Тайкандерога (за Р. Л. Стівенсоном ч1-1. Мовиться ім`я)
1. Мовиться ім’я
Де берег ставу Аппін,
Як з моря прийшов той туман,
Був з Кемероном Стюарт,
Від гніву без ума.
І кров у вухах б’ється,
І кров уриває терпець,
І з моря вітер віє,
І Кемерон ось вже мрець.
«О, що я другу зробив,
О, що наробив я собі,
Холодний і мертвий він,
Й мені небезпечні усі?
Всюди мені небезпечно,
Спереду й ззаду грозить
З вересу смерть напасти
В Аппіні й Маморі вмить.
Ворог на всіх переправах
І на кожному броді смерть,
Жде Кемеронів куля
І жде Кемеронів меч».
Та був він людина мудра,
Розум, що рідко знайдеш
Стюарт був найхитрішим
В Аппіні й Маморі теж.
Дивився на сіру млу він,
На вигляд жаский мерця,
І думка мелькнула в мозку,
І посміх торкнувся лиця.
Через кущі по моху,
Через каміння все,
Біг він бійцю подібно,
Що хрест війни несе.
Стукало в грудях серце,
Не чув під собою ніг,
Як до небіжчика брата
В сутінках він прибіг.
Від місяця схід білів,
Захід від сонця палав,
А там на порозі, без слів,
Мертвого брат стояв.
«Я вбив і тепер в небезпеці,
Я вбив і чекаю на смерть,
Я душу даю вам в руки»,
Рік Стюарт спітнілий вщент.
«Я даю вам її у руки,
Бо знаю – чисті вони
Й щитом з бастіоном будьте
Від сталі і куль мені».
І Кемерон встав і мовить,
І знов йому руку дав:
«Ніхто із шотландців не скаже –
Клятва його пуста,
І кого б це ви там не вбили,
Чиє б він не мав ім’я,
Мій меч і гора та – свідки,
Поруч із вами я.
Запрошую до каміна,
Розділим хороми ці,
Для мене честь вас бачить
В безпеці від усіх».
Опівночі, як в горах,
Лис гавкав у норі,
І люди всі під пледом,
Були о тій порі,
Як Кемерон у ліжку
Своєму ще не спав,
Із ночі, з потойбіччя,
Хтось мертвий завітав.
