Тоненько й тихо грає скрипка,
То високо, то низько, хрипко.
На цвинтарі надій розбитих,
Наших з тобою, непрожитих.
Лунає і пронизує журбою,
То відчаєм, то тугою сумною.
Доносить звук у саме серце,
Вже не дивлюся у люстерце.
Не хочу бачити там відчай,
Який у зморшках на обличчі,
Яке колись було щасливе,
Навіть злегка сором'язливе.
І знов лунає скрипки звук,
А на надгробку чорний крук.
Сидить собі і щось чекає,
Він там один, він не літає.
Текст викарбуваний на плиті,
Про все що було в нас в житті,
Про світло, про любов, турботу,
Про біль, про радість і скорботу.
Красивий там стояв надгробок,
Неначе скульптора поробок.
Немов і не могильная плита,
Краса у гранях й простота.
Та дивно все біля гробниці,
Нема нікого в домовинці,
Чи чудо це чи воскресіння,
А може то не погребіння?
Лиш підготовка до процесу,
Який привидівся від стресу.
А скрипка й далі там луна,
Надія ще не втрачена....
Етилен 25.12.2024 03:16
Дякую за коментар . Для мене образ скрипки уособлює душевний біль, тугу, але в одночасно є чимось красивим. Для кожного мабуть, якийсь індивідуальний муз.інструмент є символом втрати чи болі.
для мене скрипка - це надія, заклик, впевненість ... навіть на одній струні ... гітара - це сум за втраченим, водночас дружба ... піаніно - це за межами реальності https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969294
я ось тут бачу скрипку так, як і ви ... і ще може в 5 різних віршах ... мабуть, погоджуся, що скрипка у цих емоціях просто незамінна
