| Сторінки (9/821): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 | » |
Напились сади і похмелились,
А душа так спрагла, як в пустелі.
І змінити щось немає сили,
На круги своя - всі паралелі.
Десь у небі, на вершині світу
З Богом розмовляють наші предки.
Не було такого споконвіку,
Щоби так журилися лелеки,
Щоб не били дзвони Великодні,
До могил не сходилися квіти.
Хто ж вгадає плани ці Господні?
Чи виною є тут місяць квітень?
Вічна пам’ять, тату Вам й матусю,
Вічна пам’ять, роде мій небесний.
Думкою до вас усіх тулюся,
Віддала б весь світ, щоб ви воскресли!
Вічна пам'ять усім людям, які жили на цьому світі.
Жаль, що ми сьогодні не можемо відвідати їхні могили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873529
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2020
Нас на шляху до Воскресіння
Нечистий гнув у три дуги.
В світлицю – зась! То він – у сінях
Чи то зі злості, чи з нудьги
Накоїв стільки в світі лиха:
Поцілував і розіп’яв.
Тремтіла, бачили, осика
Як Син Господній возсіяв.
Непереможне Боже Світло
Допоки лине із Небес,
Мов цвіт весни розносить вітром:
«Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872599
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.04.2020
Маски скидає вірус,
Кожному – шанс на тест.
Буде дано по вірі,
Хтось донесе свій хрест.
Хтось упаде в дорозі,
Що ж то таке єси?
Хто не давав, а в Бозі
Просить в два голоси…
Хтось додаткову вартість
Робить сам на біді,
Навіть не снилось Марксу,
Сивій цій бороді.
Всі, хто в коронах – лихо,
Смертних давно не жаль.
Світ умирає тихо,
З ним вмирає мораль.
Можуть продати землю,
Предків своїх кістки,
Навіть не буде щемно:
Правда, а не чутки.
Вірус, повсюди вірус,
А на війні – війна,
Ворог де ступить: мінус –
Русская в них весна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871895
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2020
Мама доні вишила рушник,
У роду так здавна повелося:
Вишивала квіти і колосся,
Схожий був він дуже на квітник.
Простелила вишивку на шлях:
«Це тобі на щастя, мила доню.
Я у Бога вимолила долю,
Щоб тебе носила на руках».
Доня мамин вишила портрет,
Скільки тих любові бісеринок,
Як у морі синьому піщинок –
Доні лиш відомий весь секрет.
До красуні голочка в руках
Зазирала в очі аж за північ,
Й сни, бувало, видивились півні
Та зірки скупалися в річках.
Доня мамі вишила любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871877
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.04.2020
Цієї ночі в сад зайшли тюльпани,
Щоб здивувати нас, бодай з вікна.
Прийшли до нас із раю Роксолани*,
Їм там сказав хтось, що у нас – весна.
За нас підняли мрій своїх бокали,
І навіть джміль їх осушив до дна.
Їм солов’ї «За здравіє» співали,
За те, щоб ми дивились не з вікна.
За те, щоб були царськими корони,
Щоб гіацинти пахли на весь світ
Та на добро не було заборони
І не писало людство заповіт.
*колись тюльпани росли
лише в саду турецького хана,
за спробу розмножити за його
межами суворо карали
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871418
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.04.2020
– Пустіть. Причулось? Тихо за дверима.
А то – весна тоненьким голоском.
Така жадана, мов солодка рима,
В руці – підсніжник. Йшла всю ніч ліском.
Несла з собою кухлик сліз берези,
Сувій шифону небу на костюм.
Сценарій має навіть до імпрези -
Торкнулось вкотре сонце її струн.
Я відчиню цій світанковій діві,
За нею – зграйка милих пташенят.
Бруньки такі надуті, наче в гніві,
В ріллі тріщать вже боки у зернят.
Як добре – хата тут моя і скраю,
Хоч часом кажуть – ніби то не так.
Я завше перша весну зустрічаю:
Прийшла й не чути гавкоту собак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2020
Ця Квітка рано відцвіла.
Така – посланниця із раю,
Вона і є, й її немає,
Пелюстка впала із крила
На грішну землю в тиху ніч,
Хтось пісню чув – вона співала,
Немов промінчик із опала
І мерехтіло сяйво свіч.
Зітхали квіти, «Оскар» думав:
«Така знайшла її з планид»,
Десь скрипка плакала навзрид,
Смичок зганяв весь сум на струнах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870789
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.04.2020
Молилася так, як напевно уміла
В куточку душі та у затінку храму.
Знайомі їй нотки усі з фіміаму,
Вдихала священні дари із кадила.
Боялась зробити там крок необачний,
Дивилась іконам у вічі несміло,
Ковтала свій біль і ще більше боліло.
«Пробачте», – комусь шепотіла – «Пробачте».
Літали думки по-під куполом храму,
Дивилась, а бачились білі їй птиці
Складалися пальці самі у правиці,
В ту мить вона чула величну «Осанну».
Сама ж відірвалась від грішного світу,
Коли запалила свічу Херувимська.
Чола доторкнулась рука материнська,
Земного тоді не залишилось й сліду.
А може такою їй бути офірою:
Сама – безтілесна, молитва лиш з крилами?..
До себе повернеться й вдома чорнилами
Напише курсивом, великими «ВІРУЮ!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870282
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 01.04.2020
Між пшеницями йшла дорога пішки,
Поміж дерев, залюблених вітрами,
Нависли там гардинами тумани,
Не відпускали віти нащось віжки.
Не стрілись їй авто, ні колісниця,
Замозолились ноги й закровило,
Роздмухувало сонечко кадило
Та шепотіла колосом пшениця.
Поля всі при надії – їм родити,
Дорозі було хороше, й тривожно,
Наздоганяв щодуху подорожній,
Лягали їй до ніг духмяні квіти.
Ішла босоніж, піт котивсь росою,
Вела з собою хмарок кучугури,
Зла не тримала, не було зажури,
Аж під селом зустрілася з сестрою.
На перехресті міцно обнялися,
І свідком був самотній подорожній,
Його чекав скраєчку подорожник,
Що матінки молитвою молився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869749
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.03.2020
Всі ролі – на сцені, фантоми у долі,
На ньому – ролей, що не здерти зі шкірою,
Сльоза була рідна та усмішка щирою
І навіть театр поселився у домі.
Дісталось йому, хоч сценарій шикарний…
Трагедії були, на зміну із драмами,
Був з іншого світу, та знався з землянами,
Доношував одяг колишньої карми.
Та сам не згасав, а зірок – міріадами,
Без плати сіяв на розгублених лицях.
«Дивак», – думав той, що приріс до землиці –
Чим ситий по горло щоразу? – Аншлагами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869594
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.03.2020
Якось сумно за світ, за цей Ноїв ковчег,
Вберегти його, наче, не сила.
Від пустотності сумно і сумно від черг,
Знов жалі напинають вітрила.
– І куди ви пливете, який материк
Зачекався на ваші візити?
В сітях тиші заплутався вранішній крик:
Повертати пора всім кредити.
Час торішні борги повернути весні
За надію та віру в любові…
У пташини – дебют. Дуже мирні пісні
На якійсь обнадійливій мові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2020
Накрутивши на руки віжки,
Поганяють вітри роки.
– Зачекайте іще хоч трішки,
Помовчіть же злі язики.
Дам по жмені вам срібла-злата,
Не гоніть скакунів мерщій.
Може вам замаленька плата? –
Ще рубіни є на кущі.
Можу я заплатити й словом,
Скільки скажете – стільки дам.
Ви ж прикрийте мене покровом,
Як на сповіді сам-на-сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020
Творить поезію голка,
Слово до слова, стібок до стібка.
Дотик її, наче думка швидка.
Десь між землею та небом
Благословляє Кобзар полотно.
І промовляє від нього воно.
Садом вишневим, як в раї,
Битим шляхом у незвідану даль,
Долі гіркої сестриця-печаль.
Соняхи вірять у диво,
Жайвір співає тополі: «Рости»,
Місяць із неба рахує хрести.
"Гойді", – гніздечко вітрами,
А на сопілку – калина росте,
Все, куди глянеш – святе і святе.
Люди веселі у селах,
Квітами весело вбрані хатки…
Думи важкі і швиденькі думки –
Матір забулися діти,
Очі в сльозах, як у божих росах,
Справді голосять, справді голосять.
В вольній та новій сім’ї
Вдарять об лихо дніпрові хвилі,
Будуть веселі, будуть щасливі
Всі на оновленій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867443
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2020
Минає час, пливуть у даль століття,
А ти, Кобзарю, світом йдеш і йдеш.
Твої думки – від полум’я пожеж,
Кричать творіння в пору лихоліття.
Проте, ніяк нам зло ще не здолати,
Ще бур’яни – куди не глянь ростуть
Та вольні мрії всі не доживуть
І гине син, і гірко плаче мати.
Тарасе-батьку, наш святий Пророче,
Ми справді блудні, що там не кажи.
Нам ворог – свій, а Свій уже - чужий
І кам’яніє серденько співоче,
Дніпро ридає, хвилі – валунами.
Хто кров вкраїнську ще колись не пив? –
Пив, хто твою Вітчизну не любив,
Той, хто крокує в ногу, та не з нами.
Не дай упасти небу наш, Титане.
Тримай його на мужньому плечі,
Й молитва наша, праведні плачі
На світлий шлях нас виведуть з омани!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867388
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.03.2020
Зима з весною стрілися? – Не знаю.
А я от стрілась. Стрілася з людьми.
Я їздила в дитинство, мов до раю,
(Колись святими тут вже були ми).
Сусідів стріла. Дякувати Богу:
Живі, хоча зима змінила геть…
Жалі прибігли навіть на підмогу,
Бо ж я, який не є, але – поет.
Стрічалась з Богом у Покровській церкві,
Був Отче Наш і Вірую, й амінь.
Я не боюсь, але й не хочу вмерти,
Бо за рідню поменшає молінь.
Зустрілась з містом, прибраним хрестами,
Німе-німе, а крик – на всенький світ.
«Я вас люблю», – пошерхлими вустами,–
«Я пам’ятаю роду заповіт!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864961
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.02.2020
Любіть, любіть, хто ще уміє.
Любіть дитинку, сонце, квітку,
Віолончель любіть і скрипку,
Любіть батьків, коханих, мрію.
Любіть, коли уже несила,
Вдягніть любов, мов шаль святкову.
Любіть матусі колискову,
Любіть дитинства спогад милий.
Любіть, панянки та панове,
Любіть і буде в вас каблучка.
Та й не збідніє ваша ручка:
«Люблю» подайте жебракові.
Любіть веселку і хмарину,
Комашку, пташечку і звіра,
Найбільша Господу офіра –
Любіть, любіть в собі людину.
Любіть калину, лан широкий,
Любіть весь світ, любіть, любіть!
І не важливо скільки років
Скидала листя ваша віть.
Любіть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2020
Не дай Бог, пережити Україну! –
Бо я тоді за мить одну помру,
Люблю її за душу янголину,
За теплий дотик материнських рук.
Не дай Бог, пережити Україну! –
Немов осу, думки гіркі гоню…
В собі тамую ту журу чаїну,
З молитви їй лаштуючи броню.
Не дай Бог, пережити Україну!
Бо я одну таку її люблю.
Рятуй, мій Боже, у лиху годину,
Я біль увесь за неї дотерплю.
Не дай Бог, пережити Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863990
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2020
Не бачила Сени, ні Рейну, ні Нілу…
До свого Бужка поспішаю чимдуж.
Молюся на зустріч свою запізнілу,
На зустріч сльозою освячених душ.
Не була в Парижі, у Римі, у Відні…
І вже не судилось там бути мабуть,
Стоїть пуп Землі – Миколаїв мій рідний,
І ноги до нього без стриму несуть.
Є вулиці в світі – в святковій обнові,
(У снах може й бачила ці авеню),
До ніг я вклоняюсь своїй Світанковій,
Бо ж як не любити по крові рідню?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2020
Пам’ятаю тебе, Герою
І тебе, і тебе, і тебе…
Душі ваші святого покрою,
Та незламний, мов хрест, хребет.
Пам’ятаю: дими та кулі,
Рани, сльози, синівську кров.
Крила в вас, а у тих – ходулі
Та коріння від рабських оков.
Маю мітки від вас на серці,
Маю хусточку із сивини.
Ви за мене вмирали в герці,
Хоч не рідні, а – рідні сини.
Пам’ятаю усіх Героїв!
І допоки на цьому світі –
Я не маю більшої зброї,
Щоби вас боронити, діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862211
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2020
Сльози душі та стигмати, стигмати…,
Кіборгів фото, мурахи по тілу.
Янгол тримає Матусю зомлілу –
Як не хотілося Їх відпускати.
Сива, як птаха, зчорніла сорочка,
Наче на неї накинули тонну,
Дивляться діти її з-під бетону –
Всім подивилася в очі Синочкам:
«Як я без вас, заберіть мене, діти.
Я вам на небі слізьми вмию рани…»
Плачуть вітри, наче справжні органи –
Смутку несила йому вже втаїти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861540
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.01.2020
Так обережно падав перший сніг,
Сніжинки, мов маленькі балерини.
Здавалось, навіть чула їхній сміх.
Вітри, немов невтомні пілігрими,
Завили контрабасом в унісон,
Сніжинки притиснулись до землиці,
Вдягли її у хутряний хітон,
Такий як в білосніжної левиці.
Лежали, міцно-міцно обнялись
І слухали низькі й високі ноти,
Коли у небі зорі зайнялись –
Вітри враз подобрішали на дотик.
Залишили собі напівтони,
Співали тихо «Місячну сонату»,
Вже бачили сніжинки треті сни,
Морозну квітку, жаль, без аромату
Намалював художник на вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861297
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.01.2020
Зорями, мов суницями,
Всіяний шлях висоти.
В небо літали птицями,
Навіть були з ним – на «ти».
Хмари гойдались-люлялись,
Ілюмінатор-диво,
Грався промінь півкулями,
Світ на долоньці – мило.
Аеропорти гукали –
Боїнг розправив крила…
Кажуть, що там Ікари –
З янгольськими очима…
Падають, падають зорі
Десь на Чумацькім шляху.
В неба – різдвяне горе,
В світу всього на слуху.
Скільки сердець враз зімліло!
Смутку пливе караван,
Сонце за мить почорніло:
На Київ рейс – Тегеран…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860714
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.01.2020
Так задощило, наче восени.
А ти прийшов, не змінюючи дати.
Мов птах змахнув широкими крильми
І перші миті – вже твої, Двадцятий.
Юнець, а справ – ще не початий край!
А я тобі і заздрити не смію –
Права, скажу – далеко ще не рай,
Тебе чекали в образі Месії.
– Врятуй, подай, мене не омини,
Прошу, молю, надіюсь не відмовиш…
Тобі гасити полум’я війни,
Тобі стояти на посту у мови.
Той лік йде від народження Христа,
А часто ж як народжувались юди.
Не підведи, земля моя свята
В дві тисячі двадцяте вірить чудо!
Людмила Шостацька
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859926
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.01.2020
Розстріляним двічі нема що втрачати.
З щитами, з шоломами йдуть на Майдан.
Дарунки убивцям на ці смертні дати? –
Тут бивсь о Хрещатик людський океан,
Був батько-Дніпро на межі божевілля,
Михайлівський бив на весь світ у набат…
Де правду на брехні теперішні ділять –
Тут кожній бруківці знайомий інфаркт.
«Небесна» є вулиця в стольному граді,
Де люд бачив «кач» нескінченний потік,
В розстріляних двічі – нема маскарадів,
Вони не пробачать духовних калік.
Та й Бог не пробачить їм всіх убієнних,
Живих, нерожденних та дим профспілок…
Хоч ходять між нами ще людогієни –
Розстріляні двічі, пришвидшують крок.
У перших рядах йдуть Сергій і Вербицький,
Жизневський і Сеник, а з ними – Кобзар.
Безвусі ще Гурик, Устим борг синівський
Поклали Матусі своїй на вівтар.
А там – їх аж Сотня (насправді то й більше),
Небесний іде легіон на Майдан.
І плачуть мої ненаписані вірші –
Читає Шевченка Герой Нігоян.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859630
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2019
Не оповідь, не повість, не роман,
Не казка це і навіть не легенда –
У Вінниці незрячий музикант
Дає концерти людям просто неба.
Довічний раб усіх скрипкових струн,
Та чути сліз гірких їх суголосся.
Комусь він – Янгол, а комусь – чаклун.
Душа ж його оголена і боса,
Їй так болить від суму та утрат…
Щораз до неї ходять квіти в гості,
Маестро їм, мов рідним дітям рад,
Їм ноти промовляють гарні тости.
Донині чують люди у собі
Той серця стук прекрасної Діани –
Летить, летить на крилах голубів.
І йдуть у храм Мелодики прочани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859170
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.12.2019
Нехай там що, а ти живи
Наперекір усім нещастям!
Любов твоя нам за причастя,
На сповідь – день прийде новий,
Впадуть з оковами гріхи.
Ти – мати. Нас рождала в муках,
Як кат у двері твої стукав.
І так було віки й віки.
Нехай там що, а ти живи!
Бракує слів…, як діти блудні –
Усі потуги многотрудні,
І надстражденні молитви.
Живи, живи! Гірка сльоза…
Не раз розстріляна й побита
Стоїш в розпуці серед жита.
Живи! І хто б що не казав –
Тебе врятує неба стяг!
Тобі співаю я: «Осанна!»,
Моя красо обітована.
Ти – велич, ти і є життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845745
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2019
Падають, падають яблука в тишу.
Жодної нотки і жодного кроку.
Спасівки спілі, як завжди до строку,
Мовчки думки мемуари напишуть.
Трави так схожі на хутро цариці,
Гладить туман їх ледь-ледь обережно,
Треба і вітру віддати належне,
Тихо, навшпиньках пішов по землиці.
Сон додивляється птах срібнокрилий,
Квітка заплющила стомлені очки,
Схожа до білої, хата сорочки
Знов простягнула в руці мені милість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845541
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 19.08.2019
Цілитель душ і тіл – за віру
Позбувся, юний, голови.
Був в клітці навіть милий звіру,
Лизали руки й молитви
На божій мові чули ліру,
Вклонялись Лікарю до ніг.
Кати були страшніші звірів,
Їм дошкуляв найбільший гріх.
Святий дививсь тортурам в очі,
Мечі розплавились, мов віск.
І вибрав він хороми Отчі,
Для світу бачив в цьому зиск.
Олива бачила тортури,
Дозрів на ній святого плід.
Упали ниць могутні мури,
Дає святий нам сіль і хліб.
Цілитель душ і тіл – за віру
Дає спасіння нам з небес.
Своїм життям він склав офіру,
Й в стражденних душах сам воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844518
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 09.08.2019
Відчай був той такий, на межі
І такий безпорадний уперше.
І здавалось мільйони ножів –
По саму рукоять в її серце.
- Хоч би хто, щоб відсунув межу...
Одним дотиком слова, одненьким.
Біди надто її стережуть,
Часом долю, зібгавши в кишеньку.
Роздавала себе по шматку,
Навіть решту чомусь не просила.
І тримала жалі в повитку,
Ну, а часом було - вже не сила.
Хтось ярлик їй від жертви вчепив,
Хтось подумав: «Чого вона хоче?»
Хтось довіру навік утопив,
Хтось – у очі, а хтось поза очі.
«От дурепа!» - сказала собі,
Відкупилась від болю цим віршем.
Укусили – і слід від зубів
Завжди робить на градус сильнішим.
- Я – залізна, камінна тепер!
Не шукаю у смертних пророків!
В кулаці, затиснувши себе,
Йшла до себе, не чуючи кроків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844460
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.08.2019
Ледь примруживши око,
Промінь косить траву.
А виходить – нівроку!
Я радію й живу.
В очі літа зелені
Задивляється сам.
На небеснім знамені -
Шляху білого шрам.
Ластів’ята-курсори -
В гобеленах краси.
І сунички, мов зорі
Ліс колись запросив.
Стільки дивного дива,
У ромашок в очах.
Бачив тільки щасливий,
Як цілується птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843930
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.08.2019
Серпень, спасівець, медяник
Закриває браму літа.
Аромат його духмяний,
Сонцем яблуко налите.
Найбагатший, найщедріший,
Пектораль із зорепаду.
Може й саду - наймиліший,
Тисне руку винограду.
Заглядає в очі осінь,
Груші падають, мов гирі.
Неймовірна неба просинь,
Птах готується у вирій.
Серпень, спасівець, медяник
Осінь кличе сам до саду,
Коровай пече і пряник,
Їй співає серенаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843888
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.08.2019
Роду мого – предтеча,
Мово – душі ріка.
Доля твоя гірка –
Знає гора Чернеча,
Ти, мов журба лелеча -
Хвиля Дніпра така.
Роду мого – предтеча,
Мово – душі ріка.
Сумно тобі від зречень,
Пише не те рука
Крівцею козака
Горе тобі, сердешна,
Роду мого – предтеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842742
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.07.2019
Тримаю в руках Конституцію,
Святий – зі святих документ.
Наш Орлик, подібно Конфуцію,
Уклав їй в уста аргумент.
Довічно гонимий невірними –
Сам крицею став на віки.
Він бачив колись ще нас вільними,
А вийшло усе – навпаки.
Теорія є, а що практика,
Як нарізно небо й земля?
І хочеться Орлику плакати –
Почати б усе знов з нуля.
Служити б їй вірою й правдою,
І бути творінням Богів.
Та мати б всю владу над владою
Й не мати з Законом торгів.
Рука його сіяла істини,
Не мають в душі їх уми.
Між нами років далі й відстані...
Почуємо Орлика МИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840239
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2019
Мовчати? Стишитись? Не жити?
А не мовчиться геть мені!
Її хтось міг боготворити,
Сховавши душу в кишені.
Чужа, мінлива і байдужа,
Раби з блакитними очима
Ідуть до себе по калюжах,
Несуть «свободу» за плечима.
А десь судомить їхню Матір,
Європа кличе: «Приїжджай!»
І ворог вже у їхній хаті
Гострить ножа об коровай.
Колись жаліла я гонимих,
Тепер Матусю жаль лишень.
Її собою берегли ми...
А лихо цілиться в мішень.
Зреклася, слід було й чекати.
Поет про це вже говорив –
Вона уміє так мовчати,
Щоб потім світ увесь горів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840138
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2019
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАЕСТРО
СВЯТОСЛАВА КОНДРАТІВА
Як грала скрипка серед дюн
В руках величного Маестро!
Смичок звивався, наче в’юн,
Немов змагаючись з оркестром.
Крутились в танці міражі,
І чуло пісню скрипки небо.
Була пустеля на межі
Від безсловесних цих молебнів.
Маестро грав усім єством,
У золотих пісках згубившись.
Писало ноти божество,
Пустелі в душах відмоливши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837134
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.05.2019
Не маєш гордині й на йоту!
А скільки в тобі є краси!
Окраса мистецтва польоту,
Ти диво маленьке єси!
Не бачив себе сам ніколи,
Хіба що в лазурі ріки.
Збираєш всі нотки квіткові
І літу кладеш до руки.
Змахнув пелеринками крилець,
Феєрія сонячних днів!
Звільню тебе з кліті та силець –
На волі ти гарний мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019
Народжений бути Пророком
І жити для інших в віках,
Ціну заплативши високу.
Поезій нестримна ріка,
Мов хвилі Дніпрові і кручі
Вмивають вкраїнські простори,
Заходять в серця і у душі.
Їх радо приймають престоли.
Духовний взірець всьому світу,
Нетлінного духу Кобзар.
У слові його «Заповіту»
Надію плекає злидар,
Багатий на віру вселенську.
Стоїть на Чернечій Тарас
І Господа молить за Неньку,
І Господа молить за нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828348
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.03.2019
Себе звіряю за Шевченком,
Бо Україна – теж моя.
Хапають Матінку в обценьки,
Кому – душа, кому – земля.
Могутній глас аж два століття
Кайдани рве, до волі зве.
Ми – мрій його зелене віття,
Дзвін-«Заповіт» у нас живе.
Звіряймо кроки за Шевченком,
Рятуймо світ від злих оков.
Рятуймо, браття, свою Неньку
У поєдинку вір і мов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2019
Народитися жінкою – це не менш відповідально, ніж чоловіком.
Чоловіки нам забезпечують мир в країні, а жінки мир – у домі.
У жінок – неймовірна кількість обов’язків. Не знаю, чому їх
назвали слабкою половиною. Хіба може слабка жінка зробити
стільки всього за життя? Низький уклін усім жінкам за те, що
вони в муках народжують, виховують дітей, доглядають
батьків, прикрашають життя чоловіків, чекають своїх дорогих
з війни, на жаль, часто оплакують.
ЗІ СВЯТОМ, ДОРОГІ ЖІНКИ! БАЖАЮ УСІМ МИРНОЇ І
ЩАСЛИВОЇ ВЕСНИ!
Дарую Вам вірші, присвячені саме Вам!
ПОДАРУНОК МАТУСІ
У матусі нині свято,
Ми її вітаєм з татом.
Мамі – пролісків букетик,
Є із татком в нас секретик.
Подарунок – кошенятко,
Це – я випросила в татка.
ОДА ЖІНЦІ
О, Жінко! Світу – перше диво!
Твоя величність і краса,
І ніжність й сила воєдино
Творити в змозі чудеса.
Хто міг назвать слабкою статтю
Неперевершений алмаз?
О, Діво! О, прекрасна Матір!
Цариця й Попелюшка – враз.
Мадонно! Жінко-берегине,
Без тебе світ впаде зів’ялий,
Без тебе все живе загине...
До ніг твоїх Зірки упали.
О, Жінко! Весно, сонце ясне!
Квітуй, живи, твори добро,
З тобою світ повік не згасне,
Святе Адамове ребро!
СЛАБКА СТАТЬ
Cкажіть у чому слабкість жінки?
Вантаж несила піднести.
Хоч є в ній легкість від пір’їнки,
А їй – нести важкі хрести.
За Євин гріх рождати в муках,
Добі віддати всю красу.
Тримати світ цей на поруках,
В собі пізнавши біль і суть.
З зернятка виплекать дитину,
Батькам віддати шану й честь.
У серці – біль за Батьківщину,
До Бога молить її перст.
Рушник на долю вишиває
Вночі, коли заснув весь світ.
Яка вона, коли кохає!
Душа її, мов оксамит.
Коли прийде година грізна –
Своє святе дитя віддасть.
Вона і є сама Вітчизна,
І хтось сказав – слабка це стать!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828184
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 08.03.2019
В Свят-вечір, подібно Ісусу,
Дав Боженька доленьку Стусу.
Невтомно світив Україні,
На світло те падали тіні.
Стрічалися Янголи й люди,
Та руки криваві – у юди,
Вдягнули на Стуса кайдани,
Йшли вірші із ним в магадани.
І їх розпинали, й поета -
Була із Ісусом прикмета.
І навіть було воскресіння,
Проклюнулось правди насіння
Моралі його абсолют,
Мов прапор триматиме люд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820603
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.01.2019
/ Пам’яті поета Василя
Симоненка/
Вкоротили нащось віршам віку,
Не дали натішитись життям.
Враз душа здригнулася від крику –
Не бувати справді двом смертям!
Був таким, як і належить Сину,
Не купляв її й не продавав,
Хоч не вибирав сам Батьківщину,
Він її, мов матір шанував.
Чоботом любов його чавили,
Шматували серце на стрічки.
І вона, і він не долюбили,
Ще з весни – упали пелюстки.
Так «Земне тяжіння»* обтяжило,
«З переораним чолом земля»**…
«Материнства лебеді" летіли,
Утирає сльози янголя.
* назва збірки
** цитата з твору
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019
"Щедрику", "Щедрику", ходиш по світу.
Радість приносиш у кожну оселю.
Скрізь роздаєш благодать свою світлу,
Духом своїм оживляєш пустелю.
Мови усі тебе знають і люблять,
Хоч ти й звучиш скрізь на мові любові.
Мило виспівують "Щедрика" губки
В Штатах, в Канаді, у Лондоні, в Львові…
Будуть співати тебе наші внуки,
Вічно бринітиме музика ніжна.
"Щедрику", "щедрику", скрізь – твої звуки,
Ти ж не забудься, де справжня Вітчизна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820439
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2019
З «низів» піднявся Низовий.
Піднявся сам без мами й тата.
Когось штовхала волохата,
Комусь він був тоді – нічий.
Його не бачили й не чули,
Сирітський смуток - що комусь?
Та був в пошані він у Муз,
Гуділи вірші, наче вулик.
І не в угоду різним кланам -
На рідній мовили вони,
Твої, Вкраїнонько, сини
Тебе тримали із Іваном.
Їх на руках несла епоха,
З низів ішли аж до вершин.
Попавши в леміш до машин –
Були найпершими у Бога.
Я чую шелест їх думок,
Без них збідніла б Україна,
Тримала міцно пуповина
Й той глас могутній не замовк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813262
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.11.2018
Рвали тебе на шматки,
Вислали на Соловки.
Кулі, мечі, каземати,
Стерпіла все, наша Мати.
Вся у крові вишиванка,
Серце болить, лихоманка.
Словом замовила рану,
Витерла сльози вітрами.
Далі стоїш непохитно
З поглядом жовто-блакитним.
Ти – така вільна, як воля,
І ані крок – справжня доля!
Скроплене кров’ю коріння,
Ти – на порі воскресіння.
Вже язики не у моді,
Місце твоє – у господі!
Світу скажи своє слово,
Матінко, сонячна Мово!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813243
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2018
Допоможіть любов знайти!
Десь загубилась серед літа.
Напевно, що пішла в світи –
Щаслива, радісна й розквітла.
А може хай іде собі?
Якщо їй добре – й я щаслива.
Все ж приглядаюся в юрбі –
Ще б раз торкнутися до дива.
Допоможіть, допоможіть!
Подайте, не проходьте мимо.
Хто – насінинку, а хто – віть
Й усмішку з добрими очима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2018
Янголе, мій Янголе небесний,
Ти мене тримаєш на землі,
Ти приходиш в сни у мої весни
І несеш надію на крилі.
Ти за мене завжди пам’ятаєш,
Навіть, як забуду я сама.
Вмить до мене з неба прилітаєш
З віршиком любимого псалма.
Ти мені шепочеш: «Алилуя»,
Гладиш милим дотиком думки.
Ти – мій охоронець одесную
На мої відміряні роки.
Хрест несеш зі мною на Голгофу,
Впасти не даєш на півшляху,
Офіруєш Богу Саваофу
У мою годиноньку лиху.
Янголе, мій Янголе небесний,
Не торкайсь тернового вінця.
Ти зі мною завжди, мій – ровесник,
З першої секунди й до кінця.
Ти – моя надія на спасіння,
Щит святий від тяжкого гріха.
Від розп’яття і до воскресіння
Ти моїй вівці – за пастуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807334
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.09.2018
Як дивно у саду співає пташка!
Враз хочеться той спів намалювати.
Такий він дивовижний, наче казка.
І дзенькає немов аж сто дукатів.
Мій пензель вибирає колір нотки,
Я так хвилююсь: раптом не зумію?
Шукаю колір мрій із позолоти,
Натрапила поки на ностальгію.
Я знаю колір є – між нотним станом,
Як веселково забриніло живо.
Щоб не було, а я його дістану!
І намалюю схоже щось на диво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807163
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 19.09.2018
А тиша, виявляється дзвенить
Якимось невимовним стоголоссям.
І неповторна кожна її мить,
Немов промінчик, вплетений в волосся.
А тиша виявляється – жива!
Народжує мелодії і звуки.
Вона диктує пошепки слова,
Буває, що цілує навіть руки.
А тиша чимось схожа на святу,
Її мовчання – чаша без гріха.
Собі збираю мудрість золоту,
Я помовчу й вона мовчить нехай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2018
Краса Карпат чарує й кличе:
«Залиш нарешті суєту!»
Збирає там Говерла віче,
Свою ділити красоту.
У соковитім різнотрав’ї
Стоять ялиці на посту.
Чарують око різнобарви,
Дзвенять струмочки тут, як тут.
Там схил крутий, де ходить Довбуш.
Десь причаївсь господар гір,
А хмари ходять, ходять довкруж
Й руками тягнуться до зір.
Трембіта будить струни серця
Серед цілющих полонин.
Тут небо дивиться в люстерце,
Міняє образ часоплин.
Краса Карпат чарує й кличе,
До неї завше будеш йти,
То – храм природи мальовничий,
Де глас звучить його святий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806289
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2018
О, Жінко, дзеркало мужчини,
Любові глас і долі хрест!
Ти – від зачаття й до загину
Добро у світ в собі несеш.
І хоч нелегка твоя ноша –
Ти не спиняєш хід епох.
Ти – мила, сонячна, хороша,
Одна ти – варта багатьох!
Мужчино, дзеркало Мадонни,
Тримаєш світ в своїх руках!
Міста будуєш і ікони
Малюєш, що живуть в віках.
Ти мир борониш від навали,
Ти сієш хліб і садиш ліс.
Аеропорти і причали
Тебе стрічають не без сліз.
Дитино, сонце, плід любові,
Живи, рости, цінуй батьків!
Не дай потьм’яніти скарбові
Й не стати вартим мідяків.
Плекай в собі іскринку щастя,
Не вір у силу фетиша,
Збирай нетлінного причастя,
Хай сонцем світиться душа!
Людино, Господа творіння,
Не оскверняй своє єство!
Плекай посіяне насіння,
Зросте із нього божество.
Не смій собі подібних гнути,
Братів найменших захисти.
Ти спробуй! Так й захочеш бути
І сам себе перерости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805047
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2018
Пекельне літо. Іловайськ.
Там помирали наші Діти.
Там ворог їм в лице сміявсь,
Із пекла вилізли совіти.
Брехня і зрада – почерк тих,
Палали небо і земля…там.
Як військо виросло святих
На радість юдам і катам!
Чи хтось пробачить їм таке?
Таке у змозі відболіти?
На двох ногах, а – нелюдське…
Так догорає п’яте літо –
Минає час без вороття,
Немов свіча і сонях в полі,
Немає й миті забуття…
Який тернистий шлях до волі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804796
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.08.2018
Три метри зросту – виріс сонях.
До сонця мабуть захотів.
Як м’яз крутив свій до осоння!
Був схожим стовбур до хребців.
Найменший брат міцного дуба
Стояв у брилі золотім,
Наставив сонцю свого чуба.
Прекрасний, в дивній самоті.
Тягнувсь до сонця що мав сили,
Ще мить – і скочить через тин.
А як в саду його любили!
Казали так: «Він сонця – син».
Щодня йому дивились в очі,
Просили вітру, щоб не гнув,
Ходив до місяця щоночі,
Щоб той на небі не заснув.
Такий був велетень цей дивний,
Проходу людям не давав.
Усяк казав йому: «Чарівний!»
А він услід всіх проводжав.
/ТАКИЙ СОНЯХ ВИРІС В МОЇХ ДРУЗІВ/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804672
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.08.2018
Городи – з поглядом осіннім,
То – результат людських трудів.
Щезають тихо літа тіні
Поміж полів, поміж садів.
У пані-кукурудзи – злато,
Картопля – більша двох долонь.
І грива в моркви пелехата,
І перці схожі на вогонь.
Томати мліють на осонні,
Лежать валізи гарбузів.
В квасольки – гудзички маньоні,
А сонях – в золоті князів.
Палає в вогнищі хмелиння,
Думки осінні в голові
І я сама – передосіння,
Мов стигле яблуко в траві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804500
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.08.2018
Тримається вечір за серце,
Самотність насупила брови.
Десь дзенькнуло тихо цеберце,
Набрались сміливості сови.
Майори розправили плечі,
Зоріють папахи жоржинні.
А місяць – мов хлібчик із печі.
Нікому нічого не винні
Розбіглися зорі по небу,
Немов на вітрині прикраси.
А пам’ять сплатила за треби
І яблука пахнуть вже Спасом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2018
/Пам’яті Андрія Кузьменко/
Сумуємо…А, як не сумувати?
На півдорозі зупинив свій хід.
Тебе довічно мають цитувати
Так, ніби твій продовжено політ.
Тебе немає, я у це не вірю!
Я поряд чую слова твого дзвін
Такі, як ти – літають лиш у вирій,
Такі, як ти – долають товщу стін.
Таких, як ти сама іржа боїться.
І слово правди чисте, мов кришталь.
І є в тобі промінчики провидця,
Безсмертна думка – справжня вертикаль!
Не замовкай, наш рупоре епохи,
В серцях, у душах і в ясних умах!
Допоки ще навкруг чортополохи –
Жива Вітчизна в люблячих синах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803420
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.08.2018
Найважче на війні – сказати мамі…
Син – поряд…і волає телефон.
Вона просила всіх на світі храмів…
Нестерпно душу рве комусь рингтон.
Ненавиджу до болю телефони!
«Нема» – найгірше слово на Землі.
Які ж то не досяжні позазони,
Як краплі запеклись на ковилі.
У серце мами влучила та куля,
І дзвонить мама знов на цю війну.
А десь взялась пророчити зозуля,
Призначивши оманливу ціну.
Ніхто не може, десь пропала сила…
Хоч мама знає, знає вже сама.
Останній раз набрала номер сина.
«Будь проклята!»,– їй вирвалось, – «Війна…»
Найважче на війні сказати мамі,
Простіше вмерти, ніж таке сказати.
А скільки вже на серці стало шрамів,
Ніколи душі нам не залатати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802934
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.08.2018
Навіть вітер подих затаїв,
Заховалась зірка в плюші неба.
Час спинився в лоні ручаїв.
І жура вмостилася на стеблах.
Я іду у той далекий край,
Де стоять у сумі терикони.
Де благають часто : «Не вмирай!»
І не діють писані закони.
Що казало небо уночі?
Як минула нічка, соколята?
За одне із ворогом сичі
Звідусіль – на бідного солдата.
Сон – не сон і харч йому – не харч.
То – мороз, а то – над міру спека.
Ще й попросить: «Матінко, не плач,
Сліз не лий за мною, мов із глека».
З автоматом спав всю ніч в обнімку.
Снились доня і малий синочок.
За село вітри провели жінку,
У руці тримала образочок.
Заспівала пташечка «мі-соль»
Раптом постріл десь розрізав тишу
І на нотці тій скінчився сон…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802835
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.08.2018
/Пам’яті Миколи Мозгового/
Затихло серце серед ночі…
Ніч голосила на все місто.
Так обірвалось на півноті
Життя, назбиране намисто.
Рояль, упавши на коліна,
Закрив всі клавіші руками.
Ридав… Від болю й голосіння
Не зміг змиритися з думками…
Йому так жаль було Маестро.
І як самому далі жити?
– О, Пісне, втіш від суму, сестро!
Не зможу знову полюбити…
А як кровиночка сумує,
Його лілеї й матіола…
Минув і день, і ніч не всує.
Концертний зал. І знову – соло…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801291
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.07.2018
Попи злякалися Шевченка.
Кобзар їм був страшніш орди.
Тікали похапцем, швиденько,
Геть подалися від "біди".
Козак читав, притихли кручі,
На вус усе мотав Дніпро -
Давно не чув той глас, ревучий
І стільки сили в нім було!
Звучала правда віковічна,
Не раб читав її рядки.
Брехня упала канонічна,
Живі Тарасові думки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801288
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.07.2018
Ворог подав цукерку – тягнеш за нею руку,
Душу за неї візьме, втратиш ім’я і честь,
Це – мишоловка, знай бо, схоче за неї штуку,
В колір, який захоче перефарбує шерсть.
Зваж усі «за» і «проти», Матері глянь у очі,
Добре подумай спершу: варте воно чи ні?
Смак ворожого трунку… Хтось свої дні і ночі
Ради таких, як ти – виклики кинув війні.
Вже не побачить сонця, навіть роси на квітці,
Буде пекти сирітство і материнський біль.
Ти не бери ворожу – стільки цукерок в світі!
Знову забрав у небо сина чийогось бій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801175
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.07.2018
/Пам’яті Анатолія Солов’яненка/
Як розпинали Солов’я!
За гарний голос, світлу душу.
І пісню викрали: «Моя!»
Зламали виплекану ружу.
Якісь зрадливі горобці
Прогнали тенора у вічність.
Котились сльози по щоці,
Котились справжні, чоловічі…
За своїм садом, де росли
Пісні, немов плоди на древі.
Любові сходились посли,
Де всім були відкриті двері.
Коли вертають солов’ї,
Його чарівний голос лине.
І на пораненім крилі –
Співочий символ України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801153
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.07.2018
Лірник, кобзар, українець.
Ворог не спав і не спить.
Срібний, а може червінець…
Вистрілив в долю злочинець,
Муха – для нього ця мить.
Плаче історія гірко,
В нас не стихають жалі.
Ридма – за лірою скрипка,
Тиша від крику захрипла,
Ходять кати по Землі.
Лірників діти прозріли,
Всліпли нащадки катів.
Дихали довго могили,
Струни бриніли й бриніли
Стогоном сотень життів.
Правда жива! Не сховати!
Стогне народу душа.
Руки заламує Мати,
Не забуваються дати,
Бог Імена воскрешав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796788
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 23.06.2018
Здається, дощ вже втратив міру.
Його соната – мокрий шлейф.
Складає так свою офіру,
Багатий, мов арабський шейх.
Землі борги вертає з лишком,
І живить корінь, і плоди,
По саду ходить тишком-нишком
Туди-сюди, туди-сюди.
Сховалось сонце в хмар сутані
І квіти марять промінцем,
Шапки півоній впали п’яні,
Жасмин шепоче з вітерцем.
Дзвіночки дзвонять: «Зупинися!
Вже досить, досить з нас води»,
Ромашки вмили жовті лиця,
Любов любисток розбудив.
І мокрі спомини у поля,
Сукенки маків виправ дощ,
В волошок вишуканий колір,
Напились вдосталь плющ і хвощ.
Під парасольки влізли мальви,
Про щось тихенько гомонять:
"Хай дощик йде, не зупиняймо,
Щоб вслід його не здоганять".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796156
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2018
Самотня хатка так боялась грому.
Зіщулилась, нема кому молитись.
Щоразу поглядала на ікону,
До когось їй хотілось притулитись.
Шалений шторм хитав її кораблик,
І невгамовно била громовиця.
В цю мить вона була, неначе карлик,
Як проїжджала в небі колісниця.
Далеко, в місті хтось просив у Бога,
За мир і спокій в отчому гніздечку –
Гроза пішла далеко від порога,
Повів Ілля негоду за вуздечку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2018
Рубають ліс…А як болить душа!
Хто наказав? Хто право дав, нарешті?
У лісі також є всьому межа,
Коли рука вже на межі арештів.
І не садив, і ти йому – чужий,
І що залишиш по собі людині?
Собі також таке не ворожи,
Що два життя буває у гордині.
За смертний гріх, за вирубаний ліс,
За цю крадіжку у цілого світу –
Тобі плисти у цьому морі сліз,
Тобі зігнутись від малого вітру.
Не знаю хто ти, як твоє ім’я,
Не знаю прав твоїх і твого чину.
Та жадібність твоя, немов змія.
І ти – вже звір…Не схожий на людину.
Я навіть квітку вирвати боюсь.
Хоч я сама її колись садила.
Нехай прикрасить світ вона комусь,
Нехай комусь додасть своєї сили.
Я чула плакав, гірко плакав ліс,
Я знаю – сльози також мають очі.
І витирав їх вітер, із беріз.
Цей ліс – не твій! Це – володіння Отчі!
Не смій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794754
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2018
Тебе нема вже стільки літ і зим.
Без тебе світ біднішим став удвічі.
Мій сум такий, не вистачить і рим,
Зі мною плачуть, плачуть нині свічі.
По небу ходиш майже тридцять літ,
Мій чесний батьку, ти – мені взірець.
Я, як і ти, не продаю цей світ
Й мені за скарб – тендітний олівець.
Твоє життя минуло в купці книг,
Я бережу їх як зіницю ока.
Собою не була би я без них
Й не був би ти для мене за пророка.
Маленьке фото в мене у руці.
Давно не заглядав у сновидіння.
Та пам’ять покотилась по щоці
І образ твій мигнув святою тінню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794748
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.06.2018
Від пекла – до раю всього лиш півкроку,
Від пекла – до раю всього лиш півмиті.
І все через ту навіжено-жорстоку
Розлилися маки криваво у житі.
Ще мить – побратим був під боком у пеклі,
Ще крок і ти знав навіть чим він там дише.
Побігли зі скроні дві цівочки теплі,
Так кольором схожі до стиглості вишень.
Ще мить – і не пахло нікому тут раєм.
Хоч мріяв тут кожен про рай на цім світі.
Так небо скривилось від болю…Ридає.
Розхристана доля упала на вітрі.
Усе – за півкроку, усе за півмиті.
На віддалі Місяця – Каїн довіку,
Згоріли мости і обірвані ниті.
Зомліла душа від нестерпного крику…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794270
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.06.2018
Взяла і знову закохалась.
Хоч як клялася: "Ні, ні, ні!"
"Ставала в позу" і пручалась:
"Не треба більш воно мені!"
А тут з ним днює і ночує,
А гляне в вічі – не мигне.
І не гукай, бо не почує –
В його обійми як шугне.
Під ніс йому – і чай, і каву.
Попала прямо до тенет,
Чи то вродливий, чи ласкавий -
Її коханий – Інтернет?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794157
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.06.2018
Безсоння. Сюжети приходять самі, без запрошень, відштовхують сон кудись далеко і надовго.
Ця історія завжди хвилювала мою, нині покійну, маму. Історія її двоюрідного брата. Це – був невеличкий чоловічок, вдався за зростом до свого батька. Іван мав дружину і маленьку Ганнусю. Моя мати працювала в лікарні медичною сестрою. Вона не була подругою його дружині, але вони були в гарних стосунках Якось Валентина прийшла до моєї мами на пораду. Вона сказала мамі страшну річ. Мовляв: "Мама змушує віддати дитину чоловікові, а самій іти в місто". Каже що та собі там ще знайде лейтенанта. Моя мама навіть не знала що їй на це відповісти. Як це віддати дитину? Чому? Кому? Жили, як усі люди. В повоєнні роки нікому не було солодко. В селі дійсно вимотувала важка праця. Але ж як віддати?
Чи то стара не давала спокою, чи то вже молода налаштувалася на таку думку – одного дня вона приносить цю дитинку до лікарні. Дівчинці тоді було вісім місяців. Просить лікарів оглянути дитину. Дівчинка була чистенька, гарненька і, як виявилось – здорова. Потім жінка комусь сказала, щоб пішов за Іваном. Іван якраз був в центрі, неподалік крамниці. Прийшов зразу ж – жінка кличе. Валентина зібрала людей: «Дивіться, я йому віддаю дитину здорову і назавжди». Люди просто обімліли від шоку. Іван можливо вже щось колись чув на цю тему. Невідомо. Зняв з себе верхню одежину, прикрив нею дитину і поніс додому. Дитина ще тягнула до неї рученята, але це була її остання зустріч з мамою.
Дядько мав ще пристарілих батьків, приніс їм Ганнусю і всі разом почали опікуватися дитиною. Дівчинка підростала, всі розуміли, що дитині потрібна мама. Мама-зозуля ніколи не передумала виправити ситуацію, дядькові вона ніяк не виходила ні з голови, ні з серця, але він одружився з жінкою з сусіднього серця.Це була ще одна Ганна в домі. Жінка була трохи вища від чоловіка. Але вона була дуже доброю людиною, прихильною до його дитини. Дівчинка називала її мамою. Згодом з’явилися спільні діти. Ганна ніколи їх не розділяла.
Валентина в місто не виїхала, лейтенанта не знайшла. Згодом вийшла заміж за конюха. Цей дуже програвав Іванові. На зріст був такий самий невеличкий. Іван був гарніший, грав на скрипці, добре знав математику і був майстром на усі руки. Згодом він збудував гарну хату своїми руками, від фундаменту, до даху.
Працювали важко, на колгоспних роботах. Ганні довелось працювати в
одній ланці з Валентиною. Ніколи про дитину не говорили. Коли молодша Ганнуся виросла, доля її закинула в місто Херсон. Вона вийшла там заміж, народила дівчинку і хлопчика. Має доброго чоловіка. Той її вмовив спробувати познайомитися зі справжньою мамою. Мама відмовилася навідріз. Навіть сказала, що їй цей цирк не потрібний. Від другого шлюбу мала сина. Що цікаво, що він дружив із меншим сином дядька Івана. На жаль, вони потім при різних обставинах обидва загинули.
Мама Ганна у воєнний час була на примусових роботах у Німеччині. Коли одержала компенсацію – поділили усіх дітей, Ганнусю не забула. Так як усім вділила. Дядько на старість любив випити. До самої смерті мав агресію до цієї святої жінки і мав сум за зрадженим коханням. Схоже, що Валентина залишилась в його серці і заважала йому жити.
Дядько був майстром з виготовлення будинків на той світ.Будував їх багатьом людям. Не стало і його. Валентина стала вчащати до церкви. Не знаю, що це було. Чи було покаяння взагалі? Вона більше нікому не була мамою. В місті мала дві онучки, вони її провідували, допомагали їй. Але покинула цей світ у самотині. Доля ж з Ганною обійшлася не справедливо. Вона довгий час була лежачою. Найменша дочка щодня після робот приїжджала з міста, вдень поглядала сусідка. Діти достойно провели маму на вічний спокій.
Молодша Ганна так і живе у Херсоні, має гарну родину і власний бізнес. А біль покинутої дитини червоною ниткою пронизав її життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793974
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2018
КОХАННЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ
В поезії я не беру жодного чужого рядочка, на початку
деколи використовувала цитати мудреців. А зараз я полюбляю сама
шукати глибину, а того, що лежить на поверхні не беру.
Часом помічаю, що відкривається якесь додаткове бачення.
Раніше б такого я точно не помітила. Тішусь і дивуюсь кожній особ-
ливій думці. Напевно тому я не люблю, коли редагують їх своїми
стандартними прийомами, аби заробити декілька сотень.
А от з прозою – трохи інше. Знаю цікаві історії, але боюсь,
щоб хтось не образився, пізнавши себе. А от підслухане записую.
Взагалі не люблю чужих секретів. Не люблю «смакувати» чужі
недоліки. Колись вирішила нікого не засуджувати, не обговорю -
вати. Дуже звузилось коло для спілкування. Є багато часу для
творчості. Не люблю підслуховувати. Але мала невільний гріх
дещо почути.
Якось я лежала в лікарні під крапельницею. І з сусідньої
палати почула наступну історію. Я навіть не бачила обличчя
тої людини, що розповідала.
Молодого київського спеціаліста направили у відряджен-
ня в глухе провінційне містечко – районний центр аграрного
спрямування. Це було років сорок тому. Тобто при радянському
Союзі.
Молодий столичний красень, коли побачив цю забуту Богом
місцину, не уявляв як він добуде призначений термін. Поселився в
стандартно-задрипаному готелі з грибками на стінах, стертою
підлогою, огидною білизною. З першого дня він уже мріяв як би
то повернутися в столицю. Я дуже добре знала цей район і цей
готель. Це – було саме так. Не виключено, що я знала, чи бодай
бачила людей, про яких піде мова. Я часто бувала в тому районі
з перевірками.
Молодий чоловік читав пресу у вільний час і дивився з
вікна на дорогу. На щастя, вікна виходили на так звану площу.
Те, що він побачив одного разу, в прямому сенсі перевернуло
його життя. Повз його вікно пройшла така красуня, яку він хотів
бачити завжди, щохвилини. Вона була власницею дуже гарної
коси, мала чудову фігуру. До того ще й була модницею.
Де тільки взялось це диво тут, на задвірках? Це – була любов з
першого погляду, з вікна. Хлопець щоразу виглядав красуню.
Коли вона проходила мимо, він щоразу собі обіцяв, що завтра
він з нею обов’язково познайомиться. І таке «завтра» наступило.
Познайомитися такому красеню не склало великого труда.
Проблема була в іншому. Красуня за віком, майже годилась
йому в матері. Вона вже мала складну життєву історію.
Хлопець мав у столиці карколомну перспективу. Жінка, згодом
відповіла йому взаємністю. Мати столичного мешканця
була в шоці. Хлопець назавжди залишив столицю з її привабли-
вими перспективами. Прожив усе своє наступне життя в цьому
неперспективному райцентрі. Вони ще встигли народити собі
дитя любові. До останніх днів життя мати красеня не визнала
цей союз. Як я помітила з життя: чим міцніший спротив, тим
міцніший шлюб. Пройшли роки. Красуня стала бабусею.
Їй минуло вісімдесят. Вона має слабке здоров’я, потребує
підтримки і догляду. І поряд з нею – її коханий. Вона донині
для нього єдина і найкраща. Любов творить чудеса. Чоловік –
справжня опора своїй коханій. Дослівно, як розповідали в
сусідній палаті – він їй ноги переставляє і дмухає на неї.
Їх ніхто не примушував кохати і бути разом. Це – їх свідомий
вибір. Це – їх доля.
БАГАТИЙ ТАТО
Цю історію я підслухала на автобусній зупинці.
Чоловік похилого віку, не без гордості, розповідав своїм ровес-
ницям. Я тоді ще не писала, але цю історію запам’ятала.
Дідусь колись був одружений з жінкою, яка мала тягу до випивки.
Звичайно, у них були діти. Чоловік сам був непитущим і страшенно
замучився із п’яницею. Він усіма методами з цим боровся, як
кажуть – злом і добром. Позитивного результату не було.
Одного дня чоловік задумався якби змінити своє життя.
В цьому шлюбі нічого путнього не виходить, а хочеться пожити
як люди живуть. Пригледів собі дуже славну жіночку. Як вияви-
лось – заміжню. Як люди – не вийшло. А іншої поряд з собою
просто не уявляв. Невдовзі помер чоловік тієї жіночки. Наш герой
пішов до неї в дім. Застав обраницю і майбутню тещу. Жінки ще були
в траурі. Чоловік їм поспівчував і перейшов до справи напряму.
"Так і так",- каже жінці. Розповів про своє життя. Сказав, що буде
їй надійною опорою. Потім каже, що вже нікуди від неї не піде.
Жінка мала двох неповнолітніх дітей. Діти дуже прив’язались
до чоловіка і вона вирішила: нехай у дітей буде батько. Вони й
почали його називати батьком. Він і не відрікся своїх власних
дітей. Нова дружина була до них прихильна. Та ось трапилась
у їхній родині велика біда. Померла її сестра, залишивши п’ятеро
сиріт. Не вагаючись, чоловік став і їм батьком. Усі діти казали на
нього тату. Бачили б ви з яким щасливим виразом обличчя цей
уже дідусь про це розповідав. Це було його найбільше щастя
бути батьком такої великої зібраної і дружної родини. З якою
любов’ю він розповідав про свою кохану. Які бувають несподівані
повороти долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793887
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2018
Спочатку думала, чи писати цю історію. Потім вирішила писати.
Це було десь в 80-х роках минулого століття. Робота моя тоді була
пов’язана з відрядженнями. Чула багато, але не дуже запам’ятовувала.
Була молодою, багато чого і не розуміла. Ця історія запам’яталась. Я тоді працювала в медичній сфері. Приїхала до лікарні, яка мала цікавиЙ вигляд. На одній і тій же території знаходились і лікарня, і службове житло. Якась атмосфера була побутова. Мені тоді було дев’ятнадцять років.Населений пункт був невеликим – селище міського типу. Усі між собою були знайомі. Мене запросила одна співробітниця лікарні в гості. Мені було дуже цікаво, коли я побачила її житло. Покійний її чоловік був лікарем, але мав ду багато талантів. Усе, що можна було зробити руками – він умів. Навіть плів макраме, займався скульптурою, малював. Можливо, таким чином він розслаблявся після лікарських буднів. Дуже добре пам’ятаю, що цей чоловік, з розповідей його вдови, не мав шкідливих звичок, бул ідеальна родина. Житло знаходилось в приміщенні колишнього монастиря. Колись я читала, що монахи повернули собі його у власність. Як склалась доля його мешканців мені не відомо. У ті часи це помешкання мені здавалося маленьким дивом. В пору дефіциту тут було зроблено усе своїми руками, в т.ч. меблі. Думаю цій жіночці було самотньо і не було кому розповісти про свій сум, тому вона мене запросила. Я роздивлялась на усе, як в музеї. Кожна річ стояла на своєму місці, мала пам’ять, а жінка була наче музейний працівник. Здавалось, що її талановитий чоловік був присутнім на цій презентації. Але, коли я почула чому він так рано пішов на той світ мені стало якось не по собі.
В них був єдиний син. Думаю, що в такій родині у нього було все, що могло бути в той час. Йому полюбилась дочка бідної санітарки. Почуття були справжніми, спротив сторін непереборним. Ці розумні, гарні люди не пускали в своє серце дівчину з бідної родини. Боротьба тривала доти, поки серце батька не зупинилось. Ненависть до синової обраниці нікуди не щезла, навіть після народження онуків. В домі-музеї було тихо, ніколи не лунав дитячий сміх.
Ця сама жінка мені розповіла ще одну невеселу історію. В іншого лікаря дочка навчалась в медичному інституті. Там в неї зав’язались стосунки з африканським студентом. Народилась темношкіра дівчинка. Студентка віддала дитину батькам, а сама продовжувала навчання. По закінченню ВУЗу, дівчина поїхала за чоловіком. Чи то у Конго, чи Зімбабве. У цій сім’ї не витримала мама…Дівчинка залишилася з дідом. Її мати в Африці народила ще хлопчика, а дівчинку з подвійним іменем і не думала забирати з собою. Дитині в країні білих людей жилося нестерпно. Дід був ще працюючим лікарем, дитину не міг терпіти. Вона не мала ні від кого любові. Хіба хто може колись її пожалів так, як ця жінка з дому-музею. Діти до неї ставилися вороже. Напевно і дорослі не краще, якщо малі не були навчені. Вони бігали за нею і кричали: «Мавпа, мавпа!». Бідолашна, дуже спритно вилазила на дерево і сиділа поки не набридне її нападникам. Мама писала їй листи з Африки. Вона дуже її просила ніколи не виходити заміж за іноземця, бо то – не життя. І ніколи не питала, як їй жилося серед білих людей. Вона і часто не доїдала, її ніхто не голубив, як дитину. І я навіть чую зараз, як завжди тривожно стукало її серце. Хтось їй дав одного карбованця і вона купила на нього булок. Вони називались «Сайки», коштували такі булки по 6 копійок за штуку. Вона з’їла їх усі враз.
Я не знаю як склалась доля цієї дитини, вона давно уже доросла.
Можливо, уже й бабуся, але я дуже хочу щоб її хтось любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2018
Бужок умив світанку личко,
Війнуло з Марковець теплом.
Іскрилась росяно травичка,
Лебідка вдарила крилом.
Попід Котюржинці палало
Із маків поле вдалині,
І сонце вже помандрувало
Палати десь на купині.
Помчав автобус за світанком,
Повіз з собою суєту,
Нагнулась Минька над сніданком,
Жувала берег у цвіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793616
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2018
Була в селі. З сумом дивилася на осиротілі хати, зарослі двори. Колись усім нелегко доводилося будувати собі оселю. Люди збиралися усім селом на толоки. На моїй вулиці, коли я росла, вже таких робіт не було. Нашу хату побудувал незадовго до мого народження. Ми з нею – ровесники. Раніше мої предки жили в центрі, біля клубу. Ніколи не мали власної землі. Порадились і перевезли стару хату на нове місце. Тут вже мали невелику земельну ділянку. Спочатку в цих місцях були панські володіння. Дуже довго ще викопувались черепки розкішного панського посуду. В роки війни тут проходили бої. На тій ділянці, що виділили
для нової будівлі, були величезні вирви. Усі відмовлялися від неї. Мої батьки її довго загортали, поки вирівняли. Вийшла найширша садиба на вулиці. Загалом зараз це – гарне місце.
Я пам’ятаю трохи ще як відбувалися толоки. Сходилися люди, кінь міси глину, бачила як це деколи робили жінки босими ногами, пробувала сама, навіт подобалося. Допомагали одне другому і харчами. Пам’ятаю наша мама завжди намагалась дати щось краще туди.
Я мало про це пам’ятаю, але одна толока мені дуже добре запам’яталася.
На місці старої хати будувалась нова. Це було, навіть, не на нашій вулиці. Наша вулиця тоді називалася по-народному «Карпів хутір». Хто дав таку назву і чому – не знаю. На нашій вулиці жив дядько Карпо, але чому назвали на його честь – не відомо. Його хата була на початку вулиці. Можливо тоді було ще не людно. Згодом ця вулиця стала Радянською, а тепер перейменована на Світанкову. Біля містка був такий собі «апендицит». Там стояло три хати. Якраз там і відбувалася толока. Усе відбувалося за звичним сценарієм. Але все ж таки без див не обійшлося.
На толоку завітали гості з далекої Америки. Колись до революції з нашого містечка /тоді це ще було містечко/ до Америки виїхало багато людей. Кум мого дідуся надіслав йому тоді виклик, але він чомусь тоді не поїхав. Думаю, що ми вдали до нього. Як нам тут бувало нестерпно, часто бракувало грошей, проте ми
обходилися чим є і нікуди не їхали. Кум там обжився, висилав фото з дітей, які ми бережемо в альбомі, навіть колись прислав посилку. Там були якісь дрібнички. Пам’ятаю два відрізи матерії. Мама з одного нам з сестрою пошила плаття, з іншого - дві блузи. Матерія була гарна, такий шовк, але він швидко зносився. Вітчизняні тканини були якіснішими. Ніколи ці люди в Україну не поверталися.
А от інші якимось чином відвідували село. Не знаю чи на правах туристів, чи ще якось. Коли вони приїжджали – майже усі ходили до них на зустріч, багато хто
знаходив родинні зв’язки аби одержати в дарунок американську хустину.Американка навіть зверталась в лікарню по медичну допомогу. Це, як мені
здається, була якась перев’язка. Американка дуже дякувала за допомогу і навіть сказала, що за це в Америці потрібно було б добре заплатити. На толоці пара – Ніна і Максим були в якості гостів. Їм дуже смакували борщ і гречана каша. Усі з цікавістю дивилися на людей із-за океану. Вони в душі ще були українцями, з задоволенням з усіма спілкувалися. На вигляд вони дуже відрізнялися від трудяг у глині. Я ще була в початковій школі, напевно, що перейшла в другий клас. Разом з іншими дівчатками, ми повели гостів на берег. Тоді береги над ставком були гарні, доглянуті, їх вчасно викошували. Тепер туди страшно вийти, всюди зарості. Тепер я розумію, що ці люди хотіли почути українську пісню. Вони нас попросили їм щось заспівати. Дуже добре пам’ятаю, що ми їм співали пісню про Валю Котика. Вони нас не дуже зрозуміли, було видно по їх обличчях. Проте свої подарунки за виступ ми одержали. Кожній "артистці" дісталась цукерка і шарикова ручка, що тоді була для нас справжнім дивом. Не знаю чи в цих людей були нащадки і чи хтось ще носить в собі спогади про Україну.
Давно в селі не будувалися хати. Ті, що є доживають свого віку так, як і їхні хазяї. Сумна картина людських доль. Як би хотілося зараз попасти на ту толоку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793563
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2018
Свята Зелені, Божа Трійця.
І день святий, і ніч свята.
Земля, немов імператриця*,
На ній – корона золота,
Коштовний квіт – на пишній сукні.
Церковний дзвін гуртує душі,
Приймаю істину по суті
І шлю мольби свої насущні.
Вінок сплітає день святковий,
Предивна велич торжества,
Його відкрив сам ключ скрипковий
Для величання божества.
*Наші предки вважали, що на
Зелені свята - День народження Землі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793398
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 27.05.2018
Не була на горищі сто років.
І за віком й за станом душі
Оминаю усі замороки
Та не хочу в собі ворушить…
Що не річ – то минулого спомин.
Все, що там, то – старенький архів.
Патефон заховався за комин,
На усьому там – шар порохів.
Вже б пора все те – в пащу багаттю,
Стільки книг – не найкращих часів.
А як личило мамі те плаття,
З потойбіччя он – купка листів.
Там ось – діжа старенька для тіста,
Там ще стільки безцінних дрібниць,
Бачу ноти великого Ліста,
На горищі – мільйон таємниць.
Я не можу... Музей мого серця,
Залишаю. Нехай так, як є.
Ти, хатинко, пробач і не сердься,
Що павук тут вуалі снує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2018
Хто ти, мій брате, тепер у Криму?
Як тобі там, з окупантом під боком?
Ти не дзвонив мені цілу війну.
Страшно тобі, а чи так ненароком?
Страшно мені, якщо ми - вже чужі
Й тішишся тихо украденим морем.
Нам вже тоді не здолати межі,
Буде для мене оце справжнім горем.
Діти твої і онуки колись
Грались з татарськими, рідними були,
Поки погани оті не взялись -
Замість дельфінів приплили акули.
Як тобі брате, земляк твій Сенцов -
В’язень режиму? Незламної волі!
Розум його не боїться оков,
В серці його не бракує любові.
Хто ти, мій брате, тепер у Криму?
Добре там, може за нами сумуєш?
Маєм з тобою Вітчизну одну,
Думаю: там ти з собою воюєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792323
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.05.2018
Цілувала голка вишиванку,
Малювала долю і красу.
Цілувала ввечері і зранку,
І сльозу роняла, мов росу.
Вишивали рученьки невтомно,
Викладали хрестики душі.
Вишивали пані і мадонни,
Підбирали доленьці ключі.
Молодим – на щастячко стелили,
А воям - в дорогу оберіг.
Додавали вишиванки сили
На канві натруджених доріг.
Малювали долю Україні
Пишним квітом, стиглим колоском,
Бурштинами, вродою калини,
Озивались серця голоском.
Вишивали, плакали й співали
Пісню роду голосом віків.
І неслись по світу ці хорали
У серця коханих козаків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2018
Упився біль у серце споришами.
І голос мій струмок забрав собі.
Не можу я навчитися без мами…
Самотньо мені, навіть, у юрбі.
Цвітуть її улюблені тюльпани,
Вишнева закружляла заметіль.
Як сумно, не приходять більше мами,
Ніхто не повернувся ще відтіль...
Бузкові вже збираються тумани,
На Мамин день, у розквіті весни.
Як жаль, як жаль, що там не буде мами.
Як сумно, що без неї будем ми.
Конвалії з’явилися сльозами,
Улюблений то матінки парфум.
Букетик у руці несу для мами,
А в квітів у очах – печаль і сум.
Вже дім її тепер під ясенами,
У гості прилітає соловей.
Адреса: місто Вічності - у мами,
А вулиця - то пам'яті музей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2018
Була в нашому житті така історія. Пам’ятаю, я тоді навчалася в п’ятому класі, а сестра – в десятому. На адресу школи прийшов лист. Лист прийшов із далекої Туркменії, з міста Мари. Це місто знаходиться посередині пустелі Каракуми. Написала його сім’я загиблого за визволення нашого села, а можливо навколишніх /убитих звозили з навколишніх сіл до братської могили/. Це – був молодий вродливий юнак, йому було лише 19 років. Ім’я його встановлене і викарбуване на надгробній плиті – Багіров Едуард. Так як ми росли в сім’ї фронтовика, моїй сестрі доручили дати відповідь родині загиблого бійця. Невдовзі з далекої Туркменії в школу завітав гість. Це – був чоловік сестри бійця. Він також воював, втратив руку і був суддею в спорті. По дорозі до Львова на якісь змагання, він завітав до нашого села. В школі Миколі Івановичу Новікову /він був росіянином/ організували дуже теплий прийом. Якраз була в розпалі зима, я захворіла на грип, мала дуже високу температуру. Але до пам’ятника все одно ходила, читала вірш. Колись я сама знайшла в дитячому журналі вірш про героя в бронзі, цей вірш до сьогодні читають на День Перемоги біля братської могили. Потім наші батьки запросили Миколу Івановича до нашого дому. Він довго розповідав про Туркменію, ночував в нас і ще багато років писав нам листи і надсилав вітальні листівки.
А вже навесні до нас приїхав брат загиблого з дружиною. Мама була вже немічна і в таку далеку дорогу не вирушала. Вони вільно володіли російською, були дуже гарними людьми, мені вони тоді нічим не відрізнялися від наших земляків. З розпадом Союзу наш зв’язок обірвався.
Нам завжди було жаль того молодого бійця, який не встиг нічого в житті побачити. Батько розповідав скільки молодих бійців загинули в першому ж бою. Скільки ходила в школу – завжди доглядала могилу. На літні канікули, коли школа була закрита, приходила сама, навіть не знаю чи про це знали мої батьки.
Пам’ятаю, що я дуже хотіла щоб там росли незабудки, висаджувала їх і не раз, а вони ніяк там не приживались. Але односельці не забувають подвиг визволителів. Могила, як і колись доглянута. На День Перемоги сюди приходять від наймолодших – до найстарших і завжди поіменно згадують загиблих захисників. Вони і такі, як вони, нам і усій Європі дали мирне життя, а ми хоча б маємо про це пам'ятати і бути вдячними за це. Світла пам'ять воїнам світла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790970
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.05.2018
Я – пізня дитина в сім’ї. Мій покійний батько був учасником Великої Вітчизняної
війни. Ми з сестрою виховувались на розповідях батька, його спогадах і переживаннях.
Я тільки тепер зрозуміла, що в моїх однолітків виховання було трохи іншим.
До війни наш батько вчителював, потім пішов захищати Батьківщину. Проганяючи
ворога, батько дійшов до Берліна. Ця інформація до нас дійшла зі слів батька.
В документах було записано трохи інше. Але тоді це було нормою. Батько на війні
був снайпером. Мав нагороду «За відвагу». Про війну говорив не дуже часто.
Десь, в колі друзів це обговорювалось більше. Мав контузію, численні поранення,
але після госпіталю знову пішов на фронт. До кінця життя носив осколки в скроневій
області та біля серця. Не мав, навіть, групи інвалідності і дуже ображався, коли
дезертири її мали. Він був дуже чесною людиною, купувати не збирався. До
кінця життя йому снилися воєнні сни і мав воєнний синдром. Розповідав якими
виснажливими були фронтові дороги. Вже після перемоги наші бійці поверталися
переможним маршем додому. Увесь день ішли в бік України, а цілу ніч – на захід.
Керівництво показувало, яка кількість переможців повертається в Союз.
Бійці були страшенно виснажені, а їх водили Європою. Через такий «воєнний туризм»
батько побачив багато європейських країн. Йому здавалося, що він ніколи не дійде
додому. Згадалось, що батько щось розповідав про операцію «Вісла». Все, що не
запам’ятала, пішло з батьками. Тепер звертаюсь до молоді, щоб вони слухали і
записували розповіді своїх предків, історія твориться саме з розповідей очевидців.
Батько дуже любив свою роботу і саме спілкування з дітьми його відволікало від
болючих спогадів.
З батьком воювали бійці різних національностей. Ніхто тоді не думав, що
їхні онуки і правнуки будуть воювати між собою. Проте, батько мав свою особливу
думку про політику. Розпад системи він напророкував, коли я ще була школяркою.
Пам’ятаю, як ми з мамою накричали на нього, бо ми іншої держави тоді не уявляли.
Вітчизняна війна забрала стільки життів, що після неї мав би бути
вічний мир. Людство ще не навчилося любити. Як жаль, що на нашу долю і долю
наших нащадків випала нова війна. І як сумно, що світ не може, не хоче, не
поспішає цьому якось зарадити. Їм наші болі і сльози – ще не переконливий
доказ боротьби за мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790860
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.05.2018
Пішов Поет крізь хмари назавжди.
Залишив слово й слово взяв з собою -
Жаданий кухоль спраглому води,
Його остання куля серед бою.
Його зерно, закинуте в серця,
Осіння квітка на життєвім полі,
То - почерк думки справжнього Митця
І Божий знак, такий на його долі.
Пішов Поет, скотилася сльоза,
Останній вірш заплакав справжнім словом.
А скільки він ще б міг, а не сказав…
За нього скаже друг обов’язково!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790763
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.05.2018
Не вірять більше люди в доброту. Вони часто її сприймають як мінус а не плюс. В її очах, можливо, бачать своє віддзеркалення. Вони і гадки не мають, що це саме воно має хворобливий вигляд, а самі ж називають хворою доброту.
Чомусь так захотілось розповісти про цей випадок. За порядність і доброту
жінка одержала підозру і звинувачення. Майже сорок років тому вона навчалась в одному з технікумів обласного міста. З часом можна зробити висновок, що це було змарнованих три роки життя. Вона була відмінницею навчання, старанно засвоювала весь матеріал, що вбивали їй в голову. Хоч і закінчила технікум з відзнакою, її знання нікому не знадобилися. Це було в радянські часи. Усюди панував так званий блат.
Вона виросла в сім’ї сільських службовців, де не було обману, підкупу і усе це їй було дуже чуже. Ніхто в сім’ї не був номенклатурним.
Прийшла за розподілом на роботу – місце виявилось не порожнім.
Все, що залишилось – повернутись і піти геть. Вона була дівчиною розумною, але в жодному разі не хитрою. Згодом вона власними силами знайде роботу, закінчить ВУЗ. Як вона тепер згадує той технікум? Тридцять дівчат в групі з різних родин, з різними поглядами на життя. Думаю, що тоді ніхто з них не був закоханий в професію бухгалтера. Просто так склалось : комусь близько додому, за когось вирішили батьки. Керувала цим «бабиним царством» сорокалітня керівничка Оксана Іванівна. Зараз усі розуміють як їй важко було тримати дисципліну, успішність в групі, зберегти дитину кожній мамі. Вона була дуже енергійною,
завжди хотіла тримати першість. Можна сказати – обом сторонам було непросто.
До Катерини вона ставилась дуже вимогливо і без особливої симпатії. Через її недитячу відповідальність вимагала з неї забагато. Коли відбувався розподіл робочих місць – за неї забула.
Через багато років в тролейбусі Катерину побачив старший син учительки. Вона мала два сини. Діти були хороші, турботливі, жили скромно.Катерина пам’ятала його ще малим хлопцем. Бувало приходив з мамою на роботу. Віталій пройшов через тролейбус, підійшов до Катерини, чемно привітався. Почав зразу ж з головного.
- В Оксани Іванівни – ювілей, 80 років. Назвав дату. Я хочу щоб ви її привітали. Їй буде дуже приємно. Не забудьте.
Катерина подумала, що краще буде зробити це колективно. Сама вона не мала зв’язку з усіма одгогрупниками. Знала, що Валентина – добрий організатор.
Вона знає багатьох. Закінчилось тим, що ніхто не відгукнувся. Катерина якраз
зле почувалась, не виходила з дому. Проте, на душі їй якось було неспокійно.
Через декілька днів зібрала подаруночок. Подумала, що все це пенсіонерці якраз дуже знадобиться. Склала в пакунок, подумала: для краси і для здоров’я, якраз
те, що треба. Зателефонувала. Слухавку взяла Оксана Іванівна. Здається її радості не було меж. Почала турбуватися, запрошувати в гості. Катерина ж навпаки розуміла, які настали непрості часи. Зустріч організувала на нейтральній території.
Зустрілися в центрі міста. Була прекрасна погода. Її колишній класний керівник – завжди охайна, невисока, струнка і не дуже змінилася. Прийшли удвох із сестрою. Її старша сестра Антоніна Іванівна колись працювала лікарем. Зараз обидві чепурненькі бабусі живуть разом. Кажуть, що так краще виживати.
Катерина їх обох розцілувала, хотілось їх якось зігріти, пригорнути.
Кинула оком, що все-таки вчителька постаріла, думка вже не така швидка, а до того ж одяг – весь штопаний. Хоч в гаманці в самої – не дуже густо, вирішила їх ще потішити смачненьким. Купила коробку зефіру і розкішних персиків. Бачила, як бабусі світилися від щастя. Катерина склала гарне вітання і дуже тішилася, що зробила усе можливе для них.
Розмовляли про те, про се. Ні на що не нарікали, хіба що на моральну сторону життя. Розпрощались. Катерину ще деякий час гріла ця зустріч, хоча в душі було сумно, що учителька відпрацювала в цьому закладі тридцять п’ять років, а про неї так ніхто і не згадав. Були між колишніми її учнями дуже успішні люди – бізнесмени державного масштабу.
Літо виявилось мінливим: то дощі, то спека. Катерина мала проблеми зі здоров’ям, турбували вади серця. Півроку тому поховала маму. Мало куди ходила, виконувала хатню роботу і блукала по інтернету.
Вже – середина вересня. Здоров’я частенько підводить. Вчора була на межі запаморочення. Сьогодні назбирала цілий список незавершених справ. Вирішила: скільки зможу – стільки зроблю. Пішла по маршруту: пошта, банк /квартплата/, ЖЕК. Приємно, що список став трохи коротшим.
Саме біля ЖЕКу побачила, як обіруч ідуть сестрички. Як кажуть російською – «бабушки – божьи одуванчики». Знову стиснуло серце: охайно,але убого. Такий був вигляд в колишніх відмінниць. «Чому?» - пробігло в голові. Було видно, що вони одягаються в європейському магазині, але на вагу і в останній день.
Сестрички прямували, не помічаючи Катерину. Вона сама зробила їм
крок назустріч. Ніби й раді, поцілувались. Оксана Іванівна на правах старшої випалила: «Я так хотіла тебе бачити, мені хтось сказав, що ти зустрічаєшся з моїм Віталієм». Пробувала пояснити, що зустрілась випадково в тролейбусі
один раз і, що саме він сказав про ювілей. Ніби повірили...
Сама пішла зі спустошеною душею. Хоч і виглядала молодше своїх років, мала дівочу фігуру, а вже років двадцять, як перестала думати за чоловіків, сама собі заборонила, так виявилось краще.
Хотіла зробити добре – педагог перестала вірити у доброту. Разом з тим, вона зробила Катерині дуже боляче. Та вперше серйозно задумалася, як часто вона була бита за своє добро, чи варто бути такою чуйною і жити з постійно покусаною душею. Хоча ще шукала виправдання учительці: може то така старість?
Проте знала: наступного разу потрібно з цією добротою бути обережнішою. Їй стало ще більше сумно, що вона можливо буде стояти на похороні власної доброти і по щоці буде котитись солона сльоза.
«Її убили»,- тихо шепотітимуть губи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790577
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 06.05.2018
Пишу про цю історію без власних висновків. Знаю, що їх уже було
досить без мене. Я думаю ці люди, просто хотіли бути щасливими.
Вона – уже мала чималий досвід пошуку щастя. А воно від
неї чомусь втікало. Гарна, господиня, трудяща, сексуальна…
Здавалося: чого тим женихам ще потрібно? Була і дуже прикра
подія в її житті. Я добре не знаю, що сталося, але Юля не могла
ніколи мати дітей. Чоловікам вона подобалася, ніколи не
була сама. Шлюб з тієї, чи іншої причини перестав існувати.
Були ще цивільні чоловіки. Юлія була невеличка на зріст, з виточе-
ною фігуркою.Не закохатися в неї – був би просто гріх. Працювала на
роботі і ще мала овочевий бізнес. Яка відважна жінка!
Сільське господарство – дуже ризикована і не дуже вдячна справа.
Як їй це вдавалося? Чоловіки трималися осторонь такої роботи.
Як не дивно – вона справлялася власними силами. Жила окремо від
мами. Батька не було давно. Мати ніяк не хотіла миритися з
віком, уміла кохати і це їй, не зважаючи на вік, непогано вдавалося.
Дочка не дуже могла довірити мамі свою душу, бо та
завжди була заклопотана собою. Була ще дві сестри.Проте, Юлія
в родині чомусь почувалася самотньо. Велику надію покладала
на близьку людину – свого коханого. Ніби не поганий, ніби й
любить. Проте, бути чоловіком в родині їй набридло. Зустрівся
інший. Так видалось. Максим пішов тією ж дорогою.
Користувався плодами її щоденної нелегкої праці. Думаю,
таким чином супутники вимагали компенсації за те, що ніколи в
родині не з’явиться малеча. Хоча в кожного десь росли власні
діти. І, схоже, вони цим не дуже переймалися.
Згодом на Юлю чекало справжнє кохання, схоже на
божевілля. Хто тільки не влаштовував їй судів! Адже вона
була старшою за свого обранця аж на тринадцять років. Хоча це не
дуже було помітно.
Вона колись дружила з мамою Сергія. Мама сама виховувала
п’ятьох дітей. Їй дуже було важко без сторонньої допомоги.
Юлія часом їй допомагала. То посидить з ними, то кудись
проведе. Часто робила дітям подарунки. Усі виросли. Проте,
життя у цих дітей чомусь не склалося. І як на біду між Юлею і
Сергієм спалахнуло кохання. Це почуття було приречене на
людський осуд. В селі жодна подія не залишається непоміченою,
а тут – такого масштабу. Засуджували, насміхалися. Навіть
порівнювали з Аллою Пугачовою, що колись носила на руках
маленького Максима Галкіна. От тільки кидати каміння
ніхто з них не мав права. Святих серед них не було.
Навіть в сльозах Юлія нагадала обом мамам їхні колоди в
очах. Мама Сергія часто залишала Юлю зі своїми дітьми, бо
в неї були любовні справи. А її мама мала ще більший грішок.
Усі в селі знали, що батько Юлі не рідний. Ще дотепер
мама зустрічається зі справжнім Юлиним татом. Правда,
Юлія ніколи не зраджувала батька, який її виростив. Вона
була йому вдячна за його чи то слабкість, чи то мужність.
Тепер дуже важко розплутати цей клубок почуттів. Тим
більше, що розплутати його намагаються усі, кому не лінь.
А кохання від цього не згасає. Історія не завершена, на стадії
горіння. Яким буде її завершення можна тільки здогадуватися.
Це – як колись, подивившись фільм, не знала чим він закінчився.
Цей фільм ще продовжується. Дуже хочеться сподіватися на
щасливий кінець. Є в цій історії приємна родзинка – здається
Юлія незабаром стане мамою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790448
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.05.2018
Ще спить Нарцис, а бачить Весну,
Себе закохано у ній
Й любов до неї безсловесну.
Думок у нього – цілий рій.
Вже ніжить сонячне проміння,
Цілує тихий вітерець,
Порушив спокій сновидіння -
Тюльпан: і красень й молодець.
Він знову стане конкурентом!
Нарцису це – не до душі…
Якимось болісним акцентом
Від саду дзенькнули ключі.
Тюльпан, мов принц – в своїй короні,
І гарний видався на зріст,
Такий упевнений на троні
І саду – перший вокаліст.
Нарцис із заздрощів страждає,
Хоч люблять всі його також.
Мабуть Нарцис про це й не знає –
Він місце мав в садах вельмож.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790011
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.05.2018
В вині розчинилися рими
І випали в осад слова.
Що роблять з поетами зими
Й кому перейшла булава?
Немає гармонії ритму
І серце – розпатланий м’яз.
В такій атмосфері нехитрій
Поет свій розтринькував час.
Розпалював віршами грубку
І долю свою проклинав,
Журивсь, що відбився від гурту,
Не мав узаконених прав.
Не мав він мандата на думку,
Йому не дістався значок.
Тим часом, боєць шукав ручку –
Заглянула Муза в окоп.
Не знав він дороги до спілки,
Не знав і смаку нагород.
Війна впилась в серце настільки…
Грудьми він стояв за народ.
І буде жива його рима,
Поезія болю й війни.
Послання він пише до сина
І тій, що приходить у сни.
Він мамі цілує сивини
Словами, що сходять із уст
І пише листа Україні,
Як Богу писав Златоуст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789545
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2018
Це було в лихі 90-ті, коли не виплачували пенсій,
зарплат. Важко дуже було виживати, а тримати домашню тварину
була розкіш. Мама взимку жила з нами в місті, а на весну повер-
талася в село. Ми ж її навідували кожні вихідні. Якось в суботу
я ішла з автобуса до отчого дому. За мною біг, підстрибуючи,
дуже гарний собачка. За віком він був підлітком. Я завжди
боялася собак, які б вони симпатичні на вигляд не були.
А цього я чомусь не злякалася. Він прибіг за мною до кінцевої
зупинки. Тобто аж до дому. Виявилось, що мамі були потрібні
якісь ліки і я зразу ж пішла до аптеки. Цей симпатичний песик
побіг за мною. В аптеці я трохи затрималася і, коли я вийшла, то
його слід уже простиг.
Минув тиждень. З телефонним зв’язком тоді було
складно. Мобільного у нас ще не було, на встановлення стаціонар-
ного два учасники війни простояли усе життя в черзі і не дочекали-
ся. Телефонували у разі необхідності з пошти, сільради.
Я приїхала знову на вихідні. В нашому дворі уже жив
знайомий песик. Мама мала добре серце, усіх підгодовувала, а
потім їй не давали спокою. В тому числі і люди. Вона завжди
ділилась, особливо, якщо це стосувалося харчів. Вона нагодувала
цього собаку і він залишився назавжди. Мама його віддавала
трьом хазяям. Думала, що так буде краще. Сама ж на зиму
збиралася в місто. Він з ланцюгом, або нашийником завжди
повертався до нас. В нього були дуже незвичайні несобачі очі і
неабиякий розум. Я часто йому говорила: «Ні, ти – не собака».
Трохи передісторії. Де взявся цей собака? Його привіз в
село зять для тещі. Чому він там не прижився можу тільки
здогадуватися. Після "розлучення" собаки із тещею, він пішов через
дорогу до однієї бабусі. Вони були нетутешніми. Як і чому вони
з’явилися у нашому селі – невідомо. Це – була колишня учителька.
Мала дуже хворого чоловіка і ті ж самі проблеми з пенсією.
Проте собаку не проганяла. Він хоч і був великим, а їв не дуже
багато. Вона йому відділяла від курячої кухні і йому майже
вистачало. Коли вже закінчились запаси, вона йому, як людині
сказала : «Іди, може тебе хтось краще зможе годувати». Він
мовчки пішов до іншої сусідки. Це – була також учителька-
пенсіонерка. На вихідні часто приїздили онуки. Песик
прижився одразу. Діти назвали його модним тоді ім’ям –
Баксик. Він мав гарну вдачу, бабусі з ним було веселіше,
Почали жити вдвох. Попався Баксик на крадіжці. Вдачу він
справді мав гарну. Спокусили… Бабуся відкрила дуже
ароматну м’ясну консерву. Як кажуть – тушонку. Вона кудись
вийшла, а Баксик прибіг на запах і просто не міг встояти.
Він дуже розізлив хазяйку, яка в такі складні часи, залишилася без
обіду. З’ївши смачну тушонку, Баксик пішов шукати щастя.
І по дорозі зустрів мене. Не знаю, чи можна було мене в той
час назвати щастям, сама потерпала від негараздів.
Не знаючи його справжнього ім’ені, я за його яскравий окрас,
назвала Рижиком. З тих пір і до останнього дня, Рижик прожив
у нас. Яким він був вдячним охоронцем. Єдина була від нього
шкода, що він величезними лапами ходив по квітках.
А так він був дуже розумним. Визнавав усіх наших гостей і
страшенно не любив пияків і злодюг. Він їх чув ще за селом.
Коли на вулицю заходила подібна істота, він усім подавав знак.
А тоді таких було чимало.
Найперші його господарі вже почали за ним жалкувати.
Навіть переказували нам, чи ми віддали б назад. А був час, коли
вони відмовлялися, що то їхній. Проте, коли вони їхали автомо-
білем, він вибігав на звук. Потім вони зупинялися і їхні діти з
ним гралися, навіть брали його в машину. Після побачення він
з другого кінця села винувато повертався до нас. Був такий
випадок, коли він із запізненням почув, що вони проїхали.
Вибіг на дорогу, від авто виднілась лише цятка. Він уже хотів
наздоганяти. Зважаючи на його роки, я йому сказала, немов
людині: «Це – ж так далеко і вони тебе віддали». Він винувато
повернувся, ліг і довго дивився їм услід. Після цього я ніколи не
бачила, щоб вони його цікавили.
Рижик мав дуже гарну шубу. На колір чорно-руду.
Звичайно руде переважало. Взимку вона його дуже виручала,
А влітку то була – справжня біда. Він не знав куди заховатися,
На тій шубі були реп’яхи з усієї вулиці. Діти водили його на
ставок митися. Я мала такі, майже міні-грабельки. Вичісувала
його «прикраси», стригла. Він завжди покірно терпів усі мої
«знущання». Купували йому смаколики, усі його дуже
любили. Прожив Рижик у нас 18 років. Думаю догляд і любов
йому в цьому допомогли. Мамі нашій було уже за вісімдесят.
Десь вона читала про коефіцієнт собачого віку і любила
жартувати, що вони з Рижиком – однолітки.
Одного ранку я побачила, що він не може встати.
Як виявилось – йому паралізувало задню частину. Передніми
ногами він рухав, коли корпус повертав, то з жалем дивився на
нерухому частину. Але він залишався таким самим добрим,
не було і крапельки агресії. Я йому приносила смачненьке,
застеляла сіном, у мене був спальний мішок, я його на ньому
перевозила. Поховали його майже, як людину і плакали
так само. Мама навіть сказала йому: «Світла пам’ять».
Ось така собача історія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789441
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 28.04.2018
Колись у мого маленького синочка була велика мрія. Йому дуже
хотілося мати маленьке кошенятко. Ми часто їздили в село. Мені не
дуже зручно було заводити таке хазяйство. Але я, сама собі не вірячи,
йому обіцяла: колись. Синок маленьким був дуже гарненьким дитям.
Мені так шкода було позбавляти надії це симпатичне личко.
Добре тепер не пам’ятаю, чи це він мав іти до школи, чи то він
закінчив перший клас, в кінці травня ми святкували його День
народження. Він, як усі дітки чекав з нетерпінням цього дня.
Приїхала бабуся, прийшла тітонька і два братики. Було весело,
діти набігались, накричалися досхочу. Навіть не дуже ласі були до
смаколиків. Закінчилось свято. Гості пішли, залишилися ми і бабуся.
Я прибирала, мила посуд.
Ми тоді жили в центрі міста в приватному будинку.
Це – було не дуже привабливе місце, район старих забудов.
В органах містобудування його називали Шанхаєм. Там виросло
декілька поколінь, які хронічно мріяли про покращення житлових
умов, а влада ніяк не могла сторгуватися із забудовниками. Надто
ласим був цей шматок землі.
Синок з бабусею сиділи на вулиці на лавочці. Повз будинок
проходила міська дорога. Транспортний потік був нескінченним.
Навіть вночі тут ніколи не було спокою. Ми так звикли до цієї
метушні, коли рух трохи збавляв інтенсивність, ми просипались від
підозрілої тиші. Раптом на протилежному боці вулиці синок угледів
якийсь симпатичний клубочок, що не дуже впевнено котився вулицею.
То була вона – його голуба мрія. Миле кошеня – з голубим відтінком.
Синок дочекався, що транспортний потік на якусь мить зупинився.
Напевно щоб він зміг побігти і взяти на руки це маленьке диво.
Це – була любов з першого погляду. Синок пригорнув до себе цю
симпатичну, беззахисну істоту і поставив мене до відома, що з
цієї хвилини кошеня живе з нами. Спільними зусиллями вияснили, що
з нами буде жити дівчинка. Я знала, що клопоту з нею вистачить.
Більше хотілось хлопчика. Поряд жила сусідка, дуже схожа на
казкову бабину дочку. Ця подія також не пройшла повз неї. Вона
дверей висунула свій кирпатий ніс, наче причеплений до соняха.
«А вы что, прям как в Индии девочке не рады?»
І так ми почали жити разом. Дівчинка виявилась породи
російська голуба. Мала гладеньку сіро-голубу шубку. Зразу ж подружи-
лась з моїм синочком. Якраз розпочались канікули і Андрійко,
бабуся і кошеня поїхали в село. Там їй було, звичайно, краще.
Пила щодня молочко від сусідської корови. Жила на волі. І дуже
скоро вона підросла. До кінця канікул вона була вже підлітком,
наче юна дівчина. Без халепи не обійшлося.
В бабусі Тамари було три онуки.
Вони усі на літніх канікулах були на її вихованні.
Наша бабуся була дуже гарною жінкою, була дуже начитаною і
освіченою, користувалась в онуків великою повагою. Вони дуже
любили усі її страви, пригощали ними своїх друзів. Хлопці любили
порибалити. Можливо, що це – спадково. Мій батько був затятим
рибаком і я біля нього завжди сиділа з вудочкою. Я знаю, що
йому коли я мала народитись, дуже хотілося хлопчика. Не пощастило
і довелося йому жити в «бабьем царстве». Я була пізнім дитям.
Але любила часто крутитися біля тата. Коли його не стало, хлопці
перебирали його рибацькі «скарби»: вудочки, сіті /він вмів сам
гарно плести хватки/ та решту дрібязку. Коли повернулися з рибо-
ловлі, кинули усе як їм заманулось і побігли на обід. Киця ж пішла на
рибний аромат. І…причепилась на гачок. Скільки було плачу!
Гачок їй глибоко впявся у бік. Звільнити Мурочку від цієї біди
практично було не можливо. Бабуся звернулася по допомогу до
сільського фельдшера. Це була жінка похилого віку, яка мала піввіко-
вий стаж екстремальних ситуацій. Її досвід і тут не підвів: киця була
врятована.
По закінченню канікул, синок із своєю улюбленицею,
повернулися в місто. Поки він був на уроках, киця мирно відсипалась.
Любила сидіти на вікні між вазонами, дивитись на дорогу, а на неї
дивились з тролейбусів пасажири. До речі, вона ніколи не пошкодила
жодного вазона.
Прийшов її перший березень. І Мурка щезла. Не було її аж
чотири дні. Синок так сумував за нею, що не міг їсти і вчитися.
Тоді я вперше відчула гострий біль в серці, який мені залишився
на пам’ять до сьогодні. Потім одна жінка, що жила по сусідству,
сказала, що киця приходила, походила біля дому і знову кудись
пішла і ще з нею приходив білий пухнастий красень. Згодом киця
повернулась. Нашій радості не було меж. На наступний День
народження сина киця подарувала йому четверо кошенят.
Малі були надзвичайно гарні, усі різні. Жодне з них не було схожим
з мамою. Народжувала кішка в муках. Вона не знаходила собі місця,
несамовито кричала, дивилась у очі і благала порятунку. Єдиною
відрадою було, коли Андрійко був поряд. Це для неї було підтрим-
кою. Він, навіть, в той день не ходив до школи, хоча учнем був
старанним і відповідальним. Себе ж згодом назвав Муркиним
акушером. Усіх її діток ми доглядали, а потім віддавали в гарні
руки. Усією родиною – киця і кошенята їздили з Андрійком на
канікули в село.
Була і дуже прикра історія з кицею. Ми жили в одному дворі
з однією дуже дивною родиною. Вони ні з ким не дружили. Навіть
люди їх трохи боялись за якісь магічні уміння. Їм завжди хотілось
комусь зробити шкоду. При цьому вони ніколи не соромились і навіть
не заперечували своїх «здібностей». Мали вони аж три кішки.
Одна належала мамі, а дві інші – дочкам. Наша Мурка дуже
підозріло ставилась до сусідок, боялась мимо них пройти.
Якось у вихідний день синок побіг до дітей у сусідню багатоповер-
хівку, а я залишилася вдома пекти пиріг. Пиріг був дуже гарним,
сподівалась, що буде дуже смачно. Поставила пектися. Чомусь
вийшла на веранду і почула, як старша сусідська дочка комусь
дарувала кицьку. «Візьми, дівчинко»-, так мило віддала. Я собі
подумала: чого б це? І тут же знайшла пояснення: може їм
забагато аж три, чи може їх дуже дівчинка просила? Пиріг мій
був на півдорозі. Коли я відкрила двері на вулицю, мене покликав
старий чоловік, що жив поряд. Каже мені: «Та навіжена твою
кішку подарувала». Мене ніби обухом хтось вдарив по голові.
Як, кому і чому я не відкрила двері, коли це чула? На останнє
питання в мене було пояснення: не хотілось зайвий раз зустріча-
тися. Дідусь мені почав пояснювати де знайти свою пропажу.
Кицю подарували не звичайним людям. Це була родина, що
жила в зруйнованому будинку. Там жили дідусь, бабуся, дочка і
двоє малят. Проте, де їх знайти я поки-що не знала. Не хочу
писати про національності, але дідусь був особливої національ-
ності і це була єдина зачіпка, аби знайти свою улюбленицю.
Я вимкнула газову духовку, пиріг ще не був готовий і побігла в
центр в надії знайти цю людину. Дуже хотілось знайти кицю і
повернути поки синок не знає і не засумував.
Мені сказали, що той дідок жебракує біля хлібного
магазину. Я його там не побачила. Вдивлялась схвильовано в
обличчя перехожим. Хотіла визначитися: хто міг би допомогти?
Декого запитувала. І таки натрапила. З парку виходила дуже
гарна жінка в літах. Я вирішила її запитати. Як не дивно, а вона
мені допомогла. Я побігла в той бік, куди ця жінка мене направила.
Це був старий, зруйнований будинок. Ніяких ознак, що там є хтось і
тим більше наша киця, не було. Я ні з чим повернулася додому.
Синок страшенно засумував, я знову приймала «Валідол». Ту ніч
ми обоє провели з відкритими очима. Мені здається, що я вже
тоді не сподівалась на визволення полонянки.
У нас був хороший друг. Це – був дорослий чоловік, який
проживав неподалік того місця, де могла бути наша киця. Він
мав вівчарку з дуже гарним іменем Дарік. В перекладі з болгарсь-
кої – дарунок. Ми звернулись до нього по допомогу. Син, я, наш
рятівник і Дарік – це був склад рятівної команди. Насамперед
я постукала в двері. Обізвалася маленька дівчинка. Вона сказала,
що сама вдома і що їй /як в анекдоті/ сказали казати, що нікого
немає вдома. Мурка, почувши мій голос, вирвалась з рук дитини і
через шпару в поламаних дверях вискочила на дах будинку.
Коли Андрійко побачив її там, він не задумуючись, по горіхові, що
ріс поряд, виліз на дах і налякану до смерті кішку, передав у руки
Ігоря /так звали нашого рятівника/. Я мала напоготові сумку.
Ми гуртом усі щасливі несли кицю додому. Це – був понеділок,
початок робочого тижня. Робота, школа, а нам потрібно
привести в порядок нашу "знахідку". Вона здається сама гидувала
тим місцем, де їй довелося провести ніч. Вона злизувала і
як мені здавалось випльовувала. Я чесно не пам’ятаю, чи були
ми тоді в школі і на роботі. Але добре пам’ятаю той банний
день для Мурочки. Ми її вдвох мили банними засобами,вона
не пручалася, потім як дитя визирала з рушника і терпляче
слухала бриз фена. А ми із сином були ,як ніколи, щасливими.
Після цього випадку Мурка перестала виходити в двір, де
жили підозрілі сусіди. Вона через кватирку виходила в інший бік.
Після цього киця ще була на канікулах в бабусі. Вона
любила ходити на полювання на город, в поле. І одного разу
більше не повернулася. Було дуже сумно. Навчальний рік
почався без нашої улюблениці. Прожила вона в нас вісім років.
Народжувала нам щороку, а то й два рази на рік дуже гарних
кошенят, а ми дарували цю радість іншим людям. Ще довго
вона приходила в наші сни.
Наступна історія про нашого вірного друга – собаку, Рижика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789282
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 27.04.2018
Сіяють радісні обличчя,
Скрізь благодать, мов сонця сплеск.
І вторять дзвони всім з величчям:
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Віщують писанка і паска -
Найперше чудо із чудес.
На світі стала Божа ласка -
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Горить в серцях Господня свічка
І кожен з нас проніс свій хрест,
Щороку чутимуть й довічно -
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Тримаймось, браття-українці!
Молімсь щоб був війні кінець,
Щоб відійшли від нас чужинці
Й ГОСПОДЬ ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786524
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.04.2018
Мені – орден, мені би був татко…
Мені – п’ять, а його вже нема.
Так давно, як мене обнімав.
Навіть знає про це наша хатка.
Не всміхаються всі в нашім домі,
Тільки знають, що татко – Герой.
Називав мене татко «Ковбой».
На світлинах ми з ним – у альбомі.
Сняться часто бої серед ночі.
Я ніколи не був на війні,
Десь гуркоче вона вдалині,
Бачу стомлені таткові очі.
Не ковбой я, я буду солдатом.
Боронитиму мир на Землі.
Хай почують мене аж в кремлі.
В мене орден – на пам’ять про тата!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785641
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.04.2018
/життєва історія/
Дід Іван у своїх нирках
Довго камені носив.
Часом, навіть плакав гірко,
Як той виходу просив.
Щезли сон із апетитом,
Дід не знає: далі як?
У лікарню – із візитом:
"Скальпель" ходить, маніяк.
Дід – мерщій в село, до баби.
Їй самій уже болить.
Лікарям попала в лаби,
У районі десь лежить.
Раптом «Евріка!» – у діда.
"Брага! Пий і нє хачу!»
До сніданку, до обіду
Й до всілякого харчу.
Пив, аж в носі закрутило,
Смачно й користь ще й яка!
Нирки так воно помило,
Камінці йшли з козака.
Став дідусь рожевощокий,
Вже не корчиться: «Болить!»
Не тримається за боки,
Може й "Скальпеля" навчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785548
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 01.04.2018
За тиждень – Великдень,
Не я б’ю – верба.
Вербичко, добридень.
Принишкла журба.
Бруньки із велюру.
Із золота день
Свою партитуру
Озвучив. Лишень
Ще буде Іуда,
І страсті Христа.
Не станеться чуда –
Господь на вустах…
«Убий, розіпни вже!»
За людські гріхи
Син Божий умре,
Аби ще раз прийти
Святим Воскресінням.
«Воскрес наш Христос!» -
Із грішним молінням
Увірує хтось.
А скільки воскресне
Зневірених душ!
І будуть всі весни,
Мов писанки дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785491
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 01.04.2018
Пам’яті Андрія Кривича
та усіх, хто загинув за нас
Не знаю: як це пережити?!
Жалоба - на усе життя.
Йому б ще сотню років жити.
Таке, як сонечко дитя.
Ні виправдань, ані пояснень!
Немає прощення катам!
Який же лик у хлопця ясний!
Сумуєм тут... а він – вже там,
Де Бог збирає всіх на килим.
Де всі здають життєві звіти.
І бачить Бог, яким був милим,
А очі щирі, наче квіти.
Іуду того - Бог скарає,
Герой цей житиме в серцях,
Таких Господь бере до раю,
В тернових, зболених вінцях.
Не знаю: як це пережити?!
Образу маю, маю гнів
На всіх, хто міг хоч щось зробити,
Але нічого не зробив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785137
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.03.2018
З баяном, обійнявшись на Проскурівській,
Тривожив душі людям Баяніст.
Не зраджував ніколи своїй Музиці,
Немов на сцені виступив артист.
Бувало хтось його оцінить гривнею,
Бувало й хтось віддасть йому…аж дві.
Мелодія здіймалася пташиною
І звуки розливалися живі.
Летіла вона в небо по всіх вулицях,
Поринула у пахощі всіх нот.
Така була в Маестро ця супутниця,
Із втіленням усіх його щедрот.
Із Музикою вже давно одружені,
В них двох один – баянний організм
І хоч немає статусу заслужених,
Є справжньої любові механізм.
Всі кнопки із басами заціловані,
Любов така – одна на все життя.
А ноти як прекрасно завіршовані!
І кожна пісня – то нове дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785091
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.03.2018
ОЛЕКСІ УДАЙКУ
Життя Вас гладило і било…
А як воно ще й Вас любило!
Знайома мова квітів, трав.
А скільки віршів написав!
Не було навіть миті всує
І шлях немало Ваш вартує.
Несе життям Удай-ріка
І часто Ви – за маяка.
Хай довго світить Ваша зірка
Й душі наспівує сопілка!
Багато радості й добра
І щоб любов завжди була!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784770
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.03.2018
Жіночка з зеленими очима.
Є у них смарагдів дивний блиск.
Поглядом торкається мужчина
Й часто навіть тане, мов той віск.
Це ж колись, спалили б на багатті,
«Відьма!» –, всі кричали б їй услід.
А насправді – щастя то у платті.
Від очей піде із серця лід.
Найцінніший скарб, такого мало.
Два відсотки на усій Землі,
Небо їх колись поцілувало,
В їх красі купались королі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2018
Не перший сніг і не останній
Запорошив мої думки.
Знов гарний кінь у добрій стайні
Бере смаколики з руки.
Лискучий, в яблука, парує,
Ніяк не бідний на любов.
Аж грива світиться, гарцює
І щастя сиплеться з підков.
Життя галопом пролетіло,
От би мені іще одне!
Взяла вуздечку я несміло,
Гривастий мчить у даль мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2018
Щиро вітаю усіх моїх друзів-поетів з
Днем Поезії.
Я знаю, як Ви закохані у слово.
Нехай ця любов
буде взаємною.
Я просто тобою живу,
Собі не збираючи лаврів.
Цю долю обрала нову
Під звуки словесних литаврів.
Ти – хліб для моєї душі,
Ти – крапля водиці в пустелі.
Ти – справжні до щастя ключі,
Ти – сонце у моїй оселі.
Тебе не прошу ні про що.
Ти просто приходь. Я чекаю.
Мені навіть раптом здалось,
Що ти – це промінчик із раю.
За щастя до тебе торкнутись,
Із вуст твоїх пити меди
Минутися і не минутись,
Ступаючи в Музи сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783635
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.03.2018
Під знаком Риб народжуються Музи.
Під знаком Риб приходять в світ Пророки.
Талант стрімким потоком Лаперуза
У океан виходить ненароком.
Пливе світами, він не має стриму.
Йому ще довго жити на планеті.
Буває він із градусом Гольфстріму.
Яка величність в кожнім силуеті!
Бувають рифи, тішать світ корали...
Дельфіни мирні і страшні акули...
Не всіх чекають нині п’єдестали,
А скільки вже – в пучину упірнули.
Пророки будуть, вічно будуть люди,
Під знаком Риб народжуються чесні!
Під знаком Риб "Титаніків" не буде!
Під знаком Риб, народжені – безсмертні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783008
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.03.2018
Хоча й не всі мені відкриті брами –
Люблю тебе, прекрасне місто Бугу.
На судні літ твоїх – я ще за юнгу.
Твоїх мозаїк дивні панорами
Вдивляються у вічі поколінням.
Ти ж – молодієш, йдеш сміливим кроком,
Хоч ти – не Рим, а є в тобі Бароко
Й лунають дзвони праведним молінням.
Проскурове, Хмельницький, рідне місто!
Ти – мій маяк, а я – твій подорожній,
Ти – мій поет, маестро і художник
Й моє життя, наповнене цим змістом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782829
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.03.2018
Я його пам’ятаю ще хлопчиком –
Світлоокий, солом’яний чубчик.
Пас корову і тішився дощиком,
А бувало щось вкоїв, пустунчик.
Мама Надя – так мило: «Мій Льончик!»
У житті головного мужчину
Так любила, казала: «Мій льотчик!»
Й віддала свого світла частину.
Перемоги були і поразки,
Не втрачав свою гідність ніколи.
І далеко бувало від казки,
Так гуділи епохи, мов бджоли.
Був звичайним: робота, родина.
Уже скроні давно посріблились.
«Добровольці!» -, гукала країна,
Як адресою Ті помилились.
Не злякався ні «Граду», ні зливи
Він собою закрив Україну.
І були надто сильні мотиви
У лиху, ненависну годину.
На життя мав написані плани,
А війна – ненаситне створіння
Одягнула в вогні і тумани,
Залишила лиш пам'ять й моління...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782316
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.03.2018