Вона вдивлялася у обрій...
Далекий захід ще палав,
Багрянцем стомленого сонця,
В ту мить чудесний небокрай,
Причарував її й примусив
Укотре здатися, в полон
Своїх думок... А серце мучить...
А серце плаче знов і знов...
І крики чайки наче ранять,
І вітер дме та не щадить...
"Візьміть же хвилі, всі бажання...
Візьміть, бо так мене болить,
Що і терпіти вже несила..." -
Прошепотіла й завела
Таку тужливу, довгу пісню,
Про свій далекий рідний край...
