Вночі померла зірка у саду...
Померла, бо літати не хотіла,
Бо бачила вона людську біду
І добровільно обламала собі крила.
І падав дощ... Це Ангел плакав знов...
Безкрилий і знесилений журбою,
З скалічених плечей текла лиш кров,
Перемогти ж бо важко у двобою...
Росла собі ромашка поміж трав,
Та вже обпали її пелюсточки
Їх вітер вже давно пообривав
Й розрізав на дрібнесенькі шматочки...
Цвіркун тут біля озера сидів
Співав ще пісню, але вже останню...
Він від життя вже не чекає див,
Закрив себе у власному стражданню
І страшно цей, мабуть, читати вірш,
А хтось і до кінця не дочитає
Це той, хто вже не може жити більш,
Хто, як мої герої, теж страждає...
У кожного причини є свої,
Свої помилки і свої закони
Невже здались й програли всі бої?
Їх зупинили власні перепони
На жаль, час не повернеться назад,
Не можемо минулого змінити,
Але зараз потрібно жити так
Щоб помилок своїх не повторити
Любіть життя, ловіть кожен момент,
Йому радійте, може, вже востаннє
Хай буде сумний акомпанемент,
Та й він колись в минулому розтане...
