Прочитаний :  5185
|
Творчість |
Біографія |
Критика
З ВІКНА
І. Дніпровському
Кінь око скажене криваво примружив, -
ударом трамваю хребет перебило...
Трамвай - на хвилину... і знову за діло
він далі летить невблаганно байдужий.
Хто чув, як кричать і ридають колеса,
коли переїздять горлянку чи ногу...
Так кінь одинокий харчанням і плеском
кричав невимовно до кінського бога.
В калюжі вишневій, густій од морозу,
лягали, зникали граційно сніжинки...
Кінь плакав... і мерзли, трусилися сльози
і от біля нього спинилася жінка.
Струнка і тривожна, в зеленім шоломі, -
од жалю рукою - з кобури нагана:
в заплакані очі - залізо і пломінь...
А в небі сніжинки хиталися п'яно...
А в небі: зоря розліпила плакати,
а мимо - з піснями колони з вокзалу...
Коня повезли. Тільки бачив крізь ґрати,
як теплу калюжу собака лизала.
|
|
