І знову ніч, і знову місто
Заснуло тихим, теплим сном.
На шиї міцно біль — намистом,
Удавом — затягло вузлом.
І знову тиша, дивна думка:
Чи я туди, чи в ліс звернув
Зі шляху долі-візерунка,
Чи, мабуть, я ще не збагнув?
О ні, збагнув… Та завжди знову
Чомусь дотримуюсь одного:
На пів шляху зійти з дороги
І серце зрадити своє…
Чому так завжди є?…
