапарсеки,
Хочу - серце до серця, на відстані - як в мікрокосмі.
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
