Поети часто, ніби діти,
Чекають на оцінки й квіти,
І щоб щодня лише овації,
А ще яскраві ілюстрації…
Давно вже цим переболіла,
І розрізняю чорне й біле,
Шукаю в віршах тільки позитив,
Та ігнорую сум і негатив!
Не дошкуляю жодним словом,
Про риму не веду розмову,
Нарешті стала я спокійною,
А також флегматично-мрійною…
Чужим життям не переймаюся,
Але щодня молюся й каюся!
