А я їх знаю... Їх торкалась, Боже!
І цілувала руки золоті -
То вже й не руки, а святочні рожі...
Граалі душ окроплено-святі.
Я рада знати їхні тіні, Боже!
Не ідоли, та ідольське крило,
Та кров священна омиває жили!
Я ж бачила, як в погляді цвіло,
Я підглядала - Янголи творили
На пле́чах, на руках, на серці крила!
Небесна нагорода, купол віх...
Історії цвітіння пишне, гоже.
А я щаслива просто мати їх,
Зоріти з краю, доторкати, Боже!
О, дякую Тобі за світло втіх -
Хоч тіні їхні знати, милий Боже!..
(19.04.12)
(Після відвідин виставки майстрів декоративно-прикладного
мистецтва "Світ Божий, як Великдень")
Споглядання творів мистецтва миттєво породжує бажання нам, поетам, віддячити творам за споглядання.І саме це дарує дивовижні твори читачам!Так гарно написано, що майже відчутно образи картин із Вами!
Коли споглядаєш витвори мистецтва,будь якого жанру то глибоко усвідомлюєш який Великий і Благий Господь в даруванні чудесного дару творити.
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, так... То - щось неймовірне, неохопне, неміряне!!! До речі, завтра - останній день експонування виставки (виставкова зала Спілки художників по вул. Незалежності), якщо ще не бачили, при можливості відвідайте... То - справжпє диво!!!
Дякую Вам, люба краянко...