Безмір слів розлітаються часто, як хмари осінні.
І стоїш в самоті, у зажурі і дивних думках.
До ікон підійдеш у кутку, а в руках своя мрія
про батьків...Защемить моя юна душа.
Я просила за себе багато, і надто дитяче,
і хотіла вмирати там, де сімнадцять лише...
А про маму із татом, їхні серденька гарячі
забувала в надії на завтрашній новий день.
Кожна осінь згорить. А зима зледеніє в заметах.
Кожне літо прийде - дощове, а, можливо, сухе.
Я ж у Бога прошу (представниця пороків планети)
про здоров'я батьків і про сонце над ними ясне.
Буде мама із татом - і я буду жити-радіти,
підіймати усе ради миру далеких світів.
Зникну безвісти там, як не зможе весна наступити,
як відвернеться Бог і не стане батьків...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379192
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2012
автор: Ліна Біла