Я йшов до вершини. Як тяжко я йшов,
Долаючи прірви і скелі!
Стогнала земля з-під моїх підошов
В безоднях гірської пустелі.
Терниста дорога лягла до вершин,
Де вище лиш небо високе
Та Бог, що відміряв на власний аршин
Мої самовпевнені кроки.
Лежали довкола поля крем"яні,
Цвіли едельвейси тендітні.
Тоді, молодому, здавалось мені,
Що збудуться мрії амбітні.
Я дерся чимдуж на бескиддя круті,
Здіймаючись вище за хмари.
Це перша вершина в моєму житті,
Якою я змалечку марив.
І стоячи вже на стрімкій висоті,
Вдивляючись в далі і висі,
Я бачив, як там, в крижаній самоті,
Ще вищі вершини звелися!
І знову долав я підступні льоди,
Невпинні лавини і селі,
Уперто торуючи стежку туди,
Де мрії сміялись веселі.
Той дух дерзновенний давно віддзвенів -
Живу я в зати́шній долині,
Хоч інколи, в леті заобрійних снів,
Ще манять висоти орлині!
