Смітник зробили навіть у очах,
В зіницях вже таємне не іскриться,
Воно в неволі, там тепер чатує хлам.
Довкола байдуже. А вам?
У райдужці не бачу кольорів,
Лиш згусток різнобарвного туману.
Весь мотлох носимо в собі.
А очі – двері? Цікаво чи вхідні?
Та попри все і в темряві є світло,
І серед звалищ пустоти,
Народжується те, що квітне,
Дарує промінець весни.
