Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 5
Пошук

Перевірка розміру




Леся Українка

Прочитаний : 1517


Творчість | Біографія | Критика

ОДЕРЖИМА (Драматична поема) Дія III

+

ІІІ  

На  Голгофі.  Ніч.  Три  хрести  з  розп'ятими,  вже  мертвими.  
Віддалік  варта,  
інших  людей  нема,  тільки  Міріам  сама  під  хрестом  Месії.  

Міріам  

Він  їм  простив.  Він  їм  усім  простив.  
Вони  те  чули  і  на  віки  
вічні  
його  слова  потіхою  їм  будуть.  
А  тільки  я  не  прощена  зосталась,  

бо  я  не  можу  їм  простить  за  нього.  
Я  всіх  і  все  ненавиджу  за  нього:  

і  ворогів,  і  друзів,  і  юрбу,  
отой  народ  безглуздий,  що  кричав:  

"Розпни  його,  розпни!"  —  і  той  закон  
людський,  що  допустив  невинно  
згинуть,  
і  той  закон  небесний,  що  за  гріх  
безумних  поколіннів  вимагає  

страждання,  крові  й  смерті  соромної  
того,  хто  всіх  любив  і  всім  прощав.  

Умер  він,  зраджений  землею  й  небом,  
як  завжди,  одинокий.  А  тепер  
я  
тут  сиджу,  як  завжди,  одинока,  
даремні  сльози  ллю  і  проклинаю  
все  те,  що  
він  любив,  і  з  кожним  словом  
все  більш  надію  трачу  на  рятунок.  
І  вічно,  
вічно  буду  одинока  
на  сьому  і  на  тому  світі.  Так,  
ніколи  не  скінчиться  
темна  туга  
і  вічно  буде  жаль  палити  серце.  
Тут  завтра  прийдуть  ті  
прихильні  друзі,  
що  тричі  одрікалися  від  нього,  
і  та  родина,  що  ніколи  в  
ньому  
не  бачила  пророка;  прийдуть,  здіймуть  
його  з  хреста,  —  бо  вже  ж  
він  неживий  
і  більше  мучитись  за  них  не  може,  —  
покроплять  млявими  
слізьми  й  лагідно  
спов'ють  у  хусти,  понесуть  покірно  
під  наглядом  
ворожих  вояків,  
сховають  у  печері  й  розійдуться.  
А  може,  потім  зійдуться  
докупи  
тепленьким  словом  згадувать  про  того,  
про  кого  за  життя  так  мало  
дбали!  
Ох,  як  би  я  тепер  хотіла  кинуть  
отрутними  словами  їм  в  обличчя,  

немов  гарячим  приском!  Хай  би  очі  
їм  випекло,  ті  очі  безсоромні,  
що  
сміли  тут  дивитися  на  муку  
того,  чийого  всі  не  варт  мізинця!  
Я  знаю,  що  
якби  з'явилась  я,  
ненавистю  спотворена  в  обличчі,  
вони  жахнулись  би  і  
запитали:  
"Яке  тобі  до  всіх  нас  діло,  жінко?"  
І  я  на  те…  що  я  на  те  
сказала  б?  
Я  б  мусила  мовчати,  бо  ненависть  
не  має  голосу  на  поминках  
того,  
хто  всіх  любив  і  всіх  прощав…  Ой  горе!  
В  той  час,  як  всі  громадою  
зберуться  
згадать  того,  кого  я  так  любила,  
я  буду  всім  чужа  і  одинока,  

не  признана  ніким,  бо  сам  Месія  
не  признавав  мене…  О  Сине  Божий!  

Нехай  в  моїм  житті  все,  все  неправда,  
та  вір  мені,  що  я  тебе  
любила.  
Чи  ти  гадав,  —  я  не  зреклась  себе?  
Зреклась!  я  прокляла  себе  і  
душу,  
ту  душу,  що  не  хтів  прийнять  Месія  
собі  на  жертву.  Де  ж  ще  більше  
горе,  
як  не  могти  віддать  за  друга  душу?..  

Темрява  огортає  все  більше  гору,  і  хрест,  і  жінку  під  хрестом.  

______________________________________________  
*  
Гефсіманський  сад  —  місцевість  біля  Єрусалима  в  Палестині.  

*  *  *  

Джерело:  Життя,  Смерть  і  
Гіганти
.  
За  виданням:  
Леся  Українка.  Поезія.  Драматичні  твори.  К.,  
"Наукова  Думка",  1999.  






Нові твори