В ній було щось...
Щось інше… Щось несхоже на усіх.
Що саме, роздивитися не мав я змоги,
Бо зорепадом впав одразу їй до ніг,
І вже не міг піднятися з підлоги.
Звабливий голос, що солодкий мед,
Ласкаві дотики, гарячі поцілунки,
Палка любов, яка не знала меж…
Та зупинятися не було навіть й думки.
Вона розкрилась, мов пухкий бутон,
Я підкоряв вершини, у глибини
Її занурювався стрімко знов і знов,
Кохання сік хотів допити до краплини.
О півні, будьте ж прокляті за те,
Що сон чарівний цей посміли сполохати!
Вона, йдучи, з собою манила мене,
А я - так і залишився… лежати.
