* * *
На подиху осінньої пори
Зліта пожовклий лист додолу,
Ляга не землю, цілувавши борони кори,
Торкається підніжжя... ще досі прагне вгору.
Він грунту позолоченому складе пару,
Зустріне зиму своїм поцілунком,
"А потім... потім я ще встану!..."-
Лементував, вмираючи під білим трунком...
