| Сторінки (7/606): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Не говори смиренно прощавай,
Літам слід сяяти на схилі днів,
Лютуй, ярися, тільки не згасай.
Мудрець провидів неминучий край,
Пітьму не нищать блискавиці слів,
Не говори смиренно прощавай.
Благий заплакав, створений ним рай
Лиш відблиск хвилі в безміру морів.
Лютуй, ярися, тільки не згасай.
Дикун восславив сонце й небокрай,
Вночі дізнався - марний його спів.
Не говори смиренно прощавай.
Сліпий зустріне смерть близьку нехай
Веселим сяйвом зоряним з-під брів,
Лютуй, ярися, тільки не згасай.
Мій батьку, на сумній межі ридай,
Благословляй, прокляття шли і гнів -
Не говори смиренно прощавай,
Лютуй, ярися, тільки не згасай.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1mRec3VbH3w[/youtube]
[b]Thomas Dylan Do not go gentle into that good night[/b]
Do not go gentle into that good night,
Old age should burn and rave at close of day;
Rage, rage against the dying of the light.
Though wise men at their end know dark is right,
Because their words had forked no lightning they
Do not go gentle into that good night.
Good men, the last wave by, crying how bright
Their frail deeds might have danced in a green bay,
Rage, rage against the dying of the light.
Wild men who caught and sang the sun in flight,
And learn, too late, they grieved it on its way,
Do not go gentle into that good night.
Grave men, near death, who see with blinding sight
Blind eyes could blaze like meteors and be gay,
Rage, rage against the dying of the light.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Не смійся з них. Не смій. Не треба. Бо болить.
Вони такі нещасні, ці маленькі люди...
То бур’яни, то кукіль ростуть на їх ріллі.
Не їх вина. В них теж душа багатотрудна.
Ти бачиш гідність в них? Я думаю, з них кожен
Високим мнить себе. Немає в них покори.
Хай мнять. Дай спокій їм. Бо заблукати може.
Людина бідна і, можливо, зла чи хвора.
Ох, не глузуйте з бідних! Серце повне болю!
Бо в кожній дрвінці*, як в тобі, душа зроста.
Знай, що даремно, брате, тих маленьких гониш:
Попросиш пити в них в обителі Христа.
[i]*Дрвінка – невеличка річечка, яка тече через пливучі піски. і є межею між цими пісками й містечком Козлувке. З дозволу міської ради Кракова реалізовано проект „Парк річки Дрвінка”
[/i]
[b]Julian Tuwim Nie śmiej się z nich...[/b]
Nie śmiej się z nich. Nie wolno. Nie drwij. Bo to boli.
To przecież tacy biedni, tacy mali ludzie...
To kąkole i chwasty na bezpłodnej roli.
Nie wiń ich. Mają dusze. I też żyją w trudzie.
A czyś widział ich dumę? Każdy z nich wszak sądzi,
Że jest wyższy od ciebie. Nie masz w nich pokory.
Ale niech sobie myśli. Pokój z nimi. Niech błądzi.
To człowiek biedny, mały. Może zły i chory.
Och, nie śmiej się z biedoty! Bo serce mi ranisz!
Bo mi twa każda drwinka, jak im, w duszę wrasta.
Wiedz, że daremnie, bracie, tych maluczkich ganisz:
Przyjdzie do nich - pić z nimi - smutny Chrystus Miasta.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
Лише тоді, коли жовтневий вітер
Холодні пальці вплутає в волосся,
Охоплений вогнем, йду в пастку сонця,
Тінь крабом по землі крадеться слідом,
Від моря чуються птахів розмови,
Закашляв ворон на гіллі зимовім,
Від слів її завмре гаряче серце,
Відхлине кров і віршем розіллється.
Ув'язнений у вежі слів, помітив
Ідуть за горизонт дерева говіркі
З жінками схожі, й наче в парку діти -
Дарунком зоряним біжать мої рядки.
Дозволь тебе створити з бука голосів,
З розмов дубів, із коренів сплести,
З прадавніх теренів читать твої листи,
Дозволь тебе створити з гомону морів.
Над папороттю маятник хитнеться,
Підкаже вголос час, нервовим змістом
Обдурить циферблат, світанку вісник,
Від вітру флюгер рвучко повернеться.
Дозволь тебе створити з міт лугових;
З прикмет трави, яку я розумію,
Прогнать дозволь з очей зиму червиву.
Дозволь повідати тобі про чорний гріх.
Лише тоді, коли жовтневий вітер
(Дозволь створить тебе з осінніх плесів,
Заплутаних розмов, горбів Уельсу)
Візьметься землю кулаками бити,
Дозволь тебе створити з безжальних слів.
На серці пустка, я пишу поспішно
Чорнилом крові, гнів скипає віщо.
З моря чується зловісний крик птахів.
[i]Вірш написаний до власного дня народження. Ймовірно писався у листопаді 1932 року, пізніше листопадовий вітер був замінений на жовтневий. Тема - творення віршів. Холодний вітряний жовтень, місяць народження Томаса Ділана - це передзимовий місяць, який навіває думки про смерть. [/i]
[b]Thomas Dylan Especially when the October wind[/b]
Especially when the October wind
With frosty fingers punishes my hair,
Caught by the crabbing sun I walk on fire
And cast a shadow crab upon the land,
By the sea's side, hearing the noise of birds,
Hearing the raven cough in winter sticks,
My busy heart who shudders as she talks
Sheds the syllabic blood and drains her words.
Shut, too, in a tower of words, I mark
On the horizon walking like the trees
The wordy shapes of women, and the rows
Of the star-gestured children in the park.
Some let me make you of the vowelled beeches,
Some of the oaken voices, from the roots
Of many a thorny shire tell you notes,
Some let me make you of the water's speeches.
Behind a pot of ferns the wagging clock
Tells me the hour's word, the neural meaning
Flies on the shafted disk, declaims the morning
And tells the windy weather in the cock.
Some let me make you of the meadow's signs;
The signal grass that tells me all I know
Breaks with the wormy winter through the eye.
Some let me tell you of the raven's sins.
Especially when the October wind
(Some let me make you of autumnal spells,
The spider-tongued, and the loud hill of Wales)
With fists of turnips punishes the land,
Some let me make you of the heartless words.
The heart is drained that, spelling in the scurry
Of chemic blood, warned of the coming fury.
By the sea's side hear the dark-vowelled birds.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Слухають вуха у вежі
Як руки грюкають в двері,
Очі у вікнах слідкують,
І пальці лягли на замок.
Відкрити чи зачекати
Той день, коли тут помру я
Чужим очам невидимим
В цьому надійному домі?
В руках - вино чи отрута?
На безлюдному острові
У морі слабкої плоті
З кістяними берегами
Лежить безмовна країна
На пагорбах божевільних.
Ні птах, ні летюча риба
Сон острова не порушать.
Вуха на острові чують,
Як вітер несе пожежу,
Очі на острові бачать
Шхуну на якорі в бухті.
Чи слід підійти до неї,
Щоб вітер тріпав волосся,
Чи смертного дня чекати
І моряка не впускати?
На шхуні вино чи отрута?
Руки грюкають в двері,
Шхуна на якорі в бухті,
Дощ ллється на дах і пісок,
Чи слід впустити чужинця,
Чи слід моряка вітати,
Чи смертного дня чекати?
Руки чужинця, трюм шхуни
У вас - вино чи отрута?
Thomas Dylan Ears in the Turrets Hear
Ears in the turrets hear
Hands grumble on the door,
Eyes in the gables see
The fingers at the locks.
Shall I unbolt or stay
Alone till the day I die
Unseen by stranger-eyes
In this white house?
Hands, hold you poison or grapes?
Beyond this island bound
By a thin sea of flesh
And a bone coast,
The land lies out of sound
And the hills out of mind.
No birds or flying fish
Disturbs this island’s rest.
Ears in this island hear
The wind pass like a fire,
Eyes in this island see
Ships anchor off the bay.
Shall I run to the ships
With the wind in my hair,
Or stay till the day I die
And welcome no sailor?
Ships, hold you poison or grapes?
Hands grumble on the door,
Ships anchor off the bay,
Rain beats the sand and slates.
Shall I let in the stranger,
Shall I welcome the sailor,
Or stay till the day I die?
Hands of the stranger and holds of the ships,
Hold you poison or grapes?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Підписом на папері рука міста зруйнувала;
Державницька п’ятірня оподаткувала життя,
Подвоїла світ мертвих, країну навпіл порвала;
П’ять володарів стратили короля.
Могутня рука примусить плечі горбитись плачем,
Суглобами своїх пальців, скрючених від судоми;
Убивства здатна спинити тільки пером гусячим,
Розчерком припинити розмови.
Від підпису на угоді світ почне лихоманить,
І розповсюдиться голод, і нападе сарана;
Визначною рукою володарює над нами
Чоловік, що нашкрябав своє ім’я.
П’ятеро владарів незворушно мертвих рахують,
Їх не розчулять рани чи розкроєні черепи;
Рука не має жалю, небо рукою керує;
Рука не дозволяє сльозам текти.
[b]Thomas Dylan The hand that signed the paper [/b]
The hand that signed the paper felled a city;
Five sovereign fingers taxed the breath,
Doubled the globe of dead and halved a country;
These five kings did a king to death.
The mighty hand leads to a sloping shoulder,
The fingers' joints are cramped with chalk;
A goose's quill has put an end to murder
That put an end to talk.
The hand that signed the treaty bred a fever,
And famine grew, and locusts came;
Great is the hand that holds dominion over
Man by a scribbled name.
The five kings count the dead but do not soften
The crusted wound nor stroke the brow;
A hand rules pity as a hand rules heaven;
Hands have no tears to flow.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
О зробіть мені маску і стіни ховатись від ваших
Олов'яних колючих очей, від насилля очкастих
ручищ, щоб я міг бунтувати з обличчям дитячим,
Дерев'яним чопом рот закрийте безглуздості вражій,
Мій дошкульний язик обучіть безпорадній молитві,
Мові щирій дозвольте солодкі обмани сурмити,
В старовинному панцирі у машкарі дерев'яній
Маскувати блискучі знання, проваливши екзамен,
Й виливати жалобу невтішним вдівцем, приховати
Беладонну* під віями, тільки б не зрадили очі сухі,
Перед іншими плач завести про удавану втрату,
Рот кривити для виду, рукавом прикриваючи сміх.
*[i] Беладонна - отруйна рослина, сік якої містить атропін. Якщо закапати сік беладонни в очі, зіниці розширюються і очі набувають особливого блиску.[/i]
Thomas Dylan "O Make Me A Mask"
O a mask and a wall to shut from your spies
Of the sharp, enamelled eyes and the spectacled claws
Rape and rebellion in the nurseries of my face,
Gag of a dumbstruck tree to block from bare enemies
The bayonet tongue in this undefended prayerpiece,
The present mouth, and the sweetly blown trumpet of lies,
Shaped in old armour and oak the countenance of a dunce
To shield the glistening brain and blunt the examiners,
And a tear-stained widower grief dropped from the lashes
To veil belladonna and let the dry eyes perceive
Others betray the lamenting lies of their losses
By the curve of the nude mouth or the laugh up the sleeve.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022