Я відчуваю, мій час вже вийшов,
І потяг мій відійшов без мене.
Я намагаюсь казатися вище,
Та без підбор це вже інша тема.
Я намагаюсь казати правду,
Та я тій правді сміюсь в обличчя.
Я так старанно ховаю рани.
І як ми станем з тобою ближче?
Якщо я завжди сама зникаю,
Якщо ти навіть і не приходиш,
Вже й в сноведіннях тебе не бачу,
Лише слова чую, що ти мовиш...
Ти кажеш мало, та надто влучно,
Зжераєш душу подібно звірю.
Твоя любов є до біса штучна,
Тож залиши її тим, хто вірить
У ці твої балачки й твій погляд,
У ці твої нескінченні плюси.
Ти мав давно перейти у "спогад",
Та ти і досі моя спокуса.
