А ти для мене стала, мов чужа,
Холодний погляд і не ті розмови.
Бо я такий один і ти одна,
А в кожного окремі є умови.
Так вийшло ти нещасна, от біда,
Бо бачиш, ти роки усі страждала.
Колись була любов, тепер нема,
Колись палала, а тепер зів’яла.
Кому потрібен сад де водограй,
Якщо до квітів в серці є байдужість?
Коріння мертве вже не поливай,
Бо на гіллях засохла стигла юність.
Хоч кажеш «Ти вже вільний, відлітай,
Ти вже не мій, тебе я не тримаю.»
Яб полетів в красивий, рідний край,
Але шкода, що крил давно немаю.
Пожовкле листя падає до ніг,
Старі гілки скребуть роздерту душу.
На завтра обіцяють перший сніг,
А я нажаль, піти із саду мушу.
27.12.25р. Олександр Степан.
