Лягаєш у ліжко немов у труну
з думками, що здатні вибити стіни
з бетону, з заліза
і всю ту фігню, що роблять замкнені тіні
Вся злість випливає у твоє́ обличчя́
і ріжучі нігті впиваються в шкіру долоні,
ти хочеш зустрітись із самураєм лице в лице,
але потяг мчить у якусь безодню
Обравши смерть із двох варіантів,
лягаєш на колії десь в небутті
посміхаешся світу, наближається потяг
рука мимоволі йде у пітьму
і все що там зверху, занадто далеко
пронизливий біль ріже пітьму
Спалахує серце,
і весь цей політ спрямований вниз
куди - невідомо
і знову кидає в задушливий жар
такий, вже до болі знайомий.
Венозні судини виступають на шкірі
спадає ціпкий ремішок з повік
долоні усе ще спітнілі
червоні очі дивляться вбік.
І дуже скоро кидає в холодний піт
стає не так жарко, а навіть морозно
єдина розрада це ковдра в кутку
йде дощ
і блискавка вабить пітьму
чується грім і жорстока реальність
вони підривають червону труну.
19 травня
