На вицвілих фото –
Така безнадійно щаслива…
На сонячних фото…( ромашки у косах…це - ти?!)
Воно ж промайнуло, як вітер… можливо, як злива…
(……не варто пускати
в керунки усі поїзди!!!..)
Хай трави там квітнуть…
Стежини купаються в листі…
Ні жесту… ні звуку…ні шелесту!.. (відчаєм - птах!…)
Лиш зорі Молочного Шляху – далекі і чисті,
В твоїх магнетично - зелених,
жагучих очах…
Шалено красива…
Розсипані квіти на шпалах…
Розкидані… Анно!... невже – відрікаєшся ти?!
Воно ж промайнуло, як вихор… можливо, як спалах?…
Це все-таки – спалах!…
і саме – за крок до мети…………
Попробував уявити останнє, що бачила Кареніна - так, напевне, спалах. При чому чорний.
І все таки поїзд - це занадто радикальний засіб від кохання.
Жінка повинна думати, як виглядатиме її тіло
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вона повинна ще й думати?Дантес.... (тобто...на шпалах?)...а щодо левів,то вже мабуть,занадто?...в цьому тонкому ділі головне-не перестаратися
Ну й де тепер Вронський? Де вірний... Каренін? Було лиш два кроки до щастя... мети! 'Дебатів не буде! Не буде і... "прєній": По шпалах у небо їм слід було йти!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00