Ти мене на світанку розбудиш
не узувшися, вийдеш прощатись.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
І, прикривши тебе від застуди,
я подумаю: «Боже, пробачиш?
Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу»
Оцю воду, в мурашках від гаток,
оцю Адміралтейства споруду,
я ніколи уже не побачу,
і ніколи уже не забуду.
Карі вишні, од вітру неначе
у сльозах, без надій на удачу.
Це погана прикмета - вертатись,
Я ніколи тебе не побачу.
Якщо, згідно з Гафізом, вернемся
на цю землю удруге, тим паче,
ми з тобою усе ж розминемся.
Я ніколи тебе не побачу.
Стане зовсім тоді мінімальним
наше нерозуміння з тобою
перед нерозумінням загальним
із пустелею геть неживою.
І в космічному холоді-згубі
пролетить пара фраз необачних:
«Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не побачу»
23.05.2011 р.
Текст оригіналу:
Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: "Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.
Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернемся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.
И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
"Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Андрей Вознесенский. Сага. А.Рыбников .Юнона и Авось
Андрей Вознесенский. Не отрекусь.Избранная лирика. Минск, "БелАДИ", 1996.
І, прикривши тебе від застуди,
я подумаю: «Боже, пробачиш?
Я ніколи тебе не забуду.
Я ніколи тебе не побачу»
я би тут написала : Боже всезрячий! but that's personal...
Оцю воду, в мурашках від гаток,
оцю Адміралтейства споруду,
я ніколи уже не побачу,
і ніколи уже не забуду.
ти поміняв слова, але наголоси так само на Оцю, Оцю... мені воно ріже вуха, я би якось поміняла...
Якщо, згідно з Гафізом, вернемся
на цю землю удруге, тим паче,
ми з тобою усе ж розминемся.
Я ніколи тебе не побачу.
мене знов трохи наголоси турбують... але я надто прискіпливо на це дивлюся, а ще я би поміняла на більш укр. написання: вернЕМОСЬ/розминЕМОСЬ...
але я можу довго так колупатися, взагалі вже
Le Magnifique відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Добре, дуже дякую, Наталю, далі сам буду дивитись.
"І в космічному холоді-згубі
пролетить пара фраз необачних:"
Можно бы придумать что-то посюрреалистиченее "холода-сгуби", чтоб взаимно созвучна была пара слов, как "беССМЫСленной" и "вЫСью". И у Вознесенского последняя (разбитая) строфа нарочно диссонирует с прочими: там 2 и 3 строки рифмуются. Это небольшая поправка, если получится.
А лучшее- враг хорошего.
"Повертатись? З реала до вірту!"
А в чётвёртый катрен, чтоб рифма была, можно "вирт" с "витром" зарифмовать. А что?! Есть же в оригинале "с минимальным" (этот катрен у Вознесенского - так говорили его современники, люди его круга, продвинутые западники. тогда так говорили пока они) Это совсем не начало 18 века, так тогда вовсе не говорили. У вас "минимальным" нет. "Лимит" за переводчиком.
Le Magnifique відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, дуже слушні зауваження. Треба буде ще попрацювати над перекладом. Дякую, Терджимане!
добрий початок, але потім наголоси зовсім не туди поїхали
Оці шпилі,
а що з римою сталося у 4-му катрені, так "не можна" - треба було б покрутитися ще... та в інших місцях теж -у нього дуже чітка рима навкруги! а от останній катрен, як на мене, занадто вже вільний переклад...
Le Magnifique відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю, за настільки детальний аналіз перекладу. Постараюсь, якщо зумію, якось покращити.
P.S. Наталю, будь ласка, зазирніть ще раз на мій переклад, я дещо змінив. Хотілось би почути думку про це.