| Сторінки (22/2153): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Без найменшого жалю
У душі я роздавлю
Темні, тужні почуття
На усе своє життя,
Щоб і сліду не було
Їхнього, і щоб цвіло
Все моє життя, мов та
Квіточка, що розквіта
Після буйного дощу,
В душу замість них впущу
Найсвітліші почуття
Назавжди, без вороття.
Я не буду більш тужить,
А із ними буду жить
І ділитись із людьми,
Щоб не тільки я, а ми
Всі щасливими були,
Бо для цього і прийшли
В світ, і щоб як слід робить
Із метою залишить
Гідний слід на світі цім,
Щоб нащадки теж на нім
В щасті жили кожну мить,
Доки й їх життєва нить
Не обірветься навік,
Як скінчиться їхній вік,
Бо вже іншого життя
Не надасть нам майбуття,
Як би не хотіли ми,
Бо звемося всі людьми.
Євген Ковальчук, 23. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2025
Похилили віти
Клени до землі,
А під ними квіти.
Ще вони малі.
Ллється дощ із неба.
Квіти ті ростуть.
Згодом так, як треба,
Всі вони цвітуть.
Травка зелененька
Поруч теж росте.
Ще вона низенька.
З часом підросте.
Пташечки літають
В небі голубім,
Пісеньки співають
Радісно у нім.
Річка протікає.
Рибоньки пливуть
В ній. Вдаль пролягає
Неозора путь*.
Височіють гори
До небес, котрі
Вкрили мов простори.
Світить угорі
Сонечко і гріє
Ніжно, що душа
У мені радіє.
Світ цей прикраша
Матінка-природа.
В нім вона буя.
І її урода
Серце звеселя.
Серденько веселе,
Що й не передать
Радість цю. Ой, леле!
Справжня благодать.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 23. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2025
Тануть темні почування
У душі, мов сніг,
І пресвітлі, як світання,
На її поріг,
Наче на поріг оселі,
В тую мить стають,
Входять, всміхнені, веселі,
І мені дають
Щедро щастя превелике,
Що не має меж.
Хай воно і є безлике
У душі, та все ж
Нею щастя відчуваю
Я. Воно в мені.
З ним усі я забуваю
Почуття сумні.
Світлі почуття мов стерли
Їх. У небуття
Їх вони немов заперли
На усе життя.
Їх не буде. Тільки світлі
Будуть у мені,
Наче квітоньки розквітлі,
Гарні й запашні,
Буйно квітнути щомиті,
Доки буду жить,
Доки вже в останні миті
Час мій не збіжить.
Лиш тоді в ній їх не стане,
Лиш у тую мить,
Коли серце перестане
Битися умить.
Доти ж буду з ними жити
І усе робить,
Щоб повік вже не тужити
Навіть ні на мить.
Євген Ковальчук, 22. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2025
Мій погляд лине в вишину,
У небо. Я у ньому,
Неначе в морі, весь тону.
У небі голубому,
Мов човники, пливуть хмарки
У далеч неозору.
За ними ж і мої думки
Пливуть у тую пору.
Летять думки за небокрай,
Немовби пташенята.
Можливо, віднайдуть там рай
Ті думи-соколята.
Вітають сонечко думки,
І сонце їх вітає,
А разом з тим їх залюбки
Всіх ніжно зігріває.
Вони у сонця промінцях
Купаються, як в морі.
Вдаль стелиться думкам тим шлях
В небесному простóрі.
Ані початку, ні кінця
Той шлях в собі не має.
Яскраве світло промінця
Його, мов обіймає,
Освітлюючи, як свічки
У темряві глибокій.
Тим шляхом йдуть мої думки,
Огорнуті у спокій.
Нічого не хвилює їх.
Вони, як небо, вільні.
Я не зречусь думок своїх.
Вони ж бо нероздільні
Зі мною, наче краплі дві
Води. Я їх тримаю,
Хай де б не був, у голові,
Яку на плечах маю.
Впродовж всього свого життя
Я ними виражаю
Свої душевні почуття,
Які і поважаю,
Якими б не були вони.
Вони ж – мене частина,
Душі моєї глибини,
Душі, котра єдина
У мене лиш, як і життя,
Хоча думок багато.
Думками тішу почуття,
Неначе сина тато.
Думки у мене золоті,
Високі та крилаті,
Складні і в той же час прості.
Вони, немов у хаті,
В моїй голівоньці живуть.
За ними доглядаю
Я, бо життя свого всю суть
У них лиш убачаю,
А також в почуттях. Без них
Його й не уявляю.
Думок і почуттів сумних
Себе я позбавляю,
Бо лиш із радісними жить
Безмежно я бажаю
Життя свого усяку мить,
Аж доки вже до краю
Його не дійду, як впаду,
Заплющивши навіки,
Чи то на щастя, чи біду,
Своїх очей повіки,
Коли моя душа умить
Земний цей світ покине,
Коли вона в останню мить
У інший світ полине.
Євген Ковальчук, 22. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2025
Квіти кольорові,
Гарні й запашні
Почуття чудові
Будять у мені,
У моєму тілі,
В серці. Квіти ті
Сині, жовті, білі…
На моїй путі*
Стеляться, неначе
Стежка лісова.
Серденько ж не плаче,
А мов ожива,
Квітам тим радіє,
А душа співа
Й ніби молодіє,
Наче ожива.
Квіти розпускають
Пишні пелюстки
І немов впускають
Світлії думки
В голову. Бажання
Виника творить.
Квіти, мов кохання,
Надихають жить
І життю радіти
Неповторну мить
Кожну так, як діти.
Дощик буде лить –
Будуть виростати
Квіти й пишний цвіт
Гарно рузпускати
На увесь цей світ,
Світ цей наповнявши
Киснем життьовим,
Щоб, його прийнявши,
Дихали ми ним.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 21. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2025
Я іду тропою,
А вгорі висить
Небо наді мною.
В нім пташня летить,
Сонечко сіяє
І пливуть хмарки.
Все навкруг буяє.
Я ж, мов малюки,
У душі радію.
Серденько співа.
Я, мов молодію,
Хоч вже і не два
І не десять маю
Років, далебі.
Я немов тримаю
Всесвіт у собі.
Він в очах блискоче
І в душі моїй.
Він неначе хоче
Сподобáтись їй,
Наче юнакові
Дівчина-весна,
Мовби козакові
Юнка чарівна.
Так, він до вподоби
Їй украй, найбільш.
Світ, немов оздоби,
Одяга ще більш
Пишні трави, квіти
Гарні й запашні,
Що лише радіти
Хочеться мені.
Й радості немає
Вже ніяких меж.
Радість обіймає
Серце, душу теж.
Євген Ковальчук, 21. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2025
Розкрий душевні крила
Й тебе несе нехай
Усемогутня сила
У дивовижний край,
Де горя та нещастя
Нема і не було,
Де тільки світле щастя
І лагідне тепло
Людей всіх обіймають,
Як мати немовля,
Де їх всі відчувають,
Чия є та земля
Чудовая ще звіку,
Яка, неначе рай,
Який немає віку,
Бо завжди був той край,
Є, буде і надалі.
Хай крилонька несуть
Тебе у тії далі,
Хай в край той віднесуть,
В якім ти будеш жити,
Неначе у меду,
Забувши, як тужити,
А також біль, біду
Та інші всі нещастя,
Забувши їх навік,
Відчувши справжнє щастя,
В якому цілий вік
Вже житимеш. Я знаю,
В цім певен на всі сто.
У тім прекраснім кра́ю
Тобі ніщо й ніхто
Ніколи не завадить,
Як ти бажаєш, жить,
А лиш тому зарадить,
Аби прийшла ця мить.
Євген Ковальчук, 21. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2025
Думок в моїй голівці
Є стільки, мов зірок.
Вони в ній, як в домівці,
Живуть. Немов струмок,
Вони словами ллються,
Що в вірші я кладу,
Від радості сміються
І плачуть на біду.
Я – наче їхній тато.
Думки – мої сини
І дочки. Їх багато,
Та всі мої вони.
Думки мене формують,
А їх формую я.
Думки в мені існують.
Вони – моя сім’я.
Люблю, не зневажаю
Я їх. Впродовж життя
Я ними виражаю
Душевні почуття,
Які в мені вирують,
Мов буйний океан,
Які в мені бушують,
Неначе ураган,
Що стримати несила,
Одначе водночас
Вони немовби крила
Дають, і наче час
Спиняється навколо.
Душа у тую мить
За неба видноколо,
Немовби птах, летить,
Щоб сонечко зустріти
Й холодні почуття
Його теплом зігріти
На цілеє життя.
Сумним я не корюся
Думкам, а з ними я,
Немов борець, борюся
До самого кінця.
Здолавши їх, веселі
Й щасливі лиш думки,
Неначе до оселі,
Впускаю залюбки
До голови, щоб з ними
Вже більше не тужить,
Стежинками складними
Йдучи, а щоби жить
У щасті аж допоки
Не промине життя
Моє, що маю поки,
І вже без вороття.
Думки, на перший погляд, –
Порожняя мана,
Та з ними мій світогляд
Так, ніби далина,
Розширюється разом
Із тим знанням, що є
Моїм дороговказом,
Який мені дає
Вказівки та поради,
Куди я маю йти,
Щоб міг я до відради
Душевної дійти
І, наче воду, влити
У душеньку її,
Щоб разом з нею жити,
Немовби у сім’ї,
Впродовж життя усього,
А не якуюсь мить,
Адже воно для того
Й дано, щоб в щасті жить,
Щоб в щасті поживати
До самого кінця,
А не лише чекати,
Коли прийде мить ця.
З думками розділяю
Я радощі й жалі.
Із ними розмовляю
В цім світі, на Землі.
Вони відповідають,
Та чую їх лиш я.
Вони допомагають,
Щоб доленька моя
Мені завжди всміхалась,
Як милеє дитя,
Й всміхатися старалась
Усе моє життя,
Як втілюю їх. Знаю,
Тоді лиш я прийду
До долі, що бажаю,
До кóтрої і йду,
Долаючи незгоди
Усі на тім шляху,
А також перешкоди,
Позбувшися страху
Й зневіри, що здолати
Не зможу їх повік,
Що тільки коротати
Я буду весь свій вік
На світі цім. У цьому
Я певен на всі сто.
На світі голубому
Повік ніщо й ніхто
Нізащо не завадять,
Щоб в щасті я лиш жив.
Думки ж мені зарадять
Цьому, що б не робив.
Вони в душі розбудять
Пресвітлі почуття
І бути їм присудять
У ній усе життя,
Допоки не минеться
Воно, допоки смерть
До мене не торкнеться.
Душа ж моя ущерть
Наповненою буде
Лиш ними. Мов трофей,
Вона їх всіх здобуде,
І магією фей
Душа уся засяє,
Мов сонце в небесах,
Й весна в ній забуяє
У травах і квітках
Красивих та барвистих,
Пахучих, запашних,
Від сонця – променистих.
Купатиметься в них
Душа, а разом з нею
Також усі думки
Мої. Немов з ріднею,
Я жити залюбки
Зі світлим щастям буду.
Нещастя всі в ту ж мить
Навіки вже забуду,
Щоб з ними не тужить
Жоднісінької миті,
Впродовж всього життя.
Думки мої повиті,
А також почуття
Лиш щастям будуть. Буду
Я жити залюбки.
До щастя я прибуду.
Мені твердять думки.
Євген Ковальчук, 20. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2025
Багато слів так, як і зір,
Що й не порахувати,
Та зовсім це не перебір.
Не слід так міркувати,
Бо певне значення несе
У мові кожне слово,
Яке пояснює усе
Людині пречудово.
Вона і творить, і вжива
Його, як виникає
Потреба в тому, а слова
В нас кожна мова має.
У кожній мові є свої
Слова, які відсутні
У іншій мові. В ній її
Слова також присутні.
Складаються усі вони,
Звичайно, з певних літер.
Їх мов, та, боже борони,
Їх кидати на вітер.
Слова – не букви й голос лиш,
Який із уст лунає.
Як думаєш так, то облиш,
Бо правди в тім немає,
Бо певне значення несуть
Вони в собі. Всяк знає.
В них міститься глибока суть,
Що кожне слово має.
Хто зна її, той ужива
Його завжди до речі,
Своїм іменням назива
Усі на світі речі,
Процеси, дії, їхні теж
Ознаки. Так, немає
Словам у мові жодних меж.
Вони – немов безкрає
Й бездонне море. Переплить
Це море неможливо,
Хай і могли б ми вічно жить,
Якби було це диво.
Адже нові слова у нас
Ті речі називають,
Що з розвитком же повсякчас
На світі виникають.
Неологізмами такі
Слова ми називаєм.
Звичайно, ми слова й такі,
Що вийшли з вжитку, маєм.
Це архаїзми. Дідусі
Їх часом ще вживають.
Слова ці так, як і усі,
В нас словники вміщають.
Вони – неначе їхній дім,
Будинок чи оселя,
Хай навіть і відсутні в нім
Підлога, вікна, стеля…
Вони у словнику живуть.
А той, хто розкриває
Його й читає, той і суть
Усіх слів осягає
І далі вже їх ужива
Лиш так, як і належить,
І сумнів вже про ті слова
Голівку не бентежить.
Не можемо ми їх торкнуть,
Помацать, ніби речі,
Та можемо почуть, відчуть.
Відомо це й малечі,
Яка повторює слова
Тоді, коли вивчає,
Коли вона, немов трава,
Із часом виростає,
А разом з ними вироста
Запас їх словниковий,
Що з їхніх уст враз виліта
У світ цей пречудовий,
Який вони усі його
У всій красі словами
Змальовують впродовж свого
Життя. Уже віками
Слова живуть разóм з людьми,
А люди – разом з ними.
Висловлюємося всі ми
Словами і сумними,
І радісними, бо слова,
Як люди, настрій мають,
Хай в них відсутня голова
Й душі вони не мають.
Слова бувають золоті,
Що серце зігрівають,
Але також бувають ті,
Які його вбивають,
Примушуючи нас страждать.
Потрібно пам’ятати,
Що їх не варто уживать,
А треба уникати.
Слова, що люди вдень, вночі
Усюди промовляють,
Неначе золоті ключі,
Нам двері відчиняють
У світ, в якім ми почуття
Й думки, які ж ми маєм,
Впродовж всього свого життя
Всі ними виражаєм,
Описуючи світ навкруг,
Що і кінця не має,
Той світ, який нас, ніби друг,
Преміцно обіймає,
Даруючи нам все, що є
У нього. Ми ж приймаєм
Усе те, що він нам дає,
І вже його ми маєм.
Словами ж в нього ми життя
Неначе удихаєм
І в те, що навіть почуття
Не має, та ми знаєм,
Що і воно теж недарма
У світі цім існує,
Бо в певнім значенні трима
Його, бо в нім слугує
Також для певної мети,
Що здійснює для того,
Щоб я, вона і він, і ти
Впродовж життя усього
На цьому світі жили так,
Як маємо ми жити,
Щоб ми усі жили усмак,
Однак також робити,
Звичайно, ми повинні всі.
Слова лиш не поможуть,
Щоб світ в усій своїй красі
Розкривсь. Вони лиш можуть
Нас підштовхнуть чи надихнуть,
На шлях нас скерувати,
Щоб світле щастя досягнуть.
А далі прямувати
Самі повинні ми в той час,
Долаючи незгоди,
Що стануть на шляху у нас,
За всякої погоди.
Не зроблять це слова за нас,
Але нас підбадьорять
Вони усіх у слушний час
І лихові не скорять.
Євген Ковальчук, 19. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2025
Їжа живить тіло
Протягом життя.
Слово ж живить вміло
Думи й почуття.
В них воно вселяє
Силу неземну,
Також звеселяє
Їх у мить сумну.
Слово – ліки. Слово
Теж лікує нас
І не менш чудово,
Ніж вони, всякчас.
Тим, хто розуміє
Слово, тим воно
В душі завжди сіє,
Золоте зерно.
З нього проростають
В них ідеї ті,
Що їм помагають
В миті непрості.
Слово – мов криниця,
Що не має дна.
Слово – як скарбниця,
Наче таїна,
Що не всім розкрити
В світі цім дано,
Хоч і будуть рити
Аж по саме дно
Слова. Розуміння
Слова ті збагнуть,
Що його коріння
В ньому ж віднайдуть.
Тіла хай не має,
Та воно живе
В тих, хто уживає,
Доки ще живе.
Євген Ковальчук, 18. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2025
Що за жовте в небі коло,
Що сія та гріє,
Що цвіте усе навколо,
І душа радіє?
Певен, що ви здогадались,
Що це жовте сонце,
Й навіть в тім не сумнівались,
Що це яв, не сон це.
Промені свої пускає
Сонце і, мов мати,
Ними всіх нас обіймає,
Щоби зігрівати
Нам і тіло, й душу, й серце,
Думи й почування
Крізь небеснеє люстерце
З ранку й до смеркання.
Сонце – жовте янголятко
Дивиться на мене,
Наче милеє малятко,
Диво незбагненне,
Й на моїх устах усмішку
Променем малює.
Промінь я ловлю, мов кішку
Пес, який полює.
Я сміюся. Я щасливий,
І душа щаслива
Ловить промінь мерехтливий
Сонячного дива.
Сонце променів-цілунків
Зовсім не шкодує.
А, неначе міх дарунків,
Щедро їх дарує.
Ну, а я їх всі приймаю,
Мовби одкровення.
Світлом сонця освітляю
Темне повсякдення.
Євген Ковальчук, 17. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2025
Я несу в душі своїй
Світлі почуття.
Я бажаю бути їй
З ними все життя.
Хай вони у ній живуть.
Хай вони, немов
Квітоньки, у ній цвітуть
Знову, знову й знов,
Кожну неповторну мить
Часу, що мина,
Доки в цьому світі жить
Буду. Хай мина
Душу темне почуття.
Хай собі іде
Назавжди у небуття,
Звідки не прийде
Ні до кого вже воно
В нашому житті,
Що в цім світі нам дано,
Щоб лиш золоті,
Теплі, добрі почуття
У душі тримав
Кожен з нас усе життя,
Що нам Бог надав,
Бо воно лише одне
І, як прийде час,
Все ж навіки промине
В кожного із нас,
Як би не хотіли ми
Вічно в світі жить,
Бо звемося ми людьми
І вже не змінить
Нам цього. Тож слід лишень
Це прийнять нам всім
І на втіху жить щодень
В світі цім земнім.
Євген Ковальчук, 16. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2025
На повні груди я повітря удихаю,
Неначе в перший і останній раз.
Над мною висне небо, що без краю.
На нім сіяє сонце, що ураз
На мене теплі промені пускає,
В яких купаюсь, мов у морі, я.
Проміння сонця ніжно зігріває
Й голубить, ніби мати немовля.
Навколо мене розцвітають квіти.
Я їхній удихаю аромат
І хочеться в цю мить мені радіти
Душею й серденьком усім стократ.
І я радію. Серденько радіє,
А разом з ним душа радіє теж.
Вона в мені немовби молодіє,
І радості моїй немає жодних меж.
Вона, немов безкрає, синє море,
Тече в мені, а я у тону ній,
Забувши все своє земнеє горе,
Віддавшись до кінця лиш їй одній.
Частиною її я став одною,
Яку від неї вже не відірвать.
Я з нею йду життєвою тропою
І буду з нею й далі прямувать,
Допоки серце в грудях тихо б’ється,
Допоки я повітрям цим дишу,
Допоки, наче скло, не розіб’ється
Моє життя, коли цей світ лишу.
А доти буду я на ньому жити,
А також буду я на нім робить,
Щоб тільки в щасті жити, не тужити
І щоби гідний слід свій залишить.
Життя ж мені і надане для цього
Так само, як і кожному із вас,
Хай ночі однієї, дня одного
Розлучить смерть із ним навіки нас.
Євген Ковальчук, 16. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2025
День новий настав.
Я із ліжка встав
І дивлюсь віконце.
В небі світить сонце.
Вийшов я на двір.
Вгору звів свій зір,
Звів ще сонні очі
Після сну та ночі.
Що ж то за краса!
Сині небеса
Без початку й краю.
В них я поринаю,
Наче в океан,
Внутрішніх кайдан,
Що на шиї висли
Мов й безжально тисли,
Збувшись в тую мить.
І душа летить,
Мовби птах, на волю
Будувати долю
Щасную лишень,
Щоб я кожен день
З нею жив на цьому
Світі голубому,
Доки буду жить,
Доки не збіжить
Строк життя земного
І лише одного,
Якби я не хтів
Мати більш життів.
Євген Ковальчук, 16. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2025
Мов у човен, на хмарину
Білу я сідаю
Й понад світом в ту годину
В ній я пропливаю.
Поруч іншії хмарини
Й сонечко сіяє
Ясної цієї днини,
Світлом все сповняє.
В мене на отій хмарині
Світ, мов на долоні.
Небеса звисають сині.
Я у їхнім лоні.
Ні початку, ані краю
Небо те не має.
Я на хмарці пропливаю,
Що мене гойдає,
Наче гойдалка весела
Дітлахів у парку.
Унизу міста і села…
Я ж сідлаю хмарку,
Мов коня, і вирушаю
Десь за окрай* неба.
Там я сонце зустрічаю,
Наче так і треба.
Я привітно з ним вітаюсь
І воно вітає.
В променях його купаюсь
Я. Воно ж палає
І мене так ніжно гріє,
Щастям напуває,
Що моя душа радіє,
Серденько співає.
І мені в цю мить здається,
Більшого немає
Щастя, що немов сміється.
Щастя це базкрає.
*Окрай – заст. Край
Євген Ковальчук, 15. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2025
Сонечко палає.
Квітоньки цвітуть.
Річка протікає
У далеку путь*.
Пташечки літають
В небі голубім,
Пісеньки співають
Весело у нім.
Травоньки зелені
Все ростуть, ростуть…
А листки на клені
Таночок ведуть
Під повів легенький
Вітерця. Он бач,
На траві маленький
Коник-вистрибач.
Матінка-природа
Буйно розцвіта
І її урода
Серденько віта,
І у ньому сіє
Світлі почуття.
Серденько радіє,
Як мале дитя,
А душа співає,
Наче соловей.
Серце вистрибає
Із моїх грудей.
Стримати не може
Вражень, почуттів
Радісних. О, боже!
Аж бракує слів.
Ні, не описати
Почуттів моїх.
Тільки відчувати
Можу я всіх їх.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 15. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2025
Палахкотять в мені вогнем
Впродовж всього життя
Усе палкіше з кожним днем
Думки та почуття
Багаття їхнє кожну мить
Горить, палахкотить,
Палає, сяє, пломенить
Яскраво й тріскотить.
В багатті їхнім я горю.
Вони в мені без меж
Горять тоді, коли творю
Й відпочиваю теж.
Без них цього б я не робив.
Без них на світі цім
Я б, мабуть, навіть і не жив.
Вони – мій світ, мій дім.
Я все, що є на цій землі,
Сприймаю завдяки
Лиш їм – і радощі, й жалі…
Вони, немов струмки,
Течуть у тілі, у душі
Кожнісінькую мить
І радять, мов товариші,
Мені, як маю жить,
Щоб все життя моє було
Солодким, наче мед,
Щоб, мовби квітонька, цвіло.
Я з ними йду вперед,
До світлого лиш майбуття,
Лишивши біди всі
В минулому без вороття,
Щоб ув усій красі,
Неначе пишні квіти ті,
В мені впродовж життя
Цвіли, мов сонце, золоті
Думки та почуття.
Євген Ковальчук, 15. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2025
Небо ясне. Сонце красне
З нього нам сіяє,
І навколо все прекрасно
Квітне та буяє.
І мене, неначе друга,
Сонце обіймає.
І уся пекуча туга
З серденька зникає,
А натомість радість світла,
Що кінця не має,
Наче квітонька розквітла,
В ньому розцвітає,
Пригортає, ніби мати
Рідне немовлятко,
Й серцю хочеться співати,
Мовби соколятко.
Сонце ніжно тіло гріє,
І душа сміється,
Сонцю ясному радіє.
Серце в грудях б’ється,
А здається, наче грає
Так, немов музи́ка.
Серце міцно обіймає
Радість превелика.
Ясне сонце, сяй із неба,
Грій мене і далі.
Що ж іще для щастя треба?
В серці всі печалі
Так, як сірники, згорають,
Сонце, із тобою.
Серце світлі огортають
Почуття собою.
Будеш ясно ти світити
І так ніжно гріти,
Буду з ними й далі жити
Я й життю радіти.
Євген Ковальчук, 14. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2025
Якось всміхнена Маринка
Стежкою ішла.
Довгою була стежинка,
Що її вела.
Поруч квіти розквітали
Гарні й запашні.
В небі пташечки співали
Радісні пісні.
Ясне сонечко світило
І несло тепло.
На душі Маринці мило
Й весело було.
Та якось вона почула,
Що мов плаче хтось.
Серце в грудях стрепенуло.
Може, лиш здалось?
Стала пильно прислухатись,
Звідки плач лунав.
«Ні, таке не може здатись»,
Внутрішній казав
Голос їй, одначе лився
Плач той жалібний.
То об камінець забився
Песик ще малий.
Лапка в нього рану мала,
А із неї кров,
Наче річка, протікала
Знову, знову й знов…
Нікому було спинити
Кров. Ні, не могла
Раненого залишити
Дівчинка й взяла
Песика вона з собою
Лагідно, пішла
З ним широкою тропою,
Що домів* вела.
Песик же так жалібливо
Вже не скавучав,
Бо турботу особливо
В час цей відчував,
Що несла йому Марина, –
Дівчинка мала.
Навіть хай вона – дитина,
Та її могла
Дати песику малому,
Що собі не міг
Дати ради в світі цьому
В час, як занеміг.
Вдома ранку лікувала
Песику цьому,
Годувала, напувала
Дівчинка. Тому
Незабаром він одужав.
Ранки не було.
Песик вже її подужав
Так, неначе зло.
Не хотів він вже потому
Від Маринки йти.
Звик до неї і до дому.
Більш до самоти
Не хотів він повертатись,
А хотів лишень
Із Мариночкою гратись
Весело щодень.
Не була Маринка проти.
З песиком вона
Щонеділі, щосуботи
З рання дотемна,
На дозвіллі в будні гралась.
Песик – друг тепер.
З ним вона не розлучалась,
З ним і дотепер.
*Домі́в – діал. Додому
Євген Ковальчук, 14. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2025
Ясно світить сонце
У моє віконце.
Вийшов я із хати
Сонце привітати,
Бо уже світанок.
«Сонце, добрий ранок!»
А воно світило
Й гріло любо, мило
Променями тіло,
Що його хотіло
Ніжно відчувати
І не відпускати
Ввечері за обрій,
Щоб в цій миті добрій,
Як в ріці, тонути,
Повністю відчути
Тілом і душею
Сонце, що із нею
Будить почування
Світлі, мов світання.
А, можливо, сон це?
Ні, насправді сонце
Будить поступово
Їх в мені чудово,
Що душа співає.
Серце ж їй мов грає,
Начебто музи́ка.
Радість превелика,
Що й кінця немає,
Міцно обіймає.
Євген Ковальчук, 13. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2025
Якось деревце схотів
Петрик посадити.
Сам собі прошепотів:
«Маю це зробити!»
Вірним другом Петрик був
Матінці-природі.
Ще ізмалечку він чув
Вдома і в народі,
Що життя є джерелом
Матінка-природа
Всіх і всього загалом,
Що, мов нагорода,
Скарб, дарунок, справжній дар,
Даний світу цьому,
Щоб багатий і злидар
Жили з ним на ньому
В згоді й злагоді щомить,
Доки серце б’ється,
Доки будуть в світі жить
І не розіб’ється,
Наче скло, життя у мить,
Як воно минеться,
Як його слабкая нить
Назавжди порветься,
Бо лише одне дано.
Всяк це добре знає.
Петрик в земленьку зерно
Кинув. Доглядає
Він щодня за ним як слід:
Зранку поливає,
Поливає і в обід.
Часу він не гає.
Згодом із того зерна
Пагінець з’явився.
Петрику не дивина
Це, бо ж так трудився.
Вище й вище деревце
В нього виростало,
Як і мало бути це,
Бо часу чимало
Витрачав, як доглядав
Він за ним, мов тато.
Згодом Петрик з нього мав
Яблук пребагато.
Яблука були смачні,
Що й не передати.
Ними Петрик цілі дні
Міг би ласувати.
Так віддячило йому
Деревце. Він знає
Дуже добре це й тому
Яблук повно має.
Яблука у літній час
Рясно плодоносить
Деревце це повсякчас,
Досить їх приносить,
Та не лиш Петру, а всім,
Хто проходить поруч.
Так, зривають всі на тім
Деревці власноруч
Яблука, які висять
На гілках низенько,
І за мить вже хрускотять
Ними пресмачненько.
Їх не шкода деревцю
Навіть всі роздати,
Має в пору літню цю
Їх і буде мати
Через рік і через два,
Як і нині має.
Зайвими є тут слова,
Бо це кожен знає.
Євген Ковальчук, 13. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2025
Пташечка собі літала
В яснім небі і співала
Дзвінко пісеньки веселі.
Унизу виднілись скелі,
Сині ріки протікали,
Пишні трави проростали,
Ниць хилили древа віти.
Попід ними гарні квіти
Квітнули, цвіли, буяли
Й пахощами світ сповняли…
В небі сонечко світило
Й ніжно гріло. Пташці мило
Жить було на світі цьому,
Як донині ще нікому.
Якось пташечка літала
Так, як завжди, та й упала.
Крильце пташечка забила.
В небо пурхнути несила
Вже було. Вона стогнала
Жалібно, бо відчувала
Біль пронизливий, пекучий,
Невимовний, нестерпучий.
Якось шлях той, де лежала
Пташечка та, проминала
Дівчинка, ішла, раділа
Та цю пташечку уздріла.
Серце в неї защеміло,
Вирватись з грудей хотіло.
Пташечці їй шкода стало.
В небі ж сонечко блищало
Ясно й далі. Підібрала
Пташечку цю та помчала
З нею дівчинка до дому
І за пташечкою в ньому
Заходилась доглядати:
Обережно лікувати
Крильце зламане, побите,
Кров’ю повністю залите;
Годувати, напувати,
Як малу дитину мати...
І допоки доглядала,
Пташечка ж перебувала
В клітці, звідки виглядала
У віконце, бо бажала
Дуже пташечка літати
В небі й весело співати,
Та ще сил вона не мала.
Ніч за ніччю проминала.
День за днем йшов непомітно...
Пташечці було самітно
В клітці. Крильце ж поступово
В неї гоїлось чудово.
Рана меншою ставала,
Гоїлася, заживала.
І прийшла нарешті днина
Та, в яку вже ця пташина
Крильце те, котре зламала,
Вилікуване вже мала.
І настав час випускати
Пташку з клітки та із хати
На свободу, в небо чисте
І від сонця променисте,
Що мов кликало, манило
Пташечку до себе мило.
Небо ж – пташечки оселя.
Вікон в ній нема, та стеля
Є блакитна і безмежна.
В небі пташка – незалежна.
Може вільно бо літати
І від радості співати
Дзвінко, лунко, голосисто
І велично, і врочисто,
Мов співачка професійна,
Що та пісня мелодійна
Ллється довгою рікою,
Ширячись в той час луною
По усій своїй окрузі,
Що всі ті, що є у тузі,
Тут же тугу випускають
З серця й радість упускають
В нього так, немов до хати,
Щоби більш не сумувати.
Дівчинка це розуміла
І, хоч дуже вже хотіла
Вдома пташечку лишити,
Щоби завжди з нею жити,
Випустила у віконце.
І тоді яскраве сонце,
Що світило й ніжно гріло,
Тут же пташечку зустріло,
Як вона затріпотіла
Крильцями і полетіла
В небо, де зустріла й волю,
І свою щасливу долю.
Євген Ковальчук, 12. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2025
Світить ясне сонце.
Думаю: «Невже
Дійсність, а не сон це?»
Дійсність. Сяє вже
Сонце яскравіше,
Промені з небес
Шле. Стає тепліше.
Чудом із чудес
Всіх найбільш звичайним
Й незвичайним є,
Чудом життєдайним,
Бо воно дає
Силу, щоб ми жи́ли.
Нею напува
І із тої сили,
Ніби ожива
Серденько крилате,
Мовби птах-життя,
Серденько багате
На ті почуття,
Що у нім палають,
Як вогонь, щомить
І мов надихають
Лиш добро творить,
Доки серце б’ється,
Доки, як маля,
Весело сміється.
А із ним земля
Буйно розквітає.
Сонце все палкіш
В небесах палає.
На душі тепліш.
Душенька співає
Радісні пісні.
Більшого й немає
Щастя, що в у мені.
Євген Ковальчук, 11. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2025
Серцем, повне почуттів
Світлих, володію.
Їх без жодних зайвих слів,
Мов насіння, сію
У серця людей усіх,
Що живуть на світі,
Щоб лунав веселий сміх
Їхній взимку, вліті,
Восени і навесні,
Щоб життю раділи
Дійсно, а не лиш у сні
І щоб молоділи,
Всупереч своїм літам,
У душі щомиті.
Світлі почуття їм дам.
Ними оповиті
Будуть завжди їх серця.
Ними будуть повні
Аж до самого кінця.
Миті їм чудовні
Даруватиме життя
І нестиме доля.
Будуть світлі почуття –
Зникне і недоля,
Мов її і не було,
І уже не прийде.
Сонце, що несе тепло
Лагіднеє, вийде
Із-за хмар у тую ж мить,
Буде ніжно гріти.
Будуть люди всі щомить
У душі горіти
У багатті почуттів
Світлих, наче сонце
Те, що сяйвом промінців
Світить у віконце.
Євген Ковальчук, 10. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2025
Хочу час я зупинить,
Щоби молодим буть вік,
Та не вдасться ні на мить
Ані зараз, ані повік.
Буде й далі він минать.
Буде й далі він іти,
Наче річка, протікать.
Знаємо це я і ти.
Можемо спостерігать
Ми за ним, як він мина,
Дні і роки рахувать
Доти, доки сивина
В нас не з’явиться й прийде
Наш кінець на світі цім.
Час же той, що нині йде,
Буде й далі йти на нім.
Що було, не прийде знов.
Те, що буде, ще прийде,
Але прийде не на зов
Наш, який до нього йде,
Й не тоді, коли цього
Дуже всім нам закортить,
А тоді, коли його
В світі цім настане мить,
А також у місці тім,
Де воно й повинно буть.
Нам потрібно лиш усім
Цюю істину збагнуть
Й часу річкою плисти,
Доки нас вона несе,
Бо колись і я, і ти
Помремо. Скінчиться все,
Що ми маємо в житті
В світі цім, та лиш для нас.
Як тепер, і в майбутті
Буде проминати час.
Євген Ковальчук, 08. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2025
Сонце світить в небесах
Ясно та сяйливо
Й на моїх воно устах
Усмішку грайливо,
Мов художник, як митець,
Променем малює.
Кожний сонця промінець
На устах танцює.
Як маля, моя душа
Радісно сміється.
Сонце душу потіша.
І мені здається,
Щастя більшого нема.
Геть пішла вся туга.
Душу міцно обійма
Так, немов друг друга,
Світле, ніжне почуття.
Почуття велике
Увійшло в моє життя.
Хай воно безлике,
Та воно насправді є.
Я це точно знаю,
Бо воно мені дає
Те, що відчуваю
Тілом і душею я,
Що аж слів бракує,
Щоб це дивне почуття,
Що в мені вирує,
В цьому вірші описать.
Ні, не описати,
Скільки б не прийшлось писать.
Тільки відчувати
І, як в морі тім, тонуть
В ньому лиш можливо.
Розумом же не збагнуть
Це прекрасне диво.
Євген Ковальчук, 08. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2025
Сонечко сіяє.
Хмароньки пливуть.
Все навкруг буяє.
Квітоньки цвітуть.
Річеньки дзюркочуть.
Травка вироста.
Пташечки скрегочуть.
В серці розцвіта
Радість, наче квіти
Гарні й запашні,
Й хочеться радіти
В цюю мить мені.
Радість обіймає
Серденько моє
І усе, що має,
Щедро віддає.
Я його приймаю.
Я беру його
І за мить вже маю.
Серденька мого
Більше не турбує
Смуток прегіркий.
В серденьку панує
Спокій, що важкий
Смуток той розвіяв
Десь у небуття,
І у нім посіяв
Світлі почуття,
Із якими жити
Буду я щомить,
Щоб більш не тужити.
Вже не защемить
Серце, а тримати
Світлі почуття
Буде й дарувати
Всім усе життя.
Євген Ковальчук, 07. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2025
Зводжу очі я угору,
А на мене в тую пору
Промені пускає сонце.
Думаю: невже не сон це,
Не фантазія-уява,
А реальність, дійсність, ява?
Так, це дійсність. Сонце сяє
Й світлом все навкруг сповняє,
Що вся матінка-природа –
Незрівнянна насолода –
Пишні шати одягає –
Буйно й гарно розцвітає,
Мов уперше і востаннє.
Сонце ж в літню пору раннє,
Рано з обрію виходить
Й пізно ввечері заходить.
Уночі його немає.
Зранку ж знову визирає
З неба й промені пускає
І голубить, зігріває
Ними, мов дитину мати,
Що лиш хочеться співати
Весело й життю радіти
Неупинно, наче діти.
Сонце в небі ясно сяє –
В серці пишний цвіт буяє.
Сонце з неба ніжно гріє, –
Мов дитя, душа радіє.
Сонце сяє, зігріває –
Щастя більшого й немає.
Євген Ковальчук, 07. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2025
Кожна неповторна мить
Нашого життя,
Що невпинно все летить
Птахом в майбуття.
Ні, не зможемо спинить
Ми її повік,
Доки тягнеться, мов нить,
Наш життєвий вік.
І коли не буде нас,
Як припиним жить,
Буде проминати час,
Часу кожна мить,
Доки світ є, на якім
Всі ми живемо,
І тоді, коли на нім
Раптом помремо.
Інші будуть в ньому жить
Люди чи ще хтось,
А також – як слід робить,
Щоб не довелось
В ньому вік свій коротать,
Тобто лиш тужить.
Будуть добре працювать –
Будуть добре жить.
Лихо праця віднесе.
Все воно піде.
Праця щастя принесе,
Що так кожен жде,
Як настане, як прийде
Та жадана мить,
Та до тих усіх, хто йде.
Тим лиш пощастить.
Часу ж байдуже, ким є
Ти на світі цім.
Хто працює, тим дає
Щастя він на нім.
Євген Ковальчук, 06. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025
Ясне сонечко моє
З неба засвіти
І проміннячко своє
Лагідне пусти.
Я купатимусь у нім,
Наче у ріці,
І у щасті чарівнім.
Теплі промінці
Щастя це дадуть мені.
Я з ним буду жить
Наяву, а не у сні
Тільки кожну мить
Власного життя, яке
З часом промине
І навік, адже людське,
І тому одне.
Із тобою лиш прожить
Прагну я життя.
Будеш ти з небес світить,
Світлі почуття
У мені, немов вода,
Будуть протікать
І жоднісінька біда
На дорозі стать
Не посміє більш повік.
Щастя неземне
Прийде на увесь мій вік.
Все життя земне
Більш не буду я сумним.
Буду кожну мить
Жити з щастям чарівним,
Доки буду жить.
Ти лиш, сонечко, свого
Не ховай лиця
Що впродовж життя всього
Мить тривала ця.
Євген Ковальчук. 06. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025
До небес злітаю
Я, неначе птах.
Світ весь обіймаю.
Він в моїх руках,
Ув обіймах. Світе,
Я тебе люблю!
Серденько зігріте.
Ним любов ловлю,
Що його ж і гріє,
Ніби золоте
Сонце, і леліє.
А навкруг цвіте
Все, мов в казці, квітне,
Пишно розцвіта.
Серденько тендітне
Любо світ віта:
«Світе, добрий ранок,
Друже мій, який
Зустріча світанок
Теплий і ясний!»
Сонце ж в небі сяє
І тепло несе,
І тому буяє
Навкруги усе.
І душа радіє.
Серденько співа.
Теплий вітер віє.
Хилиться трава.
Пташечки співають.
Річенька біжить.
Квіти розцвітають…
Як же добре жить!
Слів мені бракує.
Щоб вир почуттів,
Що в мені вирує,
Вірш вмістити вмів.
Євген Ковальчук, 06. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2025
В серце кожної людини
Світлі почуття
Сію я, немов зернини,
Щоб усе життя
Їхнє раєм видавалось
Їм, щоб ним було,
Щоб усе у них вдавалось,
Щоб життя цвіло
Їхнє, наче в полі квіти
Гарні й запашні,
Щоб раділи, мовби діти
Ранішній весні,
Кожній неповторній миті
Власного життя,
Щоби радістю повиті
Думи й почуття
В них були і так жилося,
Як бажають всі,
Щоб задумане збулося
Ув усій красі
Неповторній, загадковій,
Милій, чарівній,
Незрівнянній, пречудовій,
Пишній, неземній.
Я від серденька бажаю
Людям це усім
І я певен, точно знаю,
Що на світі цім
Доленька все ж їм всміхнеться.
Лихо все земне
Промине і їх торкнеться
Щастя неземне,
І не будуть більш тужити
Всі вони повік,
А у щасті будуть жити
Весь земний свій вік.
Євген Ковальчук, 05. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2025
Світить сонце із небес
І так ніжно гріє.
Я немов ожив, воскрес.
Серденько радіє.
Повниться теплом душа
Й радістю до краю
Так, неначе вируша
До небес, до раю.
Сум же, ніби сніг, розтав.
Більш його немає.
Я ще радіснішим став.
Радість обіймає,
Мовби друг, мене всього.
Буду з нею жити
Я впродовж життя всього.
З нею я дружити
Буду. Смуток же мене
Більш не потурбує.
Стороною омине
Він мене. Це чує
Серце й певен, буде так.
В цьому світі буду
Жити я лише усмак.
Лихо ж все забуду,
Мов його і не було,
Мов не існувало,
Щоб життя, мов квіт, цвіло
Й щастя дарувало,
Із яким би жив щомить
З вечора до рання
Й навпаки, допоки мить
Не мине остання.
Повен щастям неземним
Серцем і душею,
Ширитиму, наче дим,
Я його землею.
Євген Ковальчук, 05. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2025
Ніч в минуле відійшла.
День новий настав.
Сонячного він тепла
Нам подарував.
І прокинулись квітки
Гарні й запашні,
Що навіяли думки
Добрії мені.
Встали степ і луг, і гай,
Поле, сад і ліс…
Забуяв навкруг розмай
Їхній, що приніс
Серцю світлі почуття,
І йому їх дав,
Темні ж геть у небуття
Тут же відігнав.
Я угору очі звів.
Там небес блакить.
Бачу – зграя в нім птахів
Вже ключем летить.
І лунає їхній спів
Гарний та дзвінкий.
Хай він навіть і без слів,
Та такий палкий!
Долу річенька біжить
У незнану даль.
Тоне в ній у тую мить
Вся моя печаль
І уже не вирина,
Захлинувшись в ній,
Як її дісталась дна
В темряві німій.
Все навколо розцвіта.
Всюди пишний цвіт.
З днем новим мене віта
Так увесь цей світ.
Євген Ковальчук, 05. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2025
Ой, пекучий ти жалю,
Серденько не край
Без краплиноньки жалю,
Наче коровай!
Серденько ж живе. Воно
Відчуває біль,
Що несеш йому давно
Вже ти звідусіль.
Час цьому покласти край.
Час тобі іти
З нього десь за небокрай,
В іншії світи,
Де навкруг й душі нема,
А лише пітьма
Темнолиця і німа
Пустку обійма.
З серця йди і не вертайсь
Більш до нього ти!
Навіть і не наближайсь
Ні на крок! Змети
Всі свої сліди й мене
Назавжди забудь!
Хай у серці біль мине!
Ти ж подалі будь,
Бо причиною його
В нім є саме ти!
Серця більш не край мого!
З нього геть лети,
Наче птах! Нехай ввійдуть
Світлі почуття
В серце і нехай живуть
В ньому все життя,
Щоб тебе навік забув,
Жалю, я в цю ж мить
І щоб я щасливим був
В світі цім щомить!
Євген Ковальчук, 04. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2025
Думаю-гадаю
Про життя-буття,
Чом в собі я маю
Думи й почуття,
Що мене провадять
В світі цім щомить,
Що часами радять,
Як у ньому жить,
Щоби те збулося,
З чим би не тужив
Я, а щоб жилося
Так, як заслужив
Справами отими,
Що робив, роблю,
Справами, якими
Сам же й зароблю
Те, чого бажаю
Мати у житті.
Я часами маю
Миті непрості,
Але не корюся
Їм, а щоб їх збуть,
З ними я борюся,
Бо щасливим буть,
Лиш як їх здолаю,
Зможу. Добре я
Розумію, знаю
Це. Тоді моя
Доленька всміхнеться,
Промине напасть
І більш не вернеться.
Доля ж щастя дасть.
І я в серці мати
Щастя кожну мить
Буду й дарувати,
Доки буду жить.
Євген Ковальчук, 03. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2025
Радість ніжно обіймає
Серденько моє
І дає усе, що має,
Все, що в неї є.
Серденько ж моє сміється,
Наче немовля,
І іще ритмічніш б’ється,
Ніби розмовля
Тихо стуками зі мною.
Стуки – це слова,
Що течуть у нім рікою,
Як вода жива.
Серденько до мене мовить:
«Як же добре жить!»
Серденько щасливі ловить
Миті, кожну мить.
Їх на світі вистачає.
Треба лиш ловить.
Той, хто їх не помічає,
Щоб щасливо жить,
Той сліпий, сліпий душею.
Радість не знайде
Той, хто хоче жити з нею,
Та чомусь не йде
Все до неї, мов чекає
Щоб вона прийшла,
А та туга, що тримає
В серці, геть пішла.
Не піде сама та туга
З серденька твого
Й не обійме, наче друга,
Радість вже його,
Лиш якщо про це ти мріять
Будеш, а робить
Варто кожному з нас, діять,
З радістю щоб жить.
Євген Ковальчук, 02. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2025
На папір з моїх думок,
Що тримає голова,
Так, неначебто струмок,
Виливаються слова.
Всі вони стають в рядки,
Мов солдати в стрій, й не гірш
І утворюють думки
Зі словами новий вірш,
У якому строфи є,
Що складаються з рядків.
Відповідне місце є
В них у кожного зі слів.
Ті з них, що в кінці стоять,
Мають риму. Ці слова
Всі співзвучно гомонять
Між собою, мов братва.
В вірші також, звісно, є
І ідея головна.
Разом з темою стає
В нього струнко і вона.
Виника вона раніш,
Ніж сам вірш, а далі вже
Розвивається точніш,
У подробицях. Невже
Білий вірш також бува?
Так, це вірш, який без рим.
Ні, не мають їх слова
В нім. Відомо це старим,
Молодим. Відомо всім,
Хто і пише, і чита,
Хто на білім світі цім
Вірш шанує, почита.
Віддзеркалення душі -
Вірш, її всіх почуттів,
Дум, що, мов товариші,
Обіймають нас в житті.
Євген Ковальчук, 02. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2025
Гойдає вітер, мов на каруселі,
На дереві зеленії листки.
Вони на нім танцюють, як веселі,
Усміхнені на святі малюки.
І кожен їхній рух є неповторним,
Легким, неначе птаха розмах крил,
І дихають повітрям животворним,
Що їх бадьорить, додаючи сил.
Листки танцюють, і уже спинити
Вони не можуть танець свій. Пташки
Навколо них літають. Зачепити
Вони не сміють їх у танці. А листки
Усі танцюють весело, без впину
Під подув вітру і пташок цих спів
В цю літню, теплу, сонячну годину,
Купаючись у сяйві промінців,
Які з небес їм сонце посилає,
Які на них воно, мов розлива.
І щастя більшого для них немає,
А щастя кожен лист той відчува,
Хай навіть нам здається, що не мають
Вони в собі ніяких почуттів,
Але вони танцюють і співають.
Танок – це їхній трепіт, ну, а спів –
Це їхнє ледве чутне шелестіння.
Його почує той, хто має слух.
Листки танцюють. Їхнє тріпотіння
У танці тім захоплює мій дух.
І я від них не можу відірвати
Свій погляд той, який, немов до них
Прикутий. Слів не підібрати.
Нема у людській мові слів таких,
Що повністю могли би передати
Нестримний вир солодких почуттів.
Листки ж продовжують все танцювати
Під шепіт трав і під пташиний спів…
Євген Ковальчук, 01. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2025
Вогонь. Дивлюся я на нього
І не відводжу вже очей.
Дивлюсь на нього я одного,
Мов інших більш нема речей.
Є він і я. В нім потопає,
Неначе в морі, погляд мій
І з нього вже не виринає.
Вогонь сичить, неначе змій.
Заворожив вогонь мій погляд,
Немов чаклун, і в тую мить,
Мов відбивається світогляд
Весь мій у нім. Вогонь горить.
Вогню того я не торкаю.
Якщо торкну, то обпече,
Чого я зовсім не бажаю,
Бо біль всім тілом потече.
На нього можу лиш дивитись
І слухати, як тріскотить,
І грітись, щоб не застудитись,
Коли навкруг мороз лящить.
Він світло нам дає в годину,
Коли настала темна ніч,
Немов прогнавши світлу днину,
Яка уже минула, пріч*.
Вогонь нізвідки не береться.
Запалюємо ми його.
Над ним же дим постійно в’ється
Впродовж життя вогню того
І навіть після ще час певний,
Коли вогонь уже погас.
Також бува вогонь душевний,
Коли в душі натхнення нас,
Неначе друга, обіймає.
Вогонь той світиться в ту мить,
Горить, палахкотить, палає
І надихає нас творить.
*Пріч – діал. Геть
Євген Ковальчук, 01. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2025
Випиваю чашу щастя я до дна.
Ні краплини в ній не залишаю.
Порожніє повністю в ту мить вона.
Я ж, її п’ючи, вже відчуваю,
Як те щастя, начебто стрімка ріка,
Розтікається в мені, мене сповняє,
В кожную клітину тіла проника,
В душу й серце світлі почуття вселяє.
Хочеться мені тоді ще більше жить,
Мить солодку цю вік відчувати.
Хочеться мені себе заворожить
З часом, щоб ніколи не вмирати,
А тонути в морі щастя без кінця,
Також без найменшого упину,
Щоб тривала завсігди*мить ця
Й ніжно тішила мене, людину.
Прагну я цього і, певен, буде так.
Навіть хай не вічно, та все ж буду
В щасті жити, жити лиш усмак,
А нещастя все навік забуду
Так, немов його повік і не було,
Наче то була лише омана,
Від якої серденько моє пекло
І боліло, мов найбільша рана.
Усміхнеться доленька моя мені,
Мовби найгарнішая дівиця,
Стре всі почуття в душі сумні
Й радісні дасть, ніби чарівниця.
Буду з ними в світі цім я жить
Протягом життя свого усього.
Буду з ними жити я щомить,
Доки не помру вже дня одного
Чи одної ночі в ту останню мить,
Що до мене, наче птах, прилине
І мені мої закриє очі вмить,
І мине моє життя єдине.
*За́всігди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 01. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2025
Погляд в небо мій пірнає
Так, неначе в море.
І у ньому потопає
Все душевне горе.
Більш воно не виринає,
В ньому захлинувшись,
А натомість мило грає,
Струн душі торкнувшись,
Неймовірне, справжнє щастя.
Я ж пісні співаю
Радісні, а про нещастя
Більш і не гадаю.
Щастям повну душу маю,
Що воно аж ллється,
Як вода із водограю,
А душа сміється
Весело й життю радіє
Так, неначе діти,
Що тим щастям володіє
Й буде володіти,
Доки я на світі цьому
Житиму. Тужити
Я не буду більш на ньому.
В щасті буду жити
Й ним з людьми всіма ділитись,
Щоб й вони з ним жи́ли,
Доки в грудях буде битись
Серце, і робили,
Все як слід, бо без роботи,
Наче сніг, розтане
Щастя. Вгрузнуть знов в турботи.
Щастя ж більш не стане.
І вже щастя повернути
Важко може бути,
Щоби знов його відчути
І в нім потонути.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2025
Вкотре я пишу свій вірш.
Може, кращий, може, гірш
Він, ніж попередні, та
Серце наче розквіта
В час, коли його пишу.
Віршем я тоді дишу,
Мов повітрям цим земним.
Мов зливаюся я з ним,
Наче краплі дві води
У одну, і назавжди.
Я – це вірш, а вірш – це я.
Це поезія моя,
Із якою я на «ти».
Світ вона весь, всі світи,
Що у всесвіті цім є,
Бо поезія дає
Крила ангельські мені
У безмовній тишині,
Щоб із нею я літав,
Ніби птах, і пізнавав
Цей безкрайній диво-світ
І її впродовж тих літ,
Доки серце у мені
Битиметься – ночі, дні,
Тижні, місяці, роки́…
Доки почуття й думки
Матиму в цім світі я,
Доки не прийде моя
Смерть на білім світі цім.
Вірші ж лишаться на нім.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2025
Я без жодного жалю
Тугу в серці роздавлю
І до нього притулю
Світлу радість, що люблю.
Я не буду більш тужить.
Серце більш не защемить.
З радістю я буду жить
В цьому світі кожну мить.
Радість світла, осяйна
Зайде в серце, й, мов весна
Лагідна та запашна,
Буде квітнути вона,
Та не тільки навесні
Й влітку, а поки в мені
Цілі ночі, також дні
Серце б’ється. В тишині
Чути тихий стук його.
Ні, не скривдить більш його
Протягом життя всього
Вже ніхто й ніщо. Цього
Прагну я і певен в тім,
Що я житиму на цім
Світі в щасті чарівнім,
Неповторнім, неземнім.
Щастя в серце увійде
Й все нещастя відведе
В безвість, і повік ніде
Більш воно не забреде.
В безвісті воно згорить,
Мов сірник, у тую ж мить.
І в цім світі в щасті жить
Будуть люди всі щомить,
Все життя, яке мине
Назавжди, бо лиш одне.
Смерть ніхто ж не омине,
Як вона нас проковтне.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2025
Я найбільш життя кохаю,
Бо цінніше, ніж воно,
Я нічого більш не маю,
Бо одне лише дано,
Як кожнісінькій людині,
Що живе на світі цім,
Що живе на ньому нині.
Світ – її єдиний дім.
Іноді в житті нещастя
Відчуваю, але теж
Відчуваю світле щастя,
Що не має жодних меж.
І за це життя кохаю
Я, за це його люблю,
Що я щастя відчуваю
Й все можливеє роблю,
Щоби щастя відчувати
Мить кожнісіньку життя,
Щоб в своїй душі тримати
Тільки добрі почуття,
Щоб вони в ній розцвітали,
Наче квіти навесні,
Щоб вони всі дарували
Щастя світлеє мені.
А нещастя все забуду,
Щоб не бути більш сумним.
Відчувати щастя буду
Й з усіма ділитись ним,
Щоб усі були щасливі,
Щоб купалися усі
Безперервно в щастя зливі,
Ув усій його красі,
Доки в грудях серце б’ється,
Доки, наче скло, життя
Наше все не розіб’ється
Вже навік, без вороття.
Євген Ковальчук, 29. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2025
Звеличую я тую мить,
Коли забилося умить
У грудях серце, як родивсь,
Ту мить, коли на світ явивсь,
Розплющив очі і вдихнув
Повітря вперше, і відчув
Його я неповторний смак
Тоді у неньчиних руках;
Як, наче квітка навесні,
Розкрились почуття в мені,
Які я маю й дотепер,
Поки живий, поки не вмер.
Життя – найбільший в світі дар,
Що і багатий, і злидар
В цім світі має, лиш одне
І з часом все ж таки мине
У несподіваную мить
Воно. Його порветься нить.
Коли? Ніхто цього не зна.
Для нас це вічна таїна.
Тому повинен кожен з нас
На цьому світі повсякчас
Життю радіти, так прожить
Його кожнісінькую мить,
Щоб нам уже на схилі літ
Жаль не було лишити світ,
Лишивши добрий слід на нім.
Життя суть й полягає в тім.
Для цього нам життя й дано,
Хай навіть і мине воно.
Євген Ковальчук, 29. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2025
Небо повністю блакитне,
Бо на ньому ні хмарини.
Небо теє непохитне
Над землею висне днини,
Ночі, що й не полічити
Їх. На нім сіяє сонце
В час, коли ніч йде спочити,
Мило всім нам у віконце.
Уночі ж на ньому сяють
Зорі й місяць жовтоликий,
Що собою наповняють
Навкруги цей світ великий
В небі, що його вкриває
Мов блакитною габою,
Як дитину, сповиває,
Огортаючи собою.
Іноді на ньому хмари
Непомітно виникають,
Наче сірії примари,
І дощем все поливають.
Часом блискавка сяйлива
В тому небі виникає
В час, коли йде дощ чи злива,
І його мов розрізає.
Ні початку, ані краю
Небо споконвік не має.
Як на нього споглядаю,
Інколи на нім літає
Зграя пташок, що співають,
Як їм добре жить на волі,
Понад квітами літають,
Що цвітуть під ними долі.
Небо – це птахів оселя.
Хай і вікон в ній немає
Та дверей, зате є стеля,
Що блакитний колір має.
Євген Ковальчук, 29. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2025
*****
Я прагну зберегти
Всі світлі почуття
В душі і їх нести
Впродовж всього життя,
Хай де би не я жив
На білім світі цім,
Аби лиш не тужив
Ніколи вже на нім,
А ніс їх у собі
Усяку часу мить,
А також ніс тобі,
Коли в душі щемить
У тебе, щоб той щем
Зник й не лишив слідів,
Щоб ти із кожним днем
Все більше лиш радів
Життю, яке одне
У кожного із нас,
Життю, яке мине,
Коли настане час.
Адже життя – це дар
Найбільший, що в нас є.
Багатий чи злидар.
Воно усім дає
Можливість так прожить
Його, як кожен з нас
Бажа. Лиш слід ловить
Момент свій в слушний час.
Й всміхнеться він тобі.
Життя всміхнеться теж.
Із щастям у собі,
Яке не має меж,
Шляхом життя іти
Вже будеш цілий вік,
Нещастя, що мав ти,
Забувши все навік.
Євген Ковальчук, 28. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2025
*****
Так, я знаю, я – людина,
Та часами видається
Те, що я – немов хмарина,
Із якої дощик ллється
Й все довкола поливає,
Щоб воно росло і квітло.
Сонце я, що виглядає
Із небес, несе всім світло
І приємно зігріває
І людину, і тварину
Лиш тоді, коли палає,
Тобто в денную годину.
Синє море я глибоке,
У якім пливуть рибини.
Барвне поле я широке,
На якім цвітуть жоржини.
Я – гора міцна й висока,
Що аж небеса торкає.
Я – шумливая протока,
Що під ними протікає.
Дерево я листянеє
Влітку, взимку ж – зі снігами.
Небо я, удень яснеє,
Вкрите уночі зірками.
Я – рясний дощ, що, буває,
Ллється з неба, із хмарини
І собою поливає
Навкруги усі рослини.
Я – туман, що наповняє
Простір прохолодний зранку.
Промінь сонця – я, що сяє
Й будить всіх же на світанку.
Так, я знаю, я – людина,
Та усе, що світ цей має,
Теж, бо я – його частина
Та, якої більш немає.
Євген Ковальчук, 28. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2025
Я на струнах серця граю
Уночі, мов на гітарі,
Й радісні пісні співаю
Разом з місяцем у парі.
Ніч не темна, ясна нічка,
Бо сіяють в небі зорі,
А під ними квітне чічка*.
Стільки їх, мов крапель в морі.
Зорі хоровод заводять
Під пісні, неначе діти.
Ніч. Вони всі верховодять
З місяцем. В душі радіти
Хочеться лиш в цю годину.
Тепла ніч, пора ж бо літня.
Огорта мене, людину,
Радість світла, усесвітня.
Я завершую співати.
Простір, мов могутня сила,
Що в словах не передати,
Миттю тиша охопила.
Все і всі навкруг заснули,
Позаплющуючи очі.
Їх преміцно огорнули
Невидимі руки ночі.
Ніч їх, мов заворожила
Чи немов зачарувала.
Їх вона заполонила
Наче в мить, коли настала,
Темним покривалом вкривши
Світ на суші і на морі,
Мовби свічі, запаливши
Жовтий місяць, ясні зорі
В небі. Буде панувати
Ніч, допоки не настане
День новий нової дати.
Лиш тоді її не стане.
*Чічка – діал. Квітка
Євген Ковальчук, 28. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2025
В щастя я пірнаю,
Наче у ріку,
Й більш не виринаю
З нього, щоб гірку
Доленьку не мати
В світі цім повік,
Щоб лиш відчувати
Щастя цілий вік,
Щоб з ним тільки жити,
Мовби у раю,
Й більше не тужити
В рідному краю
І на світі всьому,
Де б не був на нім
Я, щоб жив на ньому
В щасті чарівнім
І діливсь ним з тими,
В кого ще нема,
Хто йде непростими
Стежками. Прийма
Кожен хай це щастя
І живе з ним вік,
Про усі нещастя
На увесь свій вік
Позабувши, наче
Їх і не було.
Прагну я найпаче,
Щоб життя цвіло
В них, неначе квіти
Гарні й запашні,
Щоб життю радіти
Цілі ночі й дні,
Бо життя минеться
Наше все земне,
Як його порветься
Нить, бо лиш одне.
Євген Ковальчук, 27. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2025
*****
Сильний вітер віє.
Справжній буревій.
Вітре-вітровіє,
Із душі розвій
Почуття сумнії
Десь за небокрай,
Щоб пройшли, лихії,
Щоб настав їм край.
Вже тримать несила
Їх в душі своїй,
Що мене просила,
Щоб надав я їй
Почуття лиш світлі,
Щоб вони в ній, мов
Квітоньки розквітлі,
Квітли знову й знов.
Скільки ж ще чекати,
Щоб настало це?
Скільки ж зволікати
І в своє лице
Вдари лиш приймати
Сильні без кінця.
Щастя прагну мати,
Щоб настала ця
Мить і шоб тривала
Вже вона весь вік,
Щоб не відпускала
Більш мене повік,
Доки буду жити
Я на цій землі,
Щоби не тужити,
Щоб забув жалі,
А щоб радість світла
Вік в душі була
І, немов розквітла
Квітка, в ній цвіла.
Євген Ковальчук, 26. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2025
Хай летять, немов пташки,
З голови сумні думки,
А із серця – почуття.
Хай летять без вороття,
На усе моє життя
В невідоме небуття.
Я не хочу з ними жить
І весь вік лише тужить.
Ні, не буде більш цього
Упродовж життя мого
Усього. Я залишу
Їх. Натомість запрошу
Світлі почуття й думки,
Щоб щомиті залюбки
Жив на цьому світі я,
Щоби доленька моя
Лиш всміхалася мені
І улітку, й навесні,
Восени і взимку теж,
Щоби не було і меж
Щастю, що, немов пташки,
В почуття і у думки
Прилетіло, наче в дім,
У моєму молодім
Тім житті, яке мина
Рік за роком. Омина
Хай нещастя все земне
Стороною в нім мене
Й всіх, щоб в світі жили ми
Всі щасливими людьми.
Євген Ковальчук, 26. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2025
Корабель мій пропливає.
Корабель життя.
Із минулого рушає
Він у майбуття.
У майбутнє невідоме
Вирушає він.
В майбуття ще незнайоме
Мчить він навздогін
За неоціненним щастям,
Що зустріть бажа,
Покінчивши із нещастям
Тим, що зневажа.
Чи до нього ще доплине
Корабель життя
Того, що лише єдине
В світі маю я?
Вірю, що таки доплине.
Ні, я певен в цім.
Так, до нього він приплине.
В щасті чарівнім
Буду я на світі жити
Вже тоді весь вік
І не буду я тужити
Більш на нім повік.
Лишенько усе минеться,
Ніби й не було.
Доленька мені всміхнеться,
Щоб життя цвіло,
Наче пишнобарвні квіти,
Щоб йому радів
Я, немов маленькі діти,
Світлих почуттів
Повен в серці молодому
Аж по самий край,
Доки не прийде на цьому
Світі вже мій край.
Євген Ковальчук, 25. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2025
Пригорну я до сердéнька
Світлі почуття,
Наче батько чи то ненька
Ріднеє дитя.
Серце лагідне й тендітне,
Мовби квітів цвіт,
Пишно, буйно враз розквітне
На увесь цей світ.
Ні, не буде сумувати
Більш воно повік.
Світлі почуття тримати
Буде цілий вік
І ділитиметься ними
З усіма людьми,
Щоб ніколи вже сумними
Не були всі ми,
А життю лише раділи,
Доки не мине,
А не тільки животіли,
Бо лише одне
В нас воно, бо більш не буде.
Іншого життя
Жоден з нас вже не здобуде.
Слід нам до пуття
Правду цю просту збагнути
І як слід робить,
Та не марно спину гнути,
А щоб заробить
Щастя те, яке бажає
Мати кожен з нас,
Доки ще повз нас минає
Наш життєвий час,
Що минути, звісно, може
В будь-якую мить.
Ось, чому на світі гоже
Слід нам жить щомить.
Євген Ковальчук, 25. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2025
Попід сонцем я стою,
А воно палає.
І, мов сніг, я розтаю.
В мене виникає
Враження таке. Мене
Ніжно зігріває
Сонце світле, осяйне.
Серденько співає.
В нім приємні почуття
Будяться, мов діти.
З сонцем я усе життя
Буду вкрай радіти.
Так, радітиму знов, знов,
Без кінця та краю.
Житиму я радо, мов
У небеснім ра́ю,
Бо цього найбільше я
В світі цім бажаю,
Бо лихії почуття
Всі лиш зневажаю.
Хай вони в один момент
Вигорять, мов дрова,
До кінця, цілком, ущент
Всі багаттям слова,
Що тече із уст моїх
Довгою рікою,
Щоб не мали більше їх
Ми повік з тобою.
Хай лиш добрі почуття
В серці кожен має
Цілеє своє життя,
Що іде, минає,
Плине, протіка, біжить
Все без перестання,
Аж допоки не збіжить
Мить його остання.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2025
Сонце – жовтокрилий птах,
Наче справжнє диво,
У блакитних небесах
Пломенить сяйливо,
Ніби воду, розлива
Промені. Приймає
Їх зеленая трава
І ще більш зростає.
Їх приймають і квітки,
Що також зростають
Так, неначе малюки,
Й пишно розцвітають.
У повітрі запашний
Запах їх витає,
Мовби птах, і світ земний
Ніби огортає
Він собою. І в ту мить
Дихать легше стало,
І у серці горе вмить
Так, як сніг, розтало.
Тепле сонце почуття
Світлі любо, мило
На усе моє життя
В серці розбудило.
Ні, вони більш не заснуть,
Більш не будуть спати.
З ними лиш життєву путь*
Буду я верстати
Цілі ночі, цілі дні,
Доки серце б’ється
Неупинно у мені,
Док’ не розіб’ється,
Наче скло, моє життя,
Що люблю найбільше,
Бо до нього вороття
Ввік не буде більше.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2025
Сонце промені пускає
В серденько живе.
І у ньому розквітає
Почуття нове.
Зветься почуття це щастям,
Що кінець кладе
Будь-яким земним нещастям,
В небуття веде
Їх і їхнє вмить займає
Місце в тую мить.
І нещастя більш немає,
Серце не щемить,
А нестримано радіє,
Весело співа
І неначе молодіє,
І із уст слова
Ллються на папір рікою,
Що не зупинить
Ні на мить вже нам з тобою
Ті слова в ту мить.
Вірш новий слова формують
І його, мов дім,
Поступово всі будують
Не мені лиш – всім
Тим, хто буде ‘го читати
В радості, в журбі,
Щоби час свій не втрачати,
І візьме собі
З нього те, що потребує,
Що його у мить
Скрутну, може, порятує,
Втішить, захистить,
Наче воїн, від недолі,
Щоб прийшов лишень
До щасливої він долі
Й з нею жив щодень.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2025
Зелене листя і трава.
Пахучі й барвні квіти.
Легенький вітер повіва
І хилить долу віти.
Безхмарні небеса вгорі.
З них сонечко сіяє
Яскраво в ранішній порі
І світлом світ сповняє.
Все збуджується навкруги –
Поля і полонини,
Ліси, діброви і луги
Моєї Батьківщини.
А сонце дужче вже пече
У небі, припікає.
В долині річенька тече,
Невпинно протікає.
І рибки плавають у ній.
Над нею вже літають
Пташки, яких вже цілий рій,
І весело співають.
Й самому хочеться співать.
Моя душа радіє.
Словами це не передать
І тим, хто володіє
Майстерно ними. Відчувать
Лише подібне диво,
Що може всіх зачарувать
На світі цім, можливо
І тілом, і душею теж,
І серцем, що співає.
І щастю, радості цій меж
Жоднісіньких немає.
І жити хочеться ще більш
Й ніколи не вмирати.
Як я, природу цю найбільш
Ніхто не смів кохати.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2025
Утіка сум-туга
З серденька мого.
Серденька потуга
Геть жене його.
І його пресвітла
Радість огорта,
І, немов розквітла
Квітка, розцвіта.
Серденько радіє,
Як мале дитя,
Бо ним володіє
Світле почуття.
В нім воно існує.
В нім живе воно.
Ним воно керує,
Бо йому дано,
Наче подарунок,
Мовби скарб, як дар.
Ніби порятунок
Від знегод і чвар,
Є це почування
Дивне, чарівне,
З вечора до рання
Й навпаки мене
Ніжно пригортає.
Так, як, в мені
Серденько співає
Радісні пісні.
Більше не горює
У мені й душа,
А під них танцює,
Бо її втіша,
Пестить та леліє
Світле почуття.
І душа радіє
Так, немов дитя.
Євген Ковальчук, 23. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2025
*****
Пригорни мене до себе,
Радість неземна,
До душі. Я знаю, в тебе
Також є вона.
Хай моя душа з твоєю
Злиється в одну
І чарівністю своєю
В темну далину
Прожене на віки вічні
Тужні почуття,
Щоб були в ній віковічні,
Світлі. Все життя
Я із ними жити буду,
А сумні навік
У єдину мить забуду.
Більш вони повік
До душі не проберуться,
Наче злодій в дім.
Ні, цього і не діждуться.
Доки в світі цім
Житиму, у ній пресвітлі
Буду я тримать
Почуття, щоб, мов розквітлі
Квіти, розцвітать
У душі і посівати
Їх в серця людські,
Щоб ніколи більш не мати
Почуття гіркі
Ні мені, ні їм – нікому,
Бо життєву суть
Світлі почуття на цьому
Світі нам несуть.
З ними лиш усі нещастя
Знищимо умить.
І прийде до нас всіх щастя
В ту солодку мить.
Євген Ковальчук, 23. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2025
*****
Сонце світить, блискотить,
Сяє та палає,
Пломенить, палахкотить,
Ніжно зігріває.
Щастя більшого нема,
В мить цю видається.
Радість серце обійма.
Серденько сміється
Весело, мов немовля,
І життю радіє,
А навколо вся земля
Квітне та буйніє
Так, неначе в перший раз
І останній, квітне.
І здригається ураз
Серденько тендітне
Від прекрасної краси,
Що й не передати,
Хоч би як ти не проси.
Тілом відчувати,
Серцем і душею теж
Лиш можливо диво
Це. Немає щастю меж.
Всюди так красиво.
І тону я в цій красі
Повністю, до краю.
На землі живуть усі,
Я ж – немов у ра́ю.
І за спиною немов
Крила виростають,
І мене і знов, і знов
Міцно огортають
Дивовижні почуття
Й думи неймовірні,
Що мені усе життя,
Певен, будуть вірні.
Євген Ковальчук, 23. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2025
Сонце в небі сяє
Світле, осяйне,
В серденько вселяє
Щастя чарівне,
Ним його сповняє
Аж по самий край
І мов відчиняє
Двері в справжній рай.
Входжу я до раю,
Щоб у ньому жить.
Зовсім не чекаю,
Доки прийде мить,
У яку не стане
Чути серця стук,
Битись перестане
Серце – тук-тук, тук,
Бо ж життя, що плине
Саме так, як час,
В світі цім єдине
В кожного із нас.
Іншого не буде
Ані в нас, ні в тих,
Хто в світ ще прибуде,
В тих, хто вже затих.
Те, що буде далі, –
Вічна таїна,
Ко́тру в ідеалі
Ще ніхто не зна,
А лиш припускає
Те, що може буть,
Думає-гадає,
Та яка в тім суть?
Суть у тім, щоб жити
І робити в цім
Світі, щоб лишити
Добрий слід свій в нім.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2025
*****
Я чую, бачу, відчуваю
На дотик і на смак
На цьому світі, в ріднім кра́ю,
Щоб жив лише усмак.
Хоч неприємні почування
Часами у мені
Є також, та я без вагання
Ті почуття сумні
Усі із серця проганяю
У темне небуття
І навстіж двері відчиняю
Його, і почуття
У нього, мов у дім, впускаю
Лиш світлі, чарівні,
Щоб доленька, яку я маю,
Всміхалася мені,
Де б я не був на цьому світі
І що би не робив,
Щоб в серці я, мов квітка в цвіті,
Цвів пишно, тобто жив
Лиш так, як я того бажаю,
Кожнісінькую мить
Невпинную, що проживаю,
Допоки буду жить,
В часи і добрі, і важкії,
Допоки я дишу
І вірші ті пишу, якії
У спадок залишу
Всім тим, хто далі жити буде
На світі цім земнім,
А також тим, хто ще прибуде
Й теж житиме на нім,
Бо хоч поети також смертні,
Як люди всі, однак
Всі вірші їхні є безсмертні.
Було, є й буде так.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2025
Зводжу очі вгору
В ранішнюю пору,
Наче так і треба.
Вабить їх синь неба.
В ньому ж ні хмаринки.
Сонячні жаринки,
Наче з неба зорі,
Падають надворі
Й будять все довкола
Повагом, спроквола,
Бо ж минула нічка
Вже. Тече вдаль річка.
Квіти розкривають
Очі й розквітають
В лузі біля клена.
І трава зелена
Наче оживає.
В небі вже літає
Зграя пташеняток –
Савок, голуб’яток…
І вони стрічають
День новий, співають
Дзвінко, голосисто,
Весело. Й сяйнисто
Почуття пресвітлі,
Мовбито розквітлі
Квіти, розцвітають
В серці й надихають
В цьому світі жити
Й лиш добро творити.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2025
Розцвітають квіти
Гарні й запашні.
Їм радіють діти.
Радісно й мені.
Із душі вся туга
Йде геть крадькома.
І мене, мов друга,
Радість обійма.
Буду з нею жити
Я увесь свій вік.
Сумувать-тужити
Гірко більш повік
В світі цім не буду.
Темні почуття
Я усі забуду
На усе життя.
Навкруги нестиме
Радість все мені
І вона ростиме
В серця глибині,
Наче гарні квіти,
Цілі ночі й дні.
Буду я радіти
І співать пісні
Про те, як живеться
Любо в світі цім,
Доки не порветься
Нить життя на нім,
Бо люблю найбільше
Я своє життя,
Бо ж до нього більше
Мати вороття,
Як мине, не буду,
Як і всяк з людей.
Зняв давно полуду
Цю я із очей.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2025
Маю я надію,
Що все зле мине.
Я тоді зрадію.
Усього мене
Радість нескінченна
Міцно обійме
І її блаженна
Душенька прийме.
І вона в ній жити
Буде так, немов
Дома. І тужити
Більш не буду знов
Я на цьому світі.
Взимку, навесні,
Восени і вліті
Доленька мені
Буде посміхатись,
Ніби немовля,
Завжди. Прислухатись
Добре буду я
Лиш до неї, щоби
Жив із нею вік,
Про жалі й хвороби
Будь-які навік
Позабувши, наче
Зовсім їх нема.
Серце хай не плаче
Більш, а обійма
Хай його лиш щастя,
А також любов,
Щоб я до нещастя
Знову не прийшов
Більш повік на світі,
На якім живу,
Щоб, мов квітка в цвіті,
Жив я наяву.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2025
Прямую я шляхом життя,
Який мене веде
Туди лиш, звідки вороття,
Коли вже приведе,
Не буде. Я іду туди.
Аби лиш не привів
Мене він якось до біди,
Якої б я не хтів.
Але, якщо все ж приведе,
Її здолаю я.
Я певен, що не підведе
В цім силонька моя.
Її я маю. В мене є
Вона у глибині
Душі моєї. Надає
Енергію мені
Вона, щоб я і далі йшов,
Долаючи ущент
Завади чи щоб їх пройшов
Усі у той момент.
Та все ж надіюсь дуже я,
Що приведе мій шлях
До світлого лиш майбуття,
До щастя. В почуттях
І в думах буду я його
Тримати кожну мить,
Впродовж життя свого всього,
Яке мина, летить,
Біжить, тече, немов ріка.
Не потурбує більш
Мене недоленька гірка,
Бо долю я найбільш
Люблю щасливую і жить
Лиш з нею буду я
Аж доти, доки не примчить
За мною смерть моя.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2025
Світе, сповнений краси,
В серденько моє неси
Світлі, добрі почуття
На усе моє життя,
Щоб повік я не тужив,
А лише із ними жив
Кожну мить, яка мина.
Лихо ж хай все омина,
Повз проходить, щоб його
Протягом життя всього
Навіть духу не було,
Бо несе воно лиш зло,
Що без краплі спічуття
Труїть світлі почуття,
А із ними і думки.
Ні, хай буде навпаки.
Хай лиш світлі почуття
Увійдуь в моє життя,
Щоб я завжди з ними жив
І лише добро робив
Всім і всьому навкруги,
Скинувши з них ланцюги
Горя, лиха та біди
Повністю і назавжди.
Вірю, знаю, певен я,
Що не підведе моя
Сила волі й духу, ні.
З нею я кінець війні
Та нещастям покладу
Й всіх в світ щастя приведу.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2025
Літо-літечко прийшло
Нині довгождане
І нарешті принесло
Нам тепло жадане.
Сонце світить все ясніш
Із небес і гріє.
З кожним днем стає тепліш,
І душа радіє.
Угорі під ним пташки
Весело співають.
Унизу вже квіточки
Пишно розцвітають.
Річенька тече удаль,
А у ній водиця
Вся прозора, мов кришталь.
Плава в ній рибиця.
Зелено є так навкруг –
Листя і травиця,
Ліс, діброва, гай та луг,
Клен, дуб і вербиця…
Неба чистая блакить
Зваблює без краю
І, мов птах, душа летить
В неї, мов до раю.
День жаркий і тепла ніч,
У якую зорі
Сяють, як мільйони свіч
В церкві чи соборі.
Літо теплеє в краю
Нашому панує –
В лісі, в полі, у гаю
І нас всіх чарує.
Зачакловує немов,
Зваблює красою
Чарівною знову й знов
Літо нас з тобою.
Євген Ковальчук, 20. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2025
Як же гарно сонце сяє
І так ніжно гріє,
Що навколо все буяє,
І душа радіє!
Квіти тягнуться розквітлі
Та пахучі вгору.
У душі встають пресвітлі
Почуття в цю пору.
На галяві зеленіє
І блищить травиця
Від проміння, і ясніє
У ріці водиця.
А у небі все дзвінкіше
Пташечки співають.
Світлі почуття палкіше
У душі палають.
В листя вдягнені дерева,
Мов у пишні шати
І король, і королева,
Їхні батько й мати.
Жовте сонце із полями,
Де росте пшениця,
Що кохаю я без тями.
Наша ж годівниця.
Навкруги усе красиво
Й буйно розквітає,
І мов неймовірне диво
Серце огортає,
Що словами передати
Все це неможливо.
Лиш можливо відчувати
Це прекрасне диво,
Доки в грудях серце б’ється,
Тихо калатає
І життя не розіб’ється
Те, що кожен має.
Євген Ковальчук, 19. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2025
Хай минає тихо
Стороною лихо
Кожного із вас
Всюди й повсякчас.
Є? То хай минеться
Й доленька всміхнеться
Вам, щоб кожен день
Ви жили лишень
Кожну мить із нею,
Наче із ріднею,
Щоби мрії всі
Ув усій красі,
А також бажання
Ваші й сподівання
Втілились в життя,
Щоби почуття
І думки ви мали,
У собі тримали
Завжди, кожну мить,
Доки стукотить
Серце, лиш прекрасні,
Щоб були ви щасні
Повністю, цілком,
Щоб жили з добром
І його робили
Всім, щоб всі з ним жи́ли,
Доки стукотить
Серце, доки жить
Будуть в цьому світі,
Наче квіти в цвіті.
Євген Ковальчук, 18. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2025
Я в своїх думках блукаю,
Мов у лісі, і шукаю
Чистую у них відраду,
Що не відає про зраду.
Де ж ти є, моя відрадо?
Відгукнись, тебе я радо
Віднайду і більш тужити
Ввік не буду. Буду жити
Із тобою. Я у тебе,
Ти у мене, мов у себе
Вдома, у моєму серці.
Як зайдеш ти в нього, дверці
Зачиню я за тобою,
Щоб не бути більш з журбою.
Не бажаю я й не мушу
З нею жити. Ти ж у душу
Також можеш завітати,
Наче до своєї хати,
І лишитись в ній навіки,
Щоб не сумував повіки
Я уже від тої миті,
Щоб тобою оповиті
Почуття були довіку.
Зроби ласку чоловіку.
Огорни мене, як мати
Немовля. І більше мати
Темних почуттів не буду
Я, навік про них забуду,
Щоб була лиш ти зі мною
І був я лише з тобою.
Євген Ковальчук, 18. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2025
*****
Розкривається душа,
Наче квітка навесні.
І її сум полиша.
Радісно стає мені,
Бо у неї, мовби в дім,
Входить радість неземна
У вбранні пречарівнім
Й обійма мене вона,
Ніби подруга, немов
Мати ріднеє дитя,
Проявляючи любов
Й інші світлі почуття.
І неначе я пливу
У бездоннім морі втіх
Не у сні, а наяву.
Чую радісний я сміх.
Це всміхається душа
Через те, як добре жить
В час, коли все утіша
Кожну неповторну мить.
І сміється, і співа,
Мовби соловей в гаю.
І здається так, бува,
Що живу я у раю,
У який потрапить всі
По закінченню життя
Мріють. Ув усій красі
В серці світлі почуття
Розцвітають, мов квітки,
Щоби я на світі цім
Завжди жив лиш залюбки,
В щасті світлім, чарівнім
І його усім давав,
В кого ще нема його,
Щоб з ним кожен поживав
Протягом життя всього.
Євген Ковальчук, 17. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2025
Навстіж душу відкриваю
Я свою і в неї
Світле щастя упускаю,
Щоб, немов лілеї,
Квітнуло у ній препишно,
Щоб мені жилося
Добре, гарно та затишно,
Річкою лилося
У думках та почуваннях
Щастя неокрає,
У найглибших пориваннях
Серця. Хай не крає,
Наче ніж, його більш туга.
Щастя, що тримаю
Я у серці, наче друга,
Міцно обіймаю.
Тільки з ним же буду жити
В світі я земному.
Більш не буду я тужити
Жодну мить на ньому.
Тузі я більш не скорюся,
Живучи зі щастям.
Ним я щедро поділюся
Тим, хто із нещастям
Бореться, та подолати
Все ніяк не може,
Щоби більш його не мати.
Вірю, переможе
Кожен, хто його ще має.
І воно минеться,
Й доленька, яку бажає
Мати, посміхнеться.
Буде жити він із нею
Та життю радіти,
Щастям сповнений душею,
Як маленькі діти.
Євген Ковальчук, 17. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2025
Я і ти –
Два світи,
Злиті ув один.
Ти і я –
Мов сім’я.
Мати – ти, я – син.
Я в тобі
У журбі
І потішний час.
Ти в мені,
В глибині
Серця повсякчас
І в душі –
У ковші
Світлих почуттів,
У думках,
В мріях, в снах
Барвних кольорів.
Ти – моя,
Твій є я
Кожну часу мить.
Нас лишень
Смерті день
Зможе розлучить,
Як мине
Лиш одне
В світі цім життя
Й згаснуть вмить
Всі в ту мить
Думи й почуття.
Євген Ковальчук, 17. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2025
Є багатим кожен з нас,
Бо безцінне має
Те життя, яке крізь час
В світі цім минає.
Так, життю ціни нема,
Бо воно єдине
І, неначе крадькома,
Все ж із часом сплине.
В ньому маємо ми все –
Щастя і нещастя,
Що нам доленька несе,
Та всяк тільки щастя
Прагне мати, відчувать
Серцем. Варто ж знати
Те, що, щоб щастя смакувать,
Треба працювати.
Тільки праця віднесе
В небуття нещастя,
А натомість принесе
Справжнє людське щастя,
У якому кожен з нас
Буде поживати
Завжди лиш, якщо всякчас
Буде працювати,
Як належить, так, як слід,
А не так, як вийде.
Лиш тоді розтане лід
Бід і щастя прийде
В наші душі та серця,
Наче до оселі.
І до самого кінця
Будемо веселі
Та щасливі ми усі,
Що й не передати,
Світ у неземній красі
Будемо сприймати.
Євген Ковальчук, 16. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2025
Хай буде в пору цюю літа
Душа в вас лагідно зігріта
Промінням сонця і любові,
Щоб ви були усі здорові
Не тільки тілом, а душею
Також і ширили землею
Всією тільки добрі справи,
Та не заради тої слави,
Заради щастя вселюдського
На цій землі для тих, у кого
Його нема, не вистачає
Або його не помічає,
Щоб кожен протягом усього
Єдиного життя земного
У щасті жив, а не лиш мріяв,
Щоб вітер в небуття розвіяв
Нещастя всі цілком, щоб більше,
Чого бажаю я найбільше,
Їх не було ані краплини
Уже у жодної людини,
Допоки в грудях серце б’ється,
Допоки вже не розіб’ється
Життя на світі цім навіки,
Коли впадуть очей повіки
У денний час чи то в час ночі,
І не розплющаться більш очі.
А доти ж почуття лиш світлі
В душі й думки, немов розквітлі
Квітки, буяють хай щомиті,
Щоб ними всі були повиті.
Євген Ковальчук, 16. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2025
Врешті літо принесло
Сонячне всім нам тепло,
Що нас гріє. І співа
Серце, і мов ожива
Сонцеликая душа,
Бо її украй втіша
Сонце лагідне в дні ці,
Теплі й ніжні промінці
Шлючи із ясних небес.
Сонце – чудо із чудес
Незрівнянне, що дає
Всім і усьому, що є,
Ту енергію, яка,
Мов ріка, в них протіка
І їх живить, напува,
Бо вона також жива.
Хай невидима вона,
Та, що є вона, всяк зна,
Бо без неї не жили б
Люди, звірі, не росли б
І рослини в світі цім.
Цим завдячуємо в нім
Саме сонцю, що тепло
Шле. Воно – то джерело
І підтримувач життя,
Як вода. Без вороття
Хоч мине життя у нас,
Інші ж житимуть в той час,
Доки сонце ще блищить,
Світить, сяє, блискотить…
Євген Ковальчук, 16. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2025
Сонце, обігрій долоні,
Тіло, серце, душу,
Щоб не був я у полоні
Холоду. Не мушу
І не хочу в ньому бути
Та лиш замерзати.
Я твоє тепло відчути
Прагну, щоби мати
Лиш приємні почування
У душі, у тілі,
Доки не мине остання
Мить. Хай в заметілі
Снігові та буревії
Холод той лютує,
А у літні дні оції
Хай тепло панує
Лиш. Нехай нас зігріває
Лагідно, ласкаво,
Ніжно сонце те, що сяє
В небесах яскраво.
Не ховайся більш за хмари,
Сонце, не ховайся.
Нам не завдавай же кари,
А скоріш вертайся.
Я без тебе лиш сумую,
Камінь серце давить,
Бо тебе я потребую.
Як не вийдеш, здавить
Він його. Ні, не бажаю
Я цього ніскільки,
Бо на світі цім кохаю
Я життя настільки,
Що словами передати
Навіть неможливо,
Бо життя, що дала мати, –
Це найбільше диво.
Євген Ковальчук, 15. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2025
Хай згорить нещастя,
Мов сірник, ущент!
Замість нього щастя
Хай у той момент
Прийде до людини
Кожної на цім
Світі, щоб щоднини
І щомить на нім
Людям з ним лиш жити
Протягом життя
І більш не тужити,
Тужні почуття
Стерши в пил навіки,
В темне небуття,
Щоб текли, мов ріки,
Світлі почуття
У душі, у тілі
В спеку, в дощ, в тепло,
В люті заметілі,
Щоб життя цвіло,
Мов на полі квіти
Гарні й запашні,
Щоб життю радіти
Цілі ночі й дні;
Бо воно для цього
Нам усім й дано,
Навіть хай одного
Дня у нас воно
Все-таки минеться,
Бо життєва нить
В кожного порветься,
Як настане мить,
Й іншого не буде
Більш життя у нас,
Як його позбуде
Нас невпинний час.
Євген Ковальчук, 14. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2025
*****
У минулім залишаю
Я усі жалі.
Більш я їх не відчуваю
Тут, на цій землі,
На якій живу із вами.
Світлі почуття
Чарівними я словами
На усе життя
Кличу в серденько і душу,
Щоб більш не тужить,
А для цього, звісно, мушу
Я лиш з ними жить.
І вони усі слухняно
Йдуть у них, як в дім.
І мені так незрівянно
Добре в світі цім
Вже живеться, так, що жити
Хочеться ще більш,
Бо люблю вкрай і любити
Буду я найбільш
Лиш тебе, життя кохане,
Бо без тебе я
Не здійснив би все жадане
І не мав, моя
Радосте, палка любове,
Диво чарівне,
Чисте, ніжне, веселкове,
Світле, неземне.
Все, що маю, відчуваю,
Завдяки тому,
Що тебе я в світі маю
Цьому. Ось, чому.
І допоки буду мати
Я тебе, робить
Буду все, щоб, рідна мати,
Лиш у щасті жить.
Євген Ковальчук, 14. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2025
*****
Цілий світ я обіймаю,
Наче друга друг,
І до серця пригортаю
Поле, ліс і луг,
Ріки, гори і діброви –
Все, що в світі є,
Й гріє їх вогнем любови
Серденько моє.
Світе, я тебе кохаю.
Я люблю тебе,
Мій єдиний, рідний краю, –
Небо голубе,
У якім сія у днину
Сонечко нам всім,
Мерехтять в нічну годину
Зірочки на нім;
Ріки, що землею ллються,
Мов по жилах кров,
І рослини ті, що в’ються
По деревах, мов
Змії; різнобарвні квіти,
Їхній аромат,
Від якого лиш радіти
Хочеться стократ;
Гори, їхня незрівнянна,
Дивная краса,
Блиском сонця осіяна,
Серце потряса,
Будячи у ньому тільки
Світлі почуття,
Будячи їх в ньому стільки,
Щоб усе життя
Жив я з ними і ділився,
З ким живу на цім
Світі, бо і народився
Я для цього в нім.
Євген Ковальчук, 14. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2025
*****
Я душу відкриваю,
Мов дім, і почуття
Пресвітлі упускаю
На все своє життя
У неї, щоб на цьому
Я світі з ними жив
І більш повік на ньому
Ні миті не тужив.
З душі ж я відпускаю
Тужливі почуття,
Які вкрай зневажаю,
Навік у небуття,
Щоб у душі ні в кого
Повік їх не було,
Бо ж не несуть нічого,
А лиш пекуче зло,
Що душу роз’їдає,
Немов отрута та,
Яку змія впускає
У жертву. Доброта,
Любов і світле щастя,
Я прагну з вами жить,
Прийдіть ви. Всі нещастя
Минуть у тую ж мить.
Усіх я їх забуду
І буду з вами жить,
І зичити вас буду
Усім, і все робить,
Щоб люди не тужили
На світі цім повік,
А щоб із вами жи́ли
Цілісінький свій вік,
Допоки не порветься
Життєва їхня нить,
Допоки не минеться
Життя в останню мить.
Євген Ковальчук, 13. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2025
*****
Пливу за течією
Єдиного життя
Я разом із сім’єю
Людською в майбуття.
Яким воно настане,
Залежить лиш від нас.
Якщо ж бо кожен стане
Добро лиш повсякчас
Робити всім і всьому
У світі цім земнім,
То й житимемо в ньому
Ми в щасті неземнім,
Нещастя все минеться,
А разом з ним і зло
І більш не повернеться,
Немов і не було
Його. Я точно знаю,
Я впевнений у цім.
Цього найбільш бажаю
Душею й серцем всім,
Хто мешкає на світі.
Нехай вони усі,
Неначе квіти в цвіті,
У всій його красі
Цвітуть в душі, тримають
Лиш світлі почуття
У ній. Хай їх лиш мають
Впродовж всього життя,
Кожнісінької миті
Його вони, всякчас
Хай ними оповиті
Всі будуть, кожен з нас.
Для цього нам єдине
Усім життя й дано,
Хай навіть з часом сплине
Навіки в нас воно.
Євген Ковальчук, 12. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2025
*****
Покладу я край усім
Почуттям лихим
Й тим, з ким йду на світі цім
Я шляхом одним,
Дам же добрі почуття
В душі та серця,
Щоб вони своє життя,
До його кінця
Квітнули, немов квітки
Гарні й запашні,
Щоб жили всі залюбки,
Почуття сумні
Знищивши ущент усі.
Замість них нехай
Радісні у всій красі,
Як весни розмай,
В серці та душі цвітуть.
Хай вони лишень
Стежкою життя ведуть
Всіх людей щодень
І щомиті. Ними хай
Повняться серця
Й душі їхні через край,
Доки до кінця
Не дійдуть, коли мине
Їхнє все життя
Назавжди, бо лиш одне.
Адже вороття
Вже не буде. Кожен зна.
Це відомо всім.
Зовсім це не таїна.
Доти ж хай на цім
Світі всі лиш так живуть,
Як і прагнуть жить,
Доки біси не порвуть
Їх життєву нить!
Євген Ковальчук, 10. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2025
*****
Я вижену навіки
З душі печаль гірку,
Щоб більше я повіки
Недоленьку важку
Не мав. Йди, забирайся,
Печаль, у небуття
І більш не повертайся,
Всі інші почуття,
Пов’язані з тобою,
Як жінка й чоловік,
Забравши із собою
Також на цілий вік.
Блаженні почування,
У серце ви прийдіть
Й допоки мить остання
Не пройде, в нім живіть.
Я жити з вами буду,
Пресвітлі почуття,
А темні вмить забуду
На все своє життя.
Йдіть в серце, не стидайтесь,
Заходьте, наче в дім,
У нього й залишайтесь
Назавжди жити в нім.
Із вами буду жити
Я в світі цім щомить
І лиш добру служити,
Лише його робить
Всім людям, що зі мною
На цій землі ідуть
Життєвою тропою,
Щоб їх життєва путь*
Була пречиста, світла,
Як сонечко, ясна,
Неначе квіт, розквітла,
Мов красная весна.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 10. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2025
Нещастя хай пройдуть всі
Усюди,
Пізнають щастя в красі
Всій люди.
Хай ним протягом життя,
Щомиті
Будуть їхні почуття
Сповиті
Так, як також всі думки,
Щоб жити
В цьому світі залюбки
Й робити,
Щоб насправді так їм всім
Жилося,
Щоб задумане все в нім
Збулося
До найменшої його
Деталі,
Щоб впродовж життя всього
Печалі,
Смутки душі та серця
Не рвали,
А дійшли всі до кінця,
Щоб мали
Почування в них лишень
Пресвітлі,
Щоб були вони щодень
Розквітлі,
Наче квіти навесні
Та вліті,
Щоб насправді, а не в сні
Зігріті
Ніжним, лагідним теплом
Любові
Люди всі були й цілком
Здорові.
Євген Ковальчук, 10. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2025
Обійми мене відрадо,
Наче мати сина.
Обійму тебе я радо,
Як мала дитина.
Будемо ми разом жити
В світі цім до віку.
Більш не буду я тужити,
Під твою опіку
Ставши. Відчувати буду
Я тебе душею,
А журбу навік забуду,
Щоб не бути з нею,
Вигнавши її сміливо
Із душі навіки,
Щоб ти, незбагненне диво,
Наче бистрі ріки,
Лилася та протікала
В ній без перестану,
Жить, творить теж надихала,
Доки не розтану
Я, мов сніг, як обірветься
Нить моя життєва
В час, коли мене торкнеться
Смерть моя миттєва
Чи тривала. Доти ж жити
Буду я з тобою,
А також тебе ділити
З тими, з ким тропою
Життьовою я прямую,
Щоби відчували
І вони тебе, святую,
Щоб тебе тримали
В серці та душі всякчасно
І життю раділи,
Щоб від щастя всі прекрасно,
Як зірки, ясніли.
Євген Ковальчук, 09. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2025
Ніч минула. Піднялось
Сонце з небокраю
І промінням розлилось
По усьому краю.
Й сонячне проміння те
Ніжно все збудило,
І навкруг усе цвіте
Гарно, любо, мило.
Злегка сонечко пече,
Ледве припікає.
Річенька удаль тече,
Плине, протікає.
На галяві квіточки,
Пишно розцвітають,
А над ними пташечки
Весело співають.
В полі вітер повіва
Легко та недбало,
Й долу хилиться трава.
Ще тепліше стало.
Адже літа час настав
В нашім ріднім кра́ю,
Весняний, мов сніг, розтав
Вже, дійшов до краю.
Літній час – це час забав,
Це час відпочину
Від навчання та від справ
Трудових без впину.
Літній час – погожий час,
Що також минає,
Та щороку він у нас
Знову наступає.
Євген Ковальчук, 09. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2025
Хай литися припинять
В цім світі сльози, кров.
Їм литися зупинять
Лиш доброта, любов.
Тож хай вони прибудуть
У душі та серця
Людей і з ними будуть
До самого кінця,
Щоб їх лиш відчували
І зичили усім
Вони, щоб поживали
Всі люди в світі цім
Із ними, аж допоки
Не промине життя.
Хай пустяться навтьоки
Всі думи й почуття,
Які в собі тримають
Лиш зло, його робить
Завжди всім спонукають,
Щоб з ним лише тужить
Прегірко. Хай минуться,
У небуття підуть
Вони, а хай торкнуться,
Обіймуть, огорнуть
Всіх світлі почування
Та добрії думки,
Щоб, доки мить остання
Не пройде, залюбки
На цьому світі жити.
Життя тому й дано,
А не щоб лиш тужити.
Одне ж лише воно.
Не буде більш повіки
Принаймні в світі цім,
Як спустяться повіки
Очей навіки в нім.
Євген Ковальчук, 08. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2025
*****
На світі позитивне
Завжди приймай ти лиш
Собі, а негативне
Усе навік облиш,
Щоб жить на нім щасливо
Усе своє життя, –
Дарунок, скарб, дар, диво,
Якому вороття,
Коли мине, не буде,
Бо лиш одне воно
Нам й тим, хто ще прибуде
В майбутнім в світ, дано
І буде дане. Кожен
Нещастя подолать
Усі свої спроможен.
Лиш варто докладать
Всіх сил своїх для цього,
Як важко б не було.
І протягом усього
Життя все лихо й зло
Лиш оминати будуть,
Немов тебе й нема.
Вони тебе забудуть,
Пішовши крадькома
У далі, де немає
Ані душі, лишень,
Неначе вовк, блукає
Пітьма вночі і вдень.
Ти ж завжди будеш жити,
Як міг раніше ти
Собі лиш уявити.
Шляхом життя вести
Тебе лиш буде щастя,
А також та любов,
З якою до нещастя
Не прийдеш ти вже знов.
Євген Ковальчук, 08. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2025
*****
Наче скло, я розіб’ю
В світі цім все зло,
Без жалю його уб’ю,
Щоби не було
Більш повік його у нім,
Щоб жили усі
Лиш у щасті неземнім
В всій його красі
Протягом всього життя,
Доки в грудях чуть
Тихе серденька биття,
Доки не підуть
В інший світ, лишивши цей
Раптом назавжди.
Доти ж хай у всіх людей
Жодної біди
Не стається більш повік.
Хай біда та вмить
Так, немов сірник, навік
В світі цім згорить
Повністю, вщент, до кінця.
Хай на все життя
Вселяться в людські серця
Світлі почуття,
Темні вигнавши із них,
Щоби не було
Вже повік людей лихих,
Що лиш чинять зло,
Щоб робив добро лишень
Кожен з них усім,
Щоб всі люди кожен день,
Всяку мить на цім
Світі в щасті лиш жили,
У його красі,
Доки з нього пішли
В інший світ усі.
Євген Ковальчук, 08. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2025
Ні, лихові ти не корись
Ніколи, а щосил борись,
Щоб врешті подолать його
Навік, як ворога свого.
Лишень йому не піддавайсь
І навіть в тім не сумнівайсь,
Що подолаєш ти його,
Щоб протягом життя всього
Воно не сміло й підійти
До тебе ні на крок, щоб ти
В житті з ним гірко не тужив,
А щоб лише у щасті жив
Аж до своїх останніх днів,
Пресвітлих дум і почуттів
В умі та серці повен вщерть,
Щоб те, що йшло лиш шкереберть,
Змінилося на те, що ти
Найбільше прагнув досягти,
Отримати, дістать, здобуть,
Щоб повністю щасливим буть,
І не лиш нині, а завжди,
Однак цього дарма не жди,
Лиш мріючи про це. Робить
Потрібно, щоб це заробить.
Тобі робота принесе,
Що прагнеш, може, хай не все
Й не зразу, та не слід впадать
У відчай. Далі працювать
Продовжувати маєш ти.
Й колись, та дійдеш до мети.
Євген Ковальчук, 07. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2025
Не ходи за мною,
Наче тінь, журбо.
Прагну я з тобою
Розлучитись, бо
Ти лиш труїш світлі
В серці почуття.
Хай, немов розквітлі
Квіти, все життя
Лиш вони буяють
В ньому. Ти ж іди.
Хай мене сповняють
Лиш вони завжди.
Їм я довіряю
Все своє життя,
А тебе справляю
Я у небуття,
Щоб, журбо, ні в кого
Ти більш не була.
Доброго ж нічого
Ти ввік не несла,
Не несеш, не будеш
Теж нести повік.
В небутті ж забудеш
Про всіх нас навік.
Ми усі про тебе
Позабудем теж.
Житимем у себе
В щасті тім, що меж
Будь-яких не має.
Будемо в нім жить,
Доки калатає,
Б’ється, стукотить
Серце, бо родили
На цей світ всіх нас,
Щоб у щасті жи́ли
Світлім ми всякчас.
Євген Ковальчук, 07. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2025
Нехай веде дорога
Всіх вас, людей, удаль,
Де у душі тривога,
Страх і гірка печаль
Неначе сніг, розтануть,
Пішовши в небуття,
На місці ж їхнім встануть
Пресвітлі почуття
І подарують щастя,
Яке не має меж,
Що знищить всі нещастя
І наслідки їх теж.
Ви будете радіти
Із ними кожну мить,
Немов маленькі діти,
Й хотітиметься жить
Ще більше й не вмирати,
Дійшовши до кінця
Життя, а посівати
У душі та серця
Усіх людей на світі
Лиш світлі почуття,
Щоб, наче квіти в цвіті,
Вони усе життя
Чудово розквітали,
Буяли та цвіли,
Щоб більш не відчували
Тривоги та хули,
Та почуттів подібних,
Безрадісних, сумних,
Щоб ні в простих, ні в здібних
Їх не було. Всяк з них
Хай світлі почування
У серденько веде,
Аж доки мить остання
За ними не прийде.
Євген Ковальчук, 07. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2025
*****
Сонце в небі сяє
Світле, осяйне,
В серденько вселяє
Щастя чарівне,
Ним його сповняє
Аж по самий край
І мов відчиняє
Двері в справжній рай.
Входжу я до раю,
Щоб у ньому жить.
Зовсім не чекаю,
Доки прийде мить,
У яку не стане
Чути серця стук,
Битись перестане
Серце – тук-тук, тук,
Бо ж життя, що плине
Саме так, як час,
В світі цім єдине
В кожного із нас.
Іншого не буде
Ані в нас, ні в тих,
Хто в світ ще прибуде,
В тих, хто вже затих.
Те, що буде далі, –
Вічна таїна,
Ко́тру в ідеалі
Ще ніхто не зна,
А лиш припускає
Те, що може буть,
Думає-гадає,
Та яка в тім суть?
Суть у тім, щоб жити
І робити в цім
Світі, щоб лишити
Добрий слід свій в нім.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2025
*****
Я чую, бачу, відчуваю
На дотик і на смак
На цьому світі, в ріднім краю,
Щоб жив я лиш усмак.
Хоч неприємні почування
Часами у мені
Є також, та я без вагання
Ті почуття сумні
Усі із серця проганяю
У темне небуття
І навстіж двері відчиняю
Його, і почуття
У нього, мов у дім, впускаю
Лиш світлі, чарівні,
Щоб доленька, яку я маю,
Всміхалася мені,
Де б я не був на цьому світі
І що би не робив,
Щоб в серці я, мов квітка в цвіті,
Цвів пишно, тобто жив
Лиш так, як я того бажаю,
Кожнісінькую мить
Невпинную, що проживаю,
Допоки буду жить,
В часи і добрі, і важкії,
Допоки я дишу
І вірші ті пишу, якії
Я в спадок залишу
Всім тим, хто далі жити буде
На світі цім земнім,
А також тим, хто ще прибуде
Й теж житиме на нім,
Бо хоч поети також смертні,
Як люди всі, однак
Всі вірші їхні є безсмертні.
Було, є й буде так
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2025
Розцвітають квіти
Гарні й запашні.
Їм радіють діти.
Радісно й мені.
Із душі вся туга
Йде геть крадькома.
І мене, мов друга,
Радість обійма.
Буду з нею жити
Я увесь свій вік.
Сумувать-тужити
Гірко більш повік
В світі цім не буду.
Темні почуття
Я усі забуду
На усе життя.
Навкруги нестиме
Радість все мені
І вона ростиме
В серця глибині,
Наче гарні квіти,
Цілі ночі й дні.
Буду я радіти
І співать пісні
Про те, як живеться
Любо в світі цім,
Доки не порветься
Нить життя на нім,
Бо люблю найбільше
Я своє життя,
Бо ж до нього більше
Мати вороття,
Як мине, не буду,
Як і всяк з людей.
Зняв давно полуду
Цю я із очей.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2025
*****
Зводжу очі вгору
В ранішнюю пору,
Наче так і треба.
Вабить їх синь неба.
В ньому ж ні хмаринки.
Сонячні жаринки,
Наче з неба зорі,
Падають надворі
Й будять все довкола
Повагом, спроквола,
Бо ж минула нічка
Вже. Тече вдаль річка.
Квіти розкривають
Очі й розквітають
В лузі біля клена.
І трава зелена
Наче оживає.
В небі вже літає
Зграя пташеняток –
Савок, голуб’яток…
І вони стрічають
День новий, співають
Дзвінко, голосисто,
Весело. Й сяйнисто
Почуття пресвітлі,
Мовбито розквітлі
Квіти, розцвітають
В серці й надихають
В цьому світі жити
Й лиш добро творити.
Євген Ковальчук, 22. 06. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2025