Анно Доміні: От я той камінь і кину...
Хай як неприємно це для Вас звучатиме, пані Валю, але людина -- то таки людина (а особливо, якщо вона -- Людина), а машина -- то усього лише машина. Так, люди багато чого імітують, тут із Вами складно не погодитися, -- може, імітують навіть більше, аніж виявляють справжнього. Але ж є серед них і Творці -- у кожного з нас, ізрештою, Творець вдихнув Свого духа. А ми не можемо вдихнути Дух у машину. У машини є безмежна кількість варіантів вибору і надзвичайна швидкість їх перебору -- от і все. Душі -- нема. Принаймні, у порівнянні із Вашими віршами вірші ШІ (як на мій погляд, принаймні) програють.
(Ця машина може бути лише конкретно для Вас чимось майже живим, бо -- Ви самі віддаєте їй частинку своєї душі. Тільки в цьому випадку. Так я люблю свій автомобіль, вона має ім\"я, я із нею вітаюся, прощаюся, розмовляю, прикрашаю... але для усіх інших це усього лише коробка на колесах.)
Михайло Гончар: Натуральна поезія без всяких демагогій,декларацій.Багата фантазія, уміння подумки побути і каменем,і деревом,і чим завгодно.Не кожному дано...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Чудова лірика кохання! Щемний твір! 
Но мы не бздим с Каштанкой на границе...🥂🐕 
