Я знову сідаю за стіл,
І знову в руках олівець.
Мене надихає лиш біль.
Можливо, це нарешті кінець?
Можливо останні слова,
Можливо, останні сльози.
Прощавай, прощавай життя!
Приходять останні морози.
Морози, які не пережить,
Морози, які лиш ти розтопиш.
Але ти хочеш сам, без мене жить…
Ну що ж, вже нічого не зробиш.
Колись ти кричав про вогонь,
Про вічне і чисте кохання.
А тепер ти мовчиш у долонь,
Що в серці холодні вагання.
Казав, що потрібна,
Казав, що кохаєш,
Брехав, що навіки.
Казав, що бажаєш.
Казав, що єдина,
Брехав, що до смерті.
Казав, що найкраща,
Казав, що відверто.
Кажеш, що було.
Кажеш, скінчилось,
Кажеш, що пройшло,
Кажеш, що наснилось.
Кажеш, що ти винний,
Кажеш, що не я.
Кажеш, що повинен,
Кажеш, не твоя…
Ну що ж… вибір за тобою.
Давай, розбий мені серце!
Нажаль, почуття не змити водою
І вогнем не спалити це.
ID:
48611
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.11.2007 16:50:59
© дата внесення змiн: 25.11.2007 16:50:59
автор: Lacrima
Вкажіть причину вашої скарги
|
