(за мотивами легенди)
* * *
Колись давно у давнину жила-була дівч`ина гарна -
Ні з ким красою незрівняна. По світу йшла про неї слава...
До неї хлопці залицялися, в коханні присягалися...
Всім відмовляла без розбору - закохана була у свою вроду.
І часто в дзеркальце дивилася, думками з ним ділилася:
«Невже злиняють чорні брови, І потьмяніє мій рум»янець?
Невже, як всі, стану горбатою? Яка різниця, що багата я»...
Коли до неї женихалися, до всіх вона зверталася:
«Хто таємницю мені дістане, від чого молодість не в»яне
від старості дістане зілля - той назавжди моїм обранцем стане..»
У всі кінці пороз»їжджалися шукати еліксир життя,
І пильно всюди роздивлялися - не всі із мандрів поверталися,
Багато хто із шукачів загинув, і стала пухом їм земля…
Одного разу біля річки вплітала діва в коси стрічки.
В дзеркальнім плесі милувалася і не помітила, як сталося -
Цар Водяний, який давно вже придивлявся, у неї закохався…
Вона від нього не жахалася, словами стиха привіталася,
й промовила до Водяного: «Хто сватався – ніхто красою
Не порівняється з тобою. Кажи, чого бажаєш?»
Їй Цар одповідає: «Тебе кохаю, красна діво,
Не зустрічав таке ще диво.Русалки не зрівняються,
Що у воді купаються. Якщо ти станеш за дружину
Зроблю тебе царицею, в підводнім царстві господинею…»
Від слів цих стрепенулася, аж очі заіскрилися,
І думка обдурить царя у дівчини з»явилася…
«Твоєю стану я навік, якщо ти зміниш образ мій,
Щоб з року в рік моє лице у річці відбивалося,
З роками не мінялась я, і всі красою милувалися»...
Нахмурився, відразу зрозумів підступність у її загадці -
Що хоче бути молодою і, разом з тим, не жити під водою…
«Хай буде так, як ти бажаєш – хай твоя врода всіх вражає!
Віднині станеш ти вербою, а я завжди поряд з тобою
Твоє коріння буду цілувати, і твої ніжні коси обіймати..."
Від того дня й понині вербу цілують буйні хвилі...
