І так живеш - як на асфальті дощ,
Сьогодні ти із неба, завтра в небо,
І люди сірі як граніти площ,
І очі кольору "Нічого більш не треба"...
Ти думаєш, мені щасливо навесні,
Що у мені вирує сильний анальгетик,
Що я розвіявсь порохом доріг,
Відрікся від дитячих слів-патетик...
Ти, певно, хочеш, щоб спокійно жив,
Щоб одружився цим прийдешнім літом,
Щоб не шукав тебе в потоці злив,
Не таврував в душі пекельно розігрітим...
Та я живу як на асфальті дощ,
Сьогодні я із неба, завтра в небо,
Шукаючи поміж трикутних площ
Ще не загублену в тобі мою потребу...
