Печаль і смуток злету не дає,
І сонця бачити не хочу я,
Лиш ти є та, що крила надає,
З тобою хочеться прожити це життя!
Дивлюсь я в небо й згадую тебе,
Я в ньому бачу промені волосся,
Щоранку так хотілось бачить це,
Пробач, що так і не вдалося!
І згадуються наші перші дні,
Коли так не хотів я розлучатись,
Чекав тебе, як сядеш ти в таксі,
І сотні раз хотілось ще прощатись.
Пробач, за сльози, біль і самоту,
За те що не вдалося осягнути,
Кохати й радувати ту одну,
Яку так хочеться до себе пригорнути!
Пробач за гнів, який ти бачила в мені
І за не виконані обіцянки!
Пробач за ту любов, яку давав тобі
І що терпіла мої забаганки.
Ти та, що освітила шлях,
Той шлях який давав мені надію.
А я приніс коханню крах,
Тепер я лиш про тебе мрію.
Як хочеться вернути все назад,
І дарувати всі твої бажання.
Як хочеться позбавитись образ,
Пробач за все, лиш ти моє кохання!
