Безмір слів розлітаються часто, як хмари осінні.
І стоїш в самоті, у зажурі і дивних думках.
До ікон підійдеш у кутку, а в руках своя мрія
про батьків...Защемить моя юна душа.
Я просила за себе багато, і надто дитяче,
і хотіла вмирати там, де сімнадцять лише...
А про маму із татом, їхні серденька гарячі
забувала в надії на завтрашній новий день.
Кожна осінь згорить. А зима зледеніє в заметах.
Кожне літо прийде - дощове, а, можливо, сухе.
Я ж у Бога прошу (представниця пороків планети)
про здоров'я батьків і про сонце над ними ясне.
Буде мама із татом - і я буду жити-радіти,
підіймати усе ради миру далеких світів.
Зникну безвісти там, як не зможе весна наступити,
як відвернеться Бог і не стане батьків...
.... ... Яка ж ти Молодчинка, так трепетно і чуттєво описала тему...важко залишитись осторонь..... Ти маленьке диВО .... ти ще така юна, а такі серйозні теми піднімаєш... до мене розуміння подібних речей прийшло ой як пізніше
Ліна Біла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це тема дуже важка, і чим стаєш старшим, тим більше стаєш песимістом, адже дізнаєшся правду буття...розумієш, що батьки не вічні, а якщо ще й вони нас лишають так рано, то іще болючіше...вибач
Поки живі батьки,доти ми всі почуваємося дітьми,не зважаючи на свій вік.Хай Бог дарує довгі літа Вашим батькам! 
... Яка ж ти Молодчинка, так трепетно і чуттєво описала тему...важко залишитись осторонь..... Ти маленьке диВО 
.... ти ще така юна, а такі серйозні теми піднімаєш... до мене розуміння подібних речей прийшло ой як пізніше 
