Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Коментарі Автора pravnic
UA
|
FR
|
RU
Рожевий сайт сучасної поезії
Бібліотека
України
|
Поети
Кл. Поезії
|
Інші поет.
сайти, канали
|
СЛОВНИКИ ПОЕТАМ
|
Сайти вчителям
|
ДО ВУС синоніми
|
Оголошення
|
Літературні премії
|
Спілкування
|
Контакти
Кл. Поезії
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
Увійти
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 11
Kлер Клер
Marmeladka
Yrina9
АндрійМазан
Аскет
Галина Лябук
Любов Люта
Наталі Косенко - Пурик
Незламна
Олеська
Сокол
Пошук
автора за іменем
автора за містом
автора за ID
вірша за назвою
вірша за ID
Пошук
Google
Перевірка розміру
Перевірити
Коментарі Автора pravnic
«
На сторінку автора
Сторінки (1):
[
1
]
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
УМЕР ВЛАД КЛЕН
АВТОР:
Андрей Мединский
10.09.2010 - 19:17
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Судьба спасавшего голодных
АВТОР:
Юхниця Євген
27.05.2010 - 04:42
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Ну что молчишь, народ голодный?!
АВТОР:
Юрий Богатинский
27.05.2010 - 04:41
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
ПАМЯТИ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРА
АВТОР:
МАЙДАН
27.05.2010 - 04:39
Вечная память невинным жертвам геноцида московской тирании...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Пом'янемо… (Про голодомор на Україні) Присвячення.
АВТОР:
Макієвська Наталія Є.
27.05.2010 - 04:38
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
"Пам’ятаймо Голодомор!"
АВТОР:
Просто Уля
27.05.2010 - 04:38
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Пам’яті жертв голодомору.
АВТОР:
Ярослав Клочник
27.05.2010 - 04:37
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Жертвам Голодомору
АВТОР:
lovely
27.05.2010 - 04:36
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
голодомор
АВТОР:
Роман Колесник
27.05.2010 - 04:36
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Голодомор
АВТОР:
Владик
27.05.2010 - 04:35
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Память о Голодоморе(75лет)
АВТОР:
Ellesmera
27.05.2010 - 04:35
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
до дня Голодомору...
АВТОР:
Ю.Шар
27.05.2010 - 04:34
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Жертвам голодомору.
АВТОР:
TigraAgara
27.05.2010 - 04:34
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
До 75-ї роковини голодомору
АВТОР:
Руслан Чисте-слово
27.05.2010 - 04:33
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Голодомор и марш Мендельсона
АВТОР:
Славянка
27.05.2010 - 04:30
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
ГОЛОДОМОР - ГЕНОЦИД
АВТОР:
Артур Седой
27.05.2010 - 04:29
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
Голодомор. Вустами матері.
АВТОР:
Катерин_ка
27.05.2010 - 04:27
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
ГОЛОДОМОР
АВТОР:
Татьяна Маляренко-Казмирук
27.05.2010 - 04:23
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ
:
ГОЛОДОМОР
АВТОР:
Татьяна Маляренко-Казмирук
27.05.2010 - 04:22
Сторінки (1):
[
1
]
«
На сторінку автора
Нові твори
Олена Студникова
-
Мить-відчуженка
Тарас Яресько
-
"розгледь його вимовляй…"
Галина Лябук
-
Хуторянка.
Антон Колганов
-
Пан Гетьман
Костянтин Вишневський
-
Тиса
Голубочка
-
Поезія. ЛЮБИМА ПОДРУГО
moden
-
Прозорість
Talia
-
Успокойся, выдохни
Любов Люта
-
Я НАРОДИЛАСЯ У ЛИСТОПАДІ…
Zak_Marko
-
Слова з неба (107)
Lumen74
-
ВІЛЬНЕ СЕРЦЕ.
fialka@
-
Таких залишилося мало
ARSEN ZVENYHORA
-
«Минучість» (F)
MAX-SABAREN
-
«Новизни відкриття…»
MAX-SABAREN
-
«Вони прокляті…»
aleksgun
-
МУЗИКА ЩАСТЯ
Марта Горбей
-
Ти смертю героїчно пишеш …
Геннадий Дегтярёв
-
Пісня про маятник
Геннадий Дегтярёв
-
Круки десь у небі…
Юхниця Євген
-
Крок дизайнам від поезій
Юхниця Євген
-
Кадровиня розговорилася
Променистий менестрель
-
Як вийду я на поле
I.Teрен
-
За багетами петриківського розпису
Горова Л.
-
Гуляє вітер
Федір Тернянський
-
В поисках счастья
Каа3003
-
Страховка каско
Марта Горбей
-
Із місця, що зветься «нулем»
Ніна Незламна
-
Вишневі пелюстки
bloodredthorn
-
Криноліни полум’яні…
bloodredthorn
-
В ланах миттєвої осоки…
Олесь Стадник
-
Життя - віршами
Каа3003
-
Грусть-тоска
liza Bird
-
Не повернути…
Катерина Собова
-
Рука допомоги
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
-
Має аромат п"янкий
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
-
Славимо Бога
Зоя Бідило
-
Юліан Тувім БЕРЛІН, 1913
Зоя Бідило
-
Юліан Тувім ЗІРВАНИЙ БУЗОК
Олег Князь
-
Світ не милий
Lana P.
-
В твоїх обіймах…
oreol
-
Ви в цьому впевнені?
oreol
-
Збірка (українською мовою)
Ростислав Сердешний
-
"Червоні маки, бліді…"
moden
-
We
Променистий менестрель
-
Зайчик на стелі
majra
-
Вітром південним окрилена
majra
-
Стежечко маленька понад краєм
Под Сукно
-
Вечерняя прогулка
Под Сукно
-
Смотри
Чайківчанка
-
Я НЕ ХОЧУ ТЕБЕ ВТРАЧАТИ
Talia
-
Устала…
Кріпіпаста
-
Ґеніальні хімтрейли
Мила Машнова
-
Я — спасатель
dashavsky
-
А на тому ьерзі
Віктор Варварич
-
Йдеш до мрій
на манжетах вишиванки
-
Болить розлука, аж в грудях тісно!
на манжетах вишиванки
-
Що тобі без мене нині сниться?
Рунельо Вахейко
-
МЕНІ ПРИСНИЛОСЬ
Тетяна Бонд
-
Пора ось-ось
Надія Башинська
-
У СИНІМ НЕБІ ЗНОВ ЛЕЛЕКИ В'ЮТЬСЯ
Малиновый Рай
-
КОЛИ БАЧУ БАР
Світлана Березняк
-
Острови забуття
Світлана Березняк
-
Я з тобою…
Світлана Себастіані
-
Иоганн Штраус
SERGE DRONG
-
Улетают года…
Рунельо Вахейко
-
ТОСТ
aleksgun
-
Над прірвою бою
Ганна Верес
-
Стоятиме вічно!
Talia
-
Ждём прощения? (танка)
Мила Машнова
-
Ты хочешь мной насытиться на месяц
Тетяна Бонд
-
Не відкладайте щастя на колись
Станислав Бельский
-
времена паспортных апокалипсисов…
Євген Ковальчук
-
"Час війни збіжить. "
Євген Ковальчук
-
"Доленька нам посміхнеться…"
Каа3003
-
Эстетоскоп
Алла Демчишина
-
ЛИШАЄМ УКРАЇНСЬКОМУ НАЩАДКУ
Семен Олійник
-
одинокая звезда
Семен Олійник
-
зима
Семен Олійник
-
пустой
Світлана Себастіані
-
Про кровь и про любовь
Володимир Кепич
-
Розмова
Лана Краска
-
Міні під номером 6
Тома
-
Верба…
Веселенька Дачниця
-
Нате ж і голова
Под Сукно
-
Свет
Н-А-Д-І-Я
-
Зупини оцю мить
Олена Студникова
-
Тебе я ськатиму*
Шевчук Ігор Степанович
-
З гори!
I.Teрен
-
Пазлики ні в дугу
Андрей Кривцун
-
Палец на кнопке, шрамы на сердце, встречи-разлуки
Инна Будиловская
-
Пророка нет в отечестве своём
Далека Зірка
-
*
ARSEN ZVENYHORA
-
«Вікно душі» (F)
Sheerrevengerr@
-
Чи є у світі справедливість.
Про все і ні про що
-
Неначе сокіл диво - птах (2021)
Променистий менестрель
-
Зайчик на стелі
Мандрівник
-
Трактор у полі застряг (в окупації)
Світла(Світлана Імашева)
-
Вербная неділя
Alena G.
-
Три хвилини покою 💛💙
MAX-SABAREN
-
«Де ступали коні…»
MAX-SABAREN
-
«Як досконалості Роду…»
ГАЛИНА КОРИЗМА
-
ЗНОВ ЗОЗУЛЯ КУВАЛА…
aleksgun
-
МАСКИ
Kameshko
-
Місяць
Ольга Калина
-
Привітання кумі до Ювілею
Антон Колганов
-
Бачити тебе - це сильна мука
Grace
-
Не було дня, щоб ти прийшов без квітів
Вадим Димофф
-
Вербниця
Ти
-
_кн
Валентина Ржевская
-
Ремарки старикашки Ха Эм. Статья
tosikosan
-
Їм не здолати Україну
Валентина Ржевская
-
Вариация на тему Хайяма
DarkLordV
-
Час
bloodredthorn
-
Бывали дни, когда (убогий Дант)
bloodredthorn
-
Мне Друг сказал Пиши по две строки!
Ніна Незламна
-
Вербна неділя
liza Bird
-
Чаклунка
Svitlana_Belyakova
-
Радію початку нового дня …
Под Сукно
-
Шарады
Каа3003
-
На крыльях ветров
Сара Ґоллард
-
Дань весні
Сара Ґоллард
-
Залізне кредо
Олег Князь
-
Не вірю
Мандрівник
-
Від "АББИ" до УКРАЇНИ (пазл 39)
РАЙ - Рогуля Андрій Йосифович
-
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! СЛАВА НАВІКИ БОГУ! Я – ОТЕЦЬ-ТВОРЕЦЬ! МИ – ВОЛОДАР-ТРІЙЦЯ-БОГ!
majra
-
Квітень, квітень…
majra
-
Біля хвіртки у моїм саду
Геннадий Дегтярёв
-
Нуль
Геннадий Дегтярёв
-
Пілігрими
Lana P.
-
МОХ І ДЯДЬКО КРОХ…
Talia
-
Становится рутиной
Інь-янь
-
Лиш з тобою
Щукіна (Гордієнко) Ірина
-
Бо кохання кордонів не має.
Володимир Кепич
-
Хайку 1545
Валерія Кропівна
-
Моєму квітню
Віталій Гречка
-
Чи знаєш себе, людино?
Світлана Крижановська
-
МОЛИТВА у БЛІНДАЖІ
П’еро
-
Чи місяць красивий?
Лариса Журенкова
-
Здрастуй!
Вересова
-
Философское
Ганна Верес
-
Люди й щастя
Євген Ковальчук
-
Мирний час
Євген Ковальчук
-
"Нам із вами пощастить. "
Lana P.
-
…хоку…
Олександр Мачула
-
Іду
oreol
-
(хокку) , за мотивом произведения Ивана Бунина.
NaTa Ly
-
Дияволиця
Антон Колганов
-
Палає вечір
Світлана Березняк
-
Чи любив, чи не любив…
Вірсавія Стрельченко
-
Смуга
Світлана Березняк
-
Мовчи! Ні слова про кохання…
Антон Колганов
-
Муза зі смаком сліз
Каа3003
-
Сыпятся блёстки, №2 уста с огнём играют
Vin Libert
-
До краю світу
Білоозерянська Чайка
-
Лиманський дворик
Той,що воює з вітряками
-
БАЛКАНСЬКІ СНИ БЕССАРАБСЬКИХ ДЗИҐ ( МІКС РЕГІОНАЛЬНИХ СЛІВ, СЕНСІВ ТА МАРЕНЬ)
Н-А-Д-І-Я
-
Вечірня розмова
Тома
-
Дизайн…
Вірсавія Стрельченко
-
Квіти
Дмитрий Погребняк 555
-
Книга-2024.
Чайківчанка
-
ОЧІ З КРАПЛЯМИ ДОЩУ
Talia
-
Там, у стены, спрятан твой страх.
ARSEN ZVENYHORA
-
«Я стану попелом серед степів…» (F-S)
Дмитрий Погребняк 555
-
Коханням пахне квіточка бузкова-2024.
Eyfiya
-
24 ключ
aleksgun
-
Біженці
Іван Блиндюк
-
Усмі́шка
Світлая (Світлана Пирогова)
-
У священному гаю
Горова Л.
-
Повінь
yusey
-
То ли тень за спиной
yusey
-
Прихід любові
Шевчук Ігор Степанович
-
Псалом 162. Вибирайся кожен і кожна з колії, я можу розписуватись!
на манжетах вишиванки
-
ЧЕКАННЯ
на манжетах вишиванки
-
Ну чому бредемо ми, як жебраки
Окsi
-
Люблю тебе мій квітню
MAX-SABAREN
-
«Невидимо -- Мішіах…»
MAX-SABAREN
-
«Доцільний світогляд…»
Полісянка
-
Сприймаю серцем дивовижні миті
Володимир Каразуб
-
Безкровне
Под Сукно
-
Небо на привязи
oreol
-
Мирного, чудового дня та гарного настрою!
легчий
-
Реинкарнация ссср
Променистий менестрель
-
Весняна стріч гроза
Микола Соболь
-
Одарчина кицька
Оксана Дністран
-
Повінь
Каа3003
-
В монотонной гамме писем
Svitlana_Belyakova
-
Моя Жизнь окутана "туманом Ниффельхейма"
Svitlana_Belyakova
-
Через сльози…
Под Сукно
-
П о з в о л ь
Степан Олександр
-
Кохання без меж.
liza Bird
-
Подих весни
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
-
Під зимлею він живе
Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
-
Діти Весноньки і Травня
Наталі Косенко - Пурик
-
Мирне мереживо
Микола Соболь
-
Шлях спасіння
Олег Князь
-
Обстріл
РАЙ - Рогуля Андрій Йосифович
-
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! СЛАВА НАВІКИ БОГУ! КОРУПЦІЯ ВКРАЇНСЬКА – ЛЮД ВБИВАЄ!
Чайківчанка
-
ЗМІНИВСЯ НАШ СВІТ
Сіроманка
-
Ірина Вовк. "Я ДО ТЕБЕ, МІЙ ЛЬВОВЕ…" (до Дня Львова)
marmeladka
-
Замок із піску
majra
-
Будем жить!
Геннадий Дегтярёв
-
Так хто ж вам лікар?
Геннадий Дегтярёв
-
Марення
majra
-
Білий сніг на зеленому листі
Інь-янь
-
Натхнення
Talia
-
Движемся наоборот
Grace
-
Скрытое рабство
[
1
]
[ 2 ]
[ 3 ]
[ 4 ]
[ 5 ]
Обрати твори за період:
Рік
2024
2023
2022
2021
2020
2019
2018
2017
2016
2015
2014
2013
2012
2011
2010
2009
2008
2007
2006
2005
2004
2003
2002
2001
2000
Місяць
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
Показати
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею
Правила щодо cookie
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ:  З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>28.05.2010 - 23:05</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Хорошие мысли! <img src=){kind=small}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>09.06.2010 - 18:01</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ><img src=){kind=small}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>28.05.2010 - 21:11</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Дуже вам вдячна, за твір, що ви написали, аж мороз по тілу.І за вашу увагу, що до мого твру! <img src=){kind=small}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>27.05.2010 - 11:22</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>А чому ж люди пам`ятають про голод? <img src=){kind=link}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>28.05.2010 - 00:56</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>...</span></td></tr></table><br><br><table border=0 cellpadding=3 cellspacing=1 bgcolor=#F57979 width=80%><TR bgcolor=#FFF1E3><TD COLSPAN=3><IMG SRC=){kind=link}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>14.11.2011 - 18:15</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Дякую за цей сильний текст.<br />
Буду його поширювати серед знайомих.</span></td></tr></table><br><br><table border=0 cellpadding=3 cellspacing=1 bgcolor=#F57979 width=80%><TR bgcolor=#FFF1E3><TD COLSPAN=3><IMG SRC=){kind=link}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>01.06.2010 - 01:00</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>господи..да это просто ужасный был тогда год=((((((((((спасибо вам большое) <img src=){kind=link}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>27.05.2010 - 15:24</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Я о голодоморе, который мне самой довелось пережить здесь в Украине и совсем недавно и моим маленьким внукам и моим детям.</span></td></tr></table><br><br><table border=0 cellpadding=3 cellspacing=1 bgcolor=#F57979 width=80%><TR bgcolor=#FFF1E3><TD COLSPAN=3><IMG SRC=){kind=link}
 З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>30.05.2010 - 12:50</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>неймовірно правдиво. в кожному рядку - біль та крик народної душі.(</span></td></tr></table><br><br><table border=0 cellpadding=3 cellspacing=1 bgcolor=#F57979 width=80%><TR bgcolor=#FFF1E3><TD COLSPAN=3><IMG SRC=){kind=link}