Місяць, ніби вперше бачить зірку,
Ту, що яскравіша від усіх.
Та чомусь на серці стало гірко,
Бо вона не для його утіх.
Довго- довго дивиться, гадає,
І не зводить ласкавих очей.
Чи й вона на нього споглядає,
Скільки днів й недоспаних ночей?
Як дістати те, що неможливо,
Як відчуть далеке те тепло?
І летять думки, неначе зливи,
Це бажання в серці проросло.
А думки в неспокої згорають,
Як знайти тут вихід для душі?
В море стрічку срібну він кидає.
Що іще придумать в метушні?
Цю проблему вирішив враз ранок,
Зникла зірка, як і не було.
Місяць милувався наостанок,
Все, що так бажалося, пройшло...
Гарного вечора Вам і натхнення! 
