UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Катерин_ка: Голодомор. Вустами матері. - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Катерин_ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то, что цепляет самые чувственные сердечные струны, вырисовывается в искренних словах. Спасибо.
Komaxa, 14.11.2010 - 22:23
Ви молодець,не можна забувати про ті страшні жертви і ті страшні муки невинних людей,не можна... 
Катерин_ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я думаю, що в серці кожної людини живе сум за ті жертви, що незрозуміло для чого мали принести наші пращури.(
Катерин_ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Завжди будь ласка! Щиро вдячна вам за подяку! Вибачаюсь за тавтологію.) Рядки від душі.
pravnic, 27.05.2010 - 04:27
Дякую Вам за такі щемні слова! Згадалася «Собака 32-го» Володимира Віхляєва. І. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!», - ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…
Катерин_ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
неймовірно правдиво. в кожному рядку - біль та крик народної душі.(
Славянка, 15.03.2010 - 20:43
 Голод - это страшно, особенно когда нечем кормить детей. Знаю на собственном опыте.
Катерин_ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
если даже такое и случалось у кого-то в жизни, пусть оно никогда-никогда не повторяется(
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
