|
Весна…. травень вмивається дощами. Останні дні небо неначе розкололося навпіл, часто грози, давали про себе знати. Майже кожного дня, то яскраво світить сонце, то знову пливуть темно-сині хмари, сердито сперечаються, бурчать між собою. Гучно - гучно загримить грім, за мить кудись далеко тікає, відлунням розлітається над землею.
Вже відцвіли фруктові дерева, смородина підфарбовує щічки, буяють трави, виблискують на сонці. Теплі дні і кожна ніч ставала все тепліша, погода цьому сприяла.
Зранку знову гриміло, хлюпало та недовго….
Вітя, неначе шило по подвір`ї, все оглянув після грози й закачав штанці, біг, скакав по дорозі, оббігав глибокі калабані.
- Хух,- розчервонілий, зупинився біля обійстя Галинки, заклав два пальці в рота, свистів, чухав чуба й знову свистів.
Поміж молодих вишень, хитро визирнула, відкопилила губу, крутила головою,
- Що? Чого свистиш? Ось зараз мама вийде, задасть тобі!
- Та я це, виходь! Дивися, я босоніж, земля опісля грози тепла, аж парує,- говорив хлопець, лукаво позираючи по різні боки, продовжив,
- Гайда! Поганяємо по калабанях.
- Тю, в мене що робити немає, - йшла до хати.
Він, присів неподалік від пахучого жасмину, який вже розпускав квіточки. Гойдає ногами, після походеньок босоніж, вони неначе в смолі.
Це з поля така чорна земля, її із струмками принесло, бо воно неначе пагорбом перед широкою вулицею. Як маленький дощ, то нічого, а, як добряче вшпаре, то потоки води несуться разом із землею прямо на дорогу. Іншого разу так замуляє, що, аж застрянеш.
З хати вийшла Галинка з сестрою, Ліда всього на рік старша на неї.
Ну, що погнали? - весело запропонував.
Де в калюжах води по коліна, місцями по кісточки, не розбираючись, бігли наввипередки. Веселі,від задоволення, розмахували руками, підстрибували, сміялися. А, як було не радіти, коли яскраве сонце добре світило в обличчя, немов обіймало, цілувало їх.
На вулицю вийшла Клава, на кілька років старша за сестер. Від побаченого, обома руками взялася за голову, сердито насупилася, кликала додому. Їм же, так не хотілося повертатися, таке задоволення не завжди отримуєш. Це поки батьків вдома немає, можна відчути себе на якийсь час вільним, без нагляду витворяти, що забажаєш.
Вздовж поля, по обіч дороги під самими кущами, йшла Клава. По ньому, ще боялися ходити, бо пройшло тільки два роки після війни. Там був розташований німецький склад боєприпасів. І хоча, здавалося все вивозили та час від часу, на снарядах хтось підривався. Вона добре пам‘ятає війну, це менші дівчатка її майже не пригадують, Ліді тоді було шість років, а Галинці йов п`ятий рік.
Обох сестер взяла за руки, сердито зазирнула, немов хотіла щось сказати. Та вже поруч Вітя, поставив руки в боки, сердито, наполягаючи проговорив,
- Ти, не сварися, хоча й за мене трохи старша з та я тобі ображати Галинку не дам. Принеси тазик, я з криниці води принесу, як нагріється всі вмиємося, а зараз, ще трохи пограємося.
- Добре, тільки швидко,- махнувши рукою погодилася Клавдія.
На сонці гріється вода, а дітлашня задоволено, із захопленням з болота будувала дамбу. Про щось сперечалися, сміялися.
Знову з`явилася Клава, гукнула, щоби всі помилися.
Під хатою на лавці, вже сушили ноги. Зненацька, Вітя наламав жасмину, прикрасив його барвінком і вручив Галі,
- На, візьми, поставиш в кімнаті, це ж така краса, ще й гарно пахне.
Минуло трохи більше року, батьки дівчаток купили гуску з гусаком, то ж згодом мали господарство.
Цього літа сонце добре смалило. Дітвора задоволено ганяла гусей і качок пастися в ярок. Там зручно, ярок глибокий, широкий. А в ньому під самими обривами невеликий ставок, де купалися гуси й качки.
Від неглибокої кринички тягнувся рівчак, прозора джерельна вода стікала в ставок. Тут можна було за цілий день і награтися, і забруднитися, і навіть якісь речі прати. А просушивши, вбратися в них, щоб навіть ніхто й нічого не дізнався.
Вітя пас качок з каченятами. Вони добре його знали, нікуди далеко не йшли. Галя мала комерцію з гусьми, сестри залишилися вдома.
В ярок приходили діти з усієї округи, разом гралися. Коли мирилися, а коли й сварилися та на Галинку навіть не можна було сердито поглянути, Вітя вже тут, як тут.
Вони мешкали через п`ять хат один від одного, то ж тільки куди вона йшла, він відразу поспішав за нею, немов охоронець.
А вже про школу, то немає, що й говорити, всі знали, що це, тільки він може з нею спілкуватися. Якщо при ньому, до неї хтось наважиться підійти, одразу дасть стусанів.
Спливає час, тікає дитинство… Галинка ходила в шостий клас. Пухкенька, зарання сформувався стан, все при ній, як кажуть, округлилась. Побачивши обличчя, відразу приваблюють красиві, смарагдові очі, довгі, темні вії. В дівчини майже до пояса руса коса.
Вже того хлопця, що був, не впізнати, виріс справжній парубійко, навчається в восьмому класі. Височенький ростом, чорняве, злегка кучеряве волосся, часто спадало на чоло, а карі очі заворожували дівчат.
Не було такого дня, щоб не сидів на лавці біля кущів, чатував, коли Галя вийде на вулицю. Вона ж дівка хитренька, все з жартами до нього, на прання, з криниці заставить води наносити. Як довго немає дощів то яблуні полити, а коли, як треба й грядку скопати.
Минув рік… надворі весна. Крокуси й підсніжники вже відцвіли, кущі вбралися в смарагдовий колір. А вишні й черешні обсипані набряклими бруньками. В цей час, вдома завжди роботи вистачає. Вихідний день, до школи йти не треба. Дівчата, Ліда і Галя валялися в ліжку, час від часу позирали з вікон. Вставати не хотілося, але ж після зими, скрізь потрібно наводити порядки.
Ліда ледь відкрила очі, потягнулася й до Галі,
- Сьогодні буде славний день, давай на вулиці перед парканом викладемо круглу клумбу. Нам мама давно говорила, щоб там квітів насіяли.
Та зіваючи, встає з ліжка,
- Гайда, давай, бо знову буде бурчати, що нічого не робимо.
Надворі прохолодно, Ліда копала землю, а Галя з відром пішла до криниці. Тільки відро хлюпнуло до води, за спиною почула чиїсь кроки. Віктор радо привітався, став витягувати воду.
- А ти, що збираєшся робити? Води багато треба? То я наношу. Вона ж лукаво зазирнула, посміхаючись, дивилась у сторону сходу сонця,
- Чуєш, Вітьок! То гарне діло звичайно! Та чому ти весь час до мене липнеш?! Знаєш, інший раз дратуєш, через тебе, навіть інші хлопці до мене бояться підійти.
Він двома руками тримав відро з водою, поставив, раптово обома долонями захопив воду й хлюпнув на своє обличчя. Вмить відійшла в сторону, він весь почервонів, а в очах наче горіли бенгальські вогні. Вона взялася за відро та він, раптово став перед нею на коліна,
- Ти що, сліпа?! Галинко! Хіба не бачиш?! Я ж тебе з дитинства кохаю! Нікому не віддам! Послухай, тому й будеш тільки моя, чуєш моя!
Вихопив відро і наче побіг з ним. Галя, знервовано терла руки. Як краще зробити, прогнати, посваритися, чи вмовляти, що сказати щоб відчепився?
Не поспішаючи поверталася додому. Ліда здивувалася, коли він підійшов, знервовано схопив лопату, почав копати,
- Так, а далі що, цеглою обкладати будете? - запитав і вже лагідно поглянув на Галю.
Вона відчула полегшення, коли побачила , що він вже заспокоївся,
- Так, зараз будемо носити.
- Лідо, бери квіти сій, а ти Галю поливай! Цеглу я сам принесу, це не жіноча справа.
Він жив з мамою, як був зовсім малим, батько поїхав у Росію, працевлаштувався на шахту, там і залишився. Мамі в усьому помічник, коли вона на роботі, готує страви, займається прибиранням. Сварився, коли до неї приходили подружки, приносили самогон, до ночі співали в хаті, не давали виспатися.
Як став старшим, Віктор не раз роздумував, може й самому з горя випити. Адже так хотів, щоб все життя Галина була з ним. Душа боліла, коли помічав, що вона на нього не звертає уваги.
Опісля курсів працював трактористом, збирав гроші, хотів купити їй обручку і освідчитися, нехай би тільки закінчила школу. Молився, щоб нікуди не їхала. Нащо їй те медичне училище, чи б я свою сім’ю не забезпечив? Он Клава заміжня за нашим чоловіком, гарно живуть, чи ми б не змогли так жити, якби тільки захотіла.
Та Галя мріяла про медичне училище, ще з п’ятого класу, тільки про це й мови. Коли говорила про медицину, пашіло обличчя, а в очах мерехтіли вогники, усміхалася, неначе пригадала, щось веселе.
Допізна вечорами хлопець часто сидів під її парканом, збирав гурт молоді, тільки, тоді сестри виходили до них.
Яскраве літо вбралося в ромашки, васильки, дзвіночки, шовкові високі трави, під дійством вітру схилялися до землі. В сонячний, теплий день, біля криниці зібралася молодь, юрбою йшли до річки. Вона далеченько, кілометрів два йти, не менше. По долині, високі, густі трави, місцями смужками гусячі лапки. Галя ступала босоніж, м`яка трава визиває насолоду. Дивлячись під ноги, від задоволення, усміхалася. Ліда з ними не було, після закінчення восьми класів, поїхала в місто, працювати на швейну фабрику.
Хтось, про щось, весело розповідав, вже сміялися. Аж тут здалеку, на велосипеді під`їхав Віктор, задоволено позирнув,
- Усім привіт! Ви, що на річку? І куди без мене? Я теж хочу. Тільки зараз… на хвилинку додому заскочу.
Метрів сто лишалося до річки, він вже догнав їх і відразу, радо взяв Галю під руку.
- Привіт сонечко, два дні не бачив, так скучив за тобою.
При присутності друзів, не сперечалася. Змовчала, а він же дуже зрадів, немов обіймаючи, поклав руку на плече. Йдучи, ледь не зашпортувався, намагався зазирнути в красиві очі.
Так, він нею марив, вдома тільки й мови з мамою, що обов’язково одружиться з нею, що жити без неї немає сенсу.
Вода в річці прозора, відразу зайти в неї ніхто не наважувався. Легенький вітерець припав до води, вона рябить, переливається блакитним кольором, а часом світло-фіолетовим, виблискує на сонці. Зграйки малесеньких рибок в воді, то раптово появлялися, то зникали.
Віктор, розмахуючи руками,
- Що завмерли? Заворожила водиця? Ану, я перший, розійдись народ!
Кинувся в річку, охав і ахав від задоволення. По воді бив руками,
- Галю… давай позмагаємося, хто швидше перепливе?
Усі знали, що Галя гарно плаває, то ж підтримали його пропозицію.
Вона зняла сарафан, на якусь мить, Віктор ніби завмер. Не зміг відвести очей, відразу думка, яка ж вона гарна. Галя заходила в воду, на ходу закладала заплетену косу, щоб не заважала пливти, а він дивився, любувався нею. Сплеск води, відволік від думки. Розмахуючи руками, поплив за нею, не спішив, але догнав її. Посеред річки, до неї різко розвернувся,
- Галю дай слово, що вийдеш за мене заміж, ти чуєш, як не даси, я втоплюся,
- Тю, ти, що дурень? Знайшов де говорити про це, гайда доганяй, а то я буду перша.
Так, вона перша вилізла з води, трохи захекавшись впала на високу траву. Він біля неї, поклав на плече руку, пригорнув, поцілував в щоку. Ні, вона не пручалася, почервоніла, від хвилювання тремтів голос,
- Вікторе, я тобі серйозно говорю, на мене не розраховуй, я вивчуся, не буду тут жити. Я гадаю, що ми друзі й більше нічого.
- Не кажи так, чуєш і не смійся з мене, я ж не маленький хлопчик. Подумай, я Ниву куплю, новий будинок! Побачиш, в мене вже є гроші, тільки нікуди не їдь. Ну нехай, так вчитись на медсестру можна і тут, на місці працювати. Заради тебе, я переверну гори, якщо треба буде, чуєш. Зачекай хвилину, я зараз!
Він піднявся до кущів, дерев, що росли на пагорбку, зник між ними.
Вона вже мала бажання зайти у воду, коли побачила його з букетом квітів, усміхнулася,
- Нащо нарвав? Ой, дзвіночки, ромашки, краса! Шкода пов`януть.
Віктор поклав квіти біля її ніг,
Будь моєю, я тебе благаю,
Адже всім серцем давно кохаю,
Ти озирнись навкруги, подивись,
Почуй душею, до мене пригорнись,
Для мене сонце, ти повітря, життя,
Давай будемо разом. Давай майбуття,
Нам буде за радість, як ранок в полі,
Назавжди поєднати наші долі.
Подумай, то ж не спіши кохана…
Бо ти мій світ, єдина жадана.
Вона відразу стала серйозна. Та відвівши очі, засміялася,
- Ще рано про це думати, як мама каже - » Молоко на губах не просохло».
Весело, з розгону кинулася у воду, намагалася швидко пливти, не озиралась. Він взяв в руки квіти, немов хотів у них сховати розчарування, смуток, позирав їй вслід.
Усі разом поверталися, додому під парканом розпрощалися. Віктор залишився, попросив, щоб Галя вийшла до нього. В душі горів вогонь кохання, думки не давали спокою. Чекав більше години, надіявся, але вона так і не вийшла. Повертався додому, думка роїлася в голові. А, якщо взяти силоміць….. та ні, хіба зможу її образити, буду наполягати, нехай, ще трохи подума, я пропаду без неї.
За вікном чудовий, літній вечір… напевно комусь шепотів про кохання. Та тільки не їй, з ліжка задивлялася, як на небі де-не-де з’явилися зорі. Галя помітила його постать, він ходив туди й назад, туди й назад вздовж паркану. Кинулось в очі, бо прийшов у білій сорочці. Він непоганий, думала вона, як зробити, щоб зрозумів, мені ж зовсім байдужий. Он Таня - сусідка, живе через дві хати, на рік старша за мене, говорила, що за ним помирає. Симпатична, чому б йому з нею не бути.
Першого вересня… сонячний теплий ранок. Поблизу школи збиралися діти, галасливі, усміхнені, привітно віталися одним з одним. А Віктор у стороні спостерігав за Галиною. Яка ж вона красива, це моя зірочка, вона найкраща за усіх, у душі все ж мав надію.
Цілий рік зустрічав, проводжав, не полишав її, всі знали, що він її кохає. Із заздрістю спостерігали за ними. А вона намагалася із собою брати компанію, щоб не залишатися удвох. Тільки дійде до воріт, відразу поспішала додому.
Час спливав, як у річці вода. Галя збиралася на навчання в місто. Її мрія збулася, вона поступила в медичне училище. Віктор, хвилюючись, все ще з надією, чекав за парканом. Збирався поїхати з нею, побачити де буде навчатися. Дозволила поїхати, бо дуже попросив. Вирішила, що жаль його та вкотре повторювала, що тільки друзі. А він, схуд, змарнів, ніжно дивився в очі, немов благав, змилуйся. Майже щовечора зустрічав з потяга, а коли і їздив за нею, біля училища, вже немов жартував, що працює в неї охоронцем, щоб тільки бути поруч. Не переймалася, все більше жартувала, знала, що все одно з ним не буде, поїде туди, куди після навчання дають направлення.
Дощова осінь… з вокзалу незручно добиратися додому. Від автомобілів розбита дорога, на шляху рівчаки, калабані, чи й пройдеш, щоб не промочити ноги. Одного дня Галя зійшла з потяга, Віктор біля машини Нива чекав її, усміхався,
- Мадам, таксі подано!
Зашарілася, сонячна усмішка,
- Це, що купив?!
- Так купив! Я ж тобі говорив, усе для тебе, ти думай, я почекаю.
Мама і сестри дивувалися Галі, чому не бути з ним, адже все заради неї, навіть приходить роками картоплю копає і так багато в чому намагається допомогти.
За вікном червень… прохолодний ранок. Галя одягла нову сукню, яку придбали батьки, адже настав час їхати за дипломом.
Надворі вітерець немов пробудив її від думок, вона ж вночі майже не спала. Вчора ввечері, Віктор знову став перед нею на коліно, просив взяти обручку та вона відмовилась. Адже не мала до нього почуттів і стільки раз йому про це говорила, що тільки друзі, але він впертий, кожного разу наполягав подумати, як і цього разу.
Віктор під`їхав машиною, не міг відвезти від неї погляду, гучно забилося серце, той стук віддавався в скронях.
Усміхнена, весела ,
- Привіт, Вітьок! Як добре мати такого охоронця.
Кивнув, але майже не чув, що вона говорила, біля неї уявив себе в білій сорочці й чорному костюмі.
Поїхали до станції, відганяв думку, що вона скоро їде.
Ввечері зустрітись не зміг, в полі поламався трактор. Аж пізно ввечері повернувся додому та все одно пішов до неї, стукав у вікно.
Ліда вийшла в халаті, сказала, що Галя вже спить, він потираючи руки від хвилювання, йшов додому.
У хаті гості. Мати та її подружки дошкуляли за дівчину, що витирає об нього ноги. Сердитий, до ночі просидів надворі, поки ті розійшлися.
Літом, о шостій ранку, це ж уже білий день. Віктор зірвався з ліжка немов ошпарений окропом, подумав, що проспав. Одягнувся в робочий одяг, адже треба на роботу. Та хотів зранку побачити Галю, дізнатися, як у неї справи, чи дали направлення і куди?
Навіть та прохолода і яскраве сонце, що освітило обличчя не відволікає його від думок, не підняло настрій. Боліло, стиснуло в грудях, у області серця, незважаючи ні на кого хотілося кричати, кликати її.
Під парканом, вирішив трохи почекати, але ж ще рано, може спить. Через декілька хвилин почув чиюсь розмову, батько відчинив хвіртку,
- О! Привіт, юначе! Вже напевно не сидітимеш тут, їде… їде Галинка! Нарешті дочекалася, направлення дали, в саму Москву.
Від почутого, в голові загуділо. Збентежений, більше нічого не хотів почути,
- Мені… можна до неї? Коли їде? А, як же я?
- Стоп, стоп! Через тиждень, у поліклініку якогось району, не пригадаю. Сказали часу не гаяти, треба їхати чим швидше, туди людей треба. Тож не гони коней, як кажуть, заспокойся. Якось вечором зберетеся, на вогнищі напечемо картоплі, проводи їй зробимо. А зараз вона спить, чи прийдеш ввечері, як захочеш, - сказав батько, загородивши дорогу біля хвіртки.
Шалений, збуджений, не йшов додому, а неначе летів. За кілька хвилин… присівши за столом, шукав розраду,налив повну склянку самогону, залпом випив. В голові ніби помутніло, зі сльозами на очах, гучно на всю хату,
- «Ой, пропаду ж без тебе, знаєш ти, чи ні?! Я на світі нащо? Краще б згоріть у вогні, Не зникни голубко, без тебе я не я, Кохаю і мрію в нас буде сім`я. Ой навіщо покохав, тебе вродливу? Я, без очей смарагдових не проживу. Цілувати хочу, лиш тебе одненьку. Не віддам нікому, гарну, молоденьку».
Мати зайшла на подвір`я, двері навстіж, чула останні слова, злякано,
- О Боженьку! Синку! Що сталося, синочку?
Він вже лежав на ліжку в робочому одязі, на сорочці усі ґудзики розстібнуті, волосся на голові стирчало в різні сторони, наче мокре. На підлозі валялася пуста пляшка, поруч стояла банка з квашеними огірками. Злякалася, таким сина вона ні разу не бачила. Крутилися думки - іще й розхристаний, може було погано, хоча б не отруївся.
До пізнього вечора лікувала його від алкоголю.
На ранок у хаті галасливо, скандал, мати кричала, що пора набратися розуму, собі знайти іншу, хіба кращих дівчат немає.
Розмови так, як кажуть, тет-а-тет, не відбулося. Галя із сестрою поїхали в місто, владнали усі справи, гостювали в родини.
Вже зовсім темніло, на вулиці молодь розпалила багаття…..
Біля паркану, на столі страви і напої. Віктор прийшов з червоними трояндами, крутнувся, позираючи на всіх, в сторону відізвав Галину, хвилюючись,
- Це тобі!- поцілував у щоку.
- Ти знай, я буду чекати, гадаю два роки мине швидко.
Вона подякувала,
- Вітьок, не варто, зверни увагу на Таню, давно за тобою вмирає….
Різко взяв її за руку, приклав до своїх грудей,
- Послухай! Серце розривається, я жити без тебе не зможу! Зрозумій, або ти, або нікого. А може не їдь, подумай, я за все домовлюсь.
- Агов! Галю! Пішли, картопля спеклася - гукнула Ліда.
Сердито махнув рукою, вздовж кукурудзяного поля, йшов до яру.
Повний блідий місяць неначе був таким же сумним, як і він. Лише погляд кине до неба, здавалося зорі підморгували йому та не помічав тієї казкової ночі. З яру долинав спів коника й час від часу переспів жаб. Під кущем, над самим обривом, дивився донизу та там була чорна пелена, адже ярок був глибоким. Не знати скільки просидів, згадував дитинство. Пригадав, як вона одного разу, застрягла в багнюці поміж чагарником. Діставала зілля, він ледве витягнув її, довелося нести на руках. Дуже забруднилися, вона в ставку випрала речі, бігали в одних трусах, а на кущах сушився одяг.
Світанок… мерехтіння фіолетових, рожевих променів пробудили його, треба додому, в стільки ж вона їде? Адже говорили їде сьогодні.
По дорозі пригадував розклад потягів, які їхали в напрямку Москви, тут зупиняються на декілька хвилин. Треба, щось робити? В першу чергу йти відпроситися на роботі, одне знав точно, за трактор сьогодні не сяде.
Від вітру, по деревах легкий шелест листя. Неподалік від залізничних колій летіла зграя горобців. Далі від станції, літали, каркали ворони, час від часу сідали на залізничне полотно, знаходили щось їсти.
На залізничній платформі досить людно. Тут зупиняються лише два потяги, а бажаючих їхати багато.
Галю проводжали батьки і Ліда із сусідкою Танею. Дівчата весело прощалися, батьки цілували, давали поради.
З місця рушив поїзд, провідники усіх вагонів зачиняли двері та зненацька різко зупинився.
Машиніст електровоза, кілька раз подав сигнал. Посеред колії, розставивши руки, Віктор.
З дверей вагонів виглядали люди, гомоніли,
- Добре, що тихо їхав, а так і не знати, що би й сталося.
Знервований машиніст, криючи матом, підійшов до нього,
- Тобі, що життя набридло? Придурок! Хотів, щоб я із-за тебе за грати потрапив?
Вже декілька людей прибігло подивитися на це видовисько.
Мокрий на вигляд, підбіг черговий по станції, разом з іншими людьми відтягнули його, закрутивши руки назад, а він кричав,
- Галю, не їдь! Галю! Прошу не їдь! Не кидай мене.
Добре, що чергував знайомий, обійшлося без міліції. Батьки Галини вели його під руки, всю дорогу читали мораль. Дівчата йшли позаду, емоційно вели бесіду про те, що сталося.
Приїхавши в Москву, Галя зупинилася в гуртожитку, працювала в поліклініці в реєстратурі. Не пройшло й два роки, вона зустріла своє кохання, Валентина. Славний, чорнявий хлопець, не вперше бачив дівчину на зупинці. Допоміг їй сісти в трамвай, коли було занадто багато людей, так і познайомилися. Він був у формі, останній рік навчався в воєнному училищі. Родом з Горьківської області, туди його і послали на роботу. Їхали одружені, Галя зразу батькам нічого не писала, а вже, як були на місці, тоді повідомила.
Віктор жив своїм життям, робота і мрії в самотності. Часом, собі горілки дозволяє випити, щоби зняти напругу. Два роки мав надію, що вона повернеться. А вже, коли від сестри дізнався, що вийшла заміж, розповідали сусіди, що пив два дні, навіть швидку визивали, ледве спасли. А він все бідкався матері, що без неї не хоче жити.
Містечко Арзамас привітно зустріло молодят. Але місто закрите, розвивався великий секретний воєнний комплекс. Воєнний завод, в розбудові набирав швидкості. Валентину відразу дали двокімнатну квартиру, Галя ж працевлаштувалася в лікарню медсестрою, в пологове відділення.
Пройшов час… рідна земля привітно зустріла Галю із сином. Коли йшла знайомими стежками, літня пора придала радості. За ручку тримала трирічного синочка, Ігоря. Проїздом приїхали всього на два дні, Згодом, по путівці на відпочинок їдуть в Ялту.
По вулиці ж усі один одного знають, звістка швидко облетіла сусідів.
- Така пані приїхала, в золоті, славна, пишна, сина за руку вела. То вже може Віктор нарешті зрозуміє - не потрібен їй. Може на мене зверне увагу,- Таня поділилася з мамою.
Буквально на третій день, зранку, Галя йшла на станцію. Батьки тішилися малим, взяли за руки проводжали на поїзд. А позаду Віктор поспішав, намагався догнати їх.
Саме під`їхав потяг Галя подала квиток провідниці, стала на сходи, позаду почула голос,
- Я проводжаючий, на секунду? – випалив Віктор.
Провідниця не встигла рота відкрити, як він зачинився в купе, в якому сиділо дві літні жінки. Ні на кого не звертав уваги, малому всунув шоколадку, її взяв за плечі,
- Благаю, давай будемо разом! Що маєш сина то нічого, я пальцем не доторкнуся, не ображу дитину, адже я без тебе не проживу, почуй! Не їдь! Я тебе кохаю більше ніж життя.
Здивовані жінки, заніміли від несподіванки. Провідниця сварилася, поспішно відчинила двері купе, біля неї стояли два міліціонери,
- Ось, це він без квитка, час їхати, затримує поїзд.
Ті заламали руки, виштовхали з вагона, повели в напрямку Відділення міліції. Усі тільки хитали головами розходилися з платформи.
Галина вибачилася перед жінками, звичайно було неприємно та це все пропустила , як воду через сито. Він для неї,зовсім нічого не значить.
Вона відчувала себе щасливою, хоча й на чужині. Адже з чоловіком жила у злагоді, себе відчувала господинею. Він був добре вихований, любив її, цінив, шанував, мали намір народити доньку.
Не пройшло і року… в яру, біля ставу знайшли дві пляшки з-під самогону і тіло Віктора. При ньому, з кишені білої сорочки дістали записку.
« Прости мамо, без Галі не хочу жити! Та її не звинувачуй, це я. В усьому винен, я сам ».
03.06.2017р
ID:
736250
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.06.2017 10:13:09
© дата внесення змiн: 04.07.2025 09:15:05
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
і майстерна робота 
.
