|
І та маленька квітка
Шукала світла
Шукала свого місця
І знайшла …його
…
Десь поміж тринадцяти планетних корпусів
На одному з ,хтось когось зустріне
А потім поцілує, а потім вкраде , а потім піде і загубить
І довго шукатиме «ш» ти мене
З пів 5 вечора до 7 дня
Чи то сон був?
——
Її кислотні пятнадцятисантиметрівки шпортаються в звичайнісінький самий щебінь. В повітрі пахне забороненим - він тягне її через цілу площу за руку змінити трек, а її охорона пантрує «спокій».
Вони вриваються в залу, доступ до «пульта» , вона обирає щось зі свого і бігом «рвати» танцювальну зону , кидати ендорфіни в усі боки і думати хоть би той день не закінчувався , а він думає : як би зробити продовження деінде.
За вікном літо, літо коли в 2 ночі +30, літо того року , в який здавалось би доля їй подарувала все - 17 років, волю, men її мрії , босоніжки , на яких можна підкрастися до комет і запитати який наступний кєрунок.
Ще годин 7 назад він не знав її імені , а вона не знала що забуває своє імʼя коли так сильно хвилюється. І саме тоді вона зрозуміла, що мабуть вже ніколи його не забуде. Він десь там завжди сидітиме в розділі «літо 20/надцять».
А ще потім будуть різні персонажі ж які вона б воліла не знати. А ще будуть нервові зриви, закриті двері, мокрі подушки, тисячі кілометрів надовго, непорозуміння , вибачення , крики , дні мовчанок, роздуми, тишина, щось велике і ніжне, потаємне, омріяне,перші зуби дітей.
Але, зараз вони сідають в червону фурію, він бере курс на схід, хоча зараз темінь чорнюща і все живе спить в очікуваннях мирного завтрашнього сонячного ранку. Вони їдуть так швидко , що здається повітря ріжеться наче масло , плавно і впевнено. А потім намазуєш на гарячий тост. І зверху полуничне варення. Зварене вчора.
Він палить в привідкрите вікно, тримаючи сигарету так ніжно, наче вона якесь пасмо волосся і не хочеться його зімʼяти. А волосся шовк, тікає крізь пальці. Впринципі як і її хороші думки та уява. Не до чемності.
Його пальці часом беруть її за руку, часом зриваються , тікають. І так по колу , і так по колу.
І ми такі протилежні(ні) як тоді всім здавалося , особливо тим жінкам , хто хотів заволодіти ним. А вони вперто летіли вперед, крізь туман середовища легкої поведінки і необізнаних карт. Вивчали територію місць, тіл , душ.
Я тебе на кожній з галактик, на кожній з планет і навіть в молекулах атомів-знайду. Я тебе в кожному вдиху і видиху-люблю.
Тримай мене як тоді -завжди.
Давай я витягну свої лакові , ядерно-рожеві і будемо бігти по малому , сонному місту , ти будеш мені шось шепотіти на вухо, я сміятимусь наче мені знову 17, я не пізнала гіркоти світу/людей і просто на лайті зможу знову летіти під 200.
Поверни нас на день , один , знову туди.
Ми ж тоді створили історію, історію яку записано на небі.
ID:
1052637
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.12.2025 03:29:42
© дата внесення змiн: 04.12.2025 03:31:38
автор: 8Miriam8
Вкажіть причину вашої скарги
|
