Прочитаний :  161
|
Творчість |
Біографія |
Критика
У ГОРАХ
І мир, і тиша над простором,
А страшно, що не говори,
Йти наодинці лісом-бором
По схилах дикої гори.
Та ще вночі, в незнанім краї.
Лиш уявив собі оте -
І щось непевне обступає,
Колючим острахом росте.
Стояла осінь у Карпатах,
В багнюці в'язли тягачі.
Одного разу до комбата
Мене покликали вночі.
Оце б поспать в таку годину
Хоч трохи - де вже про запас,
А тут:
- З паркетом - в штаб частини!..
Наказ же, друзі, є наказ.
Та ще й поради невеселі:
- Тримайся лінії зв'язку...
Це значить: скеля - через скелю,
Ріка - бреди через ріку.
А як дорогу ту долати,
Як темінь, темінь на біду?!
Але не скажеш: "Страшнувато...
Мовляв, не хочу, не піду".
Навколо сутінки зловісні.
Десь міномет завив, мов звір.
Я ж пробиваюсь, наче в пісні,
З верха на верх, а з бору в бір.
Чужих ракет хвости червоні
Летять, як змії, з темноти.
Горять від кабелю долоні,
І невідомо, скільки йти.
Б'ють міномети знову й знову.
Земля від вибухів гуде.
І раптом чую рідну мову
І довгождале: - Стій! Хто йде?
І силует штатбної хати
Зненацька виріс на путі...
Отак вивчав я вас, Карпати,
І стежечки гірські круті.
В званні бійця-артилериста,
Безвусим хлопцем на війні.
І навіть важко відповісти,
Чи я боявсь тоді, чи ні, -
Тоді, в моїм двадцятім літі,
Але священними для нас,
Були оті слова на світі:
Боєць, присяга і наказ.
|
|
