Нахилилась до водиці верба блідолиця,
Обіймає її щиро та бистра сестриця.
Ніжне листячко полоще, умиває гілля,
Обіцявся вчора вітер скрасити дозвілля.
Обіцявся і байдуже, що чека вербиця,
Чи у нього замість серця у грудях є криця?
Чуле ж серце тисне груди та у щемі б’ється,
Умовляє сестра вербу: " Не плач - все минеться."
"Правду, сестронько, говориш - все в житті минає
Та хто любить - тугу носить - сам себе карає.
Як згадаю милі очі, горду ту поставу -
Все віддала б і життя бо, душу у заставу.
Все віддала б, щоб коханий поруч був усюди
І нехай люди говорять - на те вони й люди.
Хай говорять, лиш не заздрять чорними словами,
Тінню стану, йтиму тихо милого стопами".
15.05.15
