Прочитаний :  522
|
Творчість |
Біографія |
Критика
БІЛЬ
Забіліла зима, забіліла...
Їй раділа хіба дітвора.
Підоспіла, нарешті наспіла
Святвечірня врочиста пора.
Дух морозяний, гострий і впертий,
Золотавий і сонячний дух!
Розкіш янгольська - розпростертий
На долівці пшеничний дідух.
Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я - малий та досвідчений практик -
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
Я збирав їх ретельно в сузір'я,
Мов кору, обдирав з них фольгу,
І не чув: гомоніло подвір'я,
І не бачив саней на снігу.
То за вкрадений віхоть соломи
Мого батька взяли, повезли.
Голос, темний од люті і втоми,
Все допитував: звідки? Коли?
Тато пізно вернувся додому,
Дуже довго обтріпував сніг.
Ліг. Заплакав. Уткнувся в солому -
В дідуха він відмолював гріх.
Одягнувся. На дідову лаву
Обережно мене переніс.
Позбирав, як болючу неславу,
Ту солому. На ферму поніс.
А стежину, що глухо біліла,
Взявся місяць стеблом золотить.
Правда-кривда мені заболіла.
Розумію усе. А болить.
|
|
