прийнявши в себе очі
й невиразну форму уст
ти хочеш їх
ти хочеш білих рук
що розтягаютъ ніжність
по твоїм обличчі
по руках
грудях стегнах статі
що росте від дотику і твердне
приймаєш їх уста
долонями приймаєш їхні груди
що віддають тобі опуклість
приймаєш їхнє тіло
що всякає в тебе
наче задоволення
чи повнота
щоб прикрити плями
ззовні
як заздрість ницість злоба
яких не можна змити
добросердям ні безсердям
бо ти був відображенням
їх вчинків
їхньої любови
і ненависти
їх звичок
що викривлювали
в тілі і свідомості
З НУТРА
щоденно пристосовуєш себе
і усвідомлюєш
що ти є менший
від своєї зовнішности
що багато менший
від тієї зовнішности
яку інші відбивали
в дзеркалі своїх уявлень
тому ти випростовуєшся
підтягаєшся
щоб бути вище себе
але усвідомлюєш
що віддаль між тобою
ззовні
і тобою всередині
збільшується
страх
перетікає через тебе
гусне
нерухомить нерви
ти
спаралізований
кричиш
та голос твій
не може вийти з горла
простягаєш руки
та вони без поруху
біжиш
та ноги не згинаються
і так
обмежений своєю формою в нутрі
і знерухомлений страхом
ти усвідомлюєш
що вже не вийдеш поза себе
що будеш
незакінчений
час
тинний
З НІЧОГО
живеш
не можучи проникнути
поза часовість
живеш
не можучи прийняти
тимчасовість
В НІЩО
день у день
запитуєш себе
що завтра
поза завтра
поза нами
і на тебе дихає
темнота
в якій біліють відбитки
твоїх непевностей
твоїх питань
ти запихаєш в неї руки
розмахуєш
шукаючи опору
та натрапляєш на ніщо
і руки тонуть
не затримуючись
бо питання
не становлять опертя
296
