Пустка, холод, ліжко крижане,
Темно, тихо, боляче і одиноко,
Молишся що це колись мине,
Будуть знову почуття високі.
Чорно, сіро, брудно навкруги,
Нариси лише, чи відголоски вчора,
Зблідло все, всі барви райдуги,
Пішли вслід за тою хто був поруч.
Озираючись навкруг, чуєш пісні,
Які дзвінко для обох лунали,
Зараз вітер свище у старій стіні,
Голосом німих балада стала.
Дощ, калюжі, мокро і противно,
На душі роздертій на шматки,
Як би не було, щоразу дивно,
Що зшиваються самі ті лоскутки.
І колись розбита ваза, стане ціла,
Чорно-білий фільм замайорить,
Темну пелену замінить світла,
Німота і тиша зможе говорить.
Етилен 14.09.2026 - 23:55
ID:
1068946
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 14.09.2026 23:59:48
© дата внесення змiн: 14.09.2026 23:59:48
автор: Этилен
Вкажіть причину вашої скарги
|
