Колись уперше, від’їжджаючи з села
Все, що любила, закарбовувала в серці:
А в снах здалека свої руки я тягла,
До того, що уже ніколи не вернеться.
Приспів 1.
В чужі поїхала краї,
Де не щебечуть солов’ї,
Де матіола не духмянить вечорами.
Не ті ліси, не ті поля,
І зовсім інша тут земля,
А я чекаю ночі, щоб “набутись з вами”
Все тут чуже і з часом рідним не стає.
Хоча давно вже промайнуло півстоліття.
Здавалось звикнути могла б, та не моє…
Ніщо мені не може душу відігріти.
приспів 2.
Вже стільки років вдалині
Та досі сняться ще мені
Моє село, сади, поля, дороги, квіти…
Такий нестримний чаcу плин,
А я живу у серці з тим,
Що не вдалося у валізу помістити.
Пучка до пучки – здіймаються ручки
Молюся до Неба за всіх і за себе.
До Бога в благанні одне у бажанні
Щоб вернулись стріли звідкіль прилетіли.
Щоб додалось сили, тим, що боронили.
І вірю, так буде, бо так мріють люди,
Би щастя, і воля, і добрая доля,
Старому й дитині і всій Україні…
ID:
1069008
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.09.2026 15:49:52
© дата внесення змiн: 16.09.2026 15:49:52
автор: Наталя Хаммоуда
Вкажіть причину вашої скарги
|
