| Сторінки (23/2255): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Дорогою життя прямую.
Прямую нею без зупинки.
На ній радію я й сумую
У радісні й сумні хвилинки.
Я нею лиш вперед простую.
Назад іти немає змоги.
Життя дорогу непростую
Я все ж, хай навіть до знемоги,
Але пройду. Допоки б’ється
Ще серце в грудях, хід не спи́ню,
І лиш тоді, як розіб’ється
Життя, неначе скло, зупи́ню
Його навік. Життя дорога.
Вона у всіх лише єдина
Від неньки, даная від Бога,
Одна так, як і Батьківщина.
Життя дорога в когось довша,
Ніж в іншого, та все ж минеться,
Бо ж помремо, її пройшовши.
Зі смертю стрітись всім прийдеться,
Хай як би ми не хтіли мати
Життя дорогу неокраю.
Такою маємо сприймати
Її усі ми в ріднім краю
І за кордоном, та усюди,
Допоки ця дорога в’ється,
Допоки ще живуть всі люди,
Яким вона ж і надається.
Як довго будемо йти нею?
Ніхто із нас цього не знає.
Ітимемо ми всі землею,
Допоки серце калатає.
Допоки серце в грудях б’ється,
Життя дорога нас вестиме,
Допоки серце не розб’ється,
Мов скло, мій любий побратиме.
Євген Ковальчук, 13. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025
Смуток в серці без пощади
Весь я винищу заради
Неймовірної принади –
Найсолодшої відради.
Їй цілком я віддаюся.
Смуткові ж більш не корюся,
Ні краплинки не боюся.
З ним щосили я борюся.
Вірю. Знаю. Певен. Зможу.
Смуток я той переможу
Й викину за огорожу
Серця й більш не потривожу
Я його, мене, звичайно,
Він також, бо надзвичайно
Прагну я цього. Негайно
З нього геть іди, щоб файно
Жив я, добре почувався,
Наче в маслі сир, купався,
А з тобою більш не знався
І ніколи не стрічався
Я, ні будь-хто інший ради
Найсолодшої відради,
До її ввійшовши влади,
Знищивши усі завади
На шляху до неї. З нею
Так, неначе із ріднею,
Серцем всім, також душею
Хай усі живуть, землею
Ширячи її завзято,
Щоби кожен день, мов свято,
Був. У це я вірю свято,
Буде перемогу взято
Над тим смутком. Так, я знаю,
Дійде до свого він краю.
І відраду я пізнаю
З усіма, чого й бажаю.
Євген Ковальчук, 13. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2025
Я з серденька сум випускаю
І в нього в тую ж мить
Велику радість упускаю.
Вже серце не щемить.
Вона його так огортає,
Як мати немовля.
Яскраве сонечко палає
На небі іздаля
І посміхається до мене.
Воно радіє теж.
Тріпоче листячко зелене,
Немов танцює. Меж
Цій радості моїй немає.
Я з нею наче зливсь.
Вона всього мене проймає.
Я ніби народивсь.
У серденьку її тримаю.
В душі також вона.
Цілком я в неї поринаю,
Немов в ріку без дна.
О, як би хтів я з нею жити
Увесь земний свій вік
І разом з нею не тужити
На світі цім повік!
О радосте, хай ти безлика,
Та відчуваю я
Тебе украй. Ти превелика,
Безмежна. Ти моя,
Я твій лиш і уже навіки.
Течи в мені, немов
По цій землі предовгі ріки,
Немов по жилах кров,
Допоки серце в грудях б’ється,
Допоки все життя
Моє, мов скло, не розіб’ється
Уже без вороття.
Євген Ковальчук, 12. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025
Ніч минула. Ніч пішла
Десь за небокрай.
Днина світлая прийшла
У мій рідний край.
Ясне сонечко зійшло.
Промені його
Ніжне шлють своє тепло.
Протягом всього
Дня його я відчувать
Буду і радіть
Сонцю, в ньому потопать.
Ніде правди діть.
Адже світлі почуття
Сонце виклика
Протягом всього життя.
Начебто ріка,
Ллються у мені вони
В ту прекрасну мить,
Як до мене з вишини
Сонечко блищить.
Ні, радіти не спинюсь
Я йому повік.
Низько перед ним клонюсь.
Сонце, я весь вік
Дякуватиму тобі,
Що сіяєш ти
І так ніжно, далебі,
Грієш. З висоти
Теплі промені твої
Я немов ловлю
І усі жалі свої
У душі топлю
Ними я без співчуття.
Замість них у ній
Квітнуть світлі почуття
У красі усій.
Євген Ковальчук, 11. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2025
Я щасливий, бо палає
Сонечко яснé
І так ніжно зігріває
Усього мене.
Промені його неначе
Тонуть у мені.
Сонце я люблю найпаче.
В серця глибині
Будить почування світлі
Сонце золоте.
Наче квітоньки розквітлі,
В нім любов цвіте.
Доброта в нім розквітає
Й щастя, що без меж.
Сонце світ цей огортає
І мене з ним теж.
Огортає, наче мати
Власне немовля.
Що іще для щастя мати
Треба? І земля
Сонцю теж украй щаслива,
Буйно розквіта
Під промінням сонця-дива,
Що його віта
Вранці, хоч у час той гріє
Ще не дуже, та
Потім сонце більш пригріє.
Сонця теплота
Цілим світом розіллється,
Мовбито ріка.
Серце в грудях засміється
Радісно. Гірка
Доленька ураз минеться,
Наче й не було,
Щасна доленька всміхнеться
З сонячним теплом.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2025
Небо блакитне
Та непохитне.
Ані початку, ні краю
В ньому немає.
Мов обіймає
Землю воно. Обіймаю
Небо й я. Погляд
Мій, мій світогляд
В ньому немов потопає.
Радість безмежна
Та незалежна
Серце моє огортає.
Серденько б’ється
І мов сміється
Весело, адже палає
В нім сонце ясне,
Дійсно прекрасне
Й серце моє зігріває.
Пташечки гарні,
Неординарні
В ньому всі вільно літають
І так чудово
Та веселково
Пісеньки дзвінко співають.
Небо кохаю
Та величаю
Я, наче справжнєє диво.
В нім потопаю
Й не виринаю.
Виринути неможливо.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2025
Хай прийшла пора осіння,
Та ще сонячне проміння
Ніжно всіх нас зігріває,
Світлі думи навіває
Й добрі, милі почування,
І надії, й сподівання;
Усміх на вустах малює.
І немов співа й танцює
Серце, музикою б’ється.
Ніби немовля, сміється
Радісно душа крилата,
Надзвичайна і багата
На пресвітлі почування:
Радість, щастя та кохання
До життя, до сонця й світу.
Душу, сонечком зігріту,
Щастя аж переповняє.
Пишно в нім вона буяє,
Мов пахучі й гарні квіти,
Над якими древа віти
Похилили, їх торкають.
Віти квітоньки кохають.
А проміння сонця й далі
Ніжно гріє, всі печалі
В серці спалює, неначе
Вогнище палке, гаряче,
І утіхоньку вселяє,
Нею серце наповняє
Так, що втіха з нього ллється,
Серце ж мов співа, як б’ється.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025
Я здоров’я вам бажаю,
Злагоди, любові,
У якій немає краю.
Мрії кольорові
Хай вам всім не тільки сняться,
А нехай казково
Всі вони у вас здійсняться,
Щоб жили чудово
Ви. Біда хай оминає
Завжди стороною.
Щастя хай лиш огортає
Вас усіх собою.
Лихо все нехай минеться,
В кого ще існує.
Світла доля хай всміхнеться.
Хай вона панує,
Наче пан в своїй господі,
Мов панянка в хаті,
Щоб всі ви жили у згоді
І були багаті
На думки та почування
Добрі, любі, милі,
Доки не мине остання
Мить. Нехай щохвилі,
Хай щомиті оповиті
Будете ви ними
Й щоб були ви працьовиті,
Щоб, йдучи складними
Стежками, ви їх долали
Легко, просто в світі,
А найкраще – оминали
Всіх їх, щоб, як в цвіті
Квіти, в серці розцвітали
Ви й добро творили
І його всім дарували,
Щоб із ним всі жи́ли.
Євген Ковальчук, 09. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025
Хай, немов сірник, згорить
В світі цім нещастя.
Хай серця заполонить
Людські справжнє щастя,
Щоб жили усі із ним,
Доки серце б’ється,
Розлучившись із сумним
Почуттям. Сміється
Радісно хай кожен з нас,
Хай життю радіє,
Доки проминає час.
Вітер хай розвіє
З серця темні почуття
Всі на віки вічні,
Щоб лиш світлі все життя,
Мов зірки космічні,
В нім горіли, і думки
Добрі хай всі мають.
Хай вони всіх залюбки
Міцно обіймають,
Наче друга друг його,
Щоби не тужити,
А впродовж життя всього
Лиш із ними жити,
Бо для цього і дано
Нам життя єдине,
Хай і промине воно,
Хай із часом сплине
В світі цім без вороття,
Та зате не марно
Лиш, якщо ми це життя
Проживемо гарно.
Я цього й бажаю всім
Вам. Нехай вдається
Все у вас на світі цім!
Доля хай сміється!
Євген Ковальчук, 09. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2025
Відкриваю душу власну
Я і запускаю
В неї ту любов прекрасну,
Що не має краю.
Запускаю в неї й щастя,
Наче до оселі,
Вигнавши усі нещастя
Зовсім невеселі
Зі свого життя земного
В край, де лиш блукає
Темрява, нема нікого
І ніщо немає.
Жити я в любові буду,
В щасті буду жити,
А погане все забуду,
Щоби не тужити
Вже жоднісінької миті
В світі цім земному.
Так, як сонце у блакиті
Неба, я на ньому
Буду у душі горіти,
Сяяти, світитись,
Та від щастя. Буде гріти
Ніжно, буде литись
Щастя у мені, мов ріки.
З щастям я з’єднаюсь
У єдинеє навіки.
В цім й не сумніваюсь.
З ним з’єднавшись, розіллюся
Я його рікою.
Щастям щедро поділюся
З тим, хто нелегкою
Йде тропою життьовою,
Щоб усі щомиті
Жили в світі цім зі мною,
Щастям оповиті.
Євген Ковальчук, 09. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2025
Світлий та погожий ранок.
Сонце в небесах сія
І, немов танцює танок
Променями. З ним і я
І танцюю, і співаю.
Сонце ніжно зігріва.
З ним про лихо забуваю.
І моя душа співа,
Ним зігріта, і сміється
Весело, як немовля.
Серце мов уперше б’ється.
Стук – це пісня журавля.
Сонце, я тебе кохаю.
Сонце, я люблю тебе.
І нема любові краю.
Свідок – небо голубе.
Ясно ти ще зрання сяєш
Й душу молоду мою
Світлим щастям наповняєш
Повністю, коли стою
Під тобою осіянний
Променями. Друже мій
Надзвичайний, незрівнянний,
Десь за хмарами не смій
Ти ховатися від мене.
Потребую я тебе
Так, як листячко зелене
І як небо голубе.
Будеш сяти, ніжно гріти,
Протягом всього життя
Буду я без меж радіти,
Як маленькеє дитя.
Я цього й бажаю дуже,
Надзвичайно і украй.
Тож, мій любий, милий друже,
Сяй і грій, та не згасай.
Євген Ковальчук, 09. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2025
Наче квітонька розквітла,
Гарна й запашна
З променями сонця світла
Радість чарівна
У моїй душі журливій
Пишно розцвіла
І в душі моїй чутливій,
Мовби з джерела
Воду, світлі почування
Інші влила вмить.
Серед них – палке кохання
До життя. Щомить
З радістю душа радіє,
Весело співа
І неначе молодіє,
Й річкою слова
Дивовижні виливає
В вигляді вірша,
Що на цей папір лягає,
Серденько втіша.
Серце тішиться, сміється,
Як маля, в мені
І, мов музика та, б’ється
Десь у глибині.
Хай на видно це, одначе
Відчуваю я
Це. Воно мене неначе
Гарно окриля,
Й мов лечу я з ним до раю,
Хоч ще на землі.
З ним на ній же покидаю
Всі гіркі жалі.
Вже у серці їх немає.
Радість чарівну
Серденько в собі тримає,
Лиш її одну.
Євген Ковальчук, 08. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2025
*****
Любії мої думки,
Станьте на папері
У віршовані рядки
Й відчиніте двері
Враз у надзвичайний світ
Словом, мов ключами,
Скинувши важкий весь гніт
Із душі. Ночами,
Днями змучився тягти
Я його з собою.
Прагну з вами досягти,
Думи, супокою
Внутрішнього, увійти
В світ той надзвичайний
І у ньому віднайти
Супокій звичайний,
Щастя, у якім кінця
Жодного немає.
І нехай солодка ця
Мить завжди триває;
Мить, коли я віднайду
Супокій і щастя,
Мить, в яку до них дійду,
Всі свої нещастя
Подолавши назавжди
Повністю, дощенту,
Щоби жодної біди
Жодного моменту
Я не мав, не відчував,
Доки ще триває
Те життя, що Бог надав
Через матір. Має
Кожен з нас його, однак,
Чи його цінуєм,
Проживаєм дійсно всмак
Ми чи лиш марнуєм?
Це питання кожен з нас
В певную мить ставить,
Сподіваючись, що час
Всі крапки розставить.
Та повинні ми самі
Відповідь надати,
А не у суцільній тьмі
Світом цим блукати
Без ніякої мети,
Сенсу існування
З ранку і до темноти,
З неї й до світання.
Не для того живемо
Всі ми, щоб померти,
Хай і навіть помремо,
Дочекавшись смерти.
Живемо для того всі
Ми, аби приймали
Світ у всій його красі
Й добре працювали,
Щоби лиш у щасті жить
І життю радіти
Кожну неповторну мить,
Як маленькі діти.
Так, життя нам підкида
Часом перешкоди,
Б’є підступная біда,
Завдаючи шкоди,
Та у цей нелегкий час
Руки опускати
Нам не слід, щоб повсякчас
З ними не страждати,
А щосил слід нам усім
Їх усіх долати,
Й в щасті будемо на цім
Світі проживати.
Євген Ковальчук, 08. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025
Ясне сонечко моє,
Як же добре, що ти є
Дійсно, а не лиш у снах!
Сяєш ти у небесах,
Промені такі яснí,
Теплі, ніжні, чарівні
Шлеш до мене та до всіх
І малюєш ними сміх,
Мов художник, на устах
В нас, гіркий сум весь у прах
Спалюючи в тую ж мить.
В серденько, що стукотить,
Наче зерна, почуття
Світлі сієш. Як дитя
Мати, ти його глядиш
В той же час, коли гориш,
Грієш мило, любо так
І життя солодкий смак
Повністю даєш відчуть,
І його збагнути суть.
Світлі почуття й думки
Виникають завдяки,
Сонце лагідне, тобі
Дійсно, справді, далебі.
Ти є їхнє джерело.
Ним ти, сонечко, було
Й будеш також ним повік,
Доки не скінчиться вік
Мій життєвий в світі цім,
Що є, бо ти є у нім.
Євген Ковальчук, 07. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2025
Сонце ясне, тепле, красне
Світло хай твоє прекрасне
Розіллється в світі цім
Швидкоплинною рікою
І зігріє всіх собою
Ніжно, лагідно у нім.
Будеш сяти, будеш гріти –
Будемо всі ми радіти
Так, неначе малюки.
Байди ми не будем бити.
Краще будемо робити
Разом всі ми залюбки.
Ти енергію бо влиєш
В нас і силоньки відкриєш,
Наче книгу, мовби світ
Ше незнаний, невідомий,
Цим же повністю лакомий,
Розвінчаєш, сонце, міт,
Що здолати неможливо
Горе все, але це диво
Станеться у нас усе ж
Завдяки тобі та волі,
Силі. На стежині-долі
Щастя, що не має меж,
Ми зустрінем і почуєм.
Серцем ми його відчуєм
І душею, що є в нас.
Припинивши лиш тужити,
Будемо із ним ми жити
Всі усюди й повсякчас.
Євген Ковальчук, 07. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2025
Підкрадається у душу
Враз до мене жах.
Каже: «Я посіять мушу
У душі цій страх,
Сум, ненависть і тривогу
Й інші почуття,
Що життєвую дорогу
Всю без співчуття
Знівечать та опаганять
Світлі почуття,
А думки всі одурманять
На усе життя,
Щоб не жити, а тужити
Цій душі весь вік
І покірливо служити
Лиш мені навік».
Та душа моя крилата.
Світлі почуття
В ній. Вона для них – це хата.
В ній усе життя
Всі вони живуть у згоді,
Злагоді, добрі
Так, як люди у народі
При ясній порі.
Жаху двері відчинити
Світлі почуття
Не наважаться. Тужити
Будуть все життя
Всі вони, якщо це зроблять, –
Помилку таку.
Цим же жахові підсоблять*
Увійти й гірку
Доленьку мені створити,
Щоб я лиш тужив
З нею, доки буду жити,
Скільки б я не жив.
Та усі вони, звичайно, –
Не з таких, ні-ні.
Всі бжають надзвичайно
Щастя лиш мені.
Тож вони не відчиняють
Серденька дверець
Жахові, не дозволяють
Принести кінець
Ні йому та анікому,
Хто би то не був,
Щастю світлому, п’янкому,
Що якось здобув
Я на цім великім світі
Під ім’ям Земля,
Що буя у пишнім цвіті
Влітку. Окриля
Кожне світле почування
Серденько. Із ним,
Доки не мине остання
Мить, шляхом земним
Буду йти і ним ділитись
З усіма людьми,
Щоб нікому не журитись
Вже повік, щоб ми
Всі жили й життю раділи
Всюди і всякчас,
І душею молоділи
Також попри час,
Що минає безупинно
Через ночі, дні,
Роки, бо так і повинно
Бути. Хай одні
Світлі почуття тримає
В серці кожен з нас,
Доки в світі цім минає
Наш життєвий час.
*Підсобляти – розм. Допомгати
Євген Ковальчук, 07. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2025
Хай всьому злу прийде край.
Хай воно умить
Все у невідомий край,
Наче птах, летить.
Хай летить в край той, в якім
Лиш сама пітьма,
А добро хай буде в цім
Світі. Обійма
Хай воно серця людські,
А також – любов,
Щоб пройшли часи важкі
Й не настали знов
Більш ніколи. Добрий час,
Ніби в домі пан,
Хай панує у всіх нас.
Щастя океан
Хвилею хай вкриє всіх,
Щоб минув навік
Плач гіркий, лунав лиш сміх
Радісний весь вік.
Здійснюються мрії всі
Добрі хай лишень
У своїй усій красі
В кожного щодень.
Хай хвороби проминуть
Всі у цюю ж мить.
Хай здоровими живуть
Люди всі щомить,
Протягом всього життя,
Хай і промине
Все воно без вороття,
Бо лише одне
В світі цім. Тому лиш так
Всі живім на нім,
Як бажаємо, усмак,
В щасті чарівнім!
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2025
Очі звів я в небеса.
Небеса блакитні.
Зваблює мене краса
Їхня. Непохитні
Та безмежні небеса,
Як просторе море.
Їхня врода потряса
Душу. Тоне горе
Все у нім і не зрина.
Щастя неокрає
З них, мов з моря, вирина,
В душу поринає
І її, мов немовля
Мати, огортає,
А навкруг уся земля
Буйно розквітає.
Піють радо в них пташки.
З ними я теж пію
Радісно та залюбки.
Небесам радію.
Виснуть сині небеса.
В них свобода й воля.
В них, немов зірки, згаса
Лютая неволя.
Небеса – це дім пташок.
В них вони літають
Часом посеред хмарок,
Що в них теж бувають
Часто у похмурий час.
Іноді з них лиє
Дощ. Буває з ним у нас
Й буйний вітер виє.
Та опісля в небесах
З обрію зринає
Сонце – жовтокрилий птах –
Й ніжно зігріває.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2025
Вже немає ночі.
День новий настав.
Я розплющив очі
Та із ліжка встав.
Визирнув в віконце,
Очі вгору звів.
В небі сяє сонце
Світлом промінців.
Небо все блакитне.
Ні хмаринки в нім.
Небо непохитне –
Сонця рідний дім.
Сонце в нім палає
Та палахкотить.
Небо ж те безкрає.
А його блакить
Чиста та безхмарна
Зваблює, немов
Дівчина прегарна,
Знову, знову й знов…
Я тону в блакиті,
Що не має меж.
Дивовижні миті.
Потопаю теж
Я у сонці. Сонце
Ніжно зігріва,
Крізь небес віконце
Дивлячись, й слова
Ллються мов рікою
В вірші, що пишу
Нині я рукою.
Ними теж дишу,
Як повітрям. Дише
Ними вся душа,
Що ті вірші пише
І мене втіша.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2025
Світлий час настане –
Промине все зло,
Наче лід, розтане,
Мов і не було.
В світі запанують
Мир, добро, любов.
Душі опанують
Людські й знову, й знов
Будуть панувати
В них лише вони,
Доки поживати
Люди будуть. Сни
Й мрії зоротії
Збудяться у всіх.
Сльози стре гіркії
На обличчі сміх
Радісний. У щасті,
Ув усій красі,
Стерши всі напасті,
Житимуть усі,
Доки серце битись
Буде в грудях в них.
Радість буде литись,
А людей сумних
Більш не буде в цьому
Світі. Будуть жить
Люди всі на ньому,
Доки не збіжить
Їхній час, в любові,
Злагоді, теплі.
Миті пречудові
Люди і малі,
І дорослі мати
Будуть все життя,
Будуть відчувати
Світлі почуття.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2025
Душі криниця.
У ній водиця –
Це світлі почуття,
Які я маю,
У ній тримаю
Впродовж свого життя.
Душі криниця –
Мов таємниця,
Незвідана вона,
Хай переможеш,
Дістатись зможеш
Аж до самого дна.
Адже в ній краю
Немає. Знаю
Я це. В цім певен я.
Вона бездонна –
Велика донна.
Вона твоя й моя,
Бо кожен має,
В собі тримає
Її впродовж життя,
Бо відчуває,
У ній же має
Свої всі почуття.
Душі криниця –
Немов скарбниця
Найкращих почуттів.
Вона чудовна
І ними повна
Аж до самих верхів.
Євген Ковальчук, 05. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025
Несе мене ріка життя
Кудись удалину,
З теперішнього в майбуття
Несе. Я мов тону
В ріці життя, але пливу
У ній усяку мить,
Адже на світі цім живу,
Ще серце стукотить.
Ріка життя. У ній усі
Думки та почуття
У всій небаченій красі.
Тече ріка життя
Мого лиш завдяки їм всім.
Без них би не текла
Вона на білім світі цім,
Не мала б джерела.
У ній пливу я вже не рік
Далеко. Я пливти
В ній буду доти, доки вік
Не промине. Як ти,
Як кожен з нас, пливу я в ній
І вдень, і уночі.
В життя ріці пливу одній,
Вживаючи харчі
Й напої, щоб у ній пливти.
Енергію мені
Вони дають, як з висоти
У літні й ясні дні
Те сонце, що палахкотить
В блакитних небесах.
Ріка життя тече щомить.
Її вогонь в очах
Моїх. В своїх руках
Тримаю я його,
Мов батько сина на плечах,
Впродовж життя всього.
Євген Ковальчук, 04. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025
Сонцю я радію,
Наче немовля,
Так, як і земля.
З ним я молодію.
В ньому я купаюсь,
Ніби у ріці.
Теплі промінці.
Ними зігріваюсь.
Сонце зігріває
Любо й мило так.
З ним живу я всмак.
Щастя більш немає.
З ним я вже не буду
В світі цім тужить.
Радо буду жить.
Сум же весь забуду
Я уже навіки,
Мовби й не було.
Лагідне тепло
Сонця, ніби ріки,
У мені тектиме
Й буде більш живить
Щастям кожну мить.
Щастя ж це ростиме,
Доки серце б’ється
В грудях у мені
В ночі і у дні,
Док’ не розіб’ється,
Наче скло, єдине
Те життя, яке
Дане, бо людське,
Разом з часом сплине.
Радощі й печалі.
Згаснуть, мов зірки,
Почуття й думки.
Сонце ж буде й далі.
Євген Ковальчук, 03. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025
З серденька мого удаль
Відліта гірка печаль,
Наче чорнокрилий птах,
Що літає в небесах.
Так, гірка печаль, лети
З серденька мойого ти
І повік не повертайсь,
Навіть і не намагайсь.
Серденько моє облиш!
Ти ж його терзаєш лиш
Без краплинки співчуття.
Ти ж з собою почуття
Темнії лише ведеш,
Але більш не доведеш
Їх до серденька мого.
Не дозволю я цього!
Я цього не допущу.
Я до серця не пущу
Ні тебе, ні їх повік,
Доки мій тектиме вік,
Мов ріка. Не учиню
Злочин цей, бо зачиню,
Бо замкну на ключ, мов дім,
Серце, залишивши в нім
Тільки світлі почуття
На усе своє життя,
Щоб повіки не тужить,
А лише із ними жить
Кожну неповторну мить
Часу, що, як птах, летить.
Євген Ковальчук, 03. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025
З серця темні почування
Я кудись удалину
Без жалю та без вагання
Жодного вмить прожену,
Знявши з серця їхню ношу,
Що несила вже нести,
Й світлі почуття запрошу,
Щоб шляхом життя іти
Тільки з ними, доки б’ється
Серце в грудях, доки вмить,
Наче скло, не розіб’ється
В неочікувану мить
Все моє життя єдине,
Що мені, як і усім,
Доки ще воно в нас плине,
Наче човен, в світі цім,
Дане, щоби тільки світлі
В серці мали почуття
Ми, щоб, мов квітки розквітлі,
Протягом всього життя
В серці буйно розцвітали,
Хай би де на світі цім
Ми усі не проживали.
Наш – земля, а серце – дім
Світлих почуттів. Повинні
Лиш вони у ньому буть,
Як і серце у людині.
В них і полягає суть
Нашого життя земного,
Що, коли воно мине,
Більш не буде у нікого,
Бо життя в нас лиш одне.
Тож хай світлі почування
Й думи теж – життя вся суть –
Доки не мине остання
Мить, у серці всі несуть.
Євген Ковальчук, 02. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2025
Дві руки я простягаю
І в обійми я беру
Радість, що не має краю,
Радість, що лише добру
Служить. Радість обіймаю.
Обійма мене й вона.
В серце я її впускаю,
Що чека її здавна.
І нарешті дочекалось
Дивовижную цю мить.
І нарешті диво сталось.
Серце більше не щемить,
Бо вселилась радість в нього,
Сум прогнавши весь умить,
Щоб впродовж життя усього
В ньому, наче вдома, жить.
Радість серденько прийняло
І, мов друга друг його,
Міцно й любо обійняло.
Радість серденька мого
Місце все зайняло. В ньому
Хазяйнує вже вона,
Мов господарка по дому.
Сум же серце омина.
Не насмілиться до нього
Він потрапити уже
Протягом життя усього.
Серце радість збереже.
Більш, ніж певен, я у цьому.
Буде в серці радість вік,
Бо нікому та нічому
Не дозволю я повік
Радість з серденька прогнати
Й сум посіяти у нім.
З радістю я поживати
Буду завжди в світі цім.
Євген Ковальчук, 02. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2025
Ще якуюсь мить тому
Падав дощ. В цю ж мить
Сонце сяє. Я йому
Радий. Блискотить
Ясне сонце, мов алмаз,
Начебто дровá,
Випалило тугу враз.
Радість виплива
З серця, мовби корабель,
В цю прекрасну мить
І, неначе журавель,
З нього в світ летить.
Поміж іншими людьми
Радість золота
Та, тріпочачи крильми,
Весело літа
І вселяється в серця
Ті, що огорта
Сум. Веде сум до кінця
Радість та свята.
Уселяється у них
Й міцно обійма.
І людей уже сумних
В світі цім нема.
З радістю усі живуть.
В серденьку своїм
Люди всі її несуть
Людям іншим. Їм
Радість світлую дають
В чарівній красі.
Ось, чом з нею лиш жиють
Людоньки усі.
А про смуток кожен з них
Вже давно й забув.
Більш нема людей сумних.
Сум гіркий минув.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025
*****
Хочу я сказати
Те, що відчуваю,
Та, щоб не збрехати,
Слів не підбираю
Часом. Є у мові
Дійсно слів преповно
Й певний зміст є в слові
Кожнім. Велемовно
Мовити ж – не значить
Наймудрішим бути
І найкраще бачить,
І найкраще чути,
Ширший мать світогляд,
Що усе розкаже.
Часом тільки погляд
Нам усе те скаже
Чи звичайний дотик,
Усміх, плач... Всяк знає.
Вість та, мов у ротик
Ягідка, влітає
В нашу підсвідомість
Та у почування,
А також в свідомість
Так, як і бажання,
Мрії та надії
У часи погожі
І в часи лихії,
Темнії, негожі.
Так було повіки,
Є і буде далі,
Як моря та ріки,
Радощі й печалі…
Буде так, допоки
Буде світ і люди,
Що живуть в нім поки
І практично всюди.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025
Поета зброя – слово.
Із кожним нóвим днем
Він бореться чудово
Ним так, немов мечем.
Воно не менш гостріше,
Ніж меч, а може, й більш.
Це слово найвлучніше,
Чого й поет найбільш
Бажає. Ним натхненно
Він бореться щосил,
Можливо, і щоденно.
Йому не бракне сил
Й відваги не бракує
Боротись проти зла,
Що в світі цім панує.
Дістатись джерела
Його поет бажає
Та знищити ущент.
Він щиро уповає,
Що прийде той момент.
Його могутнє слово
В могилу зло зведе
Й добро обов’язково
З собою приведе.
І буде панувати
Добро на світі цім.
Робити та давати
Його усі усім
Усюди завжди будуть.
Про зло ж вони навік
У тую ж мить забудуть,
Мов й не було повік
Його. Поета слово
Упорається з цим,
Я певен, пречудово,
Бо я також є ним.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025
Я клубок великий маю
В голові, клубок думок
І його я розгортаю
Так, немов клубок ниток.
Котиться він на папері
І словами, мов ключем,
Відчиня в новий світ двері,
Відчиняє їх тихцем.
В світі цьому поживають
Всі у щасті та добрі
І міцне здоров’я мають
Теж при будь-якій порі.
Мешканці його приймають
І мене до себе теж
В нього, і усім, що мають,
Щедро діляться, без меж.
А вони багато мають
Світлих дум і почуттів
Тих, які в собі тримають
Ще із самих початків.
Їх беру я і їм чемно
Дякую. Таки прибув
В їхній світ я недаремно,
Бо від них я їх здобув.
Їх здобувши, повертаюсь,
Попрощавшись з ними, в свій
Світ, якого не цураюсь
Я і, начебто сувій,
Розгортаю думи світлі,
А із ними почуття
І, щоб, мов квітки розквітлі,
Протягом всього життя
Люди жили й процвітали,
Їм даю їх залюбки,
Щоб їх завжди огортали
Світлі почуття й думки.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025
Сонце сяє,
І буяє
Світ увесь навкруг.
Серце б’ється
Та сміється.
Сонце – серця друг,
Бо торкає
І впускає
Світлі почуття
В нього сонце
Крізь віконце
Неба, щоб життя,
Наче квітка,
Мов лелітка,
В світі цім цвіло
І навіки,
Ніби ріки,
В безвість протекло
З серця темне
Та нікчемне
Горе-почуття
Й лиш прекрасне
У сучасне
І у майбуття
Уселилось
Й залишилось
Вже на цілий вік,
Щоб раділо
Й молоділо
Серце кожен рік.
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2025
Я на небес блакить
Звів очі й потонув
В ній поглядом. На мить?
На вічність? Не збагнув
Цього і не збагну,
Мабуть, за все життя
В ній солодко тону.
Думки та почуття
Мої усі у ній,
Як в морі кораблі,
Пливуть в порі ясній,
Хоч сам я на землі.
Не має меж блакить
Небес, що, мов висять
Кожнісінькую мить,
Де пташечки летять.
Їх манить, як мене,
Також небес блакить –
Видовище чудне,
Прекрасне. Стукотить
У грудях серце-птах.
Зірвались почуття.
І вже у небесах
Й вони. Їх там життя.
І їх небес блакить
Привабила украй.
Тепер у ній їм жить.
Тепер вона – їх край
Навіки чи на мить?
Допоки серце-птах
У грудях стукотить,
В блакитних небесах
І почуття, й думки
Мої всі будуть жить,
Жить будуть залюбки,
Щоб більше не тужить.
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2025
Наче давню таємницю,
Мовну, пречудовну,
Відкриваю я скарбницю
Аж по вінця повну.
В ній скарбів і не злічити.
Кожен скарб – це слово,
Що ще змалечку ми вчити
Беремось. Чудово
Мову будемо ми знати,
Почуття з думками
Правильно всі виражати
Будемо із вами.
Адже кожне в мові слово
Значення тримає
У собі, яке чудово
Нам же й розкриває.
Все, що є на світі цьому,
Словом називаєм
І впродовж життя на ньому
Ми його вживаєм.
Мову ми передаємо
З роду і до роду,
Бо її в душі несемо
І в вустах народу –
У казках, піснях, билицях,
Приказках, в крилатих
Висловах і небилицях
Теж, на жарт багатих.
Мова, як і ми, дім має.
Словником він зветься.
Той, хто в нього заглядає,
Той і набереться
З нього слів-перлин. У ньому
Всі вони, як в домі,
Та, звичайно, не в одному
Й не в одному томі.
Відповідне місце має
В ньому кожне слово.
І нові слова приймає
З часом поступово
Він також, бо виникають
Речі в нас новії,
Ті, що ними й називають,
Хоч слова старії
Зберігаються у ньому,
В словнику, щоб знали
Ми усі, що в світі цьому
Предки їх вживали;
Щоби розвиток же мови
Ми спостерігали,
Наче луки чи діброви,
І її вивчали
Протягом життя усього,
А не тільки в школі.
Книг же маємо для цього
Ми усі доволі.
Зафіксована словами
Зі знанням в них мова,
Що завжди усім нам з вами
Помогти готова
Висловити почування
Разом із думками,
Речі та застосування
Їхнє. Вже віками
Неупинною рікою
Мова ллється всюди.
Користуємось з тобою
Ми, всі в світі люди
Нею завжди, достеменно,
Усно та письмово.
Тож і далі повсякденно
Розвивайся, мово!
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2025
Темна нічка
Чорні вічка
Стомлені закрила.
Мов людина,
Ясна днина
Очі вже відкрила.
Світле сонце
Крізь віконце
Враз мене збудило,
Як малятко-
Немовлятко
Ненька, любо, мило.
Сонце-друже,
Ти не дуже
Грієш ще уранці,
Та пізніше
Ти ясніше
Сятимеш. Як в танці,
Вигравати-
Танцювати
Ти промінням будеш
І над світом
Із привітом
Владу всю здобудеш.
Будеш паном,
Отаманом
Ти над ним, допоки
Не відчуєш,
Не почуєш
Тихі ночі кроки.
Євген Ковальчук, 31. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2025
Вірю, знаю, певен я,
Українськая сім’я
Ворога здолає.
І настане все ж пора –
Сонце миру та добра
В небі запалає,
Спалить ворога дотла
Променем своїм тепла
Так, немов багаття
Дрова. Прийде в кожен дім
Мир. Ми житимемо в нім,
Любі сестри й браття.
Буде мир. Настане він.
Встанемо ми із колін,
Скинемо кайдани,
Розірвавши. Встоїмо
І нізащо не дамо,
Щоб ворожі плани
Втілилися до кінця.
Ні, ніколи темна ця
Мить в наш край не прийде,
Бо здолаємо його –
Злого ворога свого.
З небокраю вийде
Сонце миру і всіх нас
Буде гріти повсякчас
Лагідно собою.
Грітиме воно нас вік,
Бо ми не здамось повік
Ворогу без бою.
Євген Ковальчук, 25. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2025
Серденько ритмічно б’ється.
В ньому, мов дитя,
Дзвінко й весело сміється
Світле почуття.
Разом з ним і я сміюся.
Весело й мені.
Повністю я віддаюся
Лиш йому, щоб дні
Й ночі також протікали,
Мов ріка, із ним,
Щоб із ним вони минали
Шляхом життьовим
У далекеє майбутнє
Та, щоб в нім було
Світле почуття присутнє
Теж і, мов тепло
Сонця, ніжно зігрівало
Серце, щоб його
В нім повік не бракувало.
Прагну я цього
Дуже, та не щоби мати
Лиш його в собі,
А й також його давати
Всім, хто у журбі,
Щоб воно її спалило,
Як вогонь, навік
Вщент і сліду не лишило
Жодного, щоб вік
В серці в кожного з них жи́ло
Світле почуття,
Що б щасливими робило
Їх на все життя,
Що поволеньки минає,
І колись мине
Назавжди, бо більш немає,
Бо життя одне.
Євген Ковальчук, 30. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2025
*****
Пада зірка із небес.
Я бажання загадаю,
І, мов чудо із чудес,
Втілиться воно. Я знаю,
Бо до цього докладу
Всіх своїх зусиль, що маю,
А усякую біду
Я назавжди подолаю,
Щоб із нею не тужить
Вже повік на світі цьому,
А щоб лиш у щасті жить
Світлім кожну мить на ньому.
Добре розумію, що
Не достатньо лиш бажати.
Не здійсниться це, якщо
Сил своїх не докладати,
Як би важко не було,
Як би складно не здавалось.
Щоб усе гаразд ішло,
Щоб усе чудово склалось,
Маю працювати я,
Кожен з нас на світі цьому.
Доленька тоді моя
І твоя також на ньому
Посміхнеться, принесе
Те, що кожен загадає.
Лиш тоді здійсниться все
Те, що кожен з нас бажає,
Хай не зразу, та усе ж
Віри в це не слід втрачати
І надії з нею теж,
Руки теж не слід складати,
А належно все робить,
А також старанно вчитись,
Щоб все бажане здійснить
І із ним же залишитись.
Євген Ковальчук, 30. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025
О радосте, приймаю
Тебе в свою я душу,
Хай навіть і не маю,
Хай навіть і не мушу,
Та дуже я бажаю,
Щоб ти у ній жила.
Я душу розкриваю,
Щоб в неї ти ввійшла,
Неначе до оселі,
На все моє життя,
Щоб думоньки веселі,
А також почуття
Я мав впродовж усього
Життя, яке минає.
Ціннішого ж за нього
На світі цім немає
Нічого. Тож з тобою
Його я провести
Бажаю, а з журбою
Спалити всі мости,
Щоб більше я із нею
Ніколи не тужив,
А, мовби із ріднею,
Лише з тобою жив,
Допоки не погасне
Мого життя багаття
Велике та прекрасне,
Немов весільне плаття.
Прошу тебе, щоб стала
Частиною мене
Ти, наче сніг, розтала
В мені. Журба мине
Тоді. Я певен в цьому.
Тоді я буду жить
На світі цім земному
З тобою кожну мить.
Євген Ковальчук, 30. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025
Білий аркуш перед мною,
А у голові думки.
Виливаю їх рікою
Я на нього у рядки
Вірша. Думоньки крилаті
Створюють вірш черговий.
Думоньки мої багаті
На ідеї. Вірш новий
Виника з них. Розкриваю
В ньому я ідеї ті,
Що у голові тримаю
У своєму я житті,
Що, як час, також минає
І колись-таки мине
Назавжди. Це кожен знає,
Бо життя у всіх одне.
Ті ідеї розкриваю
В нім, бо ними з усіма
Вами дуже я бажаю
Поділитись. Крадькома
Йдуть вони усі до мене.
Я ж приймаю їх в думки
І в своє життя буденне
Втілюю їх залюбки,
Щоб на цьому світі жити
Так, як серденько жада,
А не гірко лиш тужити.
Хай та туга і біда
Неодмінно чимчикують
Десь собі за небокрай!
Хай у тім краю панують!
В цім же хай настане край
Всім їм! В цім краю панують
Хай добробут, мир, любов!
Хай своє життя будують
З ними всі лиш знов і знов!..
Євген Ковальчук, 30. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025
Забудь усе погане,
Неначе й не було
Його. Життя ж нам дане,
Щоб, мовби квіт, цвіло
Воно в нас повсякчасно,
Кожнісінькую мить,
Щоб нам жилось прекрасно
На цьому світі. Жить
Прекрасно нам дасть змогу
Лиш праця. В майбуття
Щасливе нам дорогу
Простелить до пуття
Лише вона. Я знаю,
Упевнений у цім.
Із працею до краю
На білім світі цім
Усе погане дійде.
Тоді у небесах
Обов’язково зійде
Над нами сонце-птах
Любові, миру, згоди
Й світитиме всякчас,
За всякої погоди,
І грітиме всіх нас
Ласкаво, ніжно, мило,
Як матінка дитя,
Щоб всіх нас оповило
Пресвітле почуття,
Щоб, ніби річка, лилось
У кожного із нас
Воно і залишилось
Із нами, доки час
Не стік наш в світі цьому,
Бо іншого життя,
Як це мине на ньому,
Не дасть вже майбуття.
Євген Ковальчук, 30. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025
Де ти, щастя чарівне?
Прагну я тебе знайти
І шляхом життя іти
Із тобою, щоб мене
Огорнуло ніжно ти,
Наче матінка дитя, –
І думки, і почуття
Всі мої. До тебе йти
Буду, доки не знайду
Я тебе, а ти мене,
І нещастя все мине.
Я до тебе, щастя, йду
Крок за кроком. Знаю я
Те, що ти на світі є.
Чує серденько моє
Це, також душа моя.
Увійди в них, мовби в дім,
Щоб повік я не тужив,
А з тобою завжди жив
Вже на білім світі цім.
Як його і як життя,
Так, як небо голубе,
Палко я люблю тебе,
Найсвітліше почуття.
Я без тебе – мов лиш тінь
Темная, неначе ніч.
Я без тебе – мов лиш свіч
Спалах, мить зірок мигтінь.
Ти для мене є усім.
Ти для мене є життям,
А не тільки почуттям.
Я бажаю, щоби сім
Днів на тиждень, кожну мить
В кожного з нас ти було
І, мов квітонька, цвіло,
Доки серце стукотить.
Євген Ковальчук, 29. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025
Не ховайсь за хмари,
Сонечко моє.
Хай, немов примари,
Зникнуть всі. Своє
Лагідне проміння
Лий, немов з відра
Воду. Хай осіння
Скоро вже пора
Прийде, та, о сонце,
Не зникай, молю.
Крізь небес віконце
Ясно сяй. Люблю
Я тебе предуже,
Вельми та украй,
Надзвичайно. Друже,
Ніжно зігрівай
Ти мене усього,
Повністю, цілком.
Не прошу нічого
Я тебе. Теплом
Лагідним, приємним
Грій мене лишень.
Явним, не таємним
Зігрвай щодень
Ним мене й людину
Кожну в світі цім
Завжди, кожну днину,
Мить. Пошли нам всім
Посмішку грайливу
Й нею звесели
Душеньку журливу,
В неї усели
Почування світлі,
Добрі. Їх всели
В нас, щоб, мов розквітлі
Квіти, ми цвіли.
Євген Ковальчук, 28. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025
Бажаю вам я щастя
Й здоров’я, щоб жили
Ви з ними, а нещастя
Навіки геть пішли,
Немов сірник, згоріли
Цілком, ущент, дотла,
Щоб ви життю раділи,
Щоб світлою була
У кожного з вас доля,
Щоб усміхалась вам
Вона завжди. Недоля,
Немов старий вігвам,
Нехай вмить розпадеться.
Хай назавжди вона
У всіх вас враз минеться.
Боздонна глибина
Бушуючого моря
Її хай проковтне,
Щоб ви не знали горя
Повік. Хай огорне,
Мов світло променисте,
Усіх вас почуття
Лиш добре, світле, чисте
На цілеє життя,
Яке лише єдине,
Яке лише одне,
Бо все ж із часом сплине,
Навіки промине.
Тож повну чашу щастя
Свого життя до дна
Ви пийте, про нещастя
Забувши. Хай вона
Ним буде завжди повна,
Щоб ви своїм життям
Насолодились сповна
Зі світлим почуттям.
Євген Ковальчук, 27. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2025
Виклик кидаю я тузі,
Що в моїй душі сидить,
Мов на дереві, що в лузі,
Птах, і лиш її ятрить.
Аніскільки не боюся
Я тебе й тобі повік
Я так просто не скорюся,
Щоб тужити лиш весь вік.
Кличу я тебе до бою,
Туго темная моя,
Щоб прийшла у цім двобою
За тобою смерть твоя
І забрала із собою
В пекло чи у небуття,
Щоб я не тужив з тобою
Цілеє своє життя.
В тому, що я переможу,
І не сумніваюсь. Я
Вірю, знаю, певен, зможу.
В цьому силонька моя,
Що, мов річка, протікає
У мені, не підведе,
Бо вона тебе здолає,
Як до тебе смерть прийде
Й забере тебе, нещастя,
Із собою назавжди,
А до мене прийде щастя
Світле, із яким завжди
Буду жити я на цьому
Світі. Буду жити я
В світі в щасті чарівному,
Аж допоки смерть моя
Не прийде. Я добре знаю,
Не минути тую мить,
Та допоки поживаю,
Буду я лиш в щасті жить.
Євген Ковальчук, 27. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2025
Відмежовуюсь думками
Від лихого усього.
Прірва пролягла між нами.
Відправляю я його
В неї, щоб не викликало
Темні думи й почуття
Ні багато, ані мало,
Зовсім протягом життя,
Що, як час, також минає
І колись-таки мине
Назавжди. Це кожен знає,
Бо життя у всіх одне.
Я скеровую сміливо
В небуття весь негатив
І, щоб жити лиш щасливо
В цьому світі, позитив
Я запрошую гостинно
В серце й душу, наче в дім,
І цілком, не почастинно,
Щоб був він в мені, я – в нім,
Щоб єдиним-цілим стали
Я і друг мій – позитив,
А нещастя всі розтали,
Мовби сніг, щоб я прожив
Все своє життя єдине
З ним, допоки ще живу,
Бо життя із часом сплине
В цьому світі наяву.
Мов сірник, воно погасне
В неочікувану мить.
Тож хай у мені прекрасне
Почування лиш щомить
Буде. Я його не зраджу.
Завжди буду із ним жить
І всім вам також я раджу
Те ж зробить, щоб не тужить.
Євген Ковальчук, 27. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2025
Повіває вітерець,
Хилить долу віти.
Сонця теплий промінець
Падає на квіти.
І вони ростуть, цвітуть
Пишно та красиво.
Ріки вдалину течуть
І дзюрчать шумливо.
Рибки плавають у них
Різнокольорові.
Біля гарних гір міцних,
У густій діброві
Височіють до небес
Пишнії дерева,
Наче чудо із чудес,
Красота місцева,
Бо на них також ростуть
Й розцвітають квіти.
Фрукти, ягоди дадуть
Згодом теж. І діти,
І дорослі будуть всі
Смачно споживати
Їх. У всій своїй красі
Дивній описати
Цю природу, що буя,
Моіби справжнє диво,
В світі під ім’ям Земля,
Дійсно неможливо,
Бо немає слів таких
У ніякій мові.
Передати жодна з них
В тім чи іншім слові
Не зуміє й близько, ні,
Всю природу-мати,
Що Господь дав честь мені
І усім нам мати.
Євген Ковальчук, 26. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2025
Ясне сонце визирає
Із небесного шатра
Й світлом світ весь обіймає.
Денная ж прийшла пора.
Сонце промені пускає
Теплії урізнобіч
Й ними ніжно зігріває
В цьому світі кожну річ –
І рослину, і тварину,
Що її ж і спожива.
Також кожную людину
Сонце ніжно зігріва.
Зігріває майже всюди
Сонце всіх людей, однак
Чомсь не всі далеко люди
Дякують йому. Так-так.
Сонце, мов, не зрозуміє,
Бо воно й не розмовля.
Розмовляти так, не вміє,
Та і луки, і поля,
І ліси, й гаї зелені –
Вся земля навкруг цвіте
Завдяки йому. Мов нені,
Дякувати ми за те
Сонцю ясному повинні.
Сонце, дякую за це
І що ти мені, людині,
На моє людське лице
Й тіло промені пускаєш
Ніжні, лагідні такі
І ласкаво так зігріваєш,
Що всі почуття гіркі
Й думи темні вмить зникають,
Йдуть кудись у небуття.
Місце їхнє враз займають
Світлі думи й почуття.
Євген Ковальчук, 26. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2025
Дякую тобі, життя,
Я за думи й почуття,
Що, мов дрова у вогні,
Повсякчас горять в мені.
Добре розумію я,
Не було б тебе, життя,
Не було б тоді і їх.
Дум і почуттів своїх
Добрих не зрікаюсь я,
А погані в небуття
Відправляю вже навік.
Прагну з добрими весь вік
Жити, доки я тебе
Маю й небо голубе
З сонцем зустрічаю я
Кожен ранок. Ти ж, життя,
В мене, як у всіх, одне,
Бо ніхто не омине
Смерть у ту останню мить,
У яку вона примчить.
Доки ж в мене є ще ти,
Буду в світі цім іти
Я твоїм шляхом одним
Добрим, гідним, чарівним
І нести, моє життя,
Світлі думи й почуття
У собі, й ділитись з всім
Білим світом, на якім
Маю я тебе, щоб всмак
Всі жили і тільки так.
Євген Ковальчук, 26. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2025
Я спрямовую думки
Лиш на позитив,
Щоби жити залюбки,
Темний негатив
Весь провівши в небуття,
Де його пітьма
Лиш усе своє буття
Міцно обійма.
Світлі матиму думки,
Світлі й почуття
Будуть у душі роки,
Все моє життя,
Що крізь неупинний час
Так, як він, мина.
Запевняю я всіх вас.
Темна глибина
Прірви темні почуття
Й думи проковтне.
Більш усе моє життя
Всі вони мене
Мучити не будуть, ні.
Світлі почуття
Й думи будуть у мені
Протягом життя,
Аж до самого кінця.
Їх на світі цім
Сіятиму я в серця
Й душі людям всім,
Бо я прагну, щоб усі
В щасті жили вік
Ув усій його красі,
А нещасть повік
Жоден з них не зазнавав
Протягом життя,
А щоб світлі тільки мав
Думи й почуття.
Євген Ковальчук, 26. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2025
Я клянусь своїм життям,
Не дозволю почуттям
Й думам темним володіть
Мною. Їх у небуття
На усе своє життя
Вижену умить. Ідіть
Темні почуття й думки.
Прагну жити залюбки
Я на світі цім.
З вами ж лиш самі жалі
Матиму я на землі.
Суть життя не в тім
Поляга. Життєву суть
Думи й почуття несуть
Світлії лишень.
Мати й відчувати я,
Розум мій, душа моя
Прагнемо щодень,
Кожну неповторну мить,
Що мина, біжить, летить
Крізь невпинний час,
Їх. Ви ж, темні почуття
Й думи, йдіть у небуття
Назавжди від нас.
Йдіть у небуття, щоб вас
В світі цім ніхто із нас
У собі не мав,
А щоб цілеє життя
Світлі думи й почуття
У собі тримав.
Євген Ковальчук, 25. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2025
Стояла край поля
Щасливая доля
Й чекала на когось вона,
Та тільки тополя,
Неначе недоля,
Із нею стояла сумна.
Когось ощасливить,
Та лиш не сфальшивить
Щасливая доля украй
Бажала всією
Душею своєю,
Поклавши нещастям всім край.
Стояла й стояла,
Мов квітка, буяла,
Та поруч ніхто так й не йшов
І долю щасливу,
Мов квітку, вродливу
Край поля так і не знайшов.
Тож доля щаслива,
Не ждучи більш дива,
Зібралась йти в люди сама.
Нарешті збагнула,
Як думка сяйнула
Їй ця, бо чекати дарма.
Пішла доля в люди.
Нещастя усюди.
Нещастя лиш має весь край.
«Так бути не має.
Аж серденько крає.
Покласти цьому треба край!»
Подумала доля
Щаслива. «Недоля
Й нещастя хай геть всі ідуть!
Вони не повинні
Буть. В чому ж бо винні
Ті люди, що з ними живуть?
Живуть? Ні, існують,
Коли в них панують
Самі тільки лиха й жалі
У їхній господі.
У щасті та згоді
Повинні жить всі на землі».
Тож доля щаслива,
Мов з дерева слива,
Упала до їхніх сердець
І так, як бажала
З початку-начала,
Поклала нещастям кінець.
Тепер врешті з нею
Всією ріднею
Одною всі люди живуть,
Забувши нещастя,
Любов світлу й щастя
У серці своєму несуть.
Раніше край поля
Щасливая доля
Стояла, немов не своя,
А нині усюди
Її мають люди.
Вона і твоя, і моя….
Євген Ковальчук, 25. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2025
Ой ти горе,
Синє море
Втопить хай тебе.
Шкода моря,
Та не горя.
Шкода, як й себе.
Хай безодня
Надприродна
Враз тебе ковтне
Чи ножака
Без держáка
Навпіл розітне,
Щоб минулось
Та забулось
Ти на цілий вік,
Щоб не мати-
Відчувати
Більш тебе повік.
Темні сієш,
Як умієш,
Ти лиш почуття,
Щоб страждав я
І лиш ждав я
Ліпшого життя.
Буду мати,
Відчувати
Світлі почуття.
Ти ж навіки
Сплющ повіки
І йди в небуття.
Євген Ковальчук, 25. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2025
Бути вірним Батьківщині
Має кожен з нас
І не лиш сьогодні, нині,
Ні, а повсякчас
І як батька, і як матір,
Як себе, любить,
Поважати, цінувати
Завжди, кожну мить,
Бо вона у нас єдина,
Бо єдині ми
Всі в ній, кожная людина.
Боронить грудьми
Маємо її в годину
Темну, як пітьма,
Що кохану Батьківщину
Наче обійма,
Бо у ній ми народились,
Виросли у ній
І, що знаємо, навчились
Також в ній одній.
З неї за кордон тікати
У скрутную мить
Долі кращої шукати,
Щоб із нею жить, –
Значить зрадить Батьківщині.
Варто будувать
Кращу долю в ній всім нині.
Сил всіх докладать
Слід для цього, так старатись,
Як би не було
Важко, тільки не здаватись,
Щоб життя цвіло,
Мовби квітка. Батьківщині
Вірним будь весь вік!
Зрадить же не смій ні нині,
Ні колись – повік!
Євген Ковальчук, 25. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2025
*****
Україна-мати
Буде щастя мати.
Палко вірю в це.
Посміхнеться доля
Їй, а зла недоля
Бити у лице
Назавжди припинить
Й більш цього не вчинить
Їй уже повік.
Наче гарні квіти,
України діти
Квітнутимуть вік
З нею. Захищати
Україну-мати
Будуть, як один,
Всі вони собою,
Дружною юрбою –
І дочка, і син…
Ні, вони не зрадять
Їй, а їй зарадять
У скрутную мить,
Щоби разом з нею
Цілою ріднею
Лиш у щасті жить,
Доки світить сонце
Крізь небес віконце
Й зігріває нас
Ніжно та ласкаво,
Щиро, нелукаво
Крізь невпинний час.
Євген Ковальчук, 24. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2025
Хай промине недоля
І посміхнеться доля
На світі людям всім,
Щоб, наче справжнє диво,
Жилося їм щасливо
Усе життя на нім.
Хай оминає тихо
Всіх стороною лихо,
Немов його й нема,
А щастя превелике,
Безмежне й сонцелике
Людей всіх обійма.
Хай в думи й почування
Без жодного вагання
Воно ввійде навік,
Щоб кожен не журливо
Й нещасно, а щасливо
Лиш в світі цім жив вік.
Цього я всім бажаю
Й надіюсь, вірю, знаю,
Що буде так. Лишень
Працюймо всі старанно,
Чудово, бездоганно
Кожнісінький же день.
Лиш праця всі нещастя
Змете і світле щастя
У серце принесе.
І буде розквітати
Воно, ми ж – процвітати,
Бо матимемо все.
Євген Ковальчук, 24. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2025
*****
За волю і свободу
Вкраїнського народу
Ідіть сміливо в бій,
Сини всі України –
Великої країни,
Щоб доленьці лихій
Ніколи вже не дати
В ній знову панувати
Ні на єдину мить.
Давно Вкраїні рідній
Пора щасливо, гідно,
В життя красі всій жить.
Цього я їй бажаю
Й надіюсь, вірю, знаю
Я те, що й буде так.
Ви тільки не здавайтесь,
Боріться і старайтесь,
Затиснувши в кулак
Тих «гостей» небажаних,
Непроханих, нежданих,
Що вторглись в рідний край
Наш любий та коханий,
Єдиний, бездоганний,
Не край, а справжній рай.
Боріться ви запекло,
Щоб рай цей їм у пекло
Не дать перетворить!
На вас уся надія,
Щоб злого лиходія
Назавжди зупинить.
Євген Ковальчук, 24. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2025
Наче човники, пливуть
В небесах хмаринки.
З них поволеньки падуть
Дощові краплинки.
Їх усотує земля –
І діброви, й луки,
І степи, й ліси, й поля…
Чути тихі звуки
Крапель тих: все крап та крап.
Кожен з нас же знає,
Що того дощу етап
Перший проминає
Так, бо потім же цвісти
Будуть гарні квіти,
Що люблю і я, і ти –
І дорослі, й діти;
Добрий дасть земля врожай –
Будемо ми ситі,
Буде ситий ним весь край.
Руки ж працьовиті
Той рясний врожай зберуть,
Як пора настане,
І на стіл нам подадуть
Те, що з нього стане
Після того, як пройде
Певну він обробку,
Як діждеться той, хто жде
Все його доробку.
Певен, не переборщу
Я, сказавши, люди,
Саме завдяки дощу
Ми всякчас і всюди
Маємо таку красу
Матінки-природи.
Сонцю ж дяку теж несу
Чарівної вроди.
Євген Ковальчук, 23. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2025
Розцвітай, моя країно,
Славная державо,
Рідна мати-Україно,
Буйно й величаво
І будуй собі ту долю,
Де твої ж всі діти
Із тобою мали б волю
І свободу. Квіти
Злагоди, любові й щастя
Хай лиш розцвітають
У тобі, а всі нещастя
Тут же позникають,
Щоб і сліду не лишилось
Їхнього навіки,
Щоб лиш світле щастя лилось
У тобі, мов ріки,
Як по жилах кров людськая,
Бо його ти гідна,
Рідна матінко святая,
Україно рідна.
Ти ж лише одна на світі
Цілому земному.
Тож буяй, мов квітка в цвіті,
Завсігди на ньому!
Ворогу ж, який ввірватись
Смів, ти і не здумай
Просто, руки склавши, здатись!
Ні, лише подумай,
Що, якщо це все ж ти зробиш, –
Помилку велику,
Лиш недоленьку заробиш
Темну, злу і дику,
Із якою животіти
Будеш важко й гірко,
І зів’януть щастя квіти.
Ні, голубко, зірко,
Україно, люба ненько,
Зовсім не бажаю
Я цього. Нехай тихенько
Йде собі до краю
Іншого ця зла недоля,
Де лиш тьма блукає,
А в тобі хай світла доля,
Наче птах, літає
З вечора і до світання,
З ранку до смеркання,
Доки не мине остання
Мить; і почування
Й думоньки лиш найсвітліші
В кожного з нас сіє,
Мов зернини найдрібніші,
Та добірні! Звіє
Темні думи й почування
Хай з нас всіх вітрище
Без єдиного вагання,
Вітер той, що свище
У погоду-непогоду,
Щоб тебе творили
Силою всього народу
Ми й щасливо жи́ли,
Та не ми лиш, а й нащадки,
А не тільки б мали
Добрії про всіх нас згадки,
Що б їх обіймали,
Щоб була не тільки краєм
Ти для нас всіх рідним,
А й небесним справжнім раєм
Гідним і погідним,
Доки сяє й зігріває
Сонце нас з тобою
Й час невпинно протікає
Бистрою рікою.
Євген Ковальчук, 23. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2025
Горить свіча мого життя
Кожнісінькую мить,
Допоки серденька биття
В мені іще звучить.
Її вогонь – це почуття
Й думки, що є в мені,
Які впродовж всього життя
В собі я ночі й дні
Несу. Допоки є вони,
Горить життя свіча,
Неначе сонце з вишини,
Що день новий стріча.
Вона одна, одна моя,
Та інших безліч є –
Його, її, також твоя –
Усіх, хто ще жиє.
Вона запалена лиш раз.
Лиш раз вона й згорить
Навіки в цьому світі враз,
Коли настане мить,
Яку не зможе жоден з нас
Так просто відвернуть
Так само, як невпинний час
Спинить чи повернуть…
Так само, як і вовскова,
Свіча життя згорить,
Та буде душенька жива
Живою й в тую мить.
Можливо, в інший світ вона
Назавжди полетить.
Цього ніхто із нас не зна,
Та доки ще горить
Свіча життя на світі цім
Крізь неупинний час,
Живімо кожну мить на нім,
Як прагне кожен з нас!
Євген Ковальчук, 22. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2025
Після предовгої ночі
Сонце розплющує очі
І устає з небокраю
Тихо в моєму вже краю.
Темряви ночі немає.
Сонячне світло займає
Місце її. Оповило
Лагідно, любо та мило
Край мій увесь, наче ненька
Рідне маля. Чималенька
Відстань між ним і землею,
Та я і тілом, й душею
Сонця тепло відчуваю.
В ньому я мов потопаю
Повністю, із головою.
Сонце сія наді мною
Дуже яскраво й красиво.
Сонце – це чудо чи диво,
Диво одне, незвичайне,
Диво, яке життєдайне.
Сонце ж бо живить собою
Світ цей і нас із тобою,
Кожную в світі людину
В денну та світлу годину
Так, як і чиста водиця, –
Ясного сонця сестриця,
Що попід ним протікає
Й землю усю напуває.
Яснеє сонце палає –
Й більшого щастя немає.
Євген Ковальчук, 21. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2025
Ніч скінчилася, дійшла
До свойого краю.
Днина світлая прийшла.
Із-за небокраю
Вийшло сонечко яснé
Й світлом оповило
Світ навкруг, також мене
Ніжно, любо, мило.
Теплі сонця промінці
Добре відчувати
В дні останні літні ці.
Сонце, наче мати
Немовляточко своє,
Ними огортає
Тіло й серденько моє,
Що в нім калатає,
Б’ється, тихо стукотить.
Сонце сяє й гріє.
Дивовижная ця мить!
Серденько радіє.
Радості нема цій меж
Жодних, ні, немає.
І душа радіє теж
З серцем та співає
Сонцю радісні пісні.
Слухає їх сонце
І мені в ці літні дні
Крізь небес віконце
Теплі промені ще шле
Без кінця та краю.
Сонце те є чимале
У космічнім кра́ю,
Хоч малим мені воно
На землі здається.
Крізь небеснеє вікно
Весело сміється
Сонце, мовби немовля,
Й промені пускає.
І навкруг уся земля
Пишно розквітає.
Розквітаю з нею я
У душі препишно.
Радісна душа моя.
З сонцем їй затишно.
Їй затишно з сонцем так,
Наче ув оселі.
Розцвітають в ній, мов мак,
Почуття веселі.
Жити хочеться ще більш
Та не помирати.
Я життя люблю найбільш,
Що надала мати.
Сонце ж живить це життя,
Також напуває –
І думки, і почуття
Ті, які тримає
Кожен з нас в собі на цім
Світі голубому.
Сонця не було б на нім –
Не було б на ньому
І всього, що зараз є,
Не було б і світу
В вигляді, в якому є
Нині він. Орбіту
Світу нашого – Землі –
Креслить також сонце.
І дорослі, і малі
Знають це. Віконце
Зранку відчиняю я
Й сонце зустрічаю.
І тоді душа моя
Мов летить до раю.
Євген Ковальчук, 20. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025
Горять в мені палким вогнем
Думки та почуття
Все дужче й дужче з кожним днем
Впродовж мого життя.
Щодня в собі я їх ношу,
Ношу я їх щомить.
Ті, що погані, я гашу
У відповідну мить,
А добрі почуття й думки
Запалюю ще більш,
Щоб з ними жив я залюбки
В цім світі, бо найбільш
Я їх люблю так, як і світ,
В якому я живу
Вже повні три десятки літ
Насправді, наяву.
Лиш добрі думи й почуття
Цілісінькії дні
Та ночі протягом життя
Мого всього в мені
Так само, як вогонь палкий,
Палахкотять нехай,
Погані ж, мов кришталь тонкий,
Розіб’ються, щоб край
Настав їм, остаточний край,
Фінал, кінець, капут.
Давно бажаю я украй
Позбутись їхніх пут
І їх позбудусь. Почуття
Лиш добрі мати я
Впродовж всього свого життя,
Допоки смерть моя
Не прийде, буду і – думки,
Щоб я на світі цім
Щомиті жив лиш залюбки,
У щасті чарівнім.
Євген Ковальчук, 20. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025
Мов до ворога, не друга,
Темная, мов ніч та, туга
Підкрадається до серця –
Світлих почуттів озерця,
Щоб собою затемнити
Їх, собою оповити
Повністю, цілком, до краю,
Та цого я не бажаю
Аж ніяк. Тому дверцята
Серця, любії малята,
Тузі я не відчиняю,
Увійти не дозволяю
Я нізащо їй у нього,
Бо нічого, крім лихого,
Ні, не принесе. Я знаю
І тому не відмикаю
Навіть двері серця. Жити
Радісно, а не тужити
Прагну протягом усього
Я життя свого земного,
Бо воно лише єдине
І усе ж із часом сплине,
Закінчиться та минеться.
Довга нить його порветься
Назавжди у мить неждану,
Небажану, нежадану.
Добре я це розумію
І тому роблю, що вмію
Й знаю, щоб щасливо жити
Й гідний слід свій залишити.
Євген Ковальчук, 19. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2025
Ясне сонце обіймає
Усього мене
І так ніжно зігріває
Сонце вогняне
Тіло, серце, душу! Має
Руки-промінці
Сонце. Ними й обіймає,
Гріє в літні ці
Днини. Також обіймаю
Сонце я й у нім,
Як у морі, потопаю
В свті цім земнім.
Повністю я віддаюся
У його полон
Дивний, весело сміюся.
Та невже не сон
Це, а справжня дійісність, ява?
Ні, не сон, не сон
Це і навіть не уява,
Не її кордон
Із реальністю цією.
Потопаю я
В нім душею усією.
Вся душа моя
Тоне разом з тілом в ньому
І всі почуття,
Що тримаю в ній на цьому
Світі все життя.
Сонце сяє, ніжно гріє.
І моя душа,
Наче немовля, радіє.
Сум же полиша
Душу. Мов сірник, згорає
Він від промінців
Сонця, що у нас палає
Під час літніх днів.
Євген Ковальчук, 19. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2025
Темна ніч уже пішла
Десь у інший край.
Днина світлая прийшла.
Я їй радий вкрай.
Сонце сяти почало,
Ніжно гріти теж.
Лагідне його тепло,
Що немає меж
Радості моїй, яку
Сонце виклика.
Я пірнаю, як в ріку,
В неї. Мов ріка,
Радість світлая тече
У душі моїй.
Сонце гріє, не пече.
Тілу, також їй
Це відчутно. У мені
Ніжні промінці
Сонця у останні дні
Літнії оці
Будять світлі почуття,
Живлять їх, щоб мав
Їх я протягом життя,
Щоби відчував
Їх я, саме їх одних.
І вони мені
Все дають, що є у них.
І душа пісні
Радісні в мені співа,
Як вода жива,
Ллються на папір слова
Із мого єства,
З серця ув усій красі
Й зовсім вже не гірш,
Ніж вода, й складають всі
Знов прекрасний вірш.
Євген Ковальчук, 19. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2025
Думоньку гадаю
Я і, наче птах,
В думоньці літаю
Мов у небесах.
Думонька крилата
Вдаль мене несе.
Думонька багата.
Є у ній усе.
Я у ній тримаю
Цілий світ і все,
Що на ньому маю.
Думонька несе
Ним мене, мов птиця.
Я лечу. Вона –
Наче чарівниця
Добра. Далина
Поперед очима.
Я у ній тону.
Все поза плечима
Я лишив. Одну
Думоньку тримаю,
Але з нею все
Я в цім світі маю,
Бо вона несе
Понад ним. Літаю
Я над світом всім.
Поряд небо маю
І із ним на нім
Тепле, ніжне сонце
Зігріва мене.
Чи, бува, не сон це
Той, який мине
Через мить? Можливо,
Та він – просто рай,
Ніби справжнє диво
Неймовірне вкрай.
Євген Ковальчук, 18. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2025
Розкриває очі
В нас нова вже днина
Після сну та ночі
Так, немов людина,
Протирає вічка,
Личко умиває.
Проминула нічка.
Вже її немає.
Сонечко устало
Із-за небокраю,
Днину привітало
У коханім краю.
В відповідь всміхнулась
Днина сонцю мило,
Та не розминулась
З ним, бо оповило
Сонечко собою
Днину молодую
Всю, немов габою,
Темряву нічную
Зовсім розтопивши,
Мов зимову кригу,
Світлом оповивши
Львів, Париж і Ригу…
Сонця донька – днина,
Сонце – днини тато.
Днина – це дитина.
Маємо багато
Їх, одначе сонце
В нас одне. Всяк знає.
Зранку у віконце
Ясно так палає,
Будить всіх нас мило,
Ніжно зігріває
Сонячне світило.
Так оповіщає,
Що настала днина,
Що уже вставати
Кожная людина
Має й приступати
До навчання, праці
І в них успіх мати.
А його на таці,
Варто пам’ятати,
Не внесе до дому,
Не внесе до хати
Доля. Слід у тому
Сил всіх докладати,
Добре слід старатись,
Добре треба вчитись,
А не відвертатись,
Щоб не помилитись.
Помилки – це кроки,
Кроки до удачі,
Це життя уроки,
Це його задачі.
Їх не слід лякатись.
Треба з ними вчитись
І як слід старатись,
Щоб не помилитись
Іншим разом, згодом.
Це збагнеш, і будеш
Впевненим йти ходом
Ти, тоді здобудеш
Те, про що так мріяв,
Думав ненастанно.
Працював і діяв
Добре та старанно,
Згодом, як не нині,
Лихо все минеться
Й в світлій тій годині
Доленька всміхнеться.
Євген Ковальчук, 18. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2025
Рідна українська мово,
Світла радосте моя,
Як же ти звучиш казково,
Наче пісня солов’я!
Кожне слово – ніби диво,
Мов перлина чарівна,
Що виблискує красиво.
Мов багато. Ти ж одна.
Сяєш серед них красою
Й нею сліпиш їх усіх.
Не зрівнятись їм з тобою.
Й думати про це – вже гріх.
Найбагатша, найгарніша
Серед мов усіх – лиш ти,
Серденькові наймиліша.
Наче сонце з висоти,
Ти його так ніжно грієш
І, мов зерна золоті,
Світлі почуття в нім сієш
І в моменти непрості.
Рідна українська мово,
Як же не любить тебе,
Кожне неповторне слово?
Ти, мов небо голубе,
Є безмежна та бездонна,
Ніби синій океан.
Рідна мово піснедзвонна,
В мене ти блаженний стан
Викликаєш, як лунаєш.
Як же я тебе люблю!
Ти даєш усе, що маєш,
Без єдиного жалю.
Маєш же багато, мово,
Дивних ти в собі скарбів.
Справжній скарб – це кожне слово,
Що думок і почуттів
Є виразником, і світу,
Що оточує всіх нас.
Душу, сонечком зігріту,
Грієш, мово, повсякчас
Ти також так, як і серце
Зігріваєш в тую ж мить.
Заглядаю, мов в люстерце,
В тебе я і струменить
З нього довгою рікою
Слово дивнеє твоє,
І ним з’єднуюсь з тобою
Я, і серденько моє
Мов, завмерши, оживає,
Квітне, мов квітка та,
І душа з ним розцвітає
Вільна, чиста, золота.
Живиш ти її собою
І окрилюєш украй,
І вона, мов птах, з тобою
Лине в дивовижний край.
Рідна українська мово,
Із тобою наяву
В рідному краю чудово
Повсякчасно я живу.
Все ніяк не намилуюсь
Я тобою. Марна річ.
Я тобою користуюсь
І удень, і навіть в ніч –
Слухаю тебе, читаю
І тобою я пишу.
Мов повітрям, що вдихаю,
Я тобою теж дишу.
У думки ти проникаєш.
Їх же виражаю я
Лиш тобою. Ти це знаєш,
Мово рідная моя.
Я це також добре знаю
І тому я повсякчас,
Де б не був, тебе вивчаю,
Доки ще єднає нас
Доленька моя земная,
Доки б’ється у мені
Серце, і душа одная
Поряд з ним у глибині
Мене є, живе, існує,
Навіть хай не на виду.
Серце душу тую чує,
Душу чисту й молоду.
Рідна українська мово,
Є в тобі також душа.
Тілом же її є слово
Прозове та із віршá.
Слово теє є багате,
Бо багато в мові слів.
Слово теє є крилате.
Слово – із усіх скарбів –
Найдорожчий скарб… безцінний,
Бо ціни йому нема.
Скарб безцінний і нетлінний
Мова рідная трима
У собі. А володіє
Ним в цім світі кожен з нас,
Хоч не кожен з нас уміє
Ним майстерно повсякчас,
Де б не був, користуватись,
Та у відчай упадать
Не потрібно, а старатись
Добре нам усім вивчать
Треба українську мову,
Що думки та почуття
Виражає, знову й знову,
Протягом всього життя.
Євген Ковальчук, 17. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2025
Рідна українська мово,
Як же ти звучиш,
Наче пісня, пречудово!
Нас усіх ти вчиш,
Як казати і писати
Всі слова твої
І як правильно читати
Їх, аби свої
Ми думки та почування
Виражали всі
Без єдиного вагання
Ув усій красі
Їхній. Українська мово,
Ми тебе вчимо,
Кожне дивовижне слово.
В серці несемо
Теж тебе. Йдемо з тобою
В світі повсякчас
Ми життєвою тропою
Крізь невпинний час.
Для усього, що існує
В світі цім земнім,
Слово певнеє слугує.
Значення у нім
Є лексичне. Кожен знає,
Декілька у слів
Певних значень тих буває.
Ми зі словників
Всі їх можемо пізнати.
Більшість слів таких
В українській мові. Знати
Маємо. У них
Мови нашої основа.
Значення своє
В кожного з такого слова
Поряд з іншим є
Інше, ніж з інакшим словом,
Що йому й дає
Значення це. В нас півсловом
Слова інше є
Слово. В українській мові
Є такі слова.
Ну, наприклад, у «промові»
Є в нас слова два –
«Про» та «мові». Є багато
В нашій мові цих
Слів – це «задля», «грати», «тато»,
«Вирій» і «затих»…
Кожне з слів цих двійко має
Слів. Є слова два
В цих словах. Чудово знає
Кожен з нас слова
Ці, тому що уживає
Майже їх щодня
Так, неначе поживає
З ними, мов рідня.
Так, як родичі і діти,
І немов батьки,
Для всіх нас слова. Не міти
Це та не казки.
Змалечку ж бо їх вивчаєм
Вдома, в школі ми,
Мовимо їх і читаєм,
Пишемо. Людьми
Ми ж родились в світі цьому
В той чи інший час.
В кожного предмета в ньому
Певне слово в нас
Є. Його ознаку слово
Також познача.
Є у мові й дієслово –
Дію означа.
Є слова, що позначають
Кількість чи число,
Є, що інші сполучають.
Слово є, було
Й буде те, яке слугує
Для зв’язку всіх слів
В реченні. Також існує
Те, що почуттів
І емоцій є луною.
Всі їх визнача.
Є таке, що нас з тобою
І все познача,
Та ім’я не називає.
Також слово є
Те, що слову, що тримає
Поруч, надає
Всі відтінки додаткові.
Як? Коли, де є?
На питання ці у мові
Відповідь дає
Нам прислівник. Це частини
Мови. Їх всі ми
В школі учимо у днини
Осені, зими
І весни. Багата мова.
Безліч слів у ній
Умістилося. Готова
Завжди на земній
Цій планеті слугувати
Нам усім вона.
Нам же слід її вивчати,
Навіть тим, хто зна,
Бо вона, немов безкрає
Море, й той, хто зна,
Дивні перли витягає
З моря-мови дна
І збагачується ними.
І тоді життя
Стежечками він складними
Йде без сум’яття,
Розпачу чи то зневіри.
Їх долає він,
Повен знань, а також віри
В те, що він до змін
Позитивних все ж, та дійде.
Хай не в цюю мить,
Та в інакшую мить зійде,
Встане, заблищить
Сонце злагоди та згоди
Понад ним тоді
За усякої погоди.
«Прощавай!» біді
Скаже. «Прощавай навіки!»
Й світлі почуття
І думки, неначе ріки,
Протягом життя
Протікатимуть у ньому.
З ними буде жить
Він на білім світі цьому
Завжди й кожну мить.
Мова в цім йому поможе,
А також – знання,
Вміння, навики, як гоже
Буде він щодня
Їх утілювати вчасно
У своє життя.
Житиме тоді прекрасно
Він, про почуття,
Думи темні та події
Позабувши вмить,
Збудяться всі світлі мрії,
Буде лиш щастить,
Як нікому не щастило
Ще на світі цім.
Усміхатиметься мило
Кожному на нім,
Буде завжди лиш казати
Добрі всім слова,
Душі ними зігрівати
Їхні теж, жива
Душенька його розквітне
І розквітне теж
Серденько його тендітне.
Щастя те, що меж
Жодних у собі не має,
Серце огорне,
А весь біль, що відчуває,
В цюю ж мить мине.
Біль від ніжних слів, гарячих,
Як вогонь, згорить,
Мов сірник в руках тремтячих,
Весь у тую ж мить.
Будуть серце зігрівати
Лагідні слова –
Буде серце обіймати
Радість вікова,
Що на світі цім існує
Ще з прадавніх літ
У серцях, в яких панує
Мир. Мов квітів цвіт,
Буде радість розцвітати
Й інші почуття
Світлі, будуть обіймати
Протягом життя
Всі вони, неначе мати
Рідних малюків.
Ось, що значить мову знати
Ще споконвіків.
Євген Ковальчук, 16. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025
Дотик відчуваю я
Сонячного промінця.
Ніжно, лагідно мене
Пестить він і чарівне
В мене будить почуття,
Що, як в дім, в моє життя
Входить, щоб із ним я жив
І ніколи не тужив.
Сонця теплий промінець
Тузі покладе кінець.
Туга тане з ним, мов сніг,
Що узимку нам до ніг
Пада. Дотик промінця
Сонця. Дивная мить ця!
Хтів би я, аби була
Вічністю вона. Тепла
Має сонця промінець
Стільки, що його кінець
Ще не скоро прийде, ні.
Сонце буде в вишині
Сяяти ще безліч літ
На прекрасний весь цей світ.
Дотик лагідний його,
Що до серденька мого
Й до душі аж проника,
В них же щастя виклика,
Що, як матінка маля,
Що іще не розмовля,
Любо й мило пригорта
І ще більше вироста.
Євген Ковальчук, 15. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2025
Тиша простір обвиває
І мені вона думки
Неупинно навіває.
Я ж у вірші залюбки
Виливаю їх, як воду,
А із ними й почуття,
Їхню чарівну уроду.
Наче матінка дитя,
Їх я пещу та лелію
Перш, ніж вилити у вірш,
Бо я прагну, а не мрію
Лиш, щоб зовсім він не гірш
Був за вірш мій попередній,
І не тільки лиш тому,
Що виходить на передній
Ряд він, ні, бо усьому
Віршів чарівному раю
Я належне віддаю.
Поетичному я краю
Усього себе даю –
Тіло, серце, розум, душу,
Всі думки та почуття.
В нім живу, хоч і не мушу,
Протягом свого життя,
Що із часом проминає,
І колись-таки мине
Назавжди, бо більш немає,
Бо воно лише одне.
Я це знаю, розумію
І тому творю в житті
Те, що я найліпш умію,
Навіть хай і непрості
Миті часом проживаю,
Та вони ані на мить,
Поетичний ти мій краю,
Нас не зможуть розлучить.
Євген Ковальчук, 14. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2025
Небо землю обіймає,
Наче мати немовля,
Бо воно її кохає
Так, як і його – земля.
Небо і земля – мов пара,
Хлопець й дівчина. Вони
Завжди разом. В небі хмара
Лиє дощ із вишини
Часом. Небо напуває
Землю так, аби була
Урожайною, бо знає,
Щоб земля врожай несла,
Добре слід її живити,
Гарно напувати слід.
Буде дощ із неба лити –
Дасть тоді земля і плід.
Небо землю й зігріває
В час, як сонце – жовтий птах –
Мовби вогнище, палає
В тих же синіх небесах.
В днину ясную блакитне
Небо, що не має меж.
Теє небо непохитне
І земля із ним же – теж.
Хоч часами все ж стаються
Землетруси на землі.
Ріки на землі тій ллються
І великі, і малі,
Виростають гарні квіти
Й зачаровано цвітуть,
А до них дерева віти
Хилять, що на них ростуть.
В небі промені палають
Сонця теплі та ясні,
А також пташки літають
І виспівують пісні.
Небо – їхня це оселя.
Хай немає вікон в ній,
Є, однак, вдень синя стеля,
Чорна – у порі нічній.
В пору темну чи нічну ту
Зорі блискають на нім,
Падуть часом без маршруту.
Небо – також їхній дім.
На землі ж поля, діброви,
Луки і гаї, й ліси…
В світі цім немає мови,
Що всю велич їх краси
Дивної та чарівної
Описати би могла.
Не існує мови тої.
Знали б ми, якби була.
Можемо спостерігати
Лиш, душею відчувать
Ми її, допоки мати
Змогу будемо чувать,
Бачити, допоки жити
Будемо на світі цім.
Місяць іноді світити
Може в небі нам нічнім,
Та, як сонце, він не гріє.
Цю властивість не дано
Місяцю. Цього не вміє
Він робити. Це давно
Всім відомо. Кожен знає.
Зовсім це не новина.
Небо начебто звисає
Над землею, а вона
Небо міцно мов тримає
Із усім, що є на ній.
А земля багато має
Усього в собі одній.
Євген Ковальчук, 13. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2025
Маю скарб я найцінніший
Під ім’ям Життя.
З ним я є найщасливіший.
Думи й почуття
Завдяки йому я маю
У собі всякчас.
З ними я немов тримаю
Світ увесь і час
У своїх руках, бо ними
Їх сприймаю я.
Стежечками життьовими
Доленька моя
Йде до мене повсякчасно
І мені несе
Їх, щоб в світі цім прекрасно
Жив я, щоб усе
Тільки щастя дарувало,
Що не має меж,
Щоби серце розквітало
Мов, душа з ним – теж.
Йде до мене світла доля.
Я до неї йду.
Є у мене сила й воля.
Тож спинять ходу,
Доки не дійду до неї,
Я не буду, ні.
Я такої ахінеї
Не вчиню. Мені
Не дозволить те сумління,
Що живе в мені
Й живить, як вода коріння.
Десь у глибині
Серця та душі своєї
Відчуваю я,
Що дійду все ж до тієї
Долі. І моя
Доленька мені всміхнеться,
А уся напасть
В мить останнюю минеться.
Доля щастя дасть
Те, яке не має краю
Жодного. Я жить
Буду в світі, мов у рáю
Світлім, кожну мить
Неповторну, що минає
Крізь невпинний час,
Що тече, біжить, минає,
Йде повз нас всякчас.
Я візьму те щастя й буду
Жити з ним щомить.
Про нещастя ж я забуду,
Розірвавши нить
Поміж ним і між собою
З легкістю навік.
Я життєвою тропою
Йтиму цілий вік,
Повен серцем і душею
Щастям неземним.
Житиму, немов з ріднею
Я своєю, з ним.
Палко я цього бажаю.
І бажання це
Сповниться. Я точно знаю.
Щастя я лице
Миловидеє побачу,
А воно – моє.
З ним я матиму й удачу
В справах всіх. Своє
Серце запевняю в цьому.
Буду я щомить,
Все життя у чарівному
Щасті дійсно жить,
Бо для цього й народився
Я так, як і всі,
І, щоб, звісно, теж трудився.
Лиш тоді в красі
Всій небаченій всміхнеться
Доленька моя,
А нещастя все минеться.
Запевняю я
Сам себе, бо правда в цьому
Є, була завжди
Й буде в світі бо земному.
А того й не жди,
Що прийде само собою
Щастя чарівне.
Нам відомо це з тобою,
Певен. Омине
Тих недоля, хто працює,
А прийде до тих,
Хто постійно ледарює
Лиш. Вона до них
Прийде і не забариться.
Щоб позбутись, слід
Всім старанно лиш трудиться.
Лиш тоді, мов лід,
Та недоленька розтане.
Й замість неї вмить
Добра доленька настане,
Із якою жить
Будеш доти, доки б’ється
Серце раз у раз,
І життя не розіб’ється,
Наче скло, ураз
Назавжди, бо більш не буде
Іншого життя.
Ні, його вже не здобуде
Жоден. Майбуття
Нам його не подарує.
Це відомо всім,
Хто іще живе, існує
Тут, на світі цім.
І тому слід цінувати
Нам своє життя.
Слід його нам проживати
Завжди до пуття.
Скарб безцінний і вагомий –
Наше все життя.
Кожен чоловік свідомий
Зна це до пуття.
Хай і іноді бувають
Все-таки в житті
Миті ті, що не бажають
Мати люди ті,
Що живуть на світі цьому,
Та їх слід долать,
Як посміли все ж на ньому
На дорозі стать.
Сил доклавши, слід долати
Їх усі ущент,
Щоб на ній не сміли стати
В інший вже момент.
Не вдається? Упадати
В розпач ти не смій.
Руки не посмій складати,
Любий друже мій.
Пробуй ще, іще, і вдасться,
Як не зараз, то
Згодом. Лиш той, хто не здасться,
І кого ніхто
І ніщо не спинить, цілі
Зможе досягти
Дійсно, наяву, на ділі.
Може, «той» – це й ти.
Євген Ковальчук, 12. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2025
Море слів. Воно просторе,
Навіть необмежне.
В світі нашому слів море
Є, що безбережне.
Кожне слово – мов краплина
Чиста та прозора.
Промовля його людина
І здорова, й хвора,
Певний в нього зміст вкладає –
Значення лексичне,
Що іще спрадавна має
Слово, нині звичне
Всім тим хто його вживає
Майже повсякденно.
Слово у собі тримає
Зміст. Це достеменно
Всім відомо. Виражає
Кожен з нас словами
Те, що дума, відчуває
Завжди чи часами.
Ми, почувши слово, маєм
У своїй уяві
Те, що остаточно знаєм,
Що існує в яві
Те, що слово означає.
В мові не бракує
Слів. Цілком їх вистачає.
Досить їх існує.
Так, як ми повітрям дишем,
І слова щоднини
Промовляєм, також пишем,
Наче насінини,
Ними почування сієм
У серця людськії,
Ними в думах також мрієм,
Виражаєм мрії
І надії, й сподівання,
Думи та ідеї,
Побажання та бажання,
Що, мов орхідеї,
Розквітають, утілившись
У життя земнеє,
Наче із тюрми звільнившись.
Добре є, лихе є
Слово, бо воно впливає
На усіх нас з вами.
Той, хто їх же виражає,
Втішити словами
Може, може і поранить,
Може навіть вбити,
Розум також затуманить
Або прояснити.
Море слів з уст наших ллється
В світ цей неосяжний,
Доки в грудях серце б’ється,
Як вояк звитяжний,
Проти смерті, що раптово
Серця стук спинити
Може, і не зможе слово
Серце оживити.
Море слів. В нім потопають
Всі на світі люди,
Бо ж слова вони вживають
Завжди та усюди,
Бо ж слова допомагають
Їм на світі жити,
Як потреби виражають,
Щоб задовольнити
Їх усі як слід, щоб жити,
Як того бажають.
Деякі задовольнити
З них властивість мають
І слова. Це кожен знає.
Це не є новинка,
І тому слова вживає
Кожная людинка.
Так, потреби вдовольняють
В нас вони духовні
Й ніби двері відчиняють
У світи чудовні.
Та й слова – немов світи ті,
Бо ж вони у мові
Певним значенням повиті,
Що є в кожнім слові.
Деякі одне лиш мають,
Але більшість – більше
Значень у собі тримають.
А в якім найбільше
Їх? Поможе це дізнатись
Нам словник. Частіше
Нам до нього слід звертатись.
І тоді ясніше
Буде нам, що означає
Кожне диво-слово.
Всяке значення, що має
Слово, він чудово
Нам пояснить, розтлумачить.
Й будемо ми знати
Те, що кожне слово значить.
Сумніву більш мати
Ми не будемо до нього,
Правильно вживати
Протягом життя усього
Будемо й навчати
Тих, хто досі ще не знає.
Море слів безкрає,
Та, хто їх як слід вивчає,
Правильно й вживає.
Євген Ковальчук, 11. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2025
В лузі річенька шумить,
Наче пісня та.
В ній водиченька біжить
Чиста і свята.
У водиченьці пливуть
Рибоньки малі
І великі, що живуть
В ній, як на Землі
Ми із вами живемо.
Річка – їхній дім.
Це її ми так звемо
Всі на світі цім.
Річенька удаль тече.
Тепла в ній вода
В час, як сонечко пече,
Мов сковорода,
Що стоїть в нас на вогні,
І холодна в час,
Як мороз. У теплі дні
Полюбляють в нас
В ній купатись малюки
І дорослі теж
Плавають в ній залюбки.
Люди ж також все ж.
Річенька із потічка
Має зачин свій.
Потічок колись. Ріка
Нині. Світ у ній
Цілий криється. Весь світ
Водний у ріці.
Шлють їй пристрасний привіт
Сонця промінці.
Падає у неї сніг,
Дощ. Від них стає
Більшою. Води у ній
Більш тоді вже є.
Євген Ковальчук, 10. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2025
Сонце яснеє моє,
Як же добре, що ти є!
Посилаєш нам тепло,
Бо його ти – джерело.
Посилаєш нам його
Протягом життя всього
Нашого, але найбільш
Влітку. Так, улітку більш.
Ну, принаймні у моїм
Краї. Променем своїм,
Не одним, а усіма
Нас, неначе жартома,
Обіймаєш знов і знов
Та лоскочиш нас немов
Ними лагідно. Світи
Нам усім із висоти.
Світло хай твоє весь світ
Сповнить, і розквітне цвіт
Квітів гарних, запашних.
Променів своїх жарких
Не шкодуй і не жалій,
А нас ніжно ними грій.
В тіло, в душу хай ввійдуть
Промені та принесуть
Найсвітліші почуття
Їм, щоб протягом життя
В них вони не лиш були,
А, мов квітоньки, цвіли
Й надихали нас творить,
Щоб на світі краще жить.
Євген Ковальчук, 10. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2025
Поринаю в океан
Власних я думок.
Дійсно. Неймовірний стан
Це. Їх, мов зірок,
Не злічити. Безліч їх
І усі мої.
Не зрікаюсь я своїх
Дум. Думки свої,
Наче мати дітлахів,
Пещу повсякчас
Лагідністю почуттів,
Доки плине час
Мій життєвий так, немов
Човник по ріці.
Гріє їх моя любов,
Ніби промінці
Сонця, що у небесах
Нам усім сія,
І літа, неначе птах,
А із ним і я,
Мовби птаха та, лечу
В пошуках світів,
У яких я досхочу
Втішився б. Хотів
Я цього іще давно.
Хочу нині теж.
Лиш одне життя дано
В цьому світі все ж.
Прагну я його прожить
В ньому залюбки
Кожну неповторну мить.
І у цім думки,
Що тримаю я в собі,
Можуть помогти,
Виклик кинувши журбі,
Щоб перемогти
Ту журбу, що почуття
Світлі і думки
У мені без співчуття
Рве лиш на шматки,
Наче ножиці папір,
Ріже. Покладу
Їй кінець. Журбо, повір,
Я тебе зведу
У могилу назавжди.
Океан думок.
Їх, мов крапель тих води.
Дум тих не струмок.
Дум тих цілий океан,
Що не має дна.
Океан, а не лиман.
Думонька одна
Вирина, за нею вслід
Інша, інша й так
Без кінця, і їхній слід
У очах відтак
Блимає й тоді, коли
Їх уже нема.
Хай вони уже пішли,
Та ще обійма
Пам’ять їх моя. У ній
Всі вони жиють.
Згадками в порі отій
Думоньки стають.
Та інакшії встають.
Їх же океан!
І колись й вони стають,
Ніби дим, туман.
В океані дум живу
Й, наче корабель,
До незвіданих пливу
З ними я земель.
До незвіданих пливу
З ними я світів,
Із якими наяву
Стрітись я б хотів.
Океан думок несе
Корабель й мене
В нім. Пливу я і усе,
Що в мені. Жене
Вітер нас у ті світи.
Я йому корюсь.
Прагну ж я до них дійти,
Доплисти. Сміюсь
Перешкодам я усім.
Ні, мене спинить
Їм не вдасться. Певен в цім
Я – ані на мить
Не спинить. Здолаю їх
Тут же я усіх.
Я не зраджу дум своїх,
Їм усім на сміх.
Так, на сміх. Сміюсь я з них,
З перешкод своїх,
Їм же вслід. Нема дурних!
Я не з тих, що їх
Не спроможен все ніяк
Подолать, і їм
Кориться. Я знаю, як
Це зробить. Своїм
Силонькам скажу, й вони
Їх здолають вмить,
Розтопчуть, немов слони,
Їх. І буду жить
Я на світі цім земнім,
В океані дум
Світлих, в щасті неземнім,
Подолавши сум,
Біль та інші почуття
Темні, наче ніч.
Протягом всього життя
Кожна в світі річ
Найсвітлішії думки
Й почуття будить
Буде, щоб я залюбки
Міг у ньому жить,
І не тільки міг, а й жив
Дійсно, наяву,
Щоб ніколи не тужив,
Доки ще живу.
Океан таких думок
Маю в голові.
Кожна з тих думок-гадок,
Як і я, живі.
Хай не видно їх в очах,
Є вони в моїй
Голові, що на плечах,
Як твої – в твоїй.
В океані цих думок
Буду я плисти
І в душі, немов бузок,
З ними ж і цвісти
В осінь, влітку, навесні
І узимку теж.
Світла доленька мені
Посміхнеться все ж
І всміхатись буде все
Те життя, що я
Маю. Лихо віднесе
Доленька моя
У далеке небуття
І уже навік.
Світлі думи й почуття
Матиму я вік.
Євген Ковальчук, 09. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2025
Поняття є уява.
Омана це чи ява?
Ось, в чому тут питання.
Уяви існування
Свідомість нам доводить,
Коли неначе входить
У неї, мов у хату.
Хтось бідну, хтось багату
Уяву має. Можна
Й людина майже кожна
Спроможна розвивати
Її. Поміркувати
Лиш слід. Щоб щось створити,
Слід спершу уявити
Його. Немов криниця,
Вона, а твір – водиця.
А як її дістати,
Ще слід помізкувати,
Щоб нею ж і напитись
Як слід, насолодитись
Її смаком. Уява.
В свідомості поява
Її нас спонукає,
Бажання викликає
Її ж в життя втіли́ти
Чи, може, відхилити,
А саме небажане,
Що скоро вже настане.
Вона – рушій прогресу,
Чи розвитку процесу.
Євген Ковальчук, 08. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2025
Мій розум – наче океан.
Думки – немов краплини.
Таке є враження чи стан
У мене, у людини.
У розуму не має дна
Так, як і в океану.
Його бездонна глибина,
З якою у нірвану
Занурююся я немов,
Затягує, неначе
Болото знову, знову й знов…
Я стан цей свій найпаче
Люблю. У розумі думки –
Мов краплі. Не злічити
Ні тих, ні інших. Їх віки
Прийшлося би лічити.
І їх забракло би, мабуть.
Думками осягнути
Бажаю я життєву суть.
Чи вдасться досягнути
Мені до неї? Не збагну
Я й сам, хоча стараюсь
Збагнуть життєву глибину
Я дійсно, присягаюсь.
Ні крихти в тім, що є вона,
Я сумніву не маю.
Хай поміж нами є стіна,
Та я її здолаю,
Якщо не нині, то пізніш.
Вона впаде між нами.
І сонце істини ясніш
Засяє. Більш омани
Життя не буде. Я життя
Свого суть упізнаю
Й усі думки та почуття
Всі, що в собі тримаю.
Євген Ковальчук, 07. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2025
Небо й море перед мною.
Що ж то за краса!
Море обійма собою
Ясні небеса.
А вони його, мов друга,
Обіймають теж.
Оповита вся округа
Небом тим, що меж
Будь-яких в собі не має.
Ним повитий світ
Цілий. Він його тримає
Безліч кількість літ.
Небо й море наче злиті.
Море потопа
Ніби у небес блакиті.
Небо обступа
Море, що й не розібрати,
Чим із них що є.
Море в неба може брати,
Що воно дає,
І бере – і дощ, й проміння
Сонця, сніг і град…
Небо й море – сотворіння
Ті, яким я рад.
Небо – дах блакитиний дому
Під ім’ям Земля.
Світить сонечко на ньому
Нам усім здаля.
Море – мов безкрая ванна.
В нім нас обійма
Насолода бездоганна,
Наче крадькома.
Небо й море – пара гарна.
Їх не розлучить.
Навіть думать – справа марна.
Не поталанить.
Євген Ковальчук, 06. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2025
Ой, ти щастя чарівне,
Огорни всього мене,
Наче мати немовля,
Що іще не розмовля.
Я в цім світі кожну мить
Прагну лиш з тобою жить.
Прагну жити все життя
Із тобою. В почуття
Ти мої, як в дім, ввійди,
Та не в гості – назавжди.
Хай тебе вони усі
У твоїй усій красі
Неповторній, чарівній,
Дивовижній, неземній
Приймуть так, немов свого
Друга ліпшого. Цього
Я бажаю понад все.
А нещастя хай несе
Вітер десь у небуття
На усе моє життя,
Щоб його я проживав
Лиш з тобою, відчував
Я тебе в душі своїй.
Послугу зроби цю їй.
Дуже я тебе молю,
Щастя. Я тебе люблю.
Я тебе люблю без меж.
Йди у душу, в серце теж
Ти мої, щоб не тужив
Більш, а лиш з тобою жив.
Євген Ковальчук, 06. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2025
Лишивсь один я із тобою,
Поезіє, моя любове.
Ведеш мене ти за собою
У королівство пречудове,
Казкове, гарне, надзвичайне,
Прекрасне, дивне, особливе,
Надвиняткове, незвичайне,
Своєю величчю знадливе.
Ведеш мене. Я йду з тобою
З надією прийти у нього,
Коли пишу тебе рукою
Одної ночі, дня одного.
Пишу тебе. Мене ти пишеш.
Мою ти пишеш особистість.
Ти, як і я, так само дишеш
Крізь мови рідної барвистість,
Крізь мови слово влучне, красне,
Яких у ній і не злічити.
Йду в королівство я прекрасне,
Щоб в ньому жити і творити.
Мене ведеш ти, наче ненька
Веде свого малого сина,
Моя ти матінко рідненька,
Моя ти пісне журавлина.
В те королівство я прямую,
В якому ти є королева.
Невпинно в нього я крокую.
Надворі в нас пора липнева.
На небі сонце світить, гріє,
А на землі квітують квіти.
І серденко моє радіє
Безмежно, наче милі діти.
Попереду стежина в’ється.
По ній до тебе я прямую.
У грудях тихо серце б’ється,
Яке й у тиші ледве чую.
Ти, як воно, жива. Я знаю.
Цілком я впевнений у тому.
Тебе ж творю, тебе ж читаю
Я залюбки на світі цьому.
В мені ти, ніби кров та, ллєшся.
До мене віршами-словами
Ти, наче немовля, смієшся.
Міцний зв’язок помежи нами.
Його не розірвать нікому.
Його нікому не спинити,
Допоки я на світі цьому
З тобою разом буду жити.
В душі ти, як вогонь, палаєш,
Мов сонце, душу ніжно грієш
І серце також зігріваєш,
І світлі почуття в них сієш.
Вони ростуть, неначе квіти,
І у красі всій розцвітають.
Із ними хочеться радіти
Мені. Вони ж і надихають
Тебе, поезіє, творити,
Тебе, поезіє, писати
І думати, говорити
Тобою, й радісно співати.
В тобі свій сенс життя вбачаю.
Його у нього ти вкладаєш.
Тебе нема – усе втрачаю.
Для мене ти все означаєш.
О, всім повітрям, що вдихаю
Щомиті я, ти є для мене.
З тобою я, немов палаю,
Палає серденько натхненне
Тобою ж у вогні відради
Солодкої та чарівної.
Тобою я живу й заради
Тебе – утіхи неземної.
Євген Ковальчук, 05. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2025
На березі своїх думок
Під сонцем загоряю.
Під мною теплий ще пісок.
В уяві я кружляю
Навколо сонця, що мене
Так ніжно зігріває.
Те сонце світле, осяйне,
Немов вогонь, палає.
Не смію доторкнутись я
До нього. Ні, не смію.
Торкнусь – згорю, немов гілля.
Це добре розумію.
На березі своїх думок
Я сам. Нема нікого.
Роблю я в думу-море крок.
Нема і в ній нічого?
Ні, безліч є в ній інших дум.
У них я упірнаю.
Зникає з серденька весь сум.
Його я більш не маю.
Немов кораблики, думки
Несуть мене по морю
Назустріч щастя залюбки,
Сказавши «Ні, ні!» горю.
«Не бути з нами більш йому,
Повіки більш не бути»!
Я згоден з ними і тому,
Щоб все-таки прибути
До щастя світлого свого,
Пливу, пливу з думками,
Бо прагну дуже я його,
Бо прагну, щоб між нами
Воно було і так цвіло,
Неначе гарні квіти,
В душі й щоб біль весь в ній зняло,
Щоб більше з ним не скніти.
Пливу на хвилях моря-дум
Неквапно так, поволі
Під їхній стоголосий шум.
Пливу назустріч долі
Щасливої. Я знаю, є
Вона. – Вона існує. –
Говорить серденько моє.
Воно її вже чує.
Вона, мов музика та, гра,
Як соловей, співає.
Вже скоро прийде та пора,
Коли її пізнає
Воно. А разом з ним і я
Її цілком пізнаю.
Щаслива доленька моя
Настане. Я це знаю.
Не марно ж в світі я живу.
Немов в човні морському,
До неї кожну мить пливу
На світі я земному.
І ось вже бачу, вдалині,
Як сонечко, сіяє
Щаслива доленька мені,
Мов квіточка, буяє.
Мене вона стріча, віта.
І я її вітаю.
Й душа моя мов розквіта.
Я з нею розквітаю.
У серці світлі почуття
Встають і огортають
Його, як матінка дитя.
Намов вогонь, палають
Вони у нім й мене всього
Ласкаво зігрівають.
Так, щастя я відчув. Його
Ті почуття вітають.
Купаюсь я, як в морі тім,
У щасті чарівному
І буду я купатись в нім
Лише на світі цьому,
Допоки серденько моє
У грудях тихо б’ється,
Допоки те життя, що є,
Мов скло, не розіб’ється,
Допоки не мине воно
І не на мить – навіки,
Тому що лиш одне дано.
Не буде більш повіки.
Це дуже добре знаю я
Й чудово розумію.
Щаслива доленько моя,
Що знаю і умію,
Робити буду я щодень.
Я буду це робити
На світі цім, аби лишень
З тобою завжди жити.
Чого не знаю досі я
Й не вмію, научуся,
Щоб ти лишень була моя,
Мов батько та матуся.
Щаслива доле, я тобі
Душею віддаюся.
Недоленьці ж я, далебі,
Ніколи не скорюся,
Бо я родивсь так, як і всі,
Щоб із тобою жити
У всій небаченій красі
Твоїй і щоб робити,
Щоб гідний залишити слід
В цім світі за собою,
Щоб і нащадки всі як слід
Жили лише з тобою.
Євген Ковальчук, 04. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2025
Сонце-птах
В небесах
Сяє й ніжно гріє.
У мені,
В глибині
Серденько радіє,
Як маля,
І земля
Вся навкруг буяє.
Світлом тим
Золотим
Сонце світ сповняє.
Світлий світ.
Квітів цвіт.
Аромат витає
Їх тонкий
І п’янкий,
Що душа співає.
Сонце-птах.
У руках
Я його тримаю,
А із ним,
Чарівним,
В серці щастя маю,
Що воно
Крізь вікно
Неба простягнуло
Й серце те
Золоте
Ним же огорнуло.
Євген Ковальчук, 03. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2025
У глибині моєї чуйної душі
Живуть, немов в оселі, почуття,
Неначе справжні друзі чи товариші,
Впродовж мого єдиного життя.
Моя душа для них – немовби дійсний дім.
Хай вікон і дверей у нім нема,
Та є щось більш важливеє у нім,
Що їх оберіга вік і трима,
Мов камені важкі фортецю кам’яну,
Немов міцний фундамент той же дім,
Який збудований на нім у давнину,
Коли тих не було, хто нині в нім
Живе. Це щира, чиста, світла та любов,
Яка бездонна, ніби океан,
Любов, що викликає в мене знов і знов
Лише солодкий, гармонійний стан,
В якім, перебуваючи, немов
Не на Землі живу я, а в раю.
Як сонце, зігріва мене любов.
У серці, наче сніг, в ній розтаю.
Вона живе в мені, одначе зичу я
Її усім на білім світі цім,
Аби із нею саме вся людська сім’я
Жила усюди і завжди на нім.
Закінчаться лише із нею війни всі.
Лише із нею запанує мир
У всій своїй неперевершеній красі.
Любов до миру – наче поводир.
Лише вона до нього всіх нас приведе.
Лиш з нею прийдемо до нього ми.
До миру прийде той, хто лиш з любов’ю йде
В душі та серці. Адже ми людьми
Родилися на світ, що мають почуття,
З яких найголовнішим є любов.
Отож його впродовж всього свого життя
До всіх і усього несімо, мов
Найбільший скарб, який не має і ціни,
Немов дарунок, як найвищий дар,
Щоб із любов’ю жи́ли завжди всі вони,
Без жодних сутичок, сперечок, чвар,
Які отруюють лиш світлі почуття
Так, як змія отруйна, без жалю,
Без жодної краплини співчуття.
Любове світла, я тебе молю,
Щоб ти ввійшла у людські душі та серця,
Неначе в дім, без жодних зайвих слів,
І привела до остаточного кінця
В них їх же найтемніших почуттів
Усіх, щоб вийшли всі вони з них в небуття,
Де темрява і порожнеча вік.
Любове, найсвітліше почуття,
Ввійди, благаю, ти у них навік
І їх усіх собою ніжно огорни,
Неначе мати немовля своє.
Нехай тебе відчують всі вони.
Нехай відчують, що у них ти є,
Що ти – не привид, не омана, не мана
І не уяви твір лиш черговий.
Хай стороною думка ця мина
Всіх їх, допоки кожен з них живий.
Хай в їхніх душах і серцях любов пала,
Немов вогонь жагучий і палкий,
Позбавивши ненависті так, як і зла,
А разом з ними й шлях життя важкий.
Якщо вони з любов’ю будуть ним іти,
Якщо вони її всьому та всім
В цім світі будуть повсякчас нести,
То й житимуть у щасті чарівнім,
Аж доки не настане їхня мить
Покинути цей світ уже навік,
Коли в ту мить вони припинять жить,
Коли скінчиться їх життєвий вік.
Євген Ковальчук, 03. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2025
*****
Наче човники, пливуть
В небесах хмарки,
А за ними вслід ідуть
І мої думки.
Може, хмари приведуть
Їх в небесний рай
І цим самим покладуть
Всім стражданням край.
Більш несила їх нести,
Як важкий тягар.
Більш несила й волокти
Їх між людських чвар.
Час позбутись їх мені
Всіх, пора давно
Їм тверде сказати «Ні!»,
Бо ж життя дано
Не для того, щоб страждать
В світі цім земнім,
А що в ньому поживать
В щасті чарівнім
Кожну неповторну мить
Власного життя,
Доки не порветься нить.
Адже вороття
Більш не буде, як мине,
Бо усім дано
Нам життя лише одне.
Лиш одне воно,
Ну, принаймні в світі цім
І в подобі тій,
У якій живемо в нім,
Тобто у людській.
Це закон життя, який
Був, є й буде вік,
Доки буде світ земний
І в нім чоловік.
Євген Ковальчук, 02. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2025
Неначе в лісі хижий звір,
В своїх думках блукаю,
А їх я безліч маю
Так само, як і слух, і зір…
Їх стільки ж, мовби деревин
У лісі, – не злічити,
Хай міг би вік я жити.
Їх безліч. Ну, а я один.
Я часом навіть не збагну,
Як в голову упхнути
Їх зміг я. Не збагнути
Ввік цю глибоку таїну.
А може, це лише мана?
Торкнутись їх не можна,
Ані побачить. Кожна
Цю істину людина зна.
Одначе ні. Як почуття,
Думки я також маю.
Їх в голові тримаю
Впродовж всього свого життя.
На світі цім живу, творю
Із ними, також ними
Легкими і складними
Йдучи стежками. Говорю
Я також завдяки думкам,
Що у слова складаю.
Їх ними виражаю.
Відомо, певен, це всім вам.
Народжують їх почуття,
Мов ненька немовляток, –
Дівчаток і хлоп’яток,
Будуючи їм майбуття.
Думки – неначе океан –
Безмежні та бездонні,
Також усесторонні,
Якщо відсутній в них дурман,
Що їх притуплює немов,
Туманить, одуряє,
Як владі підкоряє
Своїй за певних він умов.
Думки – творіння джерело.
Вони – його основа
Так, наче корінь слова.
Є, буде так й завжди було.
Як і слова, вони несуть
Усі в собі зміст певний.
Не лиш я в цьому певний,
А й всі, хто бачить їхню суть,
Яка у них, мов дома,
Живе чи то існує
І ними теж керує.
Вона їм всім відома.
Законів, правил в них нема.
Думки усі є вільні.
Вони бувають спільні,
Коли у голові трима
Їх певнеє людей число
І ділиться між тими,
Хто володіє ними,
Доповнюючи, щоб було
Простіше їх в життя втілить.
Один – бува, несила,
А разом всі ми – сила,
Яка спроможна все зробить,
З’єднавши всі свої думки,
А також власні сили,
Щоб дійсно їх здійснили
Й жили на світі залюбки,
Допоки в грудях серце-птах
Тихесенько в нас б’ється
І вмить не розіб’ється
Життя на друзки, в пил і прах.
Євген Ковальчук, 02. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2025
Радійте кожній миті
Життя най цій Землі.
Хай душі оповиті
Дорослі та малі
Лиш світлим будуть щастям
До самого кінця,
Розставшись із нещастям.
Нехай ввійдуть в серця,
Неначе до оселі,
І радість, і любов,
Щоб ви були веселі,
Життю раділи знов
І знов, безперестану,
Впродовж всього життя,
Йдучи шляхом талану
У світле майбуття.
Радійте кожній миті,
Пресвітлим почуттям,
Немов водою, вмиті,
Позбувшись темних плям
Ненависті та злоби
У серці та душі
Своїй навіки, щоби,
Немов товариші,
Неначе друзі, жи́ли
В них світлі почуття,
Щоб більш ви не тужили
Впродовж всього життя,
А лиш йому раділи,
Бажаю щиро вам,
І в серці молоділи
Усупереч рокам.
Євген Ковальчук, 01. 08. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2025
Ніч минула,
Мов заснула.
День новий настав.
Сонце встало,
Запалало.
Світ світлішим став.
Розбудило
Й оповило
Сонце цілий світ.
Наче диво,
Прекрасиво
Квіт пустив свій цвіт.
В гніздах встали
Й заспівали
В небесах пташки.
Зазвучали,
Заздзюрчали
Довгії річки.
Трави в лузі,
Що в окрузі,
Похилились ниць,
Зашуміли,
Забриніли
Мов під спів синиць.
Забуяла,
Обійняла
Світ увесь навкруг
Так природа –
Насолода –
Справжній, вірний друг.
Євген Ковальчук, 31. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2025
Світле й гарне сонце сяє
В небі іздаля.
Пишно навкруги буяє
Матінка-земля.
В лузі квіти розцвітають
Дивні й запашні.
Дзвінко пташечки співають
Радісні пісні.
Довгі ріки протікають,
Мов по жилах кров,
Й цілу землю напувають
Знову, знову й знов…
Височіють превисокі,
Дужі та міцні
Гори, і поля широкі
Бачу вдалині.
А на них ростуть пшениця,
Жито і овес…
Це земелька-годівниця
Під шатром небес.
В нас вона одна-єдина –
Гордість і краса,
Рідна ненька-Батьківщина.
Серце потряса
Незрівнянною красою
Так вона усіх
І малює нам з тобою
На устах той сміх
Радісний, який сіяє,
Наче сонце те,
Й щастям серденько сповняє
Наше золоте.
Щастям повне, серце б’ється
І, немов маля,
Весело до нас сміється
Матінка-земля.
Євген Ковальчук, 30. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2025
Очі вгору я здіймаю.
Небо нависа
Без початку та без краю.
Сонячна яса
З нього шириться всім світом
І тепло несе
Цим непорівнянним літом.
Буйно квітне все.
Сонце в небі сяє й гріє.
І душа моя
Сонцю теплому радіє,
Наче немовля.
Будить в ній яскраве сонце
Світлі почуття.
Дійсність це чи, може, сон це?
Дійсність. Це життя,
Що із сонцем, ніби квіти,
Квітне та буя.
Хочеться життю радіти,
І радію я.
Радості моїй немає
Навіть жодних меж.
Сонце тіло зігріває,
Серце й душу теж.
Лагідно їх зігріває,
Мовби ненька та,
Що малятко колихає
Й ніжно пригорта
До грудей. О сонце красне!
Я тебе люблю
І проміннячко прекрасне
Залюбки ловлю,
Гріюсь ним. Пускай же, друже,
Теплі промінці.
Й буду я радіти дуже
В літнії дні ці.
Євген Ковальчук, 30. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2025
Небо сьогодні безхмарне.
Небо блакить огорта.
Сонце сія в ньому гарне.
Боже! Яка красота!
Погляд мій, як в океані,
Тоне у небі яснім,
Губиться, мов у тумані
Непроглядимім, мутнім.
Небо блакитне й безкрає.
Сонце, що в ньому пала,
Душу мою зігріває
Лагідно. Сонце тепла
Зовсім мені не шкодує
Так, як і світу всьому.
Щедро його бо дарує
Сонце мені та йому.
Я ж в ньому, наче купаюсь,
Ніби у ньому тону.
Ніжно я ним зігріваюсь
Після солодкого сну,
Що бачив я у години
Довгі, безмовні, нічні,
Після яких в пору днини
Сонце всміхнулось мені,
Як ніжно, любо та мило,
Наче матуся своїх
Діток, промінням збудило,
Віч ним торкнувшись моїх.
Сонце, тебе я кохаю.
Ти – це життя джерело.
Я залюбки поглинаю
Лагідне, ніжне тепло,
Що ти несеш, як дарунок
Той, що приймаю я, мов
Пристрасний, теплий цілунок,
Що означає любов.
Євген Ковальчук, 30. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2025
Ходить світом літо
І в руках несе
Сонце. Ним зігріто
Навкруги усе.
Буйно квітнуть квіти
Гарні й запашні.
Хочеться радіти
У душі мені.
Трави – то волосся
Літа. Шурхотить
В полі десь колосся,
Спів пташок звучить,
Ріки протікають
Довгі і дзюрчать,
Наче щось бажають
Нам вони сказать.
Літо це говорить
Так до нас усіх.
Літо диво творить
Нам же всім на сміх
Радісний, малює
На вустах цей сміх.
І співа, й танцює
Серденько в нас всіх,
А душа радіє,
Мовби немовля.
Пишно бо буйніє
Матінка-земля.
Літо тепле й світле
Ніжно пригорта
Серденько розквітле,
Мов ромашка та,
Що в саду буяє.
Літо почуття
Світлії вселяє
На усе життя.
Євген Ковальчук, 29. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2025
Друже, розгадай секрет
Чарівного щастя,
Вивільнившись із тенет
Темного нещастя.
Те нещастя все облиш,
Щоб з ним не тужити,
У минулому залиш
Назавжди і жити
Розпочни у щасті ти.
Щастя таємницю
Розгадавши, відпусти
Лихо у темницю
І замкни темницю ти,
Щоби раптом тихо
З неї не могло прийти
Більш до тебе лихо.
Ключ же викинь той умить
Якнайдалі в море.
Хай потоне в нім в ту мить
Разом з ним і горе.
Ти ж у щасті лиш живи
В світі ненастанно
Й працею його живи
Завсігди* старанно,
Бо із працею лишень
Не минеться щастя,
Лиш, коли останній день
Пройде, як нещастя,
Щастя й інше все мине,
Що ти нині маєш,
Назавжди. Життя ж одне
У руках тримаєш
Ти своїх. Тож, доки жить
Будеш в світі цьому,
Я бажаю, щоб щомить
В щасті жив на ньому.
*За́всігди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 29. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2025
Сонце в небі блискотить
І так ніжно гріє.
Серце в грудях стукотить
І життю радіє.
І душа радіє теж
Й весело співає.
І моєму щастю меж
Жодних вже немає.
Я сміюсь. Щасливий я.
Й далі ясне сонце
У красі усій сія.
Навіть крізь віконце
Теплі промені його
В хату проникають
Легко і мене всього
Ніжно зігрівають.
Сонце – світла джерело
Сяє наді мною.
Ллється сонячне тепло
В тілі, мов рікою.
В нього сонце проника,
В кожную клітину
Теплі промені пуска
І мене, людину,
Живить, силою сповня
Із самого рання
Протягом усього дня,
Світлі почування
Сіючи в душій моїй,
Мов зерно на полі.
Цим бажає сонце їй
Гарної лиш долі,
Щоб вона її вела
На життя стежині,
Щоб моя душа цвіла
В рідній Батьківщині.
Євген Ковальчук, 28. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2025
Я, поезіє, тебе
У душі кохаю
Так, як небо голубе
В батьківському кра́ю,
Так, як сонце, що на нім
Сяє й ніжно гріє.
Із тобою в світі цім
Серденько радіє
Так, неначе немовля,
Що колише мати.
Я, поезіє моя,
Не стомлюсь кохати
Палко, гаряче тебе,
А також творити,
Доки небо голубе
Буде, доки жити
Буду я під ним на цім
Світі голубому.
Із тобою я на нім
В щасті чарівному
Проживаю кожну мить
Часу, що минає.
Серце в грудях стукотить,
Б’ється, калатає,
А з тобою, наче гра
Й радісно співає,
Повне щастя і добра,
Що в собі тримає,
Через тебе людям всім
Щедро їх дарує.
Недарма ж на світі цім
Серденько існує,
Як, поезіє, і ти.
Я життя тропою
Буду завсігди* іти
Разом із тобою.
*За́всігди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 28. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2025
Небеса безхмарні.
Сонце в них сія.
Почуття прегарні
В серці маю я.
Сонце ніжно гріє.
І, немов маля,
Серденько радіє.
Квітне вся земля.
Пташечки літають
В ясних небесах
Й пісеньки співають
Радісні. В садах
Фрукти достигають
Гарні і смачні,
Що дерева мають
Дужі та міцні.
Ріки протікають.
Рибки в них пливуть.
Ріки поруч мають
Квіти, що ростуть
І цвітуть чудово.
Ароматом світ
Повнить поступово
Їхній диво-цвіт.
Гори превисокі
Аж до самих хмар
І поля широкі…
Дивовижний чар
Матінки-природи
Серце окриля.
Ще такої вроди
Дивної земля,
Серцю видається,
Що не мала ввік.
Серденько сміється,
Як ніхто повік.
Євген Ковальчук, 28. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2025
Ніч вже наступила
І усе навкруг –
Поле, ліс і луг
Ковдрою укрила
Темною. Заснули
Всі та все. Зірки,
Начебто свічки,
В небі заблисну́ли.
З ними й місяць блиснув,
Як вогонь палкий.
Місяць молодий
В небі мов повиснув.
Він один у ньому.
Зір же не злічить.
Безліч їх горить
В небі вже нічному.
Випадок ось стався:
З-поміж зір нічних
Лиш в одну із них
Місяць закохався,
Мовби парубчина.
Місяцю вона
Гарна лиш одна –
Зіронька-дівчина.
Стримати кохання,
Що до неї мав,
У душі тримав,
Він не міг. Світання,
Що, як наставало,
Геть прогнавши ніч
З-перед їхніх віч,
Їх двох розлучало,
Та лише на днину.
Наступала знов
Ніч, яка, немов
Дівчину й хлопчину,
Їх обох єднала.
В небі сяв ясний
Місяць молодий.
Зіронька палала.
Милувався нею
Кожную він мить.
Зірка мерехтить –
Місяць над землею
Сяє та співає
Про свою любов
Знов і знов, і знов,
Що в душі тримає.
Палко він кохає
Зіроньку. Вона,
Діва чарівна,
Мерехтить, палає,
Сяє та блискоче
У красі своїй
Всій. Признатись їй
Місяць дуже хоче
У своїм коханні,
Що в душі щомить,
Як вогонь, горить
В тому сподіванні,
Що вона кохає
Теж його без меж.
Місяць знати все ж
Точно це бажає.
Так, вона кохала
Місяця також
Пристрасно. Отож
Поміж них палала
Зовсім не таємна,
Зовсім не німа,
Мов її нема,
А любов взаємна.
Він про це дізнався
Якось в ніч одну,
Наче день, ясну.
Врешті він діждався.
І вони блищали
В небі разом, вдвох.
Наче їх обох
Крила огортали
Світлого кохання
Знову, знову й знов..
І палка любов
Їхня від смеркання
І аж до світання
Квітнула, немов
Цвіт, який зійшов
Навесні ще зрання.
Місяць був щасливим
В світі цім найбільш,
Як ніхто в нім більш,
А також красивим.
Зірка й закохалась
В нього та із ним,
Місяцем ясним,
Солодко кохалась
В небесах щоночі,
З уст його пила
Мед, мов з джерела,
Вмить закривши очі.
В небі-океані
Місяць-човник плив,
Бо щасливо жив,
Ніби у нірвані,
В небі із зорею,
Ко́тру він кохав,
Пестив, зігрівав
Чистою душею.
Євген Ковальчук, 27. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2025
Світить ясне сонце
У моє віконце
І мене збудило
Вранці ніжно, мило
Променями світла.
І душа розквітла,
Наче квітка. Сон це?
Думаю. Ні, сонце
Сон нічний спинило
В час, як розбудило.
Сон пройшов, минувся,
З ніччю розминувся,
Бо настала днина –
Сонячна година.
Сонце я вітаю
У коханім краю,
І воно вітає,
Промені пускає
Вже з самого рання
Й світлі почування
В серці будить мило.
Сонячне світило
В небесах палає,
Що все розквітає.
В серці розцвітаю
Й я у ріднім кра́ю
Завдяки лиш сонцю –
Світла охоронцю,
Що так ніжно гріє,
Що душа радіє.
Євген Ковальчук, 26. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2025
Якось йшла зі школи
Дівчинка Даринка.
Квітли матіоли.
Вдаль вела стежинка.
Сонечко світило
В небі та Даринку
Гріло ніжно й мило,
Мов свою дитинку.
Пташечки літали
В небі голубому
Й пісеньки співали
Весело у ньому.
Дівчинка Даринка
З ними теж співала.
Радісна сльозинка
Із очей упала.
Радість відчуває,
Що її лоскоче
І мов огортає
Серденько дівоче.
Любо, мило жити
І життю радіти.
Що там говорити!
Ніде правди діти.
Та якось почула:
Плаче кошенятко.
Серце стрепенуло.
Ти ж, моє біднятко, –
Мовила до нього. –
Чом же плачеш гірко
Гарного дня цьо́го,
Ясная ти зірко? –
Й далі кошенятко
Плакало, бідненьке,
Наче немовлятко
Мамине миленьке.
І у ті хвилинки
Стримати й Даринка
Не могла сльозинки,
Що, немов росинка,
Із очей стікала. –
Шкода кошеняти, –
Душенька шептала
З серцем-немовляти.
Лапки дві забило
Кошенятко миле.
Радісне ходило.
Зараз вже безсиле.
Вже не може нині
Навіть підвестися.
Слізьми очі сині
В нього залилися.
Шкода їй предуже
То́го кошенятка.
Зовсім небайдуже
Взяла в рученятка
Й понесла додому.
А воно менш стало
Плакати, утому,
Бідне, відчувало.
Вдома ж не сиділа
Дівчинка без діла,
А за ним, як вміла,
Повсякчас гляділа –
Лапки лікувала,
Їстоньки давала,
Також напувала,
Бо чудово знала –
Буде їсти, пити,
Заживуть скоріше
Лапки й буде жити
Так, як і раніше,
Кошенятко миле.
Добре все це знала.
Кошеня безсиле
В рученьки теж брала
І, неначе мати,
Лагідно леліла,
Щоб не налякати,
Тихо шепотіла.
Так минали днини.
Ночі так минали
В хаті у Дарини,
Мовби пролітали.
Кошенятко в неї
Добре лікувалось,
Так, немов у феї,
Й сили набиралось.
Згодом лапки в нього
Повністю зажили
Врешті дня одного,
Сповненії сили.
Кошенятко стало
Бігати по дому
І мишей лякало,
Що ховались в ньому.
Бавилась Даринка
З милим кошенятком,
Як була хвилинка
Вільна, мов з дитятком.
Друзями вдвох стали.
Разом грали, спали…
І не помічали,
Як дні проминали.
Кошенятко стало
Вже дорослим, згодом
Й киць подарувало
Їй з весни приходом.
Євген Ковальчук, 26. 07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2025