Іноді торкаюсь і боюся
Випустити з рук тебе, як пташку.
Час тремтить і ти наче мурашка,
На плечах мене несеш, а я сміюся.
Я бува слова жбурляю дикі,
Бачиш, я тебе руйную нишком.
Мені впевненості, мудрості би трішки,
Щоб свої діла вершить великі.
Я навшпиньках, щоб тебе не розбудити
Цілий світ зміню, аби ти вірив...
Він безмежний і в мені немає міри.
Можеш мене кривдити, судити.
В темноті навпомацки шукати,
Не любити можеш, штурхати у спину,
Я летітиму, хоча... я – лиш людина.
Слово в реченні, мені скувало ґрати.
Я мовчу, немає що сказати...
Помилки невичерпні, як море.
Моя ж карма гасить мені зорі,
Це – немов душі щоденні страти.
