Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру




Сосюра Володимир

Прочитаний : 7985


Творчість | Біографія | Критика

ОЙ, ВЕСНА!..

Ой,  весна!..  Ой,  шумлять  дерева,
і  хитаються  віти  в  нестямі...
Хочу  слухать  забуті  слова,
хочу  бачити  місячні  плями...
Тіні  й  плями...  О  сон  мій  ясний,
як  далекий  садок  повітовий...
Милий  образ  і  мій,  і  не  мій,
ввесь  залитий  сльозами  любови...

Ну  чого  я  не  можу  забуть,
ну  чого  я  не  можу  згадати
твої  губи,і  плечі,  і  грудь,
ввесь  твій  стан  молодий  і  проклятий?..
Під  очима  і  в'яне,й  горить.
Я  не  хочу  ні  Налі,  ні  Майї...
Я  нікого  не  можу  любить,
бо  тебе  до  нестями  кохаю...

Як  це  вийшло,  далека,  що  я
своє  щастя  розбив,  як  дитина?..
Ти  казала:"Бери...  я  твоя..."
Я  ж,  дурний,  тільки  гладив  коліна...
Тільки  гладив  коліна,  мовчав...
Цілував  тільки  плечі  та  брови...
Хоч  і  добре  до  неї  я  знав
все,  що  треба  нам  знать  для  любови...

Я  не  міг,  хоч  і  кликала  кров,
теплі  хмари  і  зір  твій  чудовий...
Ми  казали  про  вічну  любов,
і  хотів  я  такої  любови.
Може,  й  треба,  щоб  згинула  мить,
і  тому  ти  зі  мною  віками...
Я  боявся  тебе  розлюбить
після  того,  що  буде  між  нами...

Піднімається  хвилями  жуть
і  оточує  траурним  гаєм...
Восьмий  рік  як  дурний  я  ходжу,
восьмий  рік  по  тобі  я  ридаю...

Я  тебе  не  забуду,  а  ти
одрубала  до  себе  дорогу...
Бо,  коли  я  пішов  на  фронти,
ти  взяла  й  полюбила  другого...

Заливає  прибоями  гнів...
Я  живу...  а  мені  все  немиле...
Ну  чого  я  тоді  не  зробив
так,  як  ти,  о  далека,  хотіла?..

Вже  ніщо  й  не  цікавить  мене...
Тільки  жутко,  як  ніч  наступає...
Бо  другий  твоє  тіло  ясне
кожну  ніч  до  знемоги  кохає...

Я  не  можу  і  спати  від  ран,
не  дає  мені  жити  минуле...
Все  частіше  дивлюсь  на  наган,
все  страшніше  мені  його  дуло...

Кличеш  ти!?.  Я  ж  не  можу  ніяк...
Хоч  і  знаю  до  тебе  дорогу...
Повстає  уся  гордість  моя,
вся  любов  повстає  проти  цього...

Є  таке,  що  жене  мою  жуть,
що  кида  мої  муки  додолу:
не  назад,  а  вперед  я  гляджу,
як  почую  пісні  комсомолу...
І  стає  спокійніша  душа,
пліч  твоїх  пропадають  овали...
Ти  для  нашого  руху  чужа,
бо  нужди  ти  ніколи  не  знала.

Ми  з  тобою  зійшлись  у  маю,
ще  не  знав  я,  що  значить  ідея,
ти  й  тоді  Україну  мою
не  любила,  сміялась  із  неї!

Вже  давно  одлунали  бої,
і  нові  ми  побачили  гони...
Ти  ще  дужче  не  любиш  її,
коли  стала  Вкраїна  червона...

Бачу  в  тьмі  я  пожежу  руду
і  знамена  червоні  без  краю...
До  стола  я  нагана  кладу
і  два  рази  ключем  замикаю.

Світові  підіймаються  дні.
Як  щасливо  у  їхньому  русі!..
Ще  наган  пригодиться  мені,
для  других  я  іще  пригоджуся.

1926

Нові твори