|
***
Якось оса влаштувала гонитву за повидлом у пиріжку школяра й залетіла за ним у клас, де засідав гурток любителів історії. Там причепа мимоволі послухала розповідь вчителя про жука-скарабея. Жага до повидла ( пиріжок школяр поки сховав до портфеля) відволікала причепу від уважного слухання історичних екскурсів. Та й людську мову комаха розуміла не дуже добре. Частіше за усе, вона чула від людей при підльоті до миски варення або скибки кавуна : "Киш, гарикало!" за чим слідувало махання руками, газетою, капцем. А тут стільки нових слів довелось почути. Втім, на паперовому плакаті шпичка узріла малюнок жука-скарабея на фоні пірамід, сцен поклоніння йому від людей у чудернацькому одязі (на деяких були одягнені капці й вони тримали газети, які вчитель назвав папірусами). Усе це складно розумілось смолою, але дещо вона все таки второпала : " скарабей -священна комаха - талісман на щастя - символ багатства...". Сльота навіть ненадовго забула про повидло : "Оззз! Я знаю одного скарабея! Живе неподалік. Це ж, мабуть його намалювали двоногі в капцях й кажуть, що він приносить багатство й успіх. Виходить, що й від освіти є користь! Оззз", - хижачка радісно загуділа й замислилась. Скарабей не виглядав мов крез, увесь час катав кульки із гною до своєї нори. Накатає побільше кульок і живе потім, поїдаючи нажите. Був той жук мовчазний, не вітався при зустрічі, ні з ким дружби не водив. Була в нього колись дружина-жучиха, та на неї наступив кінь, за яким парочка йшла в очікуванні гною. З тих пір Скарабей жив нежонатим. Осі він ніколи не подобався, його складно було з'їсти бо захищав міцний панцир. До того ж гноєкат увесь час перебував в атмосфері гнойних випаровувань, що й складало сенс його життя. "Гівноїд",- презирливо думала про нього надоїда. Однак розповіді двуногого біля плакату, оті вражаючі малюнки щодо поклоніння скарабею від могутніх істот, що вміли варити варення, зачарували строкату хижачку. "Мабуть є в нього щось дуже цінне й коштовне у норці. Золото, монети десь познаходив клишоногий. А може, навіть й варення!", - вирішила оса й полетіла шукати скарабея. Той був зайнятий звичною справою. Купу гною біля нори він доїв та чвалався у пошуках свіженького. А свіженького щось не траплялось. "Де ж ви, мої любі тваринки?", - занепокоєння думав символ багатства і вдачі, озираючись навколо. Ані гною, ані його виробників поблизу не було. Лише прилетіла якась дзирчалка з пропозицією одружитись на ній. "Гній виробляєшь? Хоча б, шукати вмієш?",- суворо спитав Скарабей. " Ну...я постараюсь...навчусь", - запевнила хижачка. "Ти краще подивись, яка я зваблива, яка у мене тугенька гузниця у полоску, яке еротичне жало...", - томно дзиринчала іржа. "Буду чекати тебе з походів, охороняти твої скарби. Домовились, мовчунчик?" - на льоту пропонувала претендентка. Та жук вже її не слухав, він прутко повз у пошуках їжі. Ось нарешті знайшлося місце стоянки коней. Гною там було стільки, що небагатослівний жук проскрипів задоволено "Оце так скарб!". "Де, де, скарб?" - пожвавішала оса - "Я допомогу тобі його дотягти до нори". "Годі базікати, допомогай!", - повелів скарабей й принявся катати кульку. Нічого цінного для себе причепа поки що на бачила, й щоб краще роздивитись, приземлилася й почала нишпорити біля сфери, що катилася. Жук швидко накатав величезну кулю. Йому було мало і він попрямував її до інших кінських родовищ. Оса усе виглядала щось цінне у купі гною, що рухався поруч і невдало підлізла під нього. Її швидко закатало й вирватися стало неможливо.
Скарабей-трудяга був у захваті від конячої спадщини й нічого більше не бачив і не чув. Не почув він писку хижачки, яка опинилась серед смердючих прошарків, не звертав увагу на її відчайдушне дригання. Він знайшов справжне багатство й прикидав наскільки йому цього вистачить.... Через тиждень сніданків, які плавно переходили у вечері, скарабей наштовхнувся у цінній речовині на мертву осу, що так і змогла вибратися. "Як вона сюди попала?" - подумав скарабей, невдоволено переступаючи лапками. "Тільки місце зайняла, без неї було б більше делікатесів" - вирішив він, зітхнувши.
Мораль : Не шукай у чожому гної скарбів для себе.
ID:
1039979
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.05.2025 10:54:09
© дата внесення змiн: 20.05.2025 08:58:15
автор: Олесь Ефіменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудовий твір! 
