Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Афанасьєв-Чужбинський Олександр

Прочитаний : 1157


Творчість | Біографія | Критика

ПРОЩАННЯ

     Прощай,  весела  сторона!
     Я  б  не  покинув  України:    
     Твоя  пахучая  весна,
     Твої  квітчастії  долини,
     Твої  веселі  небеса,
     Твої  луги,  твої  ліса,
     Твої  густі  червоні  лози,
     Під  темний  вечір  соловей  -
     Усе  краса!  Чого  ж  з  очей
     Гарячі  покотились  сльози?
Ні,  серденько  повне  якоїсь  печалі...
Ти  гарна,  мов  рідна  моя  сторона,
І  пісні  твої  мені  в  душу  запали,
У  серці  дзвенить  од  тих  пісень  луна!
Так  тільки  ж  пізнав  я  на  сій  Україні,
Чого  ще  не  знав  у  своїй  стороні:
Скрізь  пусто,  скрізь    пусто  на  світі  мені,
Як  в  чистому  полі  самотній  билині.
     Чого  ж  я  плачу?  Геть  печаль!
     Чого  сумую?  Годі!  Буде!
     Мені  нікого  тут  не  жаль,
     Не  братались  зо  мною  люде...
     Мене  ніхто  тут  не  кохав,
     Як  рідний  брат  кохає  брата;
     Ніхто  не  знав,  не  шанував,  -
     Та  й  хто  б  пожалував  солдата?
     Далеко  десь  моя  сім'я!
     А  тут  усім  нерідний  я...
Усяке  цурається...  Ох,  на  чужбині
Не  їсться  і  хліба  святого  шматок!
І  хліб  подадуть  той  не  як  сиротині,
А  кинуть,  мов  часом  собаці  кісток.
Коли  ж  ти,  сердега,  недужий  застогнеш
І  пити  попросиш,  -  ні,  брате,  не  жди:
Уже  ти  від  себе  усіх  порозгониш,
Хоч  тільки  попросиш  і  кухлик  води.
     Тепер  же  я  запевно  бачу,
     Чого  так  дуже  гірко  плачу,
     Чого  сумую,  що  мені
     У  сій  веселій  стороні
     З  печаллю  душу  одружило,
     Недобрий  краю,  знов  прощай!
     Ні,  покидаючи  сей  край,
     Ще  серденько  чогось  занило...
Мов  синяя  стрічка,  Донець  під  горою,
Круг  його  ліси  та  широкі  луги;
Мов  килим  шовковий,  здаються  весною
У  квітках  пахучих  його  береги;
А  там  зеленіє  гора  за  пісками,
Через  гору  стежечка  геть  простяглась,
Пішла  по  байраках,  ярами,  степами
І  в  двір  аж  до  панських  будинків  якраз.

За  тії  будинки  ховається  сонце,
Далеко  їх  тінь  полягла  по  лучі;
І  дівчина  гарна  стоїть  край  віконця,
І  перстень  аж  сяє  на  білій  руці.

Нові твори