Пам*яті друга по клинку рапіри...
Білий сніг, крило дракона,
Що не вимовив і слова,
Що загинув під дощем
Вкрившись шкіряним плащем.
Ти всі хмари рвав шалено,
Дихав гаряче й пекельно
Бачив смуток ти та горе
У лісах жив та на морі.
Лицарів попік не мало
Та прийшло ельфійське жало
В серце вп’ялося тобі,
Тільки морок в голові.
Ти останнім був із роду
Шанував свою свободу
Та тепер твої кістки
Бачив я через роки.
Спи спокійно, гордий брате.
Твоя шкіра, наче лати
Не змогла тебе спасти.
Дрейку, нас ти всіх прости
