| Сторінки (26/2548): | « | 21 22 23 24 25 26 | » |
Інститут уже позаду,
За диплом пили вино.
І шука Явтух посаду
В однім місті в районо.
Там завідувач стрічає,
І запитує його,
Чи готовність Явтух має,
Працювать їхать в село.
"Від душі, тебе, вітаєм,
І путівку даємо,
На роботу посилаєм
У віддалене село!"
Як почув Явтух ті речі,
І лиця, як не було:
"Не поїду! - зігнув плечі.-
Не поїду у село!"
А завідувач зітхає:
"Дуже хочу я все ж знать,
Ти роботи ще не маєш,
Чи не хочеш працювать?!"
А Явтух на такі вісті,
Про таке рішив сказать:
"Залишіть мене у місті,
Буду добре працювать!"
"Переповнені в нас штати,
У міських немає місць,
Доведеться тобі ждати
Десь не менше, аніж рік!"
"Та на що ж я буду жити?
Я ж із голоду помру.
Я поїду працювати,
Тільки в ближнеє село!"
"Ти диви,яке уперте!?-
Лиш подумав заврайвно.-
Не туди роззявив вершу,
Поганяй, друже, в село!"
І схилив Явтух наш плечі,
Молодому ж не з руки...
І поїхав в село вперше,
Де працюють лиш жінки.
А коли туди приїхав,
В мальовниче те село,
Чисте й свіже там повітря,
Й все буяло, і росло.
На душі стало спокійно,
Не село, а прямо рай...
І зустріли так привітно,
Хоч до серця пригортай.
Жіночки, неначе пави,
Привітали й обняли,
Попід руки підхопили
І до класу повели...
В тім селі Явтух прижився,
Працювать гарно було...
Закохався й одружився,
Стало рідним те село...
І з тих пір уже немало
Пролетіло дивних літ.
Вже Явтух директор школи,
Всім міським він шле привіт!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630594
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2015
То й зима - не зима,
Якщо снігу нема,
Не потрібні саночки,
Й не пограти у сніжки,
То й зима - не зима ,
Якщо віхоли нема,
Не гуляє вітерець,
Не щипає морозець.
То й зима - не зима,
Якщо льоду нема,
Не приймає каток,
Ні дорослих, ні діток.
Невеселі без зими
Новорічнії святки,
Посівати, щедрувати,
Як співати колядки?
Новий рік і без зими?
Як зустрінем його ми?
Святий вечір і Різдво,-
Все ж зимою лиш було...
Як було, так завжди буде,
Я надіюся і люди.
Бо ж зимою Новий рік,
Днів святкових завжди пік.
Миколай уже приходив,
Подарунки всім приносив.
Дід Мороз уже в дорозі,
І Снігурка - на порозі .
Йдуть, спішать вони до нас
В Новорічний гарний час,
Всіх із святом привітають,
І здоров"я побажають.
Приєднаюсь й я до них,
Й привітаю теж усіх,-
З Новим роком і Різдвом,
Щоб усі жили з Добром,
Щоб здорові всі були,
Й не було більше війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630339
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.12.2015
Зима - зима...Вже снігом завихрило,
Усе навколо в біле одяга.
І вже не гріє сонячне проміння,
Холодне небо, простір і земля.
Зима - зима... І вітер, і морози
Скували все, у сні усе дріма.
Лише повітря чисте і прозоре
Природу - фею вміло оживля.
Он дуб високий...Поруч черемшина...
Її голубить, гіллям затуля,
І від морозу, вітру й сніговію
Турботливо її оберіга.
А черемшина ніжно - соромливо,
Йому пестливо гілля простяга...
І лише вітер жадібно й невпинно
В поривах гілля в коси запліта.
Та черемшина вітру не скорилась,
(Кетяги ягід, в посмішці уста).
Вона до дуба ніжно прихилилась,
Йому шепоче лагідні слова.
Зима - зима...Хоч снігом завихрило,
Морозом й холодом віє щодня,
Та час ніяк спинити неможливо,
Прийде тепло і зависнить весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630174
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2015
Чи сніг, чи слякоть на дорозі,
Святий Миколай на порозі.
Слухняним діткам подарунки,
Кладе тихенько під подушки...
"На висоту чеснот підніс ти себе і славним чудотворцем у Мирях явився, почиваючи тілом у Барі, духом ти всюди одвідуєш вірних і всіх від бід визволяєш, достойно честь приймаючи, між святителями прославлений угоднице Христовий"- так у своїх піснях церква співає на честь святого Миколая.
З давних давен і донині це всенародне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселились. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села- "бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав?"Хто першим прийде вранці до хати, той і буде першим "показником".Добре, щоб це була добра людина.
У народних легендах та переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, і найбільше на воді. Всі одеські рибалки у своїх куренях мали образ святого Миколая, а виходячи в море на промисел брали з собою образ святого чудотворця.
Багато звичаїв дійшло і до нас, нинішніх мирян. І сьогодні люди покланяються перед образом святого Миколая, моляться йому, благають про заступництво від усього лихого. А діти ждуть цього свята з нетерпінням, адже слухняним він кладе під подушку подарунки. Коли ми були малі, ми теж ждали будь-яке свято з нетерпінням, звісно про якісь особливі подарунки ми навіть не мріяли, адже раннє дитинство у нас забрала війна, а початок навчання припав на голодні 1946- 1947 роки, та ми знали, що мама і бабуся обов"язково щось смачненьке приготують і ми, якщо не насолодимося, то хоча б наїмося.Хоч нас у школі виховували атеїстами, та ми все ж дуже довіряли своїй бабусі, а вона була дуже набожна, і нас вчила молитися Богу, та бути добрими, лагідними і справедливими. А ще ми з братом завжди з нетерпінням ждали свою тьотю Варю,мамину сестру, на 12 і 13 років старша від нас, навчалася в той час в агротехнікумі. Коли ми одне за одним народилися, вона була нам за няньку. Брат народився у ніч на Івана Купала, тому за ім"я навіть не говорили, казали:"Іван". Але Варя заявила: "Ні, буде Василько, а інакше я глядіти не буду."Отож довелося назвати Василем. Сама Варя народилася 17 грудня у день великомучениці Варвари, і тому завжди у ці дні приїжджала до нас з сякими- такими подарунками.До школи миходили у старій завеликій для нас одежі з чужого плеча. Це було те,що нам віддівали родичі, сусіди, односельці, бо по війні ми лишилися живими у тому, що було на нас, а все інше згоріло разом з хатою під час війни. Тому ми були раді будь-якому подарунку, навіть з одежі, чи взуття.В теплі дні ми до школи ходили босими, а взимку у валянках з галошами, або чунями. Пам"ятаю, як Варя привезла Васильку , хоч і не нові, але пристойні ботінки, а мені хустку. А ще ми робили подарунки самі собі: брат дуже гарно малював , а ще вмів зробити возика з фанери чи дощечок, а колеса з порожніх від ниток коточків, а я вирізала з якогось паперу різні візерунки. ось так і обмінювалися своїми виробами. Тепер хоч і є знову скрута, та всі батьки намагаються все ж порадувати своїх чад гарними подарунками, і добре, що є таке гарне свято,бо ж справа не лише в подарунках, а й увазі до своїх рідних. Отож: Через поле, через ліс,
По прямій не навкіс-
Миколай для дітей
Подарунки приніс:
Кому лялечку Барбі,
Кому чобітки гарні,
Кому куртку пухову,
Кому книгу чудову.
Всім слухняним апельсини,
Неслухняним по лозині,
Кому стрічки дівочі,
Кому сміх серед ночі,
Кому з церкви проскури,
Кому ліки від простуди.
Кому шахи для удачі,
Друзів щоб було багато,
Чи баян, чи гітару,
Чи намисто, чи корали,
Кому лагідність і силу,
І хороші новини,
Вдачі, радості, тепла,
Щоб закінчилась війна,
Щоб були усі здорові,
Щоб ніхто не лихословив,
Щоб жили усі у мирі,
Були добрі і щасливі!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629725
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 19.12.2015
Буря вночі клекотала,
Груша росла під вікном.
Болі вона відчувала
Духом своїм і єством.
Сад був міцний і багатий,-
Яблуні, сливи й кущі...
Дуб затуляв їх крислатий
І від вітрів, і дощів.
Довго та буря гуляла,
Рвала і дах, і шибки,
Навіть дерева стогнали,
Жорсткі були стусани...
Ранок та ніч не пускала,
Темінь ще довго була,
Зранена груша стогнала,
Стомлена дуже й сумна...
Сад той давно посадили,
Ще як були молоді,
Грушу найбільше любили,-
Діти, дорослі й старі...
Рано господарі встали,
Бачили все із вікна,
Груша побита стояла,
Знищена майже до тла.
Вид за вікном був жахливий,
Навіть здавався чужим,
Вітер пищав вже щемливо,
Тихий і ледве живий.
Стало незатишно в хаті,
Чулися десь голоси...
Де ж тепер сили ті взяти,
Щоб в саду лад навести...
Діти приїхали вчасно,
Лад у саду навели,
Грушу в"язали сучасно,
Крона усі підняли.
Вдячно дерева всміхались,
Може згадали пісні,
Що тут так часто співались,
В роки і їх молоді...
Буря пройшла, все владналось,
Снідали разом усі,
Все як колись посміхалось,
Знову лунали пісні...
Людям сьогодні скажу я:
-Друзі й знайомі мої,
Там не страшна навіть буря,
Де завжди лад у сім"ї!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629635
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.12.2015
Ой зима ця - і вітер, і віхола,
І дороги, й стежки замела.
І до тебе я знов не приїхала,
Непогода мене не пуска.
Знову вітер і знову хурделиця,
І від неї спокою нема.
Сніг сухий покривалами стелеться,
Почуття і думки присипля.
Та надійся, коханий, хурделиця
Не навік паруси нап'яла,
І тепло до нас знову повернеться,
Відійде і розтане зима .
Не навік же вона заморозила
Цей широкий засмучений світ.
Зрозуміло тепер уже кожному,-
До весни прокладається міст.
Живемо ми з тобою надією,-
Буде зустріч ще в нас не одна.
І у щастя з тобою ми віримо,
Знову вернеться наша весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629382
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.12.2015
Ой зима, зима - хурделиця,
Я засмучена іду.
Сніг під ноги мені стелиться,
Всі доріжки у снігу.
Побіліло все від інею,
Білим снігом замело.
І живу я тепер вірою,
Що приїдеш ти в село.
Не пуска тебе хурделиця,
Ще й дороги замело.
А можливо ти розсердився
На моє мале село.
Може звеш мене селючкою,
Чи на зиму держиш зло?
Ну, зима, не будь же злючкою,
І пусти його в село.
Ти не бійся, милий, віхоли,
Що дороги замела.
Твій приїзд завжди є втіхою
І для мене, й для села.
Не лякає хай хурделиця,
Прожени від себе зло...
Якщо люба і до серця я,
Приїжджай скоріш в село!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2015
Лютує мороз, аж руки заклякли,
Усі поспішають туди, де тепло.
Старенька бабуся побіля вокзалу,
Хоч руки трясуться, годує пташок.
А вітер лютує, і холод нестерпний,
А птахи воркують, збирають крихти,
Цілують їй руки, сідають на плечі,
Невзмозі бабуся від них відійти.
Дивлюсь на бабусю, а в серці тривога,-
Природа ж дарує немало тепла,
Що сталося з нами, здорова ж епоха,
Повчитись нам треба в бабусі добра.
Років їй багато...Стоїть на морозі...
Бо серце гаряче і щедра душа.
Вона, як стеблинка, сумна на пероні,
Пред нею в поклоні усе завмира.
І хочеться вірить у щедрість і казку,-
Здола холоднечу, діждеться тепла.
Бабуся замерзла, стояти їй важко,
Вона ж повна віри, надії й добра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628904
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2015
Живи, сину,в надії і вірі,
Україні ти рідне дитя.
Хай несуть тебе думи і мрії
В мирне, світле твоє майбуття.
Така випала, сину, нам доля,
Живемо в неспокійний ми час.
Ця війна непотрібна нікому,
Це нашестя на кожного з нас.
І не бійся ти ворога, сину,
Будь завжди обережний в боях.
Захищай і себе, й Україну,
ЇЇ доля у наших руках.
А як з ворогом станеш до бою-
Нехай дух твій не звідає страх.
Я завжди буду, сину, з тобою
У молитвах, у мріях, думках...
Ворог твій - він же також людина,
Є у нього неспокій в очах...
В кожну мить і у кожну хвилину
Не давай йому втратити страх!..
Він відчує твою міць і силу -
Він чужинець, хоч грізний вояк.
І не зна для геройства причини,
І немає за що помирать.
Живи, сину, в надії і вірі,
України ти рідне дитя!
Збережи і себе, й Україну,
Світлі мрії в своє майбуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628392
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2015
Злетілися чижики до "їдальні,"
Міцні у них дзьобики унікальні.
Вигнали горобчиків і синичку,
Зайняли наповнену годівничку.
Скупувате і жорстке покоління,-
Поклювало крихітки і насіння.
Горобці засмучені і синички,
Бо порожня стала годівничка...
Я беру насіння з рукавички,
Насипаю щедро в годівничку.
По одній синички підлітали,
По одній зернинці в дзьоби брали.
Горобці пізніше прилетіли,
І на годівничку дружно сіли.
Вистачило чемності і терпіння,-
Поклювали весело все насіння...
У моїм садочку ця "їдальня",-
Для птахів підтримка натуральна.
Та вони, як люди, дуже різні,
Серед них і чемні є, і грізні.
То ж чижам сказати я хочу слово:
-Бути не голодними - це чудово,
Та моя призначена годівниця -
Горобцям і чижикам і синицям.
Прилітайте знову до "їдальні",
Принесу їжу вам натуральну,
Будьте лиш терплячі й чемні дуже,
І до своїх друзів не байдужі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628089
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.12.2015
Що нам несе зима?-
Святки, чи сірі будні?
Більше добра, чи зла?
Що в січні? І що в грудні?
Є дива, чи нема?
(Цього ніхто не знає).
А може ця зима
Цей ребус розгадає?..
Чи довго ще війна
буде гриміть на сході?
Чи принесе зима
утіху нам в дорозі?
Що дасть нам ця зима?
убогість, чи комічність?
Чи ітина жива?
Чи відійшла у вічність?
Та щоб не принесла,
зима все ж чарівниця,
морозом обпіка,
як гарна молодиця.
І втіха у ній є ,
поезія - подруга
в тенета як візьме,
то враз зника напруга.
Хоч вулиці й пусті,
бувають і безлюдні,
та мрії все ж ясні,
до весняних подібні.
У школах дітвора
навчається охоче,
у сніжки їхня гра
скінчатися не хоче.
Бувають теплі дні,
бувають і холодні,
дома старі й малі,
працюють десь дорослі.
І зорі в небесах
по - літньому моргають,
так, ніби, як в казках,
всі таємниці знають...
Та покладаюсь я
На розум всіх і дії,
як відійде війна,
здійсняться наші мрії...
І нам тоді зима
лиш щиро усміхнеться,
коли не буде зла,
і миром все озветься...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627852
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2015
Віє вітер...Вдалині
Сніг іде полями.
Село моє в стороні
Блимає вогнями.
Стежку - стежечку в пітьмі
Снігом завихрило,
Темна ніч в моїм селі
Розгортає крила.
Ген димок над дахом встав,
Закружляв поволі,
І тихесенько до хмар
Потягнувся вгору.
Раптом вітер так рвонув
Силами крутими,
Що назад його вернув
Хвилями густими.
Не дістався він до хмар,
Не дійшов до неба.
Повернувся до землі,
Мабуть так і треба.
Віє вітер...Вдалині
Сніг іде полями...
Не завадить він мені,
Я спішу до мами.
Он і мамине вікно
Світиться вогнями.
Мама жде мене давно
З сиром пиріжками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627631
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.12.2015
Там береза в гаю
Зажурилась одна.
Хто її захищав,
Того більше нема.
Біля неї стрункий
Клен високий зростав,
Від негоди - біди
Він її захищав.
Не забуде вона,
Як він ніжно колись,
День і ніч шелестів:
-Посміхнись, посміхнись!..
ЇЇ пам'ять жива,
Як святий ореол,
Його ніжні слова
І про вірність, й любов.
Де взялася рука,
І жорстока, й тяжка,
Що зрубала його,
Тепер клена нема.
У листочках її
Вітерець шелестить,
І вчувається їй:
-Не журись, не журись!..
І хоч клена нема,
Вона чує слова,
Ніби шепче він знов,-
Про любов, про любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627371
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.12.2015
Хочу всім я повідомить
свою оповідь нехитру,
що вона мені тривожить,-
мої думи й душу щиру.
Я не хочу більше жити
у зневірі, і в неправді.
Хочу жити і творити
в правовій своїй державі.
Щоб були у нас при владі
люди чесні й працьовиті,
і були у "шоколаді"
всі турботи їхні й дії.
Щоб події піднебесні,
і життєві всі курйози,
не були такі химерні,
як учора і сьогодні.
Щоб давали всім наснагу
не вино, пиво й горілка,..
до життя щоб була спрага,
і росли щасливі діти.
Щоб на сході, на Донбасі
не гриміли більш гармати...
Щоб могли, як на Парнасі,
людей праці звеличати.
Щоб не стало олігархів,
всі в країні були рівні,
не було злочинних кланів,
і життя було безбідне.
І щоб хлопці, і дівчата,
чоловіки й молодиці,-
були вірні у коханні,
як янголи й янголиці...
Ось таку сьогодні сповідь
баба Валя написала...
Чи віршована це повість,
Чи єства мого бравада?..
Не судіть мене суворо,
як не так щось написала...
Зрозумійте, що я хочу,
щоб міцна була держава.
Я молюся щодня Богу,
і людей всіх закликаю:
"Бережіть себе й країну,
переможемо, я знаю!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627094
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.12.2015
Ненавиджу війну,
боротися готова.
В годину цю сумну
у мене зброя - слово!
Хоч сил уже нема,
важка у мене доля.
Гнівні свої слова
шлю ворогові злому.
Хай він запам'ята,
що прийде час розплати,
бо ж ворога свого
ми зможемо здолати.
Важкий це буде бій,
та ми на все готові,
наш ворог - то злий змій,
це істина відома.
Та варварство його
геть виженемо з хати,
і з нашої землі
він буде утікати.
Посібників його
посадимо у тюрми,
геть виженем того,
хто заважає людям.
І буде все гаразд,
і честь по честі буде,
і будуть повсякчас
вже насторожі люди.
У світ ми понесем
знання і правду всюди,
у мирі заживем,
і вільні завжди будем.
Бо ж українці ми,
було так, є і буде.
Ми вийшли із пітьми,
ми вільні й сильні люди!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2015
Спокійно, тихо крадеться зима,
Все покриває білий сніг і іній.
Я знов одна сиджу біля вікна,
Спостерігаю я зими творіння.
Дивуюсь я, як іній - пелюстки
Ніжно збілили і кущі й дерева.
Зима - реальність, це вже не чутки,
А білий колір у зими - це кредо.
Синичка пурхнула біля вікна,
І загойдались чудернацькі тіні,
Я вражена - це казка, це - зима,
І білий сніг, і цей казковий іній.
І шум доріг затих у далині,
Білі стежки, і вулиці, і хати...
Білі світіння в кожному вікні,
Зима убрала все у білі шати.
І все пливе у білім цім раю,
І час пливе, й нечутно його плину...
І я радію, що в зимі живу,
Неначе в казці білого жасмину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626673
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.12.2015
Без чоловіка можна жити,
Певне тепер це кожна жінка зна,
Без нього можна все зробити,
Лиш не схилитись до рідного плеча...
Кар'єра, воля, незалежність,
Невичерпні можливості буття,
Чужі їй слабкість, суперечність,
Чому ж тоді сумна вона бува?..
Бува нелегко... Та в пітьмі
Їй небо путь освічує зірками...
Вечорами одна...Хто ж пригорне її
І обійме міцними руками?..
Ніби й сонце її зігріва,
І Господь від нещасть захищає,
Та блакить у очах її часто згаса,
Душу смуток і жаль огортає.
Духом сильна вона і міцна,
І робота її не лякає,
То ж чому з очей покотилась сльоза,
Певне Бог, та й вона про це знає.
А життя поспіша без любові й тепла,
Хоч добро вона людям дарує,
А додому прийде...І ніхто не стріча,
Пустка в домі неспокій віщує...
Вже минула весна, уже й літа нема,
Соловей у гаю не співає...
Посмутніла вона, тиха стала хода,
І самотність вона відчуває.
Знову в домі одна...І нікого нема,
Осінь смуток дощами змиває,
І вона вмить збагне, він тут поруч живе,
І її він давно вже шукає...
Якось в ніч дощову він до неї прийшов,
Відчинила...Душа заспівала...
Ніжний погляд очей зрозуміла без слів,
І в обійми жаринкою впала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626298
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.12.2015
Вже зима прийшла на моє поле,
Вкрила снігом помисли мої.
Дякую, що дарувала доля
Дар писати вірші і пісні.
Довга ніч тупцюється надворі,
І мороз, і вітер, й часом сніг.
А слова зринають ніби зорі,
Їх вкладаю зримо на папір.
Хоч зима буя на моїм полі,
Та зірки ще світяться мені...
Діти мої й внуки - мої зорі,
І казки, і вірші, і пісні.
Хоч бувають дні і ночі в тузі,
І бува невесело мені...
Друзі є у мене, вірні друзі,
І розмови з ними до душі.
Стомлені вже руки в мене й ноги,
І ходить все важче з кожним днем,
Виручають завжди телефони,
І розмови невичерпних тем.
Поглядаю часто у віконце,
Виглядаю внуків і дітей.
І мені іскриться промінь сонця,
В лабіринтах мрій, думок, ідей.
Може хтось заявиться у гості,
І засяє зіркою мені.
І тоді на зимному помості
Місця не залишиться журбі...
Хай зима царює в моїм полі,
Та не вбити їй моїх ідей...
Напишу для себе вірш сьогодні,
Для онуків, друзів і дітей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626125
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.12.2015
Вже давно на дві планети
Розділило нас життя.
Як нескорені дуети,
І права різні, й буття.
На одній воно безбідне,-
Є маєтки і грошва,
А на другій - жалюгідне,
Повне відчаю до дна.
Там неправда і злочинність,
Корупція процвітає,
А тут бідність, працьовитість,
Та життя чомусь карає.
І Верховна Рада, й уряд
Із трибун всі заявляють,
Що про всіх, немов про рідних,
Вони думають і дбають.
І англійську, і російську
Вони дуже добре знають,
Свою ж рідну українську
Не шанують, забувають.
Ще на першій у пошані
Світські зустрічі й концерти,
А на другій у програмі:
Лиш би з голоду не вмерти.
Батьки в першій за кордони
Дітей вчитись посилають.
А із другої на сході
Батьківщину захищають.
Там вельможі меди й вина
Щодня п'ють і розливають,
А тут бідні безупинно
Сльози відчаю ковтають.
Кажуть в нас свобода слова,
Кожен каже все, що знає.
А тут декого розмова
До острогу заганяє...
Ось тому мені здається,
Що на рідній нам землі:
Не одна, а дві планети,
Доведіть мені, що ні!..
Не покаране злочинство,
Винуватих вже немає.
Не в пошані працелюбство,
Хто як може виживає.
Там зарплати до ста тисяч,
Й до мільйона вже сягають,
Тут немає і трьох тисяч,
Як ці люди виживають?
Той, хто вчасно встиг накрасти,
Той тепер багатство має,
Не зумів, бо жив по правді,
Той у злиднях потопає.
Так тепер вже повелося,
Хто багатий, той і правий.
Простим людям довелося
Злидарем стати кульгавим...
Р/S Нас оточили зрадники і зради,
Стали чужими їм вже ми,
Молимо Бога і просим поради:
"Праведний Боже, поможи!...
02.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625824
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.12.2015
Не сплю буває я ночами,
І думи думаю свої...
Що, люди сталося із нами,
Чому стаємо ми черстві?
Чому змирилися з брехнею,
І не несем правду в життя?
Живемо міркою своєю,
Не йдем, повзем у майбуття...
Кожен по - своєму міркує,
Змирились з кривдою давно,
Хтось гірко плаче, хтось сумує,
І мимо нас іде Добро.
І злидні нас давно обсіли,
Чи поселився в душах страх?..
Немає Правди, нема Віри,
Туга й зневіра на плечах?..
Завтра ще гірше, ніж сьогодні,..
Такий реально нині час,
Часом буваємо голодні,
Хто зрозуміє таких нас?..
Звичайно дещо вже змінилось,
Нас розбудив Євромайдан,
Та зло невдячне залишилось,
Ми ж знов потрапили в капкан?..
Часу ми згаяли багато,
Ждати "погоди" вже ніяк,
Кроки робить пора крилато,
Щоби не зникнути в віках.
З безодні вирватись і з ями,
І щось робить, а не кричать,
Своїми розумом й руками,
Свою країну будувать...
Пора й керманичам сказати:
-Усіх злочинців у тюрму...
І вимагать усе зробити,
Щоб зупинити цю війну?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625578
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2015
Ось село! Тут пахне хлібом,
Дим стовпом із димарів.
Навкруг тиша. Понад яром
Ряд високих яворів.
Сизим інеєм покриті:
І калина, й явори.
Ще ранковим сном сповиті,-
І будівлі, і двори.
Лиш під явором криниця
Вже не спить ції пори.
Вийшла з хати молодиця,
Поспішає до води.
Повні відра наливає,
Коромисло на плечі,
І до хати поспішає,
Хліб пекти і калачі.
Спада сутінь із долини,
Опускає ніч крило,
Вже півнів переспів лине,
Просинається село.
Десь замукала корова,
І захрюкала свиня,
Десь загавкала собака,
Чутно хвиркання коня.
Ось дідусь став на порозі,
Обдивляється навкруг.
Трактор чмихнув на дорозі,
І відлуння чути звук.
Десь заплакала дитина,
Заіскрилось враз вікно.
Ніч примара відступила,
Все навколо ожило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625283
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.12.2015
У відповідь на монолог Валентина Терлецького "Навпаки"
Будинок. Сад. Дерева голі,
І я одна, як божий перст...
Чого ще ждать мені від долі,
І де стоятиме мій хрест?..
Робота. Діти. Внуки. Друзі,
Турботи вічні...Не в них суть.
І ніби в замкненому крузі -
Думки снують мої й пливуть...
Життєві радості і болі
У серці житимуть завжди.
Моє життя - це іспит долі,
І я шепчу, молю: "Прости!"
За те, що я не все зробила,
Не віддала своє тепло,
Тому, кого завжди любила,
А літа, ніби й не було...
Іду тернистими стежками
Я кожен день тепер одна.
І вишня голими гілками
Мені ще смутку добавля...
Та вщухне біль мій і тривога,
І я навчуся жить одна.
Мені б лиш вимолить у Бога,
Щоб віра в щастя ожила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624990
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.11.2015
Відспівала пісні осінь,
Сріблом вкрилася трава,
Розгубила диво - коси
Вербиченька молода.
Зажурилася тополя
Їй тепла не вистача,
Сніговій іде по полю,
Віє холодом зима.
Горобці сховались в стріхах,
Голуби - в голубнику,
Скрипить гілля на горіхах,
Замерза вода в ставку.
Йде навчання в кожній школі,
В коридорах тишина,
Теореми і закони
Вчить у класах дітвора.
І на вулицях, і в полі
Зникла звична метушня...
Перешіптуються зорі,
Місяць їм морга здаля.
Вітер стукає у вікна,
І тепла уже нема,
І мороз нівроку кріпне,
Промерзає вже й земля.
Відспівала пісні осінь,
Підхватила їх зима,
Снігом вкрила мої коси,
І доріжки замела.
Відспівала пісні осінь,
Їх співає вже зима -
Сніг, мороз, ще й вітер косить,
Розгулялася зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624780
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2015
Я намагаюсь зрозуміть,
Що в цьому світі стало?..
Чому між нами, між людьми-
Добрих людей так мало?..
За те багато у нас є,
Отих, що люблять красти,
Добра від них, звісно не жди,
Лихої жди напасті.
Вони засіли там, вверху,
І рвуться лиш до влади
Гроші лопатами гребуть,
Й великі мають вклади,
І лимузини, й хороми,..
Одягненні із шиком-
Костюми, плаття і штани,
Пісні у них лиш пики...
І партій в них, не зрахувать,-
Усякі блоки й спілки,
А бідним людям віддають-
Від бубликів лиш дірки...
Працюють так собі, чуть - чуть,
Про себе добре дбають.
І більш за день один гребуть,
Ніж люди в місяць мають.
А ще ж в них бізнес гарний є,
Фірми дають прибутки,
Земля і надра, й банки - їх,
А ми для них - придурки...
Делікатеси теж для них,
Курорти, світські спілки,
І кров людську вони вже п'ють,
Ще більше, ніж горілку.
Мені здається, що й війна,
Для них також забава,
Бо ж наживаються й на ній,
Таке у них є право...
Отож, я й хочу зрозуміть,
Чому ж такеє стало?
Усе забрали й загребли,
І їм все мало, й мало...
А простим людям й заробить
Не завжди є де гроші,
І животіють, не живуть,
Хоча вони й хороші.
Пора вже, люди, нам пора-
Цю напасть зупинити,
Послать подалі...І щоб ми
По - людськи могли жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624561
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.11.2015
Люблю я калину,
як сонце люблю,
Вона мені рідна, як мати...
У горі до неї я плакать іду,
А в радості йду поспівати...
У мене до калини особливе ставлення. Не лише любов і захоплення її чарівною красою,величчю, розмаїтністю, тишею і спокоєм,вона для моєї родини була й рятівницею...Голодомор 1932 - 1933 років забрав 8 життів у родині мами і 2 - у родині тата. А голод 1946 - 1947 років забрав життя моєї молодшої сестри...
Я й донині з острахом пригадую те нестерпне почуття голоду, яке ми, діти, відчували в той час завжди. Їсти хотілося завжди, і найбільше хліба.Мама й бабуся пекли маторженики, в яких було більше трави, а то й полови, аніж борошна. І видавали нам лише по одному: до сніданку, обіду й вечері.Влітку було легше: обходились цвітом акації, шовковицею, вишнями, огірками, помідорами, пізніше - налягали на кавуни, дині, яблука, груші, сливи. Напихали шлунки, як казали від пуза, та швидко знову хотілося їсти. Взимку було складніше, і от саме тут нас виручала калина.
Город у нас був до річки. Біля річки широкий берег, а на ньому широкі, розлогі і пишні кущі калини. Проти нашого городу річка була широка, а посередині невеликий острівець, на якому теж примостились 2 кущі калини. Влітку ми її не чіпали, ласували овочами і фруктами.А ще любили посидіти, погратися у її густих шатах-гарно ж, прохолодно і затишно. Рвали калину ми після перших морозів, частіше в суботу після школи, або в неділю, як пригріє сонечко. Ми з братом брали торби і йшли до калини.
Я дуже любила дивитися на важкі, налиті соком ягоди, вони були дуже гарні.Ми бережно обривали кетяги і складали в торби, кидаючи окремі ягідки до рота. Вони були ще трохи гіркуваті, але на голодний шлунок ішли добре. Вдома ми калину перебирали, сортували. Готували хмиз для печі, чистили і мили цукрові буряки.
Мама, прийшовши з роботи, запалювала піч і з нашою допомогою різала буряки на шматочки, укладала їх у макітру і казонок, насипала туди ягоди калини, а в казан ще й сухофрукти. Другу частину калини ми в'язали у пучки і вішали у сінях на цвяхи - це запас. Коли в печі ставало гаряче, мама розгортала жар, ставила туди макітру й казан, обгортала їх жаром, а піч закривала заслінкою.
Наступного дня ми просиналися від духмяного запаху. Це вже мама витягала із печі макітру і казан. Сну у нас як не було. Ми схоплювалися,умивалися і до столу - снідати.Калина вже не гірка, вона затушкувалася із буряком, пройнялася його соком. Смакота,.. ми наминали за обидві щоки.
Коли морози скували річку, а в нас закінчилися запаси калини, ми пробиралися до кущів на острівці. Через весь город ми йшли у благенькому одязі до берега. У взуття насипався сніг, нас пронизував вітер, було дуже холодно, але ми долали цей шлях. Ми були малі, навчалися у першому класі, але були наполегливі і вперті, не відступали. Траплялося, що лід під ногами тріщав, тоді брат зупиняв мене на березі і до калини пробирався сам. Постоявши трохи, я все ж обережно, по слідах брата,
теж підходила до кущів.Мені здавалося, що на тих кущах калина була якась особлива, соковитіша, крупніша і гарніша, хоча й замерзла. Я не могла пропустити такого дійства. Та й удвох ми швидше наповнювали торби,хоч руки дерев'яніли від холоду. Доводилося розтирати їх снігом, це було дуже боляче, але ми терпіли, хоч іноді і сльози текли з очей.Повернувшись до хати, відігрівали руки, а калину розстеляли, щоб вона відтанула. І знову ждали маму і приготовлені нею страви.
Трохи раніше ми обривали терен,який був у чагарнику на схилі . Його кущі були гострі і колючі, та ми на подряпини не звертали уваги - загоються.Зате наїдалися терену, ще й торби наповнювали. Вдома мама готувала з ними компоти, киселі, мамалигу і квашу. А ми, прицмокуючи,ласували. А бабася нам розповідала, що за часів татаро - монгольської навали прості сміливі дівчата заводили у непрохідні хащі ворожі загони, прирікаючи і їх, і себе на загибель.Бабуся говорила, що саме з крові цих самовідданих дівчат і зросли калинові кущі.Певне, тому калина - символ дівочої вроди, краси і чистоти. А ще її рубінові плоди стали символом мужності людей, які віддали своє життя у боротьбі з ворогами, тому вона й оспівана в піснях, легендах і переказах. А ще калина має чудові цілющі властивості, її використовують при лікуванні багатьох захворювань, у косметиці...Справжня богиня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624333
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 27.11.2015
Віє вітер,завиває, сірий дощ густий шумить.
Голод, холод і нестатки довелось нам пережить...
Батьки наші воювали у страшній жорсткій війні,
Важко було...Працювали і дорослі, і малі...
Шестирічний Василько слухав мелодію дощу і думав важку недитячу думу: чому ж воно так? Маруська сидить у теплій хаті, чиста,одягнена, нагудована,
і хоча вона більша за Василька, грається іграшками. А він сидить тут, холодний і голодний,..і сестрички теж голодні. Добре, хоч не пхикають, зарились у сіно, сплять.
Чому? Ну,чому під час того нальоту літаків, бомби посипались на їхнє подвір'я і залишили Василькову сім'ю без хати, без одяганки і без продуктів?!.Добре, хоч вся родина на вимогу Галинки, пішла до Момотів,..а тощо було б?
Василькові тяжко це уявити.Ще добре хоч бабуся Настя допомагає, підгодовує. Та й від сусідів іноді щось перепадає...І живуть вони ось у цьому сараї, де через стінку мукає корова і хрюкає підсвинок...І як вони побудують хату, Василько теж не знає.
От якби татко повернувся...Он же Грицькова мати теж отримала "похоронку", а потім прийшов лист, живий його татко, воює. Маруськина мама теж "похоронку" отримала,
І Райки та Гальки, і Петра та Толька матері теж отримали "похоронки", та в них, хоч хати цілі...Ось закінчиться війна...Може й наш татко повернеться... Наразі заворушилася, запхикала Галинка: "Хлібця!..Хлібця!.." "Цить,- тихо шепче сестра і
пальчиком показує кудись угору. - Там Бозя! У нього золота нагайка...Він сердиться,
що ти пхикаєш...Ось мама прийде з роботи і принесе тобі хлібця...". Галинки помовчала, а потім знову "Картопельки!.." "Та з'їли ж вже всю,яку мама залишила!.."-до ней сестра. "А я ще хоцю?"- пхикає мала."Мовчи!- твердо каже Василько...Ось закінчиться дощ. Я піду до Касянів і попрошу щось у них для тебе...
Хлібця чи картопельки..." "І молоцька?!."- стрепенулося дитя. Василько не відповів.
Діти притихли,знову поснули. Задрімав і Василько. І тільки дощ сіє та й сіє, та шарудить вітер. Василько розплющив очі. Гайнути б оце на вулицю, може хоч клею на вишнях вдалося б знайти, все-таки хоч якась пожива...
Ні, на вулицю не можна. Мама наказала не залишати малечу саму. Та й як ти підеш, якщо там дощ, холодно...А вдяганка аби-яка, а взувачки зовсім немає. Задумався хлопчик і наразі почув стукіт у двері і лагідний голос бабці Козачки: "Ви там ще не замерзли, діточки?" Василько схоплюється, знімає гачок, двері відчиняються...В очі зазарнув клапоть неба і золоті сонячні промінці розсипали свої яскраві бризки...
Дощу вже не було. Бабуся заходить до сараю, простиляє на сіні шматок полотна і викладає на нього печену картопельку, солоні огірочки і шматок хліба. Діти дивляться на те багатство голодними очима, але нічого не хапають, ждуть. Бабуся дає кожному в руки картопельку й огірочки, а коли простягнула руку до хлібця, щоб розділити між дітками, найменша Галинка, схипнула: "А хлібчик нехай мамі буде..."
Бабуся, змахнувши зі щік сльози, заспокоїла: "А ми розділимо на чотирьох,..і картопельки, і огірочків теж мамі залишимо...А ви діточки їжте, а ввечері я вам ще й молочка принесу..." Пішла бабуся...А дітки підкріпилися, натягнули сяку- таку одяганку і, звесенені випурхнули на вулицю. Побігали, зігрілися, тільки босим ніжкам холодно. Василько побіг до вишень шукати клею, а дівчатка присілм біля сараю, прикривши одяганкою ноги, дивилися на кущі, на дерева, вмиті дощем, тьмярили красу навколишню, чекали маму і молочка, і хлібця...
Ці троє діточок - це ми: я, молодша сестра і старший брат...
То не дивно, що так шумно, дощ як йде завжди шумить,
і згадати навіть сумно, як же важко було жить!..
Важко у ті повоєнні дні було всім і дорослим, і малим. Ой,як важко, і холодно, і голодно...Та виручали, допомагали добрі люди, сусіди, родичі...
Вижили...На жаль, не всі...Попереду ще були 46 - 47 роки...
Такі ж важкі та голодні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624085
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 26.11.2015
Осінь, моя осінь!..Вже твої тумани
Затуляють сонце і неба блакить.
Доле, моя доле!..Я живу в печалі,
Душа моя плаче, а серце болить.
Осінь, моя осінь!..Я спішу до сина,-
Чи дощ накрапає, чи мороз, чи сніг...
Сину, ти мій сину!..В цім жорстокім світі,-
Я вже не почую твій юнацький сміх...
Більше не побачу, як зірки гарячі,
Очі твої, сину, й лагідні уста...
Пригадую з болем усмішки дитячі,
Без тебе в цім світі біль і пустота...
Осінь, моя осінь!..Вже дозріло жито,
І мені з тобою прощатись пора...
Сину, ти мій сину!..Стою край могили,
У житті без тебе лиш печаль і тьма...
Осінь, моя осінь!..Верба похилилась,
На порозі в мене вже стоїть зима.
Сину, ти мій сину!..Як же я стомилась,
Як без тебе в світі я іще жива?..
Осінь, моя осінь!..Темною водою
Пливе жовте листя, а серце болить...
Доле, моя доле!..Лиш печаль з журою,-
Мені залишилось , важко в світі жить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623856
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2015
Тридцять третю весну у минулім столітті -
Не забуть нам повік у цім світі.
Тридцять третій був рік урожайний,
Для селян - бідняків - вимиральний.
Хоч вродило зерна і немало,
Та зловісна рука все забрала.
Хлібороб працював не для слави,
А щоб доньки й сини не вмирали.
Та зерно потекло за моря, океани,
А голодне село помирало.
Умирали старі, батьки й діти,
Залишались живі люди - тіні...
І донині печуть нам їх болі,
Тридцять третього тінь - у нашій долі.
І стоять лиш хрести у мовчанні,
Чуєм ми з глибини їх страждання.
І для нас в тих хрестах - заповіти,
Хліб святий берегти і радіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623597
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.11.2015
Захисти мене, осінь,..
Зупини мою зиму.
Я ж люблю твою просинь,
Я з тобою щаслива.
Мені легко з тобою,
А зимою так гірко...
Хоча я й розумію,
У природі все чітко...
Твої стишені кроки,-
Мені завжди як ліки,
Твої диво - дороги
Мені любі довіку.
Осяйни мене, осінь
Своїм радужним даром,
Витри смуток і сльози,
Оповий душу чаром.
Я тебе ще з любов'ю,
У поклоні благаю,
Прожени безнадію,
Ти все можеш, я знаю...
Подаруй мені долю
Не сумну, веселкову...
Щоб відчула я волю
І в зимовую пору.
А я буду молитись -
І тобі так, як Богу,
Щоб не впасти й не збитись,
Йдучи в зимну дорогу.
Побажай мені, осінь -
Миру й спокою в зиму,
Подаруй знову просинь,
Щоб була я щаслива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623343
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2015
Дарувала матінка мені,-
Чорні брови й очі голубі,
А від тата - руки золоті
І слова веселі, чарівні.
Від батьків дісталися мені -
Світлі ранки і спокійні дні,
Вечерові спалахи рясні,
Таємничі сни мої ясні.
Заглядало сонце у вікно,
Сну у мене ніби й не було,
Умивалась, одягалась я,
Ранок зустрічала вся сім'я.
Босоніж я бігла у садок,-
До вишень і яблунь, і грушок,
До дерев, кущів і до квіток,
Ніби в світ чаруючих казок...
Дуже гарно так було мені,
Я жила як у казковім сні -
Тато, мама, брат мій і сестра,
З ними я щасливою росла...
Та дитинство швидко відпливло,
Ніби його й зовсім не було...
І садочок мій вже постарів,
Світ змінився й навіть посірів...
А тепер в осінні мої дні,
Йдуть дощі невпинно - затяжні,
Так минають дні мої й літа,
Відпливає осінь золота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623114
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2015
Я лиш з екрану споглядала,
Євромайданівська зоря-
У стольнім граді вже вставала,
Й до перемоги нас вела.
Прості, звичайні наші люди-
Жили там довгі ночі й дні,
І силу нашого народу
Передали вони й мені.
Не пропустила на екрані
Я епізоди всі ясні,
Вимоги правильні й вагомі,
Близькі вони були й мені.
У тому гомоні людському,
Звучала правда лиш одна-
Волю відстоять і свободу,
Хоч боротьба буде й складна.
Було там все - радість й тривоги,
Всіх об'єднала боротьба,
І кожен крок до перемоги,
Сповнений віри і добра.
Вірші Тараса там звучали,
Знайомі нам усім слова,
Із уст Сергія Нігояна,
Заклик до правди і добра.
Немає сили більш такої,
Бо ж правда є на всіх одна,
Здійснила крок свій до Європи
Євромайданівська зоря...
Важкі ще ждали й ждуть дороги,
То був початок в боротьбі,
Ми не відступимо ніколи ,-
Ждуть переможні ще нас дні...
З тих пір минуло вже два роки,
Гинуть солдати на війні,
Злочинці роблять нові кроки,
З ними й багаті на "коні"!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622864
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.11.2015
Присвята Міжнародному Дню дитини
Чи недавно, чи давно,
На Україні це було.
Там дід з бабою жили,
Й дуже бідними були.
Якось дід після роботи
Сів на лаву спочивать,
І сказав: "Мені дай, бабо,
Щось смачненьке скуштувать!"
"Що ти, діду,- каже баба,-
Де смачне тобі узять?
Наварила супу й каші,
Бери їж і йди вже спать!"
"Ні, так, бабо, не годиться,
Не піду сьогодні спать,
Доки мені на вечерю
Не даси смачне зжувать!"
"Що ти, діду, причепився,
Де смачне тобі узять?"
А він знову: "З борошенця
Пиріжків спечи штук п'ять!"
"Пиріжків? - Оце придумав,
І начинку ніде взять."
"То спечи мені, старенька,
Колобок - один, не п'ять!"
"От причепа, так причепа,
Борошенця ніде взять!"
"Там, в засіці, у кладовці,
Трохи можна назмітать."
Пішла баба у кладовку,
Борошенця назмітать,
Ну, а дід пішов по дрова -
Треба ж бабі помагать.
Баба тісто замісила,
Дід ще дрова підклада,
Накінець скінчили діло,
Дожидають колобка.
Вдався колобок на славу -
Гарний, ніжний, запашний.
На віконце дід поставив,
Щоб він трішечки простиг.
Колобок з вікна - на призьбу,
І із призьби - знову скік,
Не залишивсь в баби й діда,
Покотивсь швиденько в ліс.
Він доріжкою вузькою
Скаче, скаче ще й співа...
А назустріч вже до нього
Зайчик з лісу поспіша.
Не вдалося полювання,
Він голодний повертавсь,
Аж тут колобок рум'яний
На путі йому попавсь.
Зразу зайчик став веселий,
Усміхається усім:
"Колобок, - говорить зайчик,-
Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, зайчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Зайчик кліпає очима
І не знає, що сказать,
Потім знизує плечима,
Каже колобку; "Співай!"
"Втік від баби я й від діда,
Геть заморяться шукать,
А тепер втечу й від тебе,
Не зумієш ти догнать!"
Доки зайчик спів той слухав,
Колобок геть покотивсь,
Тепер чухай, зайцю, вуха,
Колобка ти вже наївсь.
Колобок знов по доріжні,
Скаче далі й знов співа,
А назустріч уже з лісу
Вовк до нього поспіша.
Не вдалося на вівчарні
Вовку голод заморить,
Колобка він, як побачив,
В животі як забурчить!
Каже він цьому маламу:
"Досить вже тобі скакать,
Повечерять дуже хочу
І піду додому спать..."
"Що ти, вовчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Вовк потилицю почухав
І хвостом ще помахав,
Потім мить іще подумав
І сказав: "Ну що ж співай!"
"Втік від баби я й від діда
І від зайця теж я втік,
А тепер втечу й від тебе
Он туди, у правий бік!"
Доки вовчик його слухав,
Колобок вже досвід мав,
Він не чухав собі вуха,
Поспівав і маху дав.
Знову скаче, знов веселий,
Від усіх втекти зумів.
А назустріч волохатий
Ведмідь вийшов з-за кущів.
Із веселої гулянки
Вчора пізно повернувсь,
А сьогодні ще й не снідав,
Довго спав, пізно проснувсь.
Після сну бродив по лісу
І ще більше зголоднів,
Не знайшов нічого з'їсти,
Аж тут колобка зустрів.
Витер лапою чуприну,
На доріжці він присів,
І сказав цьому малому:
"Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, братику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
"Ну й дива у лісі цьому,
Як це можна зрозуміть?
Що сказать цьому маламу -
Найсильніший - я, ведмідь!"
Колобок веселий глянув,
Все по-своєму пойняв,
Зупинивсь перед ведмедем
І співать йому давай:
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, від дружбана,
І від тебе скочу вбік!"
Волохатий його слухав,
Гладив лапою живіт.
Колобок веселий дуже,
Поспівав і зразу ж втік.
Знову скаче по доріжці,
Знов веселий і співа.
А назустріч уже з лісу
Лиска хитра вибіга.
Зранку дуже довго спала,
Не варила, не пекла,
Аж тут бачить на доріжці
Рум'яного колобка.
Облизала хитро губи,
Прицмокнула язиком.
І сказала: "Мій ти, любий,
З'їм тебе я перед сном!"
"Що таке страшне говориш,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе, для подруги,
Хочу пісню заспівать!"
Ліве око хитра мружить
Крутить весело хвостом:
"Ну, давай, пісню послухать,
Теж не зайве перед сном!"
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, й від ведмедя,
І від тебе скочу вбік!"
Ця ж хитруня йому каже:
"Можеш ще раз заспівать,
Та поближче сядь до мене,
Стала я недочувать!"
Розпустив дурненький вуха,
Сів близенько й став співать,
А та його хап швиденько,
Проковтнула й пішла спать...
Ви вже, дітки, зрозуміли,
Колобка вам не впіймать,
Повечерять не забули?
То ж пора і вам вже спать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622551
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2015
Правда і кривда зійшлись у двобій,
Зраненні кров'ю...
Не осоромим батьків і дідів,
Станем стіною!..
Кличе зоря, зоря наших надій,
Станем собою...
І не розгубим віри і мрій,-
В них наша воля!..
Чуємо голос ми предків своїх:
"В Правді лиш доля!"
Кривду здолаємо і ворогів,
Станем до бою!..
Правда і кривда зійшлись у двобій,
Хто переможе?..
Буде жорстоким останній цей бій,
Ми переможем!..
Всіх ворогів ми подалі пошлем,
Виженем зовсім...
Землю свою і народ збережем-
Дітям й потомкам!..
Тож не гарцюйте криваві враги
З нами в двобої...
І повертайтеся - звідки прийшли
Наша вимога!..
Кривду усю із собою візьміть,
Нам не лишайте...
З Правдою люди краще живуть...
Запам'ятайте!..
Правда і кривда зійшлися в двобій,
Зраненні кров'ю...
Не осоромим дідів і батьків,
Станем до бою!..
Правда ж бо вічна, велична й свята,-
ЇЇ не вбити...
Кривда відійде навік в небуття,
З правдою жити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622301
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2015
Ой осінь, осінь, як мені приємно
Доріжками твоїми мандрувати.
І лагідно, й, здається, що взаємно,-
І радощі, й тривоги відчувати.
Мені тебе не можна не любити,
Тебе я відчуваю всім єством,
Захоплення, натхнення й навіть сили,
Даруєш нескінченним джерелом.
І кожен ранок я тебе благаю:
-Не зупиняй моїх поривів і мрій,
І хоч в тенетах я твоїх блукаю,
Не виганяй і не вбивай надій.
А ще прошу: -Не будь моїм суддею,
В пітьмі і бід моїх усіх, і самоти,
Тебе ж люблю і серцем, і душею,
Не осуди, а за гріхи - прости!
У чім гріхи мої, навіть не знаю,..
Та певне є, ну як же без гріхів?..
Все, що було в житті, я пам'ятаю,
Не шли на мене свій осінній гнів...
Ти пам'ятай, мені завжди приємно,
Доріжками твоїми мандрувати,
І хочеться, щоб це було взаємно,
Ти ж лагідна і добра, ніби мати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622041
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2015
Вже дні золотаві пройшли, відпливли,
То сіють дощі, то прихоплять морози.
Дошкульні гуляють чубаті вітри,
Це, либонь, зима на порозі...
І промені сонця тепла не несуть,
(Хоч в листі земля кольорова).
А хмари гуляють, у небі пливуть,
Повітря густе і вологе.
І першого снігу настала пора,
Темніють і довшають ночі...
Природа в дрімоту і сон порина,
Зимою наповнює простір.
Зима поспішає на білім коні,
Сховатись від неї не можна ніколи,
Закони природи чіткі і німі,
Змінить їх не дано нікому...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621774
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2015
Зима з осінню схрестили,
Сплели промені свої:
Одні - свіжі і яскраві,
Інші - сірі і сумні.
Є ще листя на деревах,
Пізні квіти під вікном.
Низько хмари котять небом...
Ранній вечір...Ніч і сон...
То повіє вітром східним,
На траві зблисне мороз.
Ледь - ледь сонечко пригріє,
А то - сірий іде дощ...
Все сплелося у просторі,
Звуки линуть ще ясні,
То грайливі і прозорі,
То скрипучі, крижані...
Загадково так в природі,
І тумани вже густі,
Силуети сірі й чорні,
Дим навколо і вогні.
Ще земля не спить медова,
Не заснули ще й садки...
Росять жадібно простори,
В них снують мої думки.
Зима з осінню схрестили,
Сплели промені свої..
Осінь ще не відступила,
А зима вже на коні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621553
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.11.2015
Якось лисиця побачила рака,
Клешні точив той і не балакав.
Стала лисиця із рака сміятись:
"Клешні ти точиш, щоб краще щипатись?!
Дуже вже, - каже.- Повільно ти ходиш,
Клешні не ноги, нічого не зробиш!..
Чи правда, що з тебе люди сміються,
Що ти не вмієш назад озирнуться?..
Ще я недавно якось от почула,
Як ти по воду сім літ аж ходив,
А повернувсь...І на порозі розлив?"
Слова лисиці образили рака,
І він подумав:"Ну хто б так балакав?"
Лисиці ж сказав: "Правда брехнею давно вже та стала,
Ти б язиком, лиско, менше чесала...
Бачиш осику, он там, біля дуба?
Швидше від тебе туди я прибуду!"
"Добре, - манірно сказала лисиця,-
Зараз побачу на що ти годишся!"
Стала лисиця до лісу обличчям,
Рак же клешнями за хвіст учепився,
Ноги-всі вісім підібгав аж до спини,..
"Но!"- загукав і вперед так полинув.
Легко і впевнено лиска побігла,
Старалась і швидко до осики прибігла.
Біля осики вона зупинилась,
Прудко зі сміхом назад озирнулась...
Рака не видно...Вона вже й кепкує:
"Мабуть,цей рак десь отам заночує!.."
Раптом із-за спини лисичка почула:
"Де ти, лисичко?-Це рак вже жартує.
-Щось дуже довго ти бігла, сестричко,
Я вже залізти устиг на осичку!"
Зблідла лисиця, аж рота розкрила:
"Що ж це таке? Може клешні - то крила?.."
Більше вона не сміялася з рака...
"Розум - багатство, язик - щоб балакать!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621309
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.11.2015
Степами турки і татари
Мчали неначе чорні хмари,
І згаром дихала земля,..
І Настя, бідная моя,-
Біжить, тікає у відчаї,
Пожежа стежку устеляє,
І плаче небо, і земля...
Алан її наздоганя,
Аркан сичить немов змія,
Й петлю на шиї затяга...
І повезли немов товар,
У Крим - на ринок, на базар...
І продали її султану...
І вік свій там вона жила,
Україна в мріях лиш була...
Настуню! Насте! Україна!
Мрія твоя! Твоя вершина!
Любов до неї нездоланна,
О, ти, прекрасна Роксолана,
Її несла усе життя,
І віру в неї, берегла,
І як могла їй помагала,
Й сама легендою ти стала...
І я живу на Україні,
Вільній, прекрасній і єдиній...
Я Роксолану пам'ятаю,
І вірю в неї, й заявляю,
Хай чують всі мої слова:
-О, Роксолано! Ти жива!
Живеш у вишні, у калині,
У річці, в небі, в черемшині,
Ти колосок в моїм степу,
Вірою в тебе я живу,
І ти живеш, моє ти диво!
Україно горда і вродлива,
Нехай пливуть, ідуть роки,
Гідна любові на віки!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2015
Дух Тараса знов витає,
Стука в душі і серця,
Українців закликає
До єднання і добра.
У єднанні - наша сила,-
Зве й сьогодні нас Тарас.
Українська рідна мова -
Плюсовий дає заряд.
Вічне, гідне, вірне слово
Кличе кожного із нас,-
Відстоять волю й свободу,
Так учив завжди Тарас.
Європейські постулати
Українцям дають шанс-
До Європи прямувати,
Нести гідно волі стяг.
Бо ж у нас, як в дні Тараса:
"Звівсь до нитки наш козак",
Як на панщині проклятій,
Не господар, а кріпак.
Подивився б ти,наш батьку,
На теперішніх панів,
Простим людям нема спасу
Від зломовних хапунів.
Ніби й влада загубила,
Який був здоровий глузд,
Й за народ вона забула,
Ось такий у нас конфуз.
То ж єднаймось, любі друзі,-
Від столиці до села,
І в міській, й сільській окрузі,-
Україна ж в нас одна!..
травень 2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620531
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.11.2015
Південь, Північ, Захід, Схід,
Справа й зліва від Дніпра,
Наших предків об'єднала -
Україна чарівна.
Харків, Львів, Одеса-мама,
Кривий Ріг, Донецьк, Полтава,
Київ, Рівне, Луцьк і Ялта...
Села, селища й міста, -
Вільна, праведна Держава,
Україна в нас одна.
Українці й росіяни,
І поляки, й молдавани,
І татари, і грузини,
І євреї, і румуни,
Греки, німці і цигани,-
Козаків нетлінна слава,
Дружна, віддана сім'я,
І твоя, й його, й моя,
Батьківщина в нас одна.
Олігархи й бізнесмени,
Дітлахи й пенсіонери,
Працюючі й безробітні,
І заможні, й дуже бідні.
Хуторяни і селяни,
І столичні, і міські,..
Одружені й холості,..
Журналісти й урядовці,
І військові, і службовці,..
Чорнобильці і афганці,..
Вчителі і лікарі,
Професори і доценти,
Письменники і поети,
Художники й музиканти,
І артисти, й аспіранти,..
І кримчани, й закарпатці,
Волиняни і луганці,..
Ветерани - трударі,
І студенти, й школярі,..
Депутати усіх рівнів,
Чимось схожі й зовсім різні -
Всі вперед готові йти,
Разом бути назавжди.
Працювать, відпочивати..
Кримські гори і Карпати,
І Азовське, й Чорне море,
І степи, ліси, й поля,
І озера, ріки й гори...
І Полісся, й Придніпров'я,
І Волинь, й Донецький кряж,-
До Європи вільний шлях,..
Неповаторність і краса,-
УКРАЇНА в нас одна...
березень 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620178
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.11.2015
В синім небі світять зорі,
Місяць човником пливе,
Розливає небо спокій,
Щоб заснуло все живе.
Нічка темна ходить в полі,-
Все склада у супокій,
Вибирає гарну долю,
Щоб заснув онучок мій.
Над лісами і степами
Лине пісня чарівна,
Щоб любов жила між нами,
Повна ласки і тепла.
Над тобою, мій онучку-
Небо синьо - голубе,
І для тебе у садочку
Все квітує і росте.
Я проситиму у долі
Все для тебе чарівне,
І молитимуся Богу-
За життя твоє ясне.
Отож спи, онучку любий,
В снах же діточки ростуть.
Завтра новий ранок буде,
День підкаже нову путь.
В синім небі світять зорі,
Місяць човником пливе,
Розливає небо спокій,
В сні онучок мій росте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619915
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.11.2015
Запам'ятайте,- каже вчитель,
до школярів такі слова,
що мова наша не старіє,
що вона завжди молода.
ЇЇ топтали, як хотіли,
рвали й коверкали слова,
та мова все перетерпіла,
і залишилася жива.
Оберігати її треба
і писать правильно слова,
вчити сьогодні й повсякденно,-
мови нам рідної права.
Вивчати правила й читати
чудові вислови й слова,
любить її і відновляти,
краса ж її завжди жива.
І треба всім нам пам'ятати-
життєві, праведні слова,
що мова наша не старіє,
що вона завжди молода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2015
Рідна мово, тебе не скорити,
Наймогутніші сили в тобі,
Тебе недруги прагнули вбити,
Розтоптати в жахливій пітьмі.
Ти ж,як чиста вода у криниці,
(Не здолати тебе ворогам),
Ти слугуєш усім українцям -
Гідним донькам і вірним синам.
Ворогам у біді не корилась,
І щораз із роси і води,
Розгортала свої міцні крила,..
Так було і так буде завжди.
Нездоланна, чаруєш красою,
І дзвениш, як гірські потічки,
Первоцвіт незрівнянний весною,
Загадкові твої всі стежки.
Не збагнути без тебе ніколи-
Велич наших степів і ланів,
І озер, і річок синьооких,
Й зачудованих наших лісів.
Мово рідна, моя материнська -
Даний Богом безцінний нам Дар.
Наша слава, і наша колиска,
І престол,і молитва, й олтар.
Ти державна, у світі вже знана,
І творець незрівнянних пісень.
У тобі наша сила й наснага -
Кожну мить, кожен час, кожен день.
Найрідніша ти всім українцям,
Барвінковий ясний дивоцвіт,
Величаєш орлів запорізьких,
І чаруєш навколишній світ.
Мово рідна, моя світанкова,
І на заздрість усім ворогам,
Я клянусь, що ніколи й нікому,-
На поталу тебе не віддам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619631
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2015
Відцвіли, зів'яли квіти,
І дерева сумні змарніли.
Неспокійний, ключий вітер
Сатаніє від злості сірий.
Віддаляється тихо осінь,
А за нею зима пандрує.
Дарувала осінь спокій,
А розпуку зима подарує.
-Зупинись! - її прошу я,
-Не спіши! Я ще не готова.
Хай я в осені ще посвяткую,
Відступи, стара Пандоро!
Та нависла зима над світом,
Підкоряє усе довкола,
І морозом, і буйним вітром
Відкриває собі ворота.
І зима, і її дороги,
Що віщують мені - не знаю.
Заведуть і храм чудовий!
Чи журі віддадуть на поталу?
І я кличу, зову Фортуну:
-Не залиш мене, благаю...
Поверни мені Надію,
Ще не всі мої квіти зів'яли!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619417
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2015
Я люблю час надвечірній,
Непомітно він сплива...
Усе грає пишноцвітно,
Мені душу звеселя.
Синє небо сутеніє,
Спокій землю огорта,
І моя душа німіє -
Неповторність і краса...
Заглянуло надвечір'я
В моє зоряне вікно,
Зникло вмить моє зневір'я,
Все навколо ожило.
Піднялось моє натхнення,
Миготять зірки здаля,
Оновилось сьогодення,
Оновляюсь з ним і я...
Це казкове надвечір'я -
Мені душу зігріва,
І стає все пишноцвітне,
І душа моя співа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619087
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2015
Ой, осінь, осінь, ти ще не втомилась-
Садки, ліси, й діброви роздягати?
Доволі...Уже й гори зажурились,
Усе живе вже хоче спочивати.
Дощів цьогоріч майже не пустила,..
Коли ж ти будеш землю напувати?..
Усі живі створіння і рослини
Не можуть без вологи розвиватись.
Садки, ліси, діброви і долини
Притихли, бо втомилися чекати...
І гори, і їх сонячні вершини
Не хочуть теж сумним засинати.
Ой, осінь, осінь, уже всі готові,
Тебе за дощик навіть цілувати...
Уся земля,..степи, поля чудові
Будуть тебе за нього прославляти.
Пусти ж! Пусти живильнії краплини,
(Нема ж за що усе живе карати),
Полий! Умий усе і додай сили,
І всім зимою легше буде спати.
Якщо ж ти, осінь, все-таки стомилась
Живим цим білим світом мандрувати,
Не переймайсь, закони не змінились,
Повернешся й розкинеш нові шати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618853
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2015
Шурхотить листя під ногами,
Ще осінь ходить по траві...
Низько по небу котять хмари,
Вітри губаті не страшні.
Я все навколо розглядаю,
Слухаю осені пісні...
Скоро кінець...Я добре знаю,-
Оцій золоченій красі.
Я цю красу спостерігаю,
Вона завмерла в тишині,
Зоріє листя під ногами,
Неначе зорі золоті...
Ще в'ється осінь голосами,
Не сплять дерева і кущі,
І поле пахне полинами,
Лиш десь затримались дощі.
Ворона каркнула у небі,
Зацвірінчали горобці,
Природі вже спочити треба,
Щоб зарясніти навесні.
Я насолоджуюся чаром,
Осінньо-дивним золотим,
Незаперечним ніжним даром
І небом сіро - голубим.
Шурхотить листя під ногами,
Хоч теплі ще погожі дні,
Осінь прощається вже з нами,..
Передає права зимі.
І я із осінню прощаюсь,
Люба вона була мені...
Завтра з зимою привітаюсь,
Що йде до мене на коні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618672
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2015
Ми на життєвім довгім полі
вже досягли значних висот.
Нам шанувати треба волю,
землю свою і свій народ.
Пливуть роки, тисячоліття,
і всім замислитись пора -
чому існують лихоліття,
не зника лихо і біда.
Чому існує лицемірство,
лінивість, злість і пустота,
нечесність, зради і коварство,
знущання, рабство і війна.
Багато ми в житті добились,
і досягли значний прогрес,
і атом вже ми підкорили,
злетіли в космос, до небес.
Для чого ж нам сучасна зброя,
і страшні вибухи від бомб?
Краще зробити для народу
доступні ліки від хвороб...
Нам берегти треба природу,
і не чекати нагород,
шанувать мову і свободу,
землю свою і свій народ...
Я розумію, не на часі,
про це нагадувать мені,
бо там на сході, на Донбасі,
гинуть ще люди на війні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618376
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2015
Поспішаю до явора
кожен день, повсякчас.
Може він про коханого
зможе щось розказать.
Запитаю у явора
І про пекло, й про рай.
Де шукати коханого,
у який іти край.
Попрошу дуже явора
все мені розказать,
чи не важко коханому
під землею лежать.
Про щось тихо шепочуться
яворові гілки,
їм напевне не хочеться
ворушити думки.
Прихилюся до явора
і його попрошу-
передав щоб коханому,
що його я люблю.
А листочки на яворі
шелестять, шелестять.
Може зможуть коханому
про любов передать.
І сумую, й до явора
кожен раз я спішу,
ніби знов до коханого
на побачення йду.
Промовляю до явора
я найкращі слова,
хай повіда коханому,
що любов не вмира...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618136
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2015
Роки, Роки!..Пливуть без вороття,
Ну що поробиш, я тебе зустріла,
Коли вплелась у коси сивина,
Любов прийшла...І я як оніміла...
Боюся глянуть на твоє вікно,
Боюсь побачить там чуже обличчя...
Все, що було, чого і не було,
Щораз мені у снах моїх насниться.
Тебе побачу - серце затремтить,
Душа палає і пашить обличчя.
На тебе гляну я одну лиш мить,
І все навколо мене заіскриться...
Твій відчуваю погляд віддаля,
Коли тебе на вулиці зустріну,
Він мені душу й серце зігріва,
Вселяє віру у життя й надію.
І хоч мовчать мої сумні уста,
Та ти про все в очах моїх читаєш,
Можливо, в мріях у твоїх не я,
Та про любов мою ти, звісно, знаєш.
Може чужі тобі ці почуття,
Можливо ти із них смієшся,
Так знай - любов моя свята,
Ти зрозумієш це, й надіюсь розберешся.
В думках моїх лиш ти, і тільки ти,
Про тебе всі мої солодкі мрії.
Я задля тебе всі пройду стежки...
Така любов...Так я любити вмію.
Якщо ж мою, останню цю любов,
Не понесуть твої натхненні весла,..
Я все ж щаслива, що прийшла любов,
І з нею я в житті воскресла!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618102
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2015
Нам було все любо - миле,
Диво - дивний білий світ.
Ми по полю знов ходили
Чарував нас маків цвіт.
Чисте небо синє - синє
Відбивалося в очах,
Пісня поля нас кружила
На любовних парусах.
А навколо любо - мило
Зеленіло все й цвіло,
Звуки літа полонили...
Жаль... Давно все це було.
Все було тоді казкове,-
Степ і поле, небо й час.
І незвідано чудове
Все дивилося на нас.
Там кульбабка розпушилась
Парашутиком чудним,
Рута - м'ята загордилась
Своїм плетивом густим.
А там далі - конюшина
Колоски в вись підняла
І травичка шовкрвиста,-
Все це літечка права:
Зеленіть і квітувати,
Щось народжувать нове,..
Щирість й вірність зберігати,-
Це ж - князівство золоте.
Відчувати щедрість поля,
Різнобарв'я чарівне...
І права були, і воля-
Літо - літечко святе...
Та злетіло швидко літо,
Поле, квіти й диво - світ,
Відійшло усе, що квітло,
Загубився маків цвіт...
Де ж тепер те літо й поле?
Кому грає маків цвіт?..
Розвели нас наші долі
В незбагнений інший світ.
Та у пам'яті лишились -
Поле, трави, маків цвіт.
І стежки, де ми ходили,
Й диво - дивний білий світ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617844
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2015
Життя не буває багато,
Років вже немало мені,
Тому й поспішаю писати:
Вірші і казки, і пісні.
Усе в мене є, слава Богу,-
Живу у будинку своїм,
Криниця побіля порогу,
І квіти в садочку моїм.
Онуки хороші і діти,
(Хоча і живуть у містах),
Для мене вони, ніби квіти,-
У мріях, думках і у снах.
І друзі є вірні у мене,
(Хоч рідко стрічаємось ми),
Ведем телефонні розмови,
Себе відчуваєм людьми.
Життя не буває багато,-
Цю мудрість хай кожний збагне,
І хочу я ще нагадати,-
Життя нам дається одне.
Це треба усім пам'ятати,
І суть не згубити в путі,
Нащадкам хоч щось передати,
Й поставити крапку над "і"!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617598
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2015
Сиві хмари і тумани
За моїм сумним вікном.
Заглядає в вікно ранок,
Туман котиться клубком.
Я проснулась дуже рано,-
Разом з ранком, ясна річ.
Та і з хмарами й туманом
Не виникло протиріч.
Хмари лагідно котились
Небом сіро - голубим.
Десь тумани розчинились,
Простір став свіжо - ясним.
Відчиняю я квартирку,
Заглядаю у вікно,
А хмаринок і туману,
Ніби зовсім не було.
Я побачила в віконці-
Відображення своє,
Усміхнулось мені сонце
І моргнуло промінцем.
Розсипає ранок іскри,
Просинається земля.
Все навколо свіжо-чисте,
Як чарівне немовля.
А з вікна моє обличчя
Усміхається мені.
А довкілля мене кличе
В свої чари запашні.
Я вітаюся із ранком,
Не затримуюсь в вікні,
Спішу вражена на ганок
У ранковій тишині.
Ранок тихий і спокійний
Спокій навіва мені.
Свіжий, гожий, не чванливий
Проганя думки сумні.
Розчинились сиві хмари,
І розвіявся туман.
Це вже день і його чари,-
Ранок сонцем обійняв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617367
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2015
Розгубила осінь
барви світанкові,
дощами змиває
фарби кольорові.
Листям засипає
думки й сподівання,
та не змить дощами
щирого кохання.
Розгубила осінь
свіжість буйних квітів,
та приносить сміло
щедрість своїх звітів.
Висіває осінь
сіру густу хмурість,
вправно ж відганяє
вона лінь і скупість.
Розгубила барви,
схолодила душі,
і ніби застигла
вона на розпутті.
Величава осінь
вже не поспішає,
та ворота в зиму
вона відкриває...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2015
Сьогодні я рано - ранесенько встала,
Умилась, вдягнулась надвір почвалала.
Усе обдивилась в дворі і навколо,
Було дуже тихо, спокійно й чудово.
Зненацька повіяв сухий вітровій,
І листя з дерев мені впало до ніг.
Я радо те листя у руки взяла,..
Це осінь до мене і в сад мій прийшла.
Листочки упали із клена до мене,
А яблуні й груші в садку ще зелені.
До неба ще тягнеться листя тополі,
Малина схилилась в зажурі додолу.
Ялина зоріє в ранковій красі,
Калина вже вмилась в досвітній росі,
А осінь для мене співала пісні,
Мені стало добре, як в гарному сні.
І я посміхнулась, і далі пішла,
Це ж осінь до мене надовго прийшла...
Надіюсь, що осінь мені допоможе-
Здолать негаразди і все що негоже...
Був настрій у мене осінній чудовий,
Садочком ходила з охотою, довго.
Мені посміхались кущі і дерева,
Я з радістю очі підняла до неба...
Навколо літали маленькі листочки,
І сипались з квітів живі пелюсточки.
Сосна розчесала кучмастії віти,
Жоржини схилились, сумують за літом...
І якось так швидко розтанув світанок,
Вже й котик-муркотик усівся на ганок.
Тріпочуть дрібненькі листочки осики,
І линуть із саду осінні музики.
З-за обрію сонце тихенько з'явилось,
Довкілля красою усе обновилось,
І ранок змінився на сонячний день,
Знов линули звуки осінній пісень.
Отак я садочком осіннім ходила,
Поповнила сили, себе відновила.
А потім я квіти свої розглядала,
Я з ними, як з дітками, порозмовляла,
Вони мене слухали дуже уважно,
Були і задумані, й тихі, й поважні.
Тоді я вернулася знову до хати,
Сніданок для себе й кота готувати...
Отак і закінчивсь осінній мій ранок,
Чудовий і гарний, як диво- серпанок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616901
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2015
Непередбачено в дитинство
ввірвалась клята та війна...
Війна вже котилась і нашим селом,
І нас зачепила жорстоким крилом...
Боялися спати, боялися жить,
Донині війна нам пече і болить.
В жорстокім бою десь наш тато поліг,
І бомба упала на наший поріг.
Лишилась без хати вся наша сім'я,
Не знали як вижить брат, мама і я.
Жилось тоді важко усім у селі,
Страждали дорослі, старі і малі.
Гриміло і рвалось, горіло, ревло,..
Неначе учора усе те було.
Усе довелося стерпіть, пережить...
Не було що їсти, не мали де жить...
Ми з мамою хату самі будували,-
Обірвані, босі, жили й бідували...
Війна закінчилась, а серце болить,-
Без тата прийшлося зростати і жить.
Про нього ми пам'ять навік збережем,
За себе й за нього донині живем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616614
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2015
Ранок зацвів погожий,
Гарний осінній день.
Осінь на маму схожа,-
Звуком нових пісень.
Чую в осінніх звуках-
Давнього літа стук.
В радостях, а чи в муках-
Дотик маминих рук.
Руки чола торкались,-
Болі зникали й сум,
Душі переповнялись
Величчю мрій і дум.
Мамині бачу очі,-
Лагідні, голубі,
Думи завжди пророчі,
Мрії такі прості.
Чую я мами слово,
Мова її проста,-
Щоб ми росли здорові,
Сповненні вщерть добра.
Радужні спілкування,
В чарах любові звук.
Радість і хвилювання
Зустрічей і розлук.
Осінь вже в мене, мамо,
Спокою теж нема.
Болі в собі ховаю,-
Знову іде війна.
Все пам'ятаю, мамо,
Хоч і була мала,-
Як же ми тата ждали,
Вбила його війна.
Горя й біди зазнала,
Час непомітно збіг...
Тепер і я чекаю
Діток своїх з доріг...
Не вистачає, мамо
Слова твого й тепла.
Та все було б нормально,
Якби не ця війна.
Ранок зацвів погожий,
Осінь моя прийшла...
І я на маму схожа,
Сповнена лиш добра...
Осінь же в мене, мамо,
Як і твоя - сумна ,
Як і тоді, так само -
Знов заважа війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616433
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2015
Осінь згасає - спокійна, тиха.
З нею відходить - радість і втіха.
Птахи у вирій вже відлетіли,
А мене думи сумні обсіли.
Зима холодна - вже на порозі,
З очей частіше капають сльози.
Сніги, морози - примхи зимові,
А ночі темні і дуже довгі.
У вікно гляну - плаче погода,
Мабуть за літом її скорбота.
І дні похмурі стають невтішні,
Згадую літо і пишу вірші.
Час пливе тихо і непомітно,
Та я надіюсь - все мине швидко.
Знов прийде травень, а за ним літо,
Не буде сумно, не буде гірко.
Минуть тривоги, зацвітуть квіти,
Люди, як птахи, будуть радіти.
Веселим стане моє віконце,
Ранки чудові, лагідне сонце.
Осінь згасає - спокійна, тиха,
Для мене осінь - радість і втіха.
Пишу, дивуюсь, гляну в віконце,
Листопад, жовтень, золоте сонце...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616187
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.10.2015
Люблю читати і писати,
Живу в Долинській, на краю.
І в це осіннє своє свято,
Я вам про себе розкажу.
Я на своїм життєвім полі -
Була і в пеклі, і в раю.
Та я не скаржуся на долю,
Хоч вже до фінішу іду.
Дитинство, спалене війною,
У світі є багато зла...
Доля моя була важкою,
До ювілею все ж дійшла.
Дитинство швидко промайнуло,
І молоді мої літа,
І осінь вже крилом махнула,
А на порозі вже й зима.
Життя на старті удалося,-
Друзі, навчання, дім, сім'я,
Не все задумане збулося,
Та не сумую за ним я.
Були і злети, і падіння,
Вдачі, невдачі, суєта,
Я працювала й розуміла,
Що світом править доброта.
Усе життя я, як на варті:
Працюю, думаю, спішу...
Уже минули мої старти,
Тепер казки й вірші пишу...
Ну, що ж є фініші і старти,
Працею, сповнені роки,
Є друзі, зустрічі і жарти,
Розмови, спогади, дзвінки.
Маю дітей я і онуків,
У них себе я пізнаю,
І прислухаюся до звуків,
І в снах своїх, і наяву.
Хоча живу я в самотині,
(Діти й онуки - у містах),
Та не ховаюсь в павутині,
Хоч сум і сльози на очах.
Часом іду в якусь дорогу,
(Як листя в осені пливе),
Потім вертаюся додому,
Ніщо мій рух не перерве.
А ще - вирощую я квіти,
І розмовляю з ними я.
Вони для мене ніби діти,
Моя теперішня сім'я...
Хоч важко жити, я радію,
Хоч вже в літах, та все ж живу,
Душею й серцем молодію,
Коли до школи я іду.
Втратили Крим, війна на Сході,
Болить і вам це, і мені...
Я кожен день молюся Богу,-
За мир і спокій на землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615910
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2015
Я листи тобі пишу,..
І не відсилаю.
І від смутку та жалю -
Сама їх читаю.
А читаючи, журюся,
Сльози витираю.
І хоч Богу я молюся,
Це - не помагає.
Із листом виходжу з хати,
На шлях поглядаю.
Листа тобі передати,
Я змоги немаю.
Часом йду у чисте поле,
І долю благаю,
Щоб вернувся ти до мене...
Доля не пускає...
Чому ж мене моя доля,
Чому зневажає?
Як тополю серед поля,
До землі згинає?..
Я листи тобі пишу,
Як колись писала...
І додому тебе жду,
А те6е немає...
Я й вірші тобі пишу,
Й ще буду писати
Їх на цвинтар понесу,
Й буду там читати.
Покладу вірші й листи -
На твою могилу...
Вірю, що відчуєш ти -
Я до тебе лину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615696
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2015
Жили в селі дід і баба,
курочка була в них ряба.
Курочка незвична,
дуже симпатична,
і розумна, й чарівна,
й говорить вміла вона.
Жила, їла, ко-ко-та-ла
і яйце в гніздо поклала.
І яйце те не просте,
а чарівне й золоте.
Дід зрадів, баба зраділа -
буде хліб, буде й до хліба,
як яйце те розламати,
й по шматочку продавати.
Вдвох вони яйце те били,
та не вийшло,..не розбили,
посиділи, відпочили,
яйце на стіл положили.
Більше бити не схотіли,
яйце гарне пожаліли.
Каже дід: "Та що казати,
ми прості і небагаті,
жити вміємо без злата,
будем Господу молитись,
на яйце оце дивитись.
Воно ж гарне й чарівне,
і нам радість принесе!"
Так рішили й лягли спати,
щоб раненько завтра встати,
всі роботи поробити,
і курочку накормити.
Доки дід і баба спали,
мишка з нірки виглядала,
хвостик сірий підібгала,
і до столу пошмаляла.
На стіл вискочила тихо,
не зчинилося щоб лихо.
Довго яйце розглядала,
і хвостом своїм махала.
Яйце якось покотилось,
впало з столу і розбилось...
Вранці дід це як побачив,
Засмутився і заплакав.
Плаче дід і баба плаче.
Ну, а мишка рада, скаче,
Побігала, попищала,
хвостик знову підібгала,
не журилась, не вагалась
і у нірку заховалась.
Курка теж не сумувала,
бабі й діду так сказала:
"Ну, не плачте, вас прошу,
я яєць вам ще знесу...
Не одне знесу, багато,
буде в вас достаток в хаті,
хоч знесу не золоті,
та поживні і смачні!"
Посміхнулись дід і баба,
мудра курочка в них ряба...
Всі кусочки позбирали,
до купочки поскладали,
і до шафи заховали.
Прості ж яйця забирали,
їли їх і продавали,
то ж жили й не бідували...
Мораль в казочці проста -
світом править доброта!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615682
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2015
Ми забуваєм запах хліба,
М'яса і сала не їмо.
Ще слава Богу є картопля,
А то вже вимирли б давно.
Ми не їмо ковбас і риби,
І навіть тюльки не їмо.
Живем у рідній Україні...
Оце так, люди, живемо.
Делікатесів теж не з'їли,
Не п'єм горілку вже й вино.
Нам не дають давно зарплати,
А ми все ж якось живемо...
А цього ж року все вродило:
Жито, пшениця і буряк.
Та ми, пробачте, вже як свині,-
Їмо не те, живем не так.
Ми ще звемося - українці,
Картоплю їли і їмо,
А м'ясо, сало урядовці,-
За нас вже з'їли все давно.
Дітям цукерок не купляєм,
І не пускаєм у кіно,
Лише картоплю жарим, варим,
Й хочем здоров'я щоб було...
Де вже там думать за культуру,
Чи як підвищить інтелект?
Книги здаєм в макулатуру,
І не виписуєм газет.
Немає діла вже нікому,
Як на роботу ми йдемо...
Ні, не живем ми в світі цьому,
Лише існуємо давно...
Не дай нам, Боже, захворіти,
Ліки нема за що купить...
Може нам скажуть депутати,
Як же у світі далі жить?
Нам обіцяють вимкнуть світло,
Відключить воду і тепло...
Чи там вгорі всі подуріли?
Ми й так вже скоро помремо...
Не допоможе нам в цім світі-
Ні Боровик, ані Гурлай,-
Вони вгодовані і ситі,
А тут хоч з голоду вмирай...
Не страшно нам уже й померти,
Як так у світі цьому жить...
Тай обіцяє мер Горленко
Допомогти похоронить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615420
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2015
Спи, мій синочку, спи, мій рідненький,
В вічному чорному сні.
Я наспіваю тобі колискову,
Так, як колись навесні.
Згадую, синку, як був ти маленький,
І я співала тобі.
Ти любив слухать мої колискові,
Вірші, казки і пісні.
Ніби ми вкупі з тобою летіли-
В сонячні, теплі краї.
Нам було добре, ми все розуміли,
Думи і мрії ясні...
Не повернуть вечори ті чудові,
Ранки і ночі, і дні.
Знову пишу я тобі колискові,
Тільки журливі й сумні...
Не допоможе цілюща водиця,
Час не вернути назад.
Буду співати тобі колискові,
Хай вони в вічність летять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615194
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.10.2015
Чи в Долинській, чи в Одесі,
Чи в Кривому Розі...
Живуть люди дуже різні,
А все ж чимось й схожі.
Спішать вони на роботу,
Або на навчання,
У вихідні на рибалку,
Чи на полювання.
Є такі, що все читають,-
Газети, журнали.
А найбільш переглядають
Телесеріали.
Молодим звичайно легше,
Знаходить програми...
А ще у них Інтернети,
Та й інші забави.
Інші люблять "Подробиці",
Новини і вісті.
Подивитися б хотіли
І хороші фільми.
Та мелькають на екрані-
Реклами й реклами,
А між ними дуже довгі-
Телесеріали.
Подивляться і забудуть,
Що було раніше...
Нові факти і інтриги,-
Стають все частіше.
Та й реклами на екрані
Дуже - дуже різні,
І найбільше, як по правді,-
Зовсім не потрібні.
Дуже вже надокучають
Нам політреклами.
Життя райське обіцяють
Всіх партій програми.
Найцікавіші програми
Були в регіонів.
Покращити обіцяли
Життя вже сьогодні.
А тепер регіонали
Вже опозиційні.
Позаблокові і, звісно,
Є і безпартійні.
Партій, блоків і їх програм,
Не буду лічити,
Бо мені в своєму вірші
Їх не помістити...
От і слухай, простий люде,
Звечора і зранку,-
Заплутані й безкінечні
Словесні програми.
Змагаються відчайдушно
Всі партії й блоки,
Щоб прикластись до "корита"
І ще на п'ять років.
Олігархи і бандити
Знов рвуться до влади,
Вони, знамо, можуть жити
Зовсім без зарплати.
Та не вірять більше люди
Усім, усім бувшим,
Довіряти тепер будуть
Лиш своїм надійним.
Я також проголосую-
Звісно за найкращих.
Лише чесні й мудрі люди
Зможуть все покращить.
Всіх сьогодні закликаю:
"Будьте пильні, люди!
Оберемо найчесніших-
Життя кращим буде!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614901
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2015
Надоїли холодні тумани,
І осінні дощі затяжні
Все це можна звичайно стерпіти,
Якби сина вернути мені.
Я стою у холодній кімнаті,
Розглядаю портрет на стіні,
Витираю заплакані очі,
Так печально і журно мені...
Я гортаю сторінки альбома,
Фотокартки його як живі.
Всі думки мої линуть до нього,
Як же важко без сина мені...
Я вдивляюсь в його фотокартки,
Усміхається з них він мені.
Та не може мені розказати,
Як загинув на рідній землі.
Я відкриті сімейні альбоми
Залишаю лежать на столі.
І вмиваюся знову сльозами,
Ні, цього не стерпіти мені...
Витру очі кінцями хустини,
І в зажурі на ганок зійду.
Хризантем я нарву білим-білих,
І на цвинтар до сина піду.
Я постою в журі край могили,
Низько голову сиву схилю.
Квіти всі покладу я для сина,
І сльозами могилку скроплю.
Хризантеми зі мною заплачуть,
Вітерець їх гойда пелюстки.
Мою тугу й печаль вони бачать,
Та не можуть мені помогти.
Про щось шепчуться клена листочки,
Вже пожовкли й летять до землі.
Та не можуть вернути синочка,
Й не підкаждуть, як жити мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614700
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2015
Важка нам випала дорога,
Лиш крок вперед, а більш - назад...
Панів і влади це заслуга,
У них усе: і статки, й блат.
Бо ж всі пани не хочуть знати,
Як важко жить у бідноті,
Вони вельможні і багаті,
Та вони ж гірші, ніж чужі.
Доходи в них і ще й зарплати,
Таких не бачить нам повік,
Байдужа їм країна - мати,
Розпач людей, їх стогін, крик.
Людська убогість не тривожить,
Вони ж у розкошах живуть.
Закони всі під себе ложать,
І все гребуть, гребуть, гребуть...
Щоб збільшить статки - перепони
Усі з доріг своїх зметуть.
Їх кредо: влада й перегони,
А людям дихать не дають.
Казали: "Жити стало краще!"
А тепер кажуть: "Потерпіть!"
Вони ж не знають, як то важко
Бачити сльози матерів,
Коли не мають в що вдягнути,
Й чим накормити діточок...
Двері достатку нам закриті
На величезний злий замок.
Їх обіцянки: "Краще жити!"
Такі гіркі для нас слова...
Пора їх совість розбудити,
Й мітлою вимести дотла.
І довести, що в плині років,
Живі Тарасові слова:
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614380
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2015
Я живу у світі вже давно,
(Хочеться всю землю обійняти),
І зігріти всіх своїм теплом,
Жить, любить і мріять, й працювати.
Хочу небагато від життя,
(І не розчаровуюся в людях).
Не тягнусь до влади й визнання,
Просто я живу, творю й працюю.
Розумію я - безмежний світ,
В нім степи, ліси, моря і гори,
Синє небо, простір голубий,
І моє село в малім районі.
Промайнули роки золоті,
(Хоч і важко дуже було жити),
Батько мій загинув на війні,
Мама вчила нас добро творити.
Спогади несуть мене в село,
Вулиці мої - моя колиска,
Дозрівало,як в степу зерно,
Сповнене надій моє дитинство.
Босоноге, в злиднях і журне,
І вогнем обпалене, й війною,
Добротою рідних осяйне,
І таке прекрасне, й неповторне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613955
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2015
Пробралась осінь до осель,
Садки трохи засмучені.
Нові акорди для пісень
Вітрами вже озвучені...
Коротші стали уже дні,
А ночі дуже довгими.
Десь забарилися дощі,
І мрії стали жовтими.
Все менше сонця і тепла,
Птахів концерти стишились...
Лиш запах слив ще долина,
Що на гілках залишились.
Суха в нас осінь цьогоріч,
Такі от недоречності...
Букет осінніх протиріч,
Клубок із заперечностей.
Мороз калину ущипнув,
Городи ще не скопані...
Це жовтень крила розгорнув,
Хоча стежки й не стоптані.
Та осінь я усе ж люблю,
Хоч мрії вже обпечені...
Моменти осені ловлю,
Складаю нові речення.
Для мене осінь - не журба,
Я нею не засмучена...
Ночей і днів мина тяжба,..
Я з осінню заручена...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613712
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.10.2015
Посадіть смереку біля хати,
Довго не прийдеться вам чекати,
Виросте велика і красива,
Буде в вас здоровою родина.
Бо смерека наша захисниця,
І на неї хочеться дивиться.
Захища смерека від напастей,
І недопускає негараздів.
Вироста струнка вона й висока,
Не бува ніколи одинока.
І повітря завше освіжає,
І людей, і звірів захищає.
У смереки цінне все й значиме,
Дуже густе гілля і красиве,
Якості цілющі вона має,
Хвороб і болячок позбавляє.
Ось поїду завтра у Карпати,
Там смерек росте дуже багато.
Хочу їх побачить й подивиться,
Як із них тече смола - живиця.
Пречудові гори в нас Карпати,
Смерекові там чудові шати,
Світло під шатро не попадає,
Глицею під нею все вкриває.
Посаджу смереку біля хати,
І ретельно буду доглядати,
Хай росте велика і красива,
Може з нею стану я щаслива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613508
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2015
Шановні поети, мої земляки,
Я вами пишаюсь, бо ви козаки.
Козацького ж роду нема переводу,
Боролися сміло за честь і свободу.
Поселення наші, коли виникали,
Козацької слави тоді скуштували.
Окроплена кров'ю вся наша земля,
Козацьким запалом помітна була.
Безмежні степи і поля, і балки,-
Проходили тут і козацькі полки.
Сполученням наші тоді слугували,
В боях перемоги й вони здобували.
Від списів і стріл захищались дозорці,
Відважні в боях, як усі запорожці.
Сигнальні пости і козацькі сторожі,
Бої на Інгулі були переможні...
У пам'яті нашій - живі запорожці,
І слава козацька, й відвага дозорців-
Донині живуть в усіх наших ділах,
Завжди були й будуть у наших серцях.
Козацька відвага донині жива,
На Сході, де йде ця кривава війна,..
Відстоюють мир і свободу для всіх,
Праправнуки славних в боях козаків...
Скажу вам відверто, зізнаюся я,-
Козацькі у мене - і серце, й душа,
Від Долинського поетичного коша-
Здоров'я вам, миру, тепла і добра!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613270
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2015
Земля і Хліб - слова святі,
І забувать про це не треба.
Леліять, пестить, берегти,
Як світло зберігає небо.
Земля безсмертна, як і хліб,
Ступать по ній треба обережно,
І шанувати Землю й Хліб,
Любити й берегти безмежно.
Писать слова Хліб і Земля,
Завжди з великої лиш букви,
В них наша сила і життя,
І наші свята й звичні будні.
Степи, лани, ліси, поля,
Жита, пшениці, вмиті росами.
Хліб предковічний і святий
Лягав лиш рівними покосами.
Земля, Земля! На ній віки-
Хліба рясніли видноколами.
Наші батьки, наші діди,
Покоси ті ложили косами.
Жінки в'язали з них снопи,-
Десять снопів - копна готова.
А на верхівку у копни -
Снопи вінці-униз колоссями.
Воли і гарби, і вози-
Везли снопи грузькими дорогами.
Граблі і праники, й ціпи,
І молотьба перед порогами.
Земля і Хліб - святі слова,
Це пам'ятати треба кожному.
Без них життя й щастя нема.
Так, як без матері, й без сонця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612847
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2015
І черешню в садку,
І берізку в гаю,
І хмаринки у небі, і зорі,-
Я безмежно люблю,
І живу, як пливу-
Платан-човен у синьому морі.
А ще рибу й птахів,
І домашніх котів,...
І стежки, і безмежні простори,
І ліси, і поля,
І озера, й моря,
І широкі степи неозорі.
Небо синє й блакить,
Як його не любить?..
І проміння ласкавого сонця,
Квітку ніжну, й на ній,
Як сльозинку з-під вій
Роси краплі...І світло з віконця.
А ще дощ і туман,
І оселю, й паркан,
І вогонь...Й навіть дим від багаття.
І веселий струмок,
Як повітря ковток,
Що дає мені силу й завзяття.
Не шукаю слова,
Їх знаходить душа,..
Не рахую ні часу, ні років.
Тут мої всі садки,
І річки, і ставки,
Що дають і натхнення, і спокій.
І я далі піду,
Біль вгамую й біду,
Все зроблю, що від мене залежить.
Силу я віднайду,
Ще й вірші напишу,
Все мені тут, і людям належить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612591
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2015
Хтось знаходить в звуках диво,
Хтось співа диво - пісні.
А я в слові чую диво,
Бачу його у вірші.
Щедрість літа відчуваю,
Не страшать мене дощі.
Вірне слово зігріває,..
Стає легше на душі.
Хтось спішить літом до моря,
Відпочити від душі.
А мене гаї й діброви
Надихають на вірші.
Я іду, спішу в природу,
Дивлюсь в воду голубу,
Відчуваю насолоду,
І наснагу там беру.
Ще люблю ходити в поле,
Де пшениця золота.
І на цій широкій волі
Дозрівають всі слова.
Я вдивляюся у небо,
Диво - зорі чарівні,
Всі слова знайду, що треба
І для серця, й для душі.
Підставляю я долоні,
Підбираю всі ключі,
Щоб слова усі чудові
Записать в свої вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612368
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.10.2015
Татусю, рідний, я навіть не знаю,
Де воював і де прийняв останній бій.
І хоч я смутно час той пам'ятаю,..
Для мене ти і нині молодий.
Було б тобі сьогодні вже 100 років,
Давно вже й мої коси білий сніг укрив,
Вже твої внуки й правнуки дорослі,
А ти так мало, таточку, прожив.
В селі стоїть із каменю криниця,
Я знаю точно, що це ти її копав,
Була у мене диво - таємниця:
Ну як ти в ній каміння мурував?
Війна жорстока в нас тебе забрала,
Донині в пам'яті живе тривожний час,
А ми завжди тебе, тату, чекали,
Надіялись, що вернешся до нас.
Вже відійшла до тебе, тату, й мама,
Вдовина її доля - ноша нелегка,
В праці жила, тебе не забувала,
Переплітались радість й гіркота.
Ми часто ходим до її могили,
( А от твою, нам не вдалося відшукать).
Зоріють квіти й ягоди калини,
Вони вогнями пам'яті горять...
Було б тобі сьогодні вже 100 років,
Ми, твої діти й внуки, пам'ять зберегли.
І хочем, щоб усі були здорові,
І, щоб ніколи не було війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612220
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2015
Виймаю з пам'яті уяву...
Вона веде мене туди,
Де бігла стежка біля хати-
Волога й світла від роси.
А ще веде до чорнобривців,
І кучерявих паничів,
І до улюбленого місця-
Зелених, запашних кущів.
Далі веде мене до річки,
Де чути плескіт тихих вод,
Де є суниці і порічки,
І чути птахів хоровод.
А ще веде мене у поле,
Де я збирала колоски,
І по стерні ходила боса,
Ноги кололи колючки.
І через відстані в уяві -
Медові запахи земні,
П'ю упиваюся думками,
Вони солодкі і п'янкі.
Барвистий світ в моїй уяві -
Дитинство радісне моє.
І ніби знову мені мама
З кульбаб вінок мені плете...
І, як тоді, я знов радію,
Кульбабки сонечком горять.
Сумую я і розумію,-
Той час в уяві лиш обнять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612029
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2015
А я до тебе знов приїду,
Ми ніби зналися давно.
І хоч болять кістки й коліна,
Пізнаєм все, що нам дано.
Ти знаєш, друже мій єдиний,
Усе з тобою ожива...
Для нас ці зустрічі важливі,
Для когось, може, й дивина.
Мене згадай і посміхнися,
Зійде печаль, мине журба,
Роки над нами пронеслися,
Та знову стукає весна...
Зумієм ми здолати болі,
В химерах каверзних буття.
Ти не сумуй, що наші долі,
Зійшлись на заході життя.
Любити ми й тепер умієм,
Хоч в зиму вже пливуть літа.
Ми одне одного зігрієм,..
Все інше в світі - суєта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611821
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.10.2015
Доле, моя доле,
доленько жіноча!
Чом же мені доля
всміхатись не хоче.
Весь вік працювала
і в школі, і дома,
усім догождала,
і не знала втоми.
Друзі були в мене,
і сім'я хороша,
і садок вишневий,
і хата широка.
Була молода я,
струнка і вродлива,
з чорними бровами,
карими очима.
І була щаслива,
як вітер у полі,
все робити вміла,
й жила в своїй волі.
А час злітав швидко,
я й не помічала,
що мої вже діти
дорослими стали.
Розлетілись діти
шукать свої долі,..
у них свої сім'ї,
і своя в них воля.
І діти дорослі,
виросли й онуки,
а я у цім світі
терплю лиш розлуки.
Отак залишилась
одна в своїй хаті...
Про те, як сумую,
кому розказати?
Розказую квітам,
котику і курям,
лиш вони на втіху,
вміють мене слухать.
А вітер байдуже
рве листя і квіти,
я сумую дуже,-
де ж ви, мої діти?
Коли ж мої діти
і внуки хороші
до мене приїдуть,
вони ж найдорожчі?..
Дивлюсь у віконце,
в небі сині хмари,
заглядає сонце
до моєї хати.
Ось їдуть до мене
діти і онуки,
дякую я долі,
зникли мої муки.
Тепер я на долю
вже не нарікаю,
утвердилась віра
й мої сподівання.
Доле, моя доле,
доленько жіноча,
посміхнулась доля,
вже й співати хочу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611660
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.10.2015
Він витязь - не в шкурі, він витязь - у слові,
Він житиме вічно в своєму народі,
Уособлення віри, надії, свободи,
А ще-символ знань, боротьби й перемоги,
І першопроходець, що вийшов з народу.
Найкращий поет із поето-когорти-
Івана Франка і Тараса Шевченка,
І нашої Лесі, і Ліни Костенко...
Він промінь потужний у всій Україні,
І слава про нього живе і понині,
І житиме вічно в моїй Україні.
Несуть його слово народні поети,
Що вірять у слово і добрі прикмети...
І пишуть про нього, завжди пам'ятають,
І твори його до висот піднімають.
Борису Олійнику, Миколі Томенку
Завдячуєм ми за Василя Симоненка,..
А ще Гончару і Шитовій колезі,-
За твори чудові і збірки поезій,
І пам'ять про нього ніколи не вмре,
І в наших серцях він, і в душах живе.
Пророцтва його і його воскресіння,
І житиме вічно поета творіння.
Василь Симоненко-він з нами щоденно,
І твори його живуть в сьогоденні,
І житимуть вічно, вони незабутні,
Нестимуть нащадки у світле майбутнє!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611611
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.10.2015
Вже грає осінь...Жовтень, листопад.
Похмурі дні й холодні стають ночі.
Іду вперед...Оглядаюся назад...
Кличуть мене і манять твої очі.
Ціную дружбу й вірність над усе,
І почуття, що з серця в серце линуть,
Ніжність твоя наповнює мене,
Хоча роки уже за обрій кличуть.
Ці почуття заполонили всю мене,
Так, ніби знову молодість вернулась.
А може це я сплю?..Це марення живе?..
Ні! Це не сон...Реальність. Я проснулась.
І хоч згасає жовтень, листопад,
Та в серці зіцвіли в моїм жоржини.
Спішу до тебе...Не вернусь назад.
Ніжність твоя...І очі твої сині...
Холодні ночі не страшать мене,
Похмурі дні...І затяжні ці зливи.
Я виглядаю...Я діждусь тебе...
Для мене ти на цій землі - єдиний!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611422
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2015
Учитель- навчитель, як батько і мати,-
Найближчий товариш і відданий друг...
Читає, навчає, сам вчиться багато,
Такий небайдужий до всього навкруг.
А ще оптиміст він і вірить в майбутнє,
Хоч часом в безвихідь і він попада.
Цікаві розмови із ним незабутні,
Дохідлива мова проста і палка.
А вчинки свої, він підкріплює ділом,
Натура, характер і кредо його-
Робота, робота, щоденна і вміла,
І погляд відкритий, в задумі чоло.
Робота у школі - улюблена справа,
Мрійник і дослідник, і часто фантаст.
Завжди він працює і в будні, і в свята,
І кажуть про нього: "Та він же дивак!"
Нехай і дивак...Та всі вірять у нього,
Іде лиш вперед і ні кроку назад.
Не стане, не вийде, і просто не зможе-
Без нього службовець, нардеп і солдат.
І часто буває він стомлений дуже,
За себе не дума...Хіба не дива!?
Робота у нього і в школі, і дома,
Хоч в школі він більше, ніж дома бува.
По нинішніх цінах - зарплата не дуже,
(Хоч нині відомо: чуть-чуть підросла)
А він, як завжди, все спішить і працює,
Щоб сильною й гідною зміна росла.
P/S Вітаю усю учительську сім'ю зі святом і бажаю:
Хай буде радість в школі й дома,
Оберіга нехай вас Бог,
І нехай завжди буде з вами:
Віра, Надія і Любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611201
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.10.2015
Зустрічаю схід сонця на ганку,
Линуть звуки в досвітній імлі.
День почався з рожевого ранку,
З тихих кроків по рідній землі.
Я траву обережно минаю,
Щоб не збити ранкову росу,
Задоволена всім і собою
По доріжці неспішно іду.
Вже проснулись і айстри, й майори,
Ранком сповнені їх пелюстки.
І зоріють мої помідори,
Кавуни, кабачки й огірки.
Я дивлюся на них й посміхаюсь,
Блиски сонця в долоні ловлю,
І наснаги від них набираюсь:
"День прийдешній, тебе я люблю!"
На городі недовго постою,
Мій садочок мене також жде:
Сливи, яблуні, груші медові,-
Все це рідне й чудове моє.
Я з цікавістю все розглядаю,
Які ж гарні природи дари,
Мої квіти чудові, ласкаві
У цвітінні цієї пори.
Задоволення я відчуваю,
Буде гарний сьогоднішній день,
І душа моя, й серце співає:
"Добрий ранок і сонячний день!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611195
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.10.2015
Вітер у осені гуляє, злиться,
Вранішня паморозь біло іскриться,
Схилили голови зранені квіти,
Їм все ще хочеться цвісти, радіти.
Прив'ялі трави засумували,
І до землі сумні припали.
Вони прощаються з зеленим квітом,
Та не вернути минуле літо.
Сумні дерева роняють шати,
Ні, не готові вони ще спати.
Для них ще осінь мудра, строката,
Сьогодні мокра, завтра - багата.
Птахи у вирій вже відлетіли,
Лиш мала пташка десь лопотіла...
Дні вже короткі, холодні ночі,
Смутком сповиті ставкові очі.
А на доріжках свіжі калюжі,
Дощі чубаті, сизі, колючі,
Вітер губатий сердито дмуха,
Мрії і думи в осені плута.
Стежки-доріжки навкруг картаті,
Навіва смуток осінь крилата.
Та все ж ця осінь не винувата,
Можна і в осені не сумувати ...
В осені люди стають спокійні,
В них відновляються мрії й надії...
В смутку осіннім осінь не винна,
Треба і в осені бути щасливим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611017
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2015
За високим теплим літом,
За його пахучим квітом,
Сумно плачуть журавлі,
Бо летять в чужі краї.
Полетіли, відлетіли
Журавлі в чужі краї.
А для мене залишили
Тільки тугу і жалі...
За високими горами
І за синіми морями.
Десь курличуть журавлі,
А у мене лиш печалі,
Болі, туга і жалі...
Десь далеко в чужім краї,
Зранив журавель крило...
Не повернеться, я знаю,
Його літо відцвіло.
У далекім чужім краї-
Залишив кривавий слід.
Не повернеться він, знаю-
Дорогий журавлик мій.
За широкими полями
Вічно спить в землі чужій...
Все життя моє в печалі,-
Дорогий журавлик мій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610818
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.10.2015
Плакала верба, плакала,..
Опускала листя до землі.
Сльози її капали, капали,
Піднялися в небо журавлі.
Стали вже дорослими журавлики,
Що зростали під її крилом.
Полетіли в світ її чубарики,
Вигріті її ніжним теплом.
Щовесни зліталися журавлики-
До верби, до рідної землі...
Принесли печаль її чубарики,
Бо один із них не долетів.
Плакала верба, плакала,
Знову проводжала журавлів...
Сльози її капали, капали,
Бо один із них не полетів...
Плакала верба, плакала,
Опустила гілля до землі,
Сльози її капали, капали,
Квіти на могилі зацвіли.
Плакала верба, плакала,
Знову виглядала журавлів.
- Журавлі, сини мої чубарики,-
Пам'ятайте завжди матерів!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.10.2015
Вже мені осінь вишиває клени:
Багряним, жовтим, золотим,
А ще так хочеться, щоб вишила зеленим,
Промінням осяйнула голубим.
Я, як природа, прагну втіхи,
Джерельної напитися води,
Каштани падають і падають горіхи,
Воркують тихо дикі голуби.
Осінній вітер ще в дорогу кличе,
Та я не взмозі вже за ним спішить.
Зима з-за обрію настирливо курличе,
Я з осені у зиму іду жить.
Стоїть зима у мене на порозі,
Вже вкрила коси сріблом сивина,
Та не лякають і вітри, й морози,
Лякає те, що знову йде війна.
А що таке війна я добре знаю,
Приходить вона в сни, як наяву,
Тривоги й болі знову відчуваю,
Ну як же зупинити цю війну?..
Довгі дороги вже я подолала,
Та світять мені сонце і зірки.
І повість я свою не дописала,
Хоч вже за обрій котяться роки.
Отож пишу, пишу, як вишиваю,
Свого життя вагомі сторінки,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Джерельно-чисті лагідні струмки.
Живу одна, роздумую, читаю,
Пишу казки, вірші,пісні,
І насолоджуюсь поезією й піснями,
Хоча думки й реалії сумні...
Може й не все я встигну написати,
Війна на Сході душу обпіка...
Та хочу я онукам передати-
Наснагу й велич кожного рядка...
І нехай осінь вишиває клени:
Багряні, жовті, золоті...
Ще будуть ранки свіжі і рожеві,
А ночі й дні спокійні і ясні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.10.2015
Та ж були, та ж і є в мене діточки - діти,
Колисала я їх і співала пісні,
Лиш для них я жила, працювала й раділа,
Що вони в мене є, що потрібні мені.
Пиріжки я пекла і борщі я варила,
І супи, й голубці, пампушки й холодці,
І узвар, і млинці, які діти любили,
Як зі мною жили, як були ще малі.
А коли підросли, в білий світ полетіли...
Шукать долю свою,всі у різні боки.
Працювала, жила і онукам раділа,
Що хороші вони, їздять в гості завжди.
Йшли вервечкою дні, запліталися роки.
Всі живуть у містах, де тепло є й вода.
Залишилась одна, у селі одиноко,
Посивіла давно, стала тиха й сумна.
А роки знов спішать, як розгнуздані коні.
Я вдивляюсь у вікно кожен ранок і день.
Прикладаю дашком над очима долоні,
Виглядаю завжди я онуків, й дітей.
І звертаюсь завжди я до Господа - Бога,
І благаю, й молюсь за онуків, дітей:
Щоб Всевишній їм дав незахмарену долю,
Щоб здорові жили серед добрих людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610485
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.09.2015
Постаріли вже наші матусі,
Перейшли працездатний рубіж.
Розлетілися діти по світу,
А батьки постаріли ще більш.
А з роками ще більше старіють.
Я вам правду таку ще скажу,
Що вони берегтися не вміють,
І відходять за вічну межу.
Самотиня, подвір'я і хата,
Материнський стає такий світ.
Тиха вулиця вже небагата,-
На дитячий і радісний сміх.
Важко стало матусям ходити,
Дались взнаки і праця, й роки.
Та вони ще уміють радіти,
Доброту у серцях берегти.
Світлі спогади в серці озвуться,
(Телефон, слава Богу, вже є),
І цілющі розмови поллються-
До подруг, до онуків, дітей.
Телевізор і радіо, й думи,
(Хоч діймають старі болячки),
Та прості телефонні розмови,-
Додають їм і сили, й снаги.
Слава Богу, що діти й онуки,
Приїжджають до них у вихідні...
І зникають: і страхи, і муки,
Ніби знову стають молоді...
Постаріли вже наші матусі,
Пам'ятати нам треба завжди-
Вже бабусі вони й прабабусі,
Нам призначено їх берегти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610428
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.09.2015
Один студент попросив мене написати вірш про
соціологію. Ось, що в мене вийшло...
Соціологія проста,
наука зряча, не сліпа.
Вона себе, сама себе
не кидає під ноги,
вона для нас жила й живе,
такі її закони.
Вона для нас студентів всіх-
немов пора досвітня...
Бо ж зрячих всіх: її, його і
їх, а ще й тебе й мене,
й сліпих веде до світла.
"Віват!-кажу я їй,- Віват!
Яка ж бо ти чарівна,
Схожа на Ма-р-і-ю Стюарт,
Як королева вільна..."
Соціологію люблю,
вона усім потрібна,
допомага вона, як Бог,
людським взаємодіям.
Свідомість розвива,
й для багатьох наук-
фундамент управління.
Мені подобається все:
і зміст, і викладання,
і викладач чудовий в нас
Йосипівна Наталя.
Все вона робить повсякчас
для нашого навчання.
І всім я хочу тут сказать,
моє усім признання:
"Вчіть соціологію на 5,
для нашого єднання!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610169
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.09.2015
Настирлива жінка зайшла до салону,
Спішила із міста пошвидше додому.
Дістала квиток, подивилась на нього,
Їй місце четверте дісталося знову.
Очима вона обвела все навколо,
Сидів там юнак і дівча біля нього.
І жінка сказала: "Юначе, вставайте,
Мені моє місце негайно звільняйте!"
"Та це ж моє місце,-сказав той тихенько,
Квиток ось у мене, і місце четверте!"
Та жінка і слухать його не схотіла,
Зігнала із місця і впевнено сіла.
Юнак уступив,(не свариться ж їй Богу!)
Стояв бідолага всю довгу дорогу...
Приїхала жінка нарешті додому,
Квиток не потрібний вже більше нікому.
Вона його хутко дістала з кишені,
Поглянула... Місце не те зовсім в неї!..
Четверте до міста - у першім білеті,
А з міста - десяте, у другому в неї.
Оглянулась жінка: "Ну, де ж ти, небого!
Стояв через мене всю довгу дорогу!.."
Та хлопця не було уже на вокзалі,
Пішов він додому...Що ж робити далі?
Тепер вже не зможе вона попросити,
Пробачив щоб жінці. Ну, що їй робити?
Засмутилась жінка, сама ж винна в цьому!..
Похнюпилась жінка, та й пішла додому...
Мої,любі друзі, й читачі шановні,-
Ц я б а є ч к а н е в а м,
Нехай вона на спомин буде - таким от жіночкам!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609919
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2015
У одній місцині, на краю села,
Бідна, але дружна родина жила.
Чоловік і жінка 10 дітей мали,
А землі-земельки у них було мало.
Працювали зранку і вдень, і вночі,
І щоб не померти трудилися всі.
Добре працювали, жартували вміло,
А ще й танцювати і співати вміли.
Як після роботи, сядуть біля хати,
На вечерю страву пісну дає мати,
Дружно похльобають, і ще й пожартують,
Пісні поспівають, і ще й потанцюють.
Та одного разу в дім прийшла біда,
Захворіла ненька, а ліків нема.
Старшенькі дівчатка відвари варили,
Маму напували, дуже їй годили.
Та тії відвари щось не помагали,
І померла жінка, і не стало мами...
Поселились в хаті горе і біда,
Сумували діти, що мами нема.
Зникли сміх і жарти, вже й не танцювали,
Лиш пісні журливі іноді лунали.
По сусідству з ними жив поважний пан,
Він не любив співу і сам не співав.
Цілу торбу грошей батькові давав,
Щоб одну дитину той йому віддав.
Про розмову дітям батько розповів:
-Хто піде да пана?-запитав він їх,
-Буде той там їсти хліб і калачі,
Спати на перині і вдень, і вночі.
Діти були бідні, але горді й дружні,
Сказали, що жити в пана буде сумно.
Жити йти до пана ніхто не схотів,
Разом з дітлахами і батько радів.
Та був той вельможний і упертий пан,
Він нову угоду їм запропонував:
"Я вам торбу грошей все-таки віддам,
Тільки не співайте, наказую вам!"
Торбу він з грошима кинув на поріг,
І додому швидко не пішов, побіг.
Всі діти мовчали і дивились вслід.
Та раптом почули дивовижний спів.
То найменший хлопчик тихо заспівав,
Батько схопив торбу і пана догнав,
Віддав йому торбу і гордо сказав:
"Співанки дитячі я не продаю,
І вам ваші гроші назад віддаю,
Для вас цінні гроші, а для нас-пісні,
Їх співати будуть діточки мої."
Знов у селянській хаті лунали пісні,
Слухали їх люди усі у селі.
Любі мої діти і внуки хороші,
Хоча і потрібні у житті нам гроші,
Та від них не завжди є лиш доброта,
Пісня ж живе вічно, як людська душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609704
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.09.2015
У кожного народу своя мова:
Неповторна, вічна, як земля.
Для мене українська солов'їна,
Звучить мені, як музика п'янка.
Мово, рідна, я завжди з тобою,
На любі вершини піднімусь.
Мово, моя музо калинова,
Я тобі, як Богу поклонюсь.
Рідна, милозвучна, неповторна,
У радості чарує, як весна.
В розлуці- серце мені гріє,
У горі - теплом душу обвіва.
Мово, рідна, я лечу з тобою,
Упаду і знову піднімусь...
Мово, моя музо калинова,
Я тобі, як Богу поклонюсь!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609449
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.09.2015
Були в мене роги
Я всім завдавав,
І отим найбільше,
Хто мене кусав.
Ну, звісно, собакам
Найбільш діставалось,
Шерсть кругом летіла
Із тих, що кусались.
А ще я сміливо
Отих обробляв,
Хто сміявся з мене,
Й тих, хто ображав.
В школу на уроки
Охоче ходив.
Кривдників нечемних
Я рогами бив.
Ох і діставалось
Від мене уколів.
Мені діставалось
Все найкраще в школі.
Хто хватав за роги,
І хотів помацать,
З'являлися гулі
Й синці на додачу.
Брехунам, задирам,
Ох і попадало.
Та скажу вам рогів
Для них було мало.
Я коли проснувся,
Вмить помацав лоба,
Чи не появились
В мене справді роги...
Слава Богу добре
Все в мене скінчилось...
Казочка про роги
Ця мені приснилась!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609259
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2015
Як пісня в степу, я самотня,
Як хмара у небі - сумна.
І доля моя незворотна -
Давно я живу вже одна.
І світ не здається просторим,
Таким, яким був він колись...
Поблякли і місяць, і зорі,
І спокій подівся кудись.
Одна я завжди в своїй хаті,
Лиш кіт під ногами мурчить,
І мрії десь зникли крилаті,
Постійно в душі щось мрячить...
Дивлюся на світ я журливо,
Неспокій на серці й в душі,
Минуле вернуть неможливо,
Життєві прогнози сумні...
Та я не скорюсь лихій долі
На острові смутку й жалю.
І суть на життєвому полі,
І радість життя поверну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609207
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2015
Я хочу буть сама собою,
Робити те, що я люблю,
Жити завжди лише з тобою,
Та все ж свободу я люблю.
Ми вже давно живем з тобою,
Тебе любила і люблю,
Твої поради я сприймаю,
Та все по - своєму роблю.
Тебе я також не неволю,
Свободу я тобі даю...
Думай своєю головою,
Люби мене, як я люблю.
В мені живуть мої закони,
По них по світу я іду,
Долаю всі я перешкоди,
І так у світі я живу.
Тебе я дуже поважаю,
І прислухаюсь, і люблю,
Та що робить сама я знаю,
Свободу над усе люблю.
З тобою болі я долаю,
Тривоги всі також терплю.
З тобою я, як за стіною,
Та все ж свободу я люблю.
Я незалежна ні від кого,
Хоч зобов'язання все ж є,
Та прагну буть сама собою,
Це мені сили додає.
Думать своєю головою,
На думку зважувать твою,
Пробач, що все ж свою свободу,-
Не проміняю на твою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609049
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.09.2015
Осінь - натхненниця поезій,
Творить незвідані дива.
Із найчарівніших симфоній-
Звучить невпинно: "Я жива!.."
Осінь дарує теми й тези,
Диктує лагідні слова...
Зникають болі, сум і сльози...
Такі є в осені права.
Дає словам найвищу пробу,
Від жури й туги зберіга...
Вбача в поезії подобу,
Осінь - поезії сестра.
І я у осені в полоні,
У ній наснага ожива...
Ловлю дари в свої долоні,
Осінь на вірші надиха.
Осінь - натхненниця поезій,
У ній поезія жива,
Сестра незвіданих гармоній,
У ній і радість, і краса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609031
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.09.2015
Для мене осінь-година мила,
Бо ж вона гарно жовтим укрила:
Стежки й доріжки, садки й діброви,-
Звеселя очі і навіть брови.
Розкрили очі квіти осінні,
Дуже розкішні вони й чарівні.
Вітер із ними про щось шепоче,
Радує серце, зваблює очі.
Осінні квіти дуже пахнючі,
А з ними й мрії стають кипучі...
Як зорі сяють, аж до півночі,
А моє серце співати хоче.
Іду в садочок, не поспішаю,
У його тиші я завмираю...
Слухаю тишу, беру листочки,
Вони чудові всі для віночків.
Сяду на лавку, сплету віночки,-
Для моїх милих онучки й дочки.
Мої дівчатка будуть радіти,
Хоч вже й дорослі, та все ж ще діти.
Для мене осінь-година мила,
Я в ній спокійна, я в ній щаслива...
Не хочу з нею я розлучатись,
Хочу в ній жити і спілкуватись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608829
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.09.2015
Вы взяли в руки автоматы,
Вам был защитой лес густой.
В атаку с вами шли девчата,
Вы защищали край родной.
Вы не сидели возле печки...
Костер, землянка, лес густой,
Пламя костров и звезды - свечки,
И шум листвы над головой.
Трава и сено пахли гарью.
Враг затаился за кустом.
Каждый из вас - солдат отважный,
В тылу защитник боевой.
И тучи серые над вами,
И дым в лесу, и за рекой.
Вы шли вперед, вы воевали,
Судьбы не ведая другой.
Фашисты - гады, полицаи,-
Вы нарушали их покой.
Им нет прощенья, нет пощады,
Ведь партизан, как часовой.
И днем, и ночью вы не спали,
И не сидели меж дубов.
На штаб фашистский налетали,
Звенели пули меж стволов.
Врагам покоя не давали,
Березы слышали окрест,
Как воевали партизаны,
Шумел сурово густой лес.
Свою страну вы защищали:
Солдат-отважный партизан,
И на себя вы принимали
Огонь и в слякоть, и в туман.
Всегда отважно воевали,
Друзей теряли боевых...
Мы вас с победой поздравляем:
"Спасибо вам!"- мы говорим.
Осенний лес шумит ветвями,
Мерцают звезды нам везде.
И мы гордимся очень вами,
Поем о мире и земле!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608630
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2015
На добраніч усім на ніч,-
Ідіть спочивати...
А я знову за стіл сяду
І буду писати...
Віднайду слова ласкаві,
Напишу про маму,
Про часи колись цікаві,
Події яскраві...
Була мама, був і тато,
І сестра, і братик...
Та хто зможе підказати,-
Де ж то їх шукати?..
Ні! Не зможе підказати
Ніхто і ніколи...
А мені не розгадати
Небесні закони...
Так сиджу я до світанку
В роздумах про долю,
І пишу я, і читаю,
А то й плачу з горя...
Як настане день прийдешній
І сонце засяє,
Я спечу пиріг воскресний
Й призабуду горе.
Пирогом я почастую
Друзів і сусідів.
А посмішку подарую
Сонечку і вітру.
Порадію дню ясному,
Поллю квіти зрання.
І скажу усім вагомо:
"Доброго днювання!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608246
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.09.2015
Обрій у мареві передвечірньому,
Сонце замріяне зачервоніло,
І опускається нижче і нижче,
В просторі зарево, сонячні блиски.
Стоїть під деревом жінка задумана,
З своїми мріями, з своїми думами,-
Все про дітей і про онуків,
Вітер губатий сердито дмуха.
Листя від вітру зашелестіло,
І загойдалися вечірні тіні...
Приклада жінка до чола руки,-
Може там їдуть діти й онуки.
Ось і автобус з гори спустився
І біля жінки він зупинився.
Серце колотиться, в голові дзвони...
Вже відчинилися двері салону.
Вийшли із нього всі пасажири,
Жінка хвилюється, втрачає сили...
В душі надія враз обірвалась,
А серце болем різким озвалось.
Ні...Не повірила...І до салону
Миттю заскочила...Нема нікого...
Зійшли всі люди: чужі й сусіди,
Водій до неї: "Що ви хотіли?"
Вийшла...Не бачила, де ділись люди.
Плечі опущені, здавлені груди...
Пошкандибала сумна додому,
Вже не потрібна вона нікому...
Нараз побачила: в дворі машина,
Донька із зятем і сім'я сина.
Дзвін став малиновий, зникли печалі...
Діти приїхали...Все заспівало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608078
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.09.2015
Все спила я до дна-
І печаль, і біду...
І одна, й не одна,
Я по світу іду.
І дитинство в нужді-
На воді й лободі...
Виживали тоді
Так селяни усі.
У бідняцькім селі
Жила наша сім'я...
Голодали тоді
Мама, брат мій і я.
Пролітали літа,
Долю в праці знайшла.
Розцвіла доброта,
І печаль відійшла.
Я жила між людьми,
Оживала душа.
Ніби вогник з пітьми
Розкривалась краса.
Пломеніли вуста
Розкриттям таємниць...
В молодії літа
У світінні зірниць.
Було щастя й любов
І здоров'я було.
Не шукала обнов
І любила село...
Все спила я до дна-
Розбрелась вже сім'я...
Хоч живу я одна,
Діти - радість моя...
Уже й внуки мої
Всі дорослі давно,
Виглядаю я їх,
І дивлюся в вікно...
Постаріла вже я,
Бо ж літа, як вода,..
Хоч здоров'я нема,
Та душа молода!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607871
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2015