Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Скунць Петро

Прочитаний : 299


Творчість | Біографія | Критика

ЗАТІНОК ЯВОРА

Ходять  люди  сірі-сірі  –
то  без  віри,  то  без  віри,
для  думок  шукають  міри  –
то  без  віри,  то  без  віри,
у  душі  латають  діри  –
то  без  віри,  то  без  віри,
і  зривають  струни  з  ліри  –
то  без  віри,  то  без  віри.
І  коли  тебе  освище
вітер  їхньої  хули,
то  вже  віра  –  стати  вище,
аніж  місце  відвели.

Нам  цигани  не  ворожать,
не  віщують  нам  доріг.
Але  всі  ми  подорожні,
де  б  не  зводили  поріг.
Модні  меблі  та  костюми,
модні  фрази  завелись...
А  кочують  наші  думи
голі  й  босі,  як  колись.
І  в  асфальтових  дорогах
пробивається  трава.
І  в  застиглих  перемогах
бродить  казка  вікові.
Запрягли  ми  в  долю  розум,
але  тішиться  душа
на  розгонистій  дорозі,
як  неспутане  лоша.
І  спинившисб  на  розпутті,
обігнавши  власну  тінь,
знов  чудовиська  забуті
повергаємо  у  тлінь.
Переможці  всі  ми...
Всі  ми  ще  й  не  так  перемогли  б,
але  служба,
але  сім’ї
тихо  стягують  на  глиб.
Глядь  –  моє  вже  покоління
в  мікрокліматі  живе.
І  тріщить  старе  каміння,
але  плодиться  нове.
Не  зникає  занадковість,
та  приводить  інтерес
від  повергнутих  чудовиськ
до  повергнутих  чудес.
А  тоді  вже  дні  погожі,
як  порожні,  торохтять...
Але  знов  ми  подорожні,
лиш  дороги  заряхтять.
І  як  тільки  сонний  спокій
стишить  погляди  чужі,
вибираємося  потай
у  дорогу  без  межі.
......
і  в  одвічному  пориві,
ніби  коні,  мчать  вітри,
і  схилившись  їм  на  гриви,
мчать  із  ними  явори.


1971

Нові твори