Іноді в кінці вулиці заходу жовтий блиск
Мури небес рушить заревом вогняним.
Тоді у вечірній Варшаві падає лист,
Віє весна і плине потоком молодим.
Скільки було в мене сліз і кохання скільки,
Скільки зітхань і щастя у зливах травня,
Мої слова до тебе і почуття великі:
Небо вертає все теплим віянням давнім.
І знову йду світлий, повний ніччю до краю,
В серці відкритім несу вологі листи,
Тоді в твоєму містечку темніли каштани,
Пахло горошком пахучим серце в пальті.
Плачу, моя єдина, тільки перед тобою.
Ти зрозумієш. Дозволиш здаватись покірним.
І весняне кохання знайдеш у скромнім слові
І тяжку гіркоту в цім вірші вечірнім.
Julian Tuwim Wieczorny wiersz
Czasem u szczytu ulic zachód żółtym blaskiem
Mury niebios rozwala na złomy płomienne.
Wtedy listopadowe wieczory warszawskie
Wieją wiosną i płyną, młodością wiosenne.
Ile łez we mnie było i ile miłości,
Ile westchnień i szczęścia w majowej ulewie,
I moich słów dla ciebie, i wielkiej czułości:
Wszystko z nieba powraca w dawnym, ciepłym wiewie.
I znowu idę lekki i nocą wezbrany,
Jakbym niósł liść wilgotny na sercu otwartem,
Wtedy w twoim miasteczku ciemniały kasztany,
Pachniał groszek pachnący na sercu pod paltem.
Płakać, jedyna moja, mogę tylko Tobie.
Ty zrozumiesz. Rozgrzeszysz spojrzeniem pokornym.
I wiosnę zakochanych znajdziesz w skromnym słowie,
I ciężką gorycz moją w tym wierszu wieczornym.
