| Сторінки (26/2548): | « | 21 22 23 24 25 26 | » |
Свою педагогічну діяльність я починала у Верблюзькій восьмирічній школі №4 (тепер її вже не існує).Школа була невелика, на той час десь біля 200 учнів.Будівля із трьох корпусів, тіснувата. Кабінету директора і завуча не було. Всі тулилися в невеликій учительській. У перші ж дні моєї роботи до школи привів своє чадо новий мешканець села. Зайшовши до учительської після привітання, поцікавився, яка іноземна мова вивчається в школі і, чи зможе школа забезпечити переекзаменування його сина з китайської мови, щоб той не залишився на другий рік у п"ятому класі. Всі вчителі ошелешено завмерли, а директор знайшовся: "Так, он у нас Василь Прохорович, знавець мов".Занепокоєний батько зацікавлено подивився на вчителя, а той спокійно запитав у нього, чи має його син зошит, словник і підручник з китайської мови.
Почувши позитивну відповідь, призначив дні консультацій і переекзаменування.
Коли ж батько учня пішов, всі присутні в учительській зайшлися реготом, бо ж ніхто в школі китайською мовою не володів. Не до сміху було лише Василю Прохоровичу. Він і справді знався на мовах, викладав українську і англійську, розумів німецьку і польську, але щоб вже й китайську...Тим паче він знав, що у підручнику з китайської навіть алфавіту немає, бо ж там не букви, а ієрогліфи.
Коли ж учень прийшов на консультацію, вчитель вперше побачив словник ієрогліфів. Як же він зрадів, коли зрозумів, що зуміє дещо зрозуміти в цій мовній диковині. Ну, приміром, про те, що кожен знак означає ціле слово і часом не одне. А ще багато з них були майже однаковими, відрізнялися лише одним-двома штрихами, і вже в такому вигляді мали зовсім інший зміст. Набравши поважного вигляду, Василь Прохорович давав учню завдання, спонукав до відповіді, іноді дещо й поправляв, або уточнював і у підсумку прийняв екзамен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656157
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 31.03.2016
Якось мене призначили класним керівником, коли учні були вже у 9 класі. При першім же знайомстві, я зауважила, що учні сидять за занадто малими партами. Я зразу ж звернулася до директора школи. Він пообіцяв, що от-от повинні придбати нові парти, і мій клас зразу ж укомплектують ними.Повідомивши про це учнів, я виявила, що такі обіцянки вже були не раз, що про це просили не лише вони, а й їх батьки. Трохи подумавши, я й написала цей вірш.
Просить "А" 9-ий клас
директора школи:
-Подивіться ви на нас!
Ми ж майже дорослі.
Сидимо ж ми з семи літ
На все тих же партах,
Болять спина і живіт,
Болять навіть пальці.
Ви б посиділи хоч раз
На шістьох уроках,
А ми так вже сидимо
Цілих вісім років!
Та не просто сидимо:
Пишемо, читаємо,
І закони всі вчимо,
Й задачі рішаємо.
Хоч коліна, як болять,
Нам не до задачі,
Як тут вчителю сказать?
Скаже, що ледачі.
Як бабусі і діди
Спини вже зігнули,
А на сьомому уроці
Мало не поснули.
Негаразди, звісно, в нас
Є, як в кожнім класі,
Та пробачте, просим Вас,
Ми ж не лобуряки!
Як погано ми вчимося,
Чи нема порядку,
Ви тоді кричіть на нас
І навіть полайте!
Та уклінно просим Вас:
-Більші парти дайте!
Ми ж, як всі, хочем рости
Здорові й красиві,
А щоб в світі вижити,
Мусим бути сильні.
Вимагаємо від Вас
І завгоспа школи:
-Більші парти в наший клас,
Бо покинем школу!
Учням вірш сподобався, хоч вони жартома казали, що розвалять школу. Вони переписали вірш на стандартний лист паперу, всі підписалися, поставили число і віднесли директору школи. Спрацювало. Через два тижні клас отримав нові парти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655814
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.03.2016
Заяснілося, засвітилося,
теплим сонечком звеселилося,
що було пройшло, спопелилося,
чи насправді було, чи приснилося.
У роки молоді нам співалося,
все під силу було, все вдавалося,
ми нічого тоді не боялися,
і для нас все цвіло і сміялося.
Перед нами нове відкривалося
і навколишнє нам пізнавалося.
У палких почуттях ми єдналися,
променистим теплом милувалися.
І у зрілі роки ми любилися,
і за діток своїх ми молилися.
Зберегти все земне намагалися,
наші мрії палкі не скінчалися.
Хоч давно все пройшло, не забулося,
щемним спогадом нам озирнулося.
Ми на краще завжди сподівалися,
і теплом, і добром прикривалися.
Зорі й сонце ще нам з неба світяться,
і у мирне життя ще нам віриться.
Хоч і важко цей рік зимувалося,
зберегти доброту нам вдавалося.
А діждались тепла, звеселилися,
все навкруг зацвіло, завеснилося.
Наші мрії й думки не скінчилися,
Ми готові усім поділитися.
І війну зупинить дуже хочеться,
та в нас сили малі і не можеться.
Та ми просимо всіх об"єднатися,
щоб від злих ворогів захищатися.
Вороги були й є запродажними,
станем ми, як один,всі відважними.
І тоді ворогів переможемо,
гідно жить і любить ми ще зможемо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655263
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2016
Сіре небо, сіра доля, Сірих в ради вибирали,
сірі думи, сіра воля. та не тих, що треба взяли.
Срібний ранок, срібні роси, Ті ж багато обіцяли,
срібні трави і покоси. та собі усе забрали.
І всі пільги, і зарплати,
Їх не можна турбувати.
Збільшуть знову свої статки,
ось такі тепер порядки.
Про обіцянки забули, Живуть люди дуже бідно
ніби зовсім і не чули. і просвітку їм не видно.
Обіцянки були сірі, І важкі у них всі днини,
Нам на них нема надії. ніби сірі павутини.
Кажуть в нас тепер свобода,
тільки сіра в неї врода.
Сірі будні, сірі свята,
лиш фантазія багата.
Про минуле незабутнє, І війну, щоб зупинити,
про сучасне і майбутнє. і свободу відновити,
Щоб життя було цікаве, щоб права всі рівні мали,
срібно - біле не лукаве. за країну свою дбали.
Сіро - біле і сріблясте,
синє небо, сонце ясне.
Дуже хочуть усі люди,
щоби правда була всюди...
Щоб життя було не сіре,
а яскраве, синьо-біле.
Не боліли ноги й груди,
щоб щасливі були люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654961
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2016
Учора я була в селі,
І стало боляче мені:
І за село, і за людей,
І за старих, і за дітей.
Після цієї поїздки спогади заполонили всі мої думки, тому й вирішила деякими з них поділитися з любителями поєзії, адже і дитинство, і юність моя пройшло в цьому незабутньому куточку України.
Коли я закінчувала 7 клас, померла моя бабуся. Нам із мамою було важко це перенести, брат на той час уже навчався в технікумі,може тому він не відчув такого нестерпного суму, як ми з мамою. У селі тоді жила одна сестра бабусі Явдоха, вона намагалася хоч якось нас розрадити. І хоч вона була повною протилежністю моїй бабусі Насті, ми не відмовлялися від її турбот. Це була дуже цікава,чепурна, весела,
говірка жінка.Нам з мамою було дуже приємно з нею спілкуватися.Мені було дуже далеко ходити тепер уже у середню школу, вчилася я добре, і бабуся Дуся,(так я її називала), вмовила маму продати свою хату, яку вона сама збудувала після війни, і купити іншу, в центрі села, на одній вулиці з хатою бабусі,що мама й зробила. Я була дуже задоволена, бо мені тепер було набагато ближче ходити до школи, до того ж тут було електричне освітлення,а там де ми жили раніше його не було і уроки доводилося вчити при гасовій лампі. Одного недільного дня ми сиділи у бабусі за столом, пригощалися чаєм з пиріжками. Біля низеньких вікон її хати проходили три високі юнаки, і якраз проти вікон чогось зупинились. "Що це?- запитала мама. Глянувши у вікно, бабуся сказала: "Та це сини Варі, вдови, що живе на іншій стороні річки.Ось побачиш,Полю,що один із них буде твоїм зятем". Ми посміялися, та й забули.
Незабаром на однім із концертів у клубі, я звернула увагу на двох гарненьких дівчаток, які дуже вправно і гарно танцювали на сцені. Один із моїх однокласників пояснив мені, що це сестри - двійнята, а один із їх братів он дивиться на мене через двері із фойє. Я зиркнула на двері і побачила високого симпатичного юнака з каштановим чубом, і мені здалося,що то був один із тих, що проходили біля будинку бабусі Дусі. Через деякий час, до мене забігла моя подружка-однокласниця і запропонувала сфотографуватися. Ми разом з братом, який саме приїхав на вихідні із міста, де навчався, вийшли на вулицю. Яким же було моє здивування, коли я побачила двох високих юнаків: один із яких той, що дивився на мене із фойє, а другий з фотоапаратом. Юля нас познайомила, бо хлопці були її сусідами, а я в свою чергу познайомила подружку зі своїм братом. Звісно ми сфографувалися в чотирьох: я, Юля, мій брат і її сусід, той що був без фотоапарата. Вчора, повернувшись з села я довго вдивлялася в наші юні обличчя, адже з нас чотирьох живу вже лише я.
А наші ж долі так переплелися, що аж не віриться й досі. З тих пір я завжди відчувала погляди і залицяння хлопця з каштановим чубом, особливо коли влітку я працювала на колгоспному току вагарем, а Анатолій супроводжував зерно від комбайна.Іноді він намагався провести мене з клубу додому, та я була дуже правильною дівчинкою, і вміло уникала ці проводжання.
По закінченню школи я поступила до інституту і, здавалося, що наші стежки-доріжки не зведуться. До армії його проводжала інша дівчина, але вона його не дочекалася, вийшла заміж. Поки він служив моя подружка Юля, стала моєю невісткою, народжувати дитину вона приїхала до нас, тому, як тільки Анатолій повернувся з армії, зразу ж прийшов до нас привітати сусідку з народженням донечки. Так ми зустрілися знову і через деякий час одружилися. Ось так і вийшло, що ті фотографії передбачили наші майбутні долі.. З чоловіком ми прожили довгих 38 років, виростили 3 дітей, діждалися онуків, і може б і донині жили, якби не раптова смерть синочка на шахті. Це було та й лишилося невимовним горем для мене, а чоловік його приливав горілкою, і через 5 років помер. Спочатку я дуже сумувала, та з часом цей біль притупився, та прийшло якесь розчарування, і я знову
засумувала. Одна моя добра знайома порадила мені знайти собі пару, я відмахнулася від її пропозиції, але вона записала у мій записничок аресу свого знайомого удівця, а йому дала мою адресу. Я скоро й забула про це, та якось отримала зворушливого повного туги листа. Щоб розрадити його, я відписала, так зав"язалася наша переписка, а потім ми зустрілися, з"їхалися і прожили у злагоді й мирі 11 років. На жаль уже і його немає, та згадка про нього завжди зі мною. Влітку вже буде 3 роки, як він залишив цей світ, та я й тепер підтримую зв"язок з його дітьми і онуками, і вони мене не цураються. А вчора я була на похованні молодшого брата мого Анатолія. Уже немає серед живих жодного з тих молодих і гарних юнаків, якими я познайомилася 60 років тому, лишилися лише двойняшки, та слава Богу діти, онуки і правнуки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654750
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 26.03.2016
Іду я селом неповторним,
Все рідше і рідше двори.
Я поглядом ніжно-любовним
Дивлюсь на свої явори.
Садили ми тут їх із братом:
Тополі і клени, й дуби,
Калину й вербу понад ставом,..
І рибу ловили тут ми.
Допізна у річці купались,
Шукали природи дари,
Нам зорі квітчасті всміхались,
Ловили ми їх кольори.
А дома ми маму чекали,
Варили борщі і каші,
З роботи її виглядали
І пахли узвари й коржі.
В очах наших сяяли іскри.
І річка, й ставок, й явори,-
До болю близькі мені й рідні,
Дитинства чудові дари.
Ми тут, як у всесвіту чаші,
Жили і навчались, й росли.
А помисли й дії всі наші
В мрійливе майбутнє несли.
І предки не зникли у часі,
(Вчувались нам їх голоси).
Листи ми від тата читали,
А він не вернувся з війни.
Тут зміни тепер неймовірні,
Запущені старі двори.
Та все незабутнє і рідне,
Село, ти моє назавжди.
Тут люди живуть надзвичайні,
Шановні мої земляки.
Верблюжка моя незрівнянна-
Сьогодні і завтра, й завжди.
Звитягу села непоборну
Завіщано всім берегти.
Верблюжка моя неповторна-
Такої ніде не знайти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654516
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.03.2016
У будинку і тепло, і тихо,
А на вулиці дощ іде й сніг,
Причаїлося поруч десь лихо
У похмурих кімнатах моїх.
Не буває життя без мороки,-
І у кожного звісно своє...
Я пригадую ті давні роки,-
Неспокійне дитинство моє.
Все було: голод, страх і руїни,
І нестерпна жорстока пора,
Всі надіялись, ждали щоднини,
Щоб закінчилась швидше війна.
Ми боялися виглянуть з хати,
Не минула і хата біди,
Плач сестри допоміг врятуватись,
До сусідів в підвал ми пішли.
Та і там ми боялись сидіти,
Лихоманила нас і трясло,
І молились дорослі і діти,
Щоб це лихо від нас відійшло.
Після бою затишшя настало,
Ми додому зібралися йти,
Та на місці де хата стояла
Чорно - сірі звивались дими.
Куди йти, що робить ми не знали,
Нам боліло і дуже пекло,
У сусідів жили у сараї,
І нове будували житло.
Хоч малі ми були, працювали,
І чекали кінця тій війні.
Ми надіялись, вірили, ждали,
І крізь сльози співали пісні...
Отаким було наше дитинство,
В нім зазнали і горя,й біди,
І роки повоєнні нас тисли,
Не вернувся наш тато з війни.
Дотепер ще печуть наші скроні,
Як згадаєм все те, що було,
І не хочем, щоб людям на сході,-
У теперішнім часі пекло.
І до всіх я звертаюсь сьогодні,
Прошу долю і Бога молю,
В кого душі й серця не холодні:
-Зупиніть цю нестерпну війну!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2016
Мої думи сіються
на плечі лягають.
Мої мрії мріються,
до неба сягають.
Дивлюсь зачудовано
на зорю ранкову.
Від Бога даровано
нам красу казкову.
Кроками все міряю,
по стежках ступаю.
Думами і мріями
себе наповняю.
Земля зачаровує
і небо безкрає.
І я зачудована
наснагу черпаю.
Душа моя повниться
ніжними словами.
А серце клопочеться
земними ділами.
Мрії й думи сіються
попід небесами.
Мережками стеляться
перед журавлями.
Журавлі підхоплюють,
несуть їх у далі.
І простір наповнюють
мудрими думками.
Білим світом котяться
з любов"ю до краю.
Як же любо жити,
як війни немає...
І Бог нам підказує,
і земля, і небо.
Усе що ми маємо
берегти нам треба!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653911
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2016
Остання сніжна віхола
махнула вже крилом.
Весна уже приїхала
з красою і теплом.
Синіють уже проліски
і крокуси цвітуть.
Цвірінькають горобчики
й синички тут, як тут.
І вилітають з вуликів
невтомні трударі.
І визирають прутики,
як ховрахи з нори.
У небі, мов овечки,
хмариночки пливуть.
Краплинки з них дрібненькі
на землю упадуть.
Вже метушиться весело
і місто, і село.
Весни чудове плетиво
всім радість принесло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653630
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.03.2016
Вірш написала...І пишу я знов,
І до снаги мені моє писання.
Поезія це - свято, це - любов,
Моє натхнення, пошук, сподівання.
Пишу я тихо...Що там говорить?
Та і немає з ким мені балакать.
Лиш під ногами кіт рудий мурчить,
А я пишу. Це краще, аніж плакать.
Все, що було, пройшло і відпливло,
У віршах все минуле оживає.
Весни і літа ніби й не було,
Та сум в душі і серці не стихає.
Отак пишу я - за рядком рядок,
Про що писать - серце моє знає.
Кожен рядок - життя мого урок,
Я кожну мить у віршах звеличаю.
В моїх віршах є осінь і зима,
Весна і літо, й часом - тихі сльози.
Поезія це - радість, це - життя,
Не зітруть їх ні вітер, ні морози.
Бува поезія моя й гірка,
Та в ній - усі мої найкращі ліки:
Від смутку і журби.Та для добра -
Живе в мені сьогодні і навіки!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653329
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.03.2016
Вірші пишу завжди з любов"ю,-
Про те, що є, а чи було...
Буває, що пишу від болю,
Життя шукаючи весло.
Шукаю образи,поради,
Якісь несказані слова,
Щоб в кожнім слові доля правди,
Завжди живильною була.
Буває, що пишу поволі,
Бува - струмком на бистрині,
Так притупляю смуток й болі,
Хоч і невесело мені...
Буває чітко все те бачу,
Про що висвітлюю в вірші,
Бува і навмання, незрячо,
Та все від серця і душі.
Буває, що пишу в метаннях,
І відчуваю крик душі,
І в добрім настрої,й в стражданнях,-
Мої з"являються вірші.
Бува не хочеться писати,
Кому потрібні ці вірші?..
З собою я веду дебати,-
Треба писати, а чи ні?..
Бува якесь єдине слово
Заковиряє в голові,
Тоді вертаюся до столу,
Й рядки з"являються нові.
Отак у роздумах, в жаданнях,
(Як засіваються грядки),
В години праці, в сподіваннях,
Палкі з"являються рядки.
І знов пишу, пишу з любов"ю,
В кожнім рядку - моє життя,
Мої і радощі, і болі,
І віра в світле майбуття!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653001
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.03.2016
Біля річки верба
Похилилась сумна,
Там хлюпоче вода,
Корінь їй підмива.
Вітер й буря її,
Хочуть бідну зломить,
Дуже важко вербі,
Серце в неї болить.
І невесело їй,
В неї сили нема,
І у горі своїм,
Вона ніби німа.
Дуже важко вербі,
А ти, дубе, дивись,
І підтримуй її,
Та і сам ще держись.
Ти сильніший, міцний,
Гілля ти розпусти,
І в боки їх розкинь,
І вербі поможи.
Тоді вітер лихий
Тебе з місця не зб"є,
І хоч доля важка,
В тебе сили ще є.
Ти вербу захисти
Від негоди - жури,
І як Бог світовий,
Ти вербу бережи!
Легше стане вербі
І вона оживе,
Легше стане й тобі,
У житті сила є.
Ти від вітру її,
Затули й захисти,
Буде легше тоді
Вам негоди знести.
Об"єднались навік-
І той дуб, і верба,
Менші стали з тих пір
У них сум і журба...
березень 1995р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652767
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2016
Життя, на жаль, не безкінечне,
Пливе, як в небі диво - птах.
Я не втрачаю дні безпечно,
За кроком крок - торую щлях.
В вік зазирнула двадцять перший,
Хоч попіл куряву несе,
Силу і міць Господь небесний,
Віру, Надію й Честь спасе.
Все, що було, все - незабутнє,
Хоча і сила вже не та,
Мрії несуть мене в майбутнє,
За кроком крок - лиш до Добра.
Мрії мої і мої думи
Душі митарство - от і все,
А світ цей грішний був і буде,
Без мене він не пропаде.
В просторі я - лише пилинка.
Безмежний світ... Я не одна,
Життєва невмируща сила,-
Людина мудра і свята.
І не затьмаряться нам очі,
Зробить зуміємо ми все,
Писання істини пророчі
По всьому світу понесем.
І не згасить Людини мрію,
Краса земна - не відійде,
Любов і Віра, і Надія
За кроком крок у світ іде.
Життя даремно не відійде,-
Діти й онуки у нас є.
І Мрії наші, і Надії,-
Світ для нащадків збереже!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652577
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.03.2016
Весняні дні приносять радість,
Дарують диво - відчуття.
Весна це - казка, диво-повість,
Сповнена ласки і тепла.
Хоч за вікном бува негода:
То дощ іде, то мокрий сніг,
То випадкові перешкоди,
Так, ніби, курям то на сміх.
Усе пройде, усе минеться,
І весняні пройдуть дощі.
Природа радістю озветься,
Веселіш стане на душі.
Ось промінець глянув з-за хмари,
І вмить усе розвеселив,
І все навколо заблищало,
І мене промінь звеселив.
І я радію, й посміхаюсь,
Світло натхнення добавля.
Наснаги й сили набираюсь,
Бо це ж весна, це - дивина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652347
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2016
Життя люблю й любитиму,-
завжди й понад усе.
Заради внуків житиму,
питання це ясне.
Й для себе також житиму,
й писатиму вірші.
І мрії ворушитиму
для серця і душі.
І квіти знову висію,
город свій оброблю.
Нікого я не висмію,
бо я людей люблю.
Я й землю зігріватиму
своїм палким теплом.
Всі сили віддаватиму
і з ласкою, й добром.
Рослини доглядатиму
й калину, і вербу.
І про садок свій дбатиму,
щоб був, як у раю.
І живність годуватиму,
без них не обійдусь.
І небесам служитиму,
їм вдячно поклонюсь.
За те, що в небі синім
хмариночки пливуть,
І на поля й долини
нам дощики несуть.
Життя я прикрашатиму,
нехай палахкотить.
І людям помагатиму,
щоб легше було жить.
І сонечку всміхатимусь,
і чистоти нап"юсь.
І Богу я молитимусь,
й в молитвах поклонюсь.
Молитви повторятиму-
щодень і наяву.
Всевишнього благатиму,
щоб зупинив війну.
В роботі завжди житиму,
завдання це ясне.
І білий світ любитиму-
завжди й понад усе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652022
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.03.2016
У моєї подруги 90-річна мама. Вона маленька, трохи зігнута, але
досить жвава , і дуже роботяща. Життя так склалося, що доводилося
багато працювати, ростили з чоловіком 5 дітей, усіх вивели в люди, уже
років 20, як бабуся овдовіла.
Живе у часнім секторі, має гарний будинок і 20 соток присадибної
ділянки. Діти не одноразово пропонували переходити жити до них, та
баба Люба відмовляється, пояснюючи це тим, що це будинок вони будували
ще як були молоді, усе в нім зроблено її та чоловіка руками, і
залишати його вона не збирається, не погоджується бабуся переїхати
хоча б на зиму. І будинок, і огород завжди доглянуті, за ремонт завжди
відповідають діти, онуки і правнуки,-усі уже дорослі і навідуються
мало не щодня. У баби Люби на городі родить усе і картопля,і огірки, і
помідори, і квасоля, і навіть кавуни та дині. Все це під її неухильним
доглядом. У неї незважаючи на вік ще вистачає сили трохи.
підторговувати. Вистачає і дітям, і онукам та правнукам, а решті не
пропадати ж. Ото бабуся наготовить у пакети, складе у торбу або мішок
прилаштує на кравчучку у потихеньку на не санкційований риночок, благо
він є недалеко від її помешканя. Так от одного разу стояла вона з
огірочками, розкладеними в пакети по 1,по 2, і по 3 кг. Знаючи про
мамин промисел, її донька, моя подруга Галинка, часом надходила на той
риночок, щоб в разі чого допомогти мамі, бо ж відговорити її від цього
промислу не вдавалося. Одного разу Галина підійшла і голосно запитала:
"А почім же, бабуню, ваші огірочки?" А та їй і давай пояснювати у
яких пакетах по скільки вкладено і скільки те коштує. І лише коли
Галинка ще запитала, чи багато бабунька вже продала, та прислухалась,
підняла очі і нарешті розпізнала, що то ж її донька. "Ой, це ти,
дочко?" І тоді обидві розсміялися, зібрались додому та сміючись і
пішли. А от коли бабуні було 90 років, зібралася уся велика родина.
Доньки і невістки заздалегідь, все приготували, напекли й наварили,
бабі Любі не дозволили нічого робити, гарно одягли, прихорошили, а
коли вже за столом серед тостів хтось із дітей виразив сподівання, що
вони дуже хочуть відсвяткувати і її 100-літній ювілей, бабунька якось
так невимушено сказала,махнувши рукою: "Та скілечки тут уже ждати лишилося?.."
З розповідей подруги я знаю, як багато бабусі довелося пережити і в
дитинстві, і в молоді роки,і в зрілому віці, але то вже будуть інші оповідки,які я можливо й опишу з дозволу бабусі і її рідних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651907
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 15.03.2016
Зацвіли, розгорнулися крокуси,-
Білі, жовті, червоні, ясні.
Це весни перші зоряні фокуси,
Дивоцвіт весняної краси.
Зацвіли і підсніжники, й проліски,-
Сині, білі, а є й голубі.
Їх торкаються сонячні промені,-
Теплі, лагідні і вогняні.
Запашні і замріяні, сонячні,
Чисті, лагідні дні золоті.
І природою, й Богом даровані:
І тобі, і йому, і мені.
Підставляю долоні під промені,
Ловлю світло святої роси,
І надією, й вірою сповнені
Чую диво птахів голоси.
І підсніжники, й проліски, й крокуси,
Перші диво - дарунки весни,
Це чудові пригоди і фокуси,-
Дивосвіт весняної краси...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651805
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.03.2016
Не плач , матусю, хоч і тяжко,
Не проливай ти сліз своїх...
Я розумію, тобі важко,
Важко й мені від сліз твоїх.
Ти подивись, поглянь навколо,
Горя і сліз багато є.
Так було вчора і сьогодні,
Твій сум ще болю додає.
Не плач, матусю, я благаю,
І пожалій сама себе,
Усе я, мамо, розумію,
Стало життя твоє гірке...
Ти посміхнись до мене, мамо,
І нову казку розкажи,
І мені легше тоді стане,-
Лежать між мертвими людьми.
Усе як є, так уже й буде,
Не в силі ми тут щось змінить,
Бо ж тут лиш мертві, мамо, всюди,
І в них душа лише болить.
Сльозами ж горя не розвієш,
Я пам"ятаю ці слова,
Тепер я, мамо, розумію,
Горе буває й від добра.
Ти мене вчила бути добрим,
Не допускать до себе зла,
То ж будь розважлива сьогодні,
Так як раніше ти була.
В своїм житті я намагався,
Усім робити лиш добро.
І на добро сам покладався,
Воно ж мене так підвело.
Не докоряй собі, благаю,
Вини твоєї в тім нема.
Смерть розлучила нас з тобою,
Доля нам випала така.
За мене, мамо, не хвилюйся,
Непереможним є добро.
Я тут нічого не боюся,
Бо не доходить сюди зло...
Отож не плач, моя матусю,
Не допускай до себе зла,
А я за тебе й тут молюся,
Щоб в добрім світі ти жили...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651484
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.03.2016
ЗГАДАЙ МЕНЕ ЛИШЕ ДЛЯ ДОНІ В СВІТІ Я ЖИВУ
Всміхнулось щастя нам краплинами роси, А я вдивляюся у крапельки роси,
Не повернути долю, скільки не проси. Чому нас доля розлучила назавжди?
Моєю ласкою голублена була, Я прислухаюся, як листя шелестить,
Для мене в світі ти лише одна. Може ти шепчеш,як без тебе жить?
І хоч без мене йдуть твої літа, Без тебе йдуть мої сумні літа,
Була ти й є для мене молода. Тебе нема і я завжди одна.
Пробач, що я пішов від тебе молодим, Ти залишився вічно молодим,
Ти не одна...Це я тепер один. Для мене в світі ти лише один.
А ти живи, життям своїм живи, А я живу життям своїм сумним,
Ти подивись, навколо квіти зацвіли Мені ти снишся завжди молодим,
В журбі і радості мене не забувай, В моїм житті є радість лиш одна-
І хоч у снах своїх мене згадай. На тебе схожа донечка моя.
Для тебе знову квітуватимуть садки, Нехай для неї квітнуть всі садки,
І ти не бійся, по саду, кохана, йди, Я дам їй все, що ми б у двох дали,
Там наша яблунька для тебе зацвіла, Твоєї лагідності я її навчу,
Ти не сумуй, ти з нею не одна. Лише для неї я тепер живу.
Я повернусь до тебе знову молодим, Вербовий котик я до серця притулю,
Вербовим котиком,чи вітром весняним. Як і раніше, я тебе люблю,
Я доторкнусь твого обличчя і коси, В обличчя віє вітер весняний,
Ти це відчуєш подихом весни. В моєму серці ти завжди живий.
А ти живи,життям своїм живи, А я живу життям своїм сумним,
І нехай світ несе тебе крильми. Мені ти снишся знову молодим.
Щаслива будь, мене не забувай, А наша донечка,як яблунька в саду,
І хоч у снах своїх мене згадай... Лише для неї в світі я живу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651183
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.03.2016
Два синочки, як дубочки,
Дочка, як калина,
Довгі роки не думала,
Чи була щаслива.
Працювала, дбала, вчила,
Діточок ростила.
І онуків діждалася
На все була сила.
Не думала, не гадала,
Чи була щаслива,
Щонеділі виглядала
То дочку, то сина.
То одного, то другого,
То з сестрою часом,
То з жінкою,то з дочкою,
А то й усіх разом.
Зустрічала, пригощала,
Думала, що дати.
Засмучена проводжала-
На те ж вона мати.
Все трудилася, спішила
І того не знала,
Що біда її велика
За порогом ждала.
Чорна звістка з ніг звалила,
А треба вставати,
Щоб синочка дорогого
В землю поховати.
Поховала, почорніла,
Думала не встане,
Голова щось стала біла,
І з серцем погано.
Життя своє пригадати,
І то нема сили,
Нема сили зрозуміти,
Чи була щаслива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651130
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2016
Ніяк не можу зрозуміть,
що з нами в світі стало,
чому між нами, між людьми,
добрих людей так мало...
Але ж вони є, були і будуть, бо інакше не можна жити! Люди мого віку знають, скільки бід, мук і горя принесла минула війна. І ось знову війна, знову біди і страждання... У той, тепер уже далекий час, люди вижили, винесли, відбудувалися, лише тому, що добрих людей було більше, ніж злих і недобрих. Тому я й пишу цю оповідку про добрих і щирих людей небайдужих до чужої біди.
Маринка, моя подружка, мешкала на іншому березі річки. Вона, як і я, дитина війни. Жила вона з мамою Катериною, та двома маминими сестрами Галиною і Килиною. Галина і Катерина вдови, а Килина заміж не виходила: до війни не встигла, а після війни не було за кого, отак вона й лишилася дівкою,(незайманою),на все життя. Жили жінки дружно, працювали в колгоспі. Оберігали, пестили,доглядали свою єдину радість - Мариночку. Ми з заздрістю дивилися на білосніжні комірці, манжети,які в"язала для Маринки тітонька Галина, на її чудове, пахнюче кучеряве волосся, в якому завжди красувалися кольорові стрічки і бантики, не знати з чого і як змайстрьовані тітонькою Килиною. Марина росла доброю, лагідною, не байдужою до чужої біди. Вона часто пригощала нас смачним печивом, пиріжками і навіть цукерками, спечиними і приготовленими її мамою. При появі Маринки хлопці завмирали, не кривлялися, не буянили, не гелготіли. Усі намагалися їй сподобатися, а в старших класах уже й залицялися до неї. Та Маринка до всіх ставилася з повагою і ласкою, та переваги нікому не віддавала.
Після закінчення школи вступила до технікуму, а по його закінченні вийшла заміж за офіцера. І понесли її стежки - доріжки у вир життя. Мама і тітоньки скучали, сумували, писали сповнені любові листи. Маринка відповідала теплими лагідними листами, заспокоювала, а кожного літа приїжджала в гості: коли з чоловіком, коли з дітками, а коли й усім гуртом. Мама і тітоньки насолоджувались цими зустрічами. Так плинуло життя. Та якось так сталося, що одна за одною відійшли в інший світ і Катерина, і Галина. Лишилася Килина зовсім одна. Маринка хотіла забрать тітоньку до себе, а та ні в яку, адже зроду ніде, окрім села і райцентру, не була. Довелося Маринці просити допомоги в родичів і сусідів. Ті залюбки погодилися піклуватися про тітоньку. Та дуже скоро тітонька знову засумувала, все менше з"являлась на подвір"ї, а більше сиділа, чи лежала в хаті, стала погано їсти, а згодом і зовсім злягла. Родичі сповістили про це Маринку. Тоді Маринка, не дивлячись на протести тітоньки, майже насильно забрала її до себе. Жила вона на той час у місті. Довго літня жінка не могла звикнути до міського життя, до шуму машин, до великих багатоповерхівок, до шумних вуличних компаній і всякого іншого гамору, не хотіла виходити з квартири, ставала або сідала біля вікна, спостерігала, іноді й плакала, просила Маринку відвезти її назад до села.Та і Маринка, і її донька намагалися розвеселити жінку, весь час приділяли їй свою увагу і з часом тітонька привикла, стала виходити на подвір"я, на посиденьки з такимиж як і вона старенькими жінками. Коли тітка Килина зовсім постаріла, стали траплятися з нею різні казуси. Про деякі з них Маринка мені розповідала.
Зайде, бувало, тітка на кухню і до господині: "А що ви робите?" Маринка їй: "Вареники ліплю. Може допоможете?" "Гарзд, - каже тітка, але трохи подумавши додає: Та я вже не зумію..." "То нічого, посидьте біля мене, поговоримо!" Побалакавши про те, про се, тітонька підводиться: "Добре тут у вас, та мені вже пора додому," Маринка їй: "Гаразд, я вас проведу!"Бере тітку під руку, виводить із кухні, веде у її кімнату: "Ну ось, ви вже й вдома! Ось ваше ліжко, сідайте, або й приляжте перепочити..." Коли тітоньці виповнилося 95 років, вона категорично відмовилася виходити на вулицю. Маринка ж лагідно брала її під руку й вела. Та упиралася, намагалася вирватися, а коли їй це не вдавалося, гукала: "Буду кусати!"
Племінниця, лагідно посміхаючись, до неї: "Та у вас же зубів немає!" Тоді тітка весело сміялася і вже більше не пручалася, а добровільно йшла подихати свіжим повітрям. Якось на вулиці вона посковзнулася і, впавши, зламала руку. Маринка викликала "швидку допомогу". Саме в цей час у них у гостях перебував зять Маринки. Він виніс тітку на руках до машини з червоним хрестом, поїхав разом з Мариною і тіткою до лікарні. Там знову узяв постраждалу на руки і доніс до травматолога. Тітка голосно плакала, та так причитала, що всі, хто на той час був у лікарні, повиходили з кабінетів, були дуже здивовані і запитували: "Де ви взяли це диво?! І скільки їй років?" Почувши, що 98, ще більш дивувалися...
Померла тітонька, коли їй виповнилося 102 роки. На жаль, уже пішла з життя і Маринка, і її чоловік. Та пам"ятають і часто згадують Маринчині онуки, пам"ятаю й я, бо часто бувала у гостях у подруги і сама розмовляла з тітонькою Килиною. Ось така оповідь про людську доброту. Недарма ж говорять: добрі справи робляться не язиком, а душею й серцем!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650776
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 11.03.2016
Учора, завтра і сьогодні,
В погожі ранки й хмурі дні,
Слова живі його й безсмертні,-
Без них були б ми, як німі.
І його дух так, як і слово,-
У наших справах і думках.
Було так, є і завжди буде,
Не згасне дух його в віках.
І ми пишаємось Тарасом,
Йому уклін наш до землі.
Він не підвладний плину часу,
Його ідеї в нас живі.
Зійшов і світить нам зорею,
Його життя - до Волі рух,
Він є і буде корифеєм,-
Поет, навчитель, вірний друг.
І час Шевченка не поглине,
Слово його в віках не вмре,
І наш народ, вся Україна-
Його пророцтвами живе.
Учора, завтра і сьогодні,
Він поруч з нами в світ іде,
Його ідеї благородні,-
Ми у майбутнє понесем!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650240
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2016
Весняні далі без печалі,-
зустрічі, любощі, тепло.
Хоч ми постійно поспішали,
та легко й гарно нам було.
Щирість і щедрість завжди з нами,
і цвіт весни, і солов"ї,
і переповнені думками
мрії й надії осяйні.
Нам було добре і здавалось,-
світ цей призначений для нас,
і працювалось, і співалось,
зоряний був для нас той час.
В роботі ті роки злетіли,
дітей на ноги підняли,
та цвіт весни ми пам"ятали,
і ми щасливими були.
Життя й сьогодні дивоквітом,
хоч вже на скронях сивина,
ми не марудимо цим світом,
життя для нас це - дивина.
Ще мрії наші не зів"яли,
серця ще б"ються в унісон,
роки нам зморшок начіпляли,
та ми ще держимо фасон.
І живемо,..хоч шкандибаєм,
пишем й співаємо пісні,
бережимо усе, що маєм,
у зимові й осінні дні.
Весняні далі без печалі,
будуть і літні теж ясні,
і хочем ми щоб зазвучало,-
наше жіноче: "Ні, війні!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649938
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2016
Жінка все вміє:сміятись і плакать,
Вміє мовчати і вміє балакать,
Вірити вміє і вміє чекати,
Ніжною бути і щиро кохати.
Уміє ще жінка сонцю радіти,
Дощику, вітру і місяцю, й квітам,
Друзям і рідним уміє радіти,
Допомагати сусідам і дітям.
І не буває, щоб жінка не вміла
Болі знімати і з серця, і з тіла,
Душу уміє вона заспокоїть,
Сум розігнати і рани загоїть...
Бачити вміє красу у природі,
Все вона вміє...І кажуть в народі:
В коханні гаряча, в праці завзята,
Щедра душею,думками багата.
-Будьте щасливі!-кажу всім між нами,
І подруги,й сестри! Будьте кохані,
Мами, бабусі і доньки, й дівчата,
Хочу найкраще все вам побажати!..
А чоловікам я хочу сказати:
-Добрими будьте, і вмійте кохати,
Вірні, турботливі й лагідні дуже,
Й найголовніше- не будьте байдужі!..
Сумніви, смуток назавжди розвійте,
І говорити, й мовчати умійте...
І не забудьте,хоч в свято сказати,
Що будете вічно її ви кохати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649934
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2016
Все в скрині бабуся моя розглядає,
Розгладжує речі, до них розмовляє.
А я до бабусі горнусь, пригортаюсь,
І сльози на очі її набігають.
-Давайте,бабусю, ті речі дістанем,
Самі їх розглянем і всім їх покажем.
Хай спогади душі усім зігрівають,
Ті речі теж певне усе пам"ятають...
-Ой дітки, онучки, мої ви рідненькі,
Які ж ви хороші, хоч ще і маленькі.
Звичайно, звичайно, я вас розумію,
Повідаю все вам, що знаю і вмію.
Оцей рушничок мій весільний, найкращий,
Сама вишивала, ще й досі путящий.
Сама і узор я для нього складала,
Була молода я...І хлопця кохала.
Той хлопець, дідусь ваш й донині зі мною,
Рушник пов"язав наші мрії і долі.
Ділили з ним порівну щастя і горе.
Рушник - це життя, це і спомин, і доля...
А ці рушники - це на вікна й ікони,
Цього забувати не можна ніколи,
Це символи роду, любові й природи,-
І рідного краю, і свого народу.
Я ці рушники не сама вишивала,
Моя ще бабуся мені помагала,
Та що помагала...Вона мене вчила,
Наука її та живе і понині.
А знаєте, внучки, коли рушники ми оці вишивали,
То ми вишиваючи, ще і співали.
Народжений з піснею, він оживає,
Бо в ньому душа то людини витає.
-Бабусю, бабусю, так гарно нам з вами,
Ви певне красиві були молодою,
І гарно співали, й тепер ще співаєте,
І ще й рушники вже для нас вишиваєте...
-Бабусю, бабусю, навчіть вишивати,
Й пісні що співали навчіть нас співати.
-Звичайно, звичайно, сідайте поближче,
Беріть полотно і нитки, і намисто.
Оздобим рушник птахами й зірками,
Дерева і квіти,..з душею, руками.
Ось бачите, любі, як гарно виходить,
Тепер уже й пісню давайте заводить...
-А що там, бабусю, ще є у скрині?
І пахне травою...Чи то може зілля?
-Так, дітки - це м"ята і трави.
Усе це у скриню я влітку поклала,
Так речі у скрині усі збережуться,
І пахне так гарно, усе це цілюще.
А ще тут у скрині "Кобзар" є Шевченка,
І Біблія..Діти, ці книги священні.
Мені їх бабуся моя залишила,
Ці книги багато мене научили.
Найперше звичайно, як рід шанувати,
І землю, й природу...А ще й працювати,
І тата, і маму, й людей розуміти,
І гідно життя своє, діти, прожити!..
-Спасибі, бабусю, що нас Ви учили,
Пробачте! Напевне ми Вас вже стомили?
Тепер Ви посидьте, отут на дивані,
А ми розважати Вас будем піснями,
Отими, що нас, Ви бабусю, навчили.
Так хочеться нам, що Ви трохи спочили...
-Та ні, мої любі, спочити ще встигну.
Давайте усе це ми складем знову в скриню,
І підемо в кухню, там чай з пиріжками,
Мені так приємно побути ще з вами...
Отак ми з бабусею довго сиділи,
Розмови вели і її розуміли,
Співали пісні, пили чай з пиріжками,
-Як добре, бабусю, що Ви завжди з нами!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649662
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2016
Написано під враженням поезії Володимира Івасюка,
зокрема пісні "Я піду в далекі гори".
Я піду веселим маршем
за село у чисте поле.
Там працює мій брат старший,
землю він сьогодні оре.
Подивлюся я на поле,
на ставки і верболози.
І стежок, і цих доріжок
не забуду я ніколи.
Там криниця біля ставу,
вода чиста і прозора.
Підійду до неї й стану,
в ній засвічуються зорі.
Я води тії нап"юся,
і відчую диво - чари.
Понад ставом я пройдуся,
а там верби, як отари.
Плюскотить вода в ставочку,
шелестять верби і лози,
умиваються листочки,
воду п"ють вороні коні.
А як вечір кучерявий
землю лагідно накриє,
з братом вернемось додому,
заспіваєм пісню милу...
І той час, і чисте поле,
і ставок, і верболози,
і криницю, і ту воду
не забуду я ніколи!..
01. 09.2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649138
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.03.2016
Минула осінь без надій,
минає вже й зима.
Літа минули молодії
і сил уже нема.
Холодний вітер в вікна віє,
й морозом обпіка.
Серце болить, душа німіє,
в будинку я одна.
Немає з ким порозмовляти,
порадоньки нема.
Нема кому мене спитати,
чому завжди сумна.
Дивлюсь в вікно,зиму питаю,
чому вона така.
Холодом віє й не бажає,
додать мені тепла.
Зима мовчить, лиш вітер віє,
і ще й мороз тріщить.
І сумні думи не розвіє,
щось в вікна стукотить.
Скрипить мороз і ніби каже:
- мовчи, стара, мовчи.
Прийде весна і щось підкаже,
отож весну і жди!..
Я прислухаюсь - відчуваю
незриму доброту.
Весну я жду і виглядаю
і в снах, і наяву.
Отак проходять дні за днями,
я спокійніше сплю.
Віру й Надію покладаю
на сонячну весну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648888
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2016
У цьому заповіті не все моє, десь щось почула,доба-
вила,оформила, та й виклала, (давнє)
Як умру, то поховайте
мене біля школи.
На педрадах не картайте
вже більше ніколи.
На вінок мені не тратьте
ні грошей, ні часу,
бо я знаю вчителі-
не мають запасу.
На могилу покладіть
які-небудь квіти,
не забудьте в руки вкласти
план самоосвіти.
Щоб усе було зі мною:
конспекти, програми,
посібники, канцприладдя
І навчальні плани.
А як завуч похилиться,
й скаже: "Гаю, гаю,
ким же я твої уроки замінити маю?!"
То ви його заспокойте,
дайте всьому раду,
якщо треба, то збирайте
екстерну нараду.
Зважте все і поспішіть,
є на те причини,
справедливо розділіть
всі мої години.
Хай майбутні наставники
не згадують лихом,
замість двійок ставлять трійки,
щоб все було тихо.
Райпрофспілці передайте:
"На той світ подався,
бо путівки в санаторій
так і не діждався!"
А начальству передайте
дяку дуже щиру,
нехай воно поцілує
мене нижче спини!..
Ні! Не хочу помирати,
буду працювати,
почитаю, вип"ю чаю
і вкладуся спати!
Вчителів я дуже прошу:
"Не спішіть вмирати,
може діждимось хорошу
достойну зарплату!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648691
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2016
Ми з братом завжди влітку допомагали мамі сапати буряки. Мама була ланкова, тож намагалася і сама гарно буряки посапати і людям допомогти. Одного літа у її ланці з"явилася гарна молодичка Надійка. ЇЇ ділянка була поруч із нашою, тому я з цікавістю спостерігала за жінкою, і бачачи як важко їй дається оте сапання, думала що ж привело її на таку незвичну для неї роботу. Видно було, що вона не селючка, їй дуже важко було справитись з цією роботою. До неї часом навідувався і допомагав її чоловік - красень Василь, який працював обліковцем.
Якось вона прийшла на плантацію з двома дівчатками років 5 - 6. Обох їх звали Людмилками. Одна була донька Василя, а друга - Надійки. Сапать вони не вміли, тому лише проривали буряки поперед матері і тоді їй легше було,та й швидше сапати. Коли дівчатка стомлювалися і бігли у лісосмугу відпочивати, я гукала: "Тьотю Надю, а де ж ваші Люди?" А ще я цікавилася, як жінка їх гукає. Вона усміхаючись відповідала: "Одну звемо Людою, а іншу - Люсею."
У колгоспі усі знали їхню історію. Василь виріс у нашому селі, потім подався до міста, працював на будівицтві, а повернувся у село з дружиною Зоєю і трьома дітьми. Згодом у них народилося ще двійко. Василь був дуже гарний, мав веселу вдачу, вмів грати на гармошці, гарно співав і танцював. Коли він приходив до клубу, то міг і сам розважитися, і інших повеселити. Та навідувався він туди рідко, бо ж доводилося допомагати дружині обходити дітей та й домашнє господарство, без якого сім"ї не обійтися. А згодом і взагалі перестав приходити до клубу і на роботу ходив чорніший чорної землі. Під час чергових пологів померла Зоя, залишивши чоловіка сам-на-сам зі своєю дитячою ватагою.Щоправда немовля і найстаршу Олю забрали батьки небіжчиці, та все одно чоловік крутився, як муха в окропі. І хоча йому допомагала його мама, все одно було дуже важко. Він схуд, у кучерявому чубі з"явилася сивина, і лише карі очі світилися, як раніше, двома жаринками.
Стурбована матір наполягла на медичному обстеженні сина. Результат приголомшив - туберкульоз легенів. Цілих півроку не було Василя. Спочатку лікувався у тубдеспансері, а потім у санаторії. Дітьми опікувалася мама, якій допомагали і родичі, і сусіди, та й колгосп не стояв осторонь, підкидав і дрова, і продукти.
Із санаторію Василь і привіз красуню Надійку. Під час обідів, які зазвичай відбувалися у лісосмузі, жінки розпитували, як жінка зважилася піти на чотирьох дітей. Жінка загадково посміхнувшись відповідала: "Та як же було не піти за такого красеня?!" Нашій мамі вона повідала більше. Виявилося, що Василь спочатку сказав їй, що в нього двоє діточок, а коли вони вже одружилися і їхали додому, ніяковіючи повідомив,що дітей троє. Надійка сказала: "Ну що ж, де двоє, там і троє." А коли ступила на подвір"я, її зустріли чотири пари не по - дитячому серйозних, сповнених надії оченят, та пара сумних згорьованих маминих очей...
І хоч у народі кажуть: "Другу матір не знайти", та бувають і щасливі випадки. Дітям Василя поталанило, адже мама Надя стала для них справжньою матір"ю.
Жила сім"я дружно. Надійка легко знаходила спільну мову і з дітьми, і з свекрухою, і з сусідами. Звісно, всяке траплялося, були й негаразди, й нестатки, але дружна родина завжди знаходила вихід із будь - якої ситуації. Діти зростали веселими і працьовитими. Особливо здружилися Людмилки, ні на крок не відходили одна від одної, а коли пішли до школи, ходили в один клас, сиділи за однією партою, грали в одні ігри, одним словом були "нерозлийвода". Якось Василеві довелось рятувати колгоспних овець під час великої зливи. Чоловік промок до кісток, і до нього повернулася хвороба з великою силою. Довелося знову лікуватися. Надійка крутилася, як білка в колесі. Діти намагалися в усьому допомогти і догодити матусі, та не обійшлося - не стало Василя. Надійка розгубилося, вона розуміла, що сама не зможе поставити дітей на ноги, а свекруха дивилася на неї такими згорьованими очима, що аж серце зжималося. Брат і мама Надійки, приїхавши на похорон, вмовляли жінку забрати свою доньку, або хоча б обох дівчаток, і повернутися в місто, але вона усвідомлювала, що розлучити дітей не зможе, та й не могла собі уявити спокійне життя, знаючи про страждання дітей. Найстарший Сашко уже навчався в 10 класі, а Петрик і Вітя були восьмикласниками. Ну ніяк вона не могла залишити дітей. І лише коли Петрик і Вітя отримали атестати, а Саша вже навчався в технікумі, сім"я переїхала до міста. Оселилися у маминій двокімнатній квартирі. Місця було замало, але жили, як і раніше дружно. Щоліта по черзі, а коли й гуртом, приїжджали до бабусі в село, приносячи тій неймовірну радість... А в моїй пам"яті назавжди залишилися не лише спогади, а захоплення цією жінкою, її порядністю, добротою, самопожертвою, адже вона була ще молода і змогла б вибрати іншу долю, може й легшу,..та не змогла зрадити дітей, які їй повірили і полюбили.
Усе життя нам треба вчитись,
здобувать досвід і знання...
Учитись жить, любить, трудитись,
творить добро, не допускать зла...
Тоді вважай живеш немарно,
(хоч вистачає в світі зла),
та переможе натурально:
Віра, Любов і Доброта!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648129
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.03.2016
Патріотів є багато, тільки не всі справжні,
думки в одних "бородаті", слова дуже гарні.
У сумну добу зневіри в сейфах і кишенях:
ненажерливість, злодійство, а совість - у жмені.
Ділові, ніби ж "народні", та для себе дбають,
нескупі і благородні лиш у снах бувають...
Гроші є, тому до влади в них пряма дорога,
й до палаців, дач і вкладів, лиш не до острогу.
А народ у нас цікавий і духом багатий,
і співочий, і красивий, й до праці завзятий.
Одержимий,..хоч буває і босий, і голий.
Та він віру святу має, хоч буває й кволий.
Розбудив Майдан...Здавалось буде Перемога.
І до Правди простягнеться широка дорога.
Не так склалось, як бажалось, знову не судилось,..
Крим здали... І напасть нова на сході з"явилась.
Йде війна...І там на сході людей убивають,
а багаті не в скорботі, і горя не знають.
Не живуть вже прості люди, а лише існують.
Про їх біди й негаразди, там "вгорі" не чують.
І хвороби, й нові ціни, та що там казати,..
"зверху" йдуть лиш рознарядки: "паски затягати".
Та в народі патріотів справжніх є багато,
вірю, зможуть подолати усіх "бородатих".
Знов звертаюся до всіх я: "Будьте насторожі,
не повинні в владі бути оті небайдужі!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647863
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.02.2016
Всі матері живуть любов"ю,
вони для всіх, як оберіг.
Усім єством, життям, здоров"ям,..
на дітях їм зійшовся світ.
Кожної миті у турботі,
на благім човнику життя,..
і їх спинити не спроможні
ніякі прикрощі буття.
І всі їх помисли і мрії,
ніщо їм в тім не заважа,
дитячі помисли і дії,-
кожна завжди оберіга.
Живуть у них світлі надії,-
безбідно діти щоб жили:
в дитинстві, та й у віці зрілім,
й щасливі щоб завжди були.
Постійно всі вони в тривозі:
-ну як там донька, син, онук,
щоб не спіткнулися в дорозі
без материнських теплих рук.
Не помічають, що вже роки
за обрій скоро відведуть.
Готові знов підставить руки,
нікому впасти не дадуть.
Отож і вчора, і сьогодні-
не можна дітям забувать,
що матері завжди спроможні
за них життя своє віддать.
Тому нагадую я знову:
треба любов їх пам"ятать,
і свою крапельку любові
щодня матусям віддавать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647618
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.02.2016
Я дивлюсь на проліски чудові,
Цвіт їх і бентежить, і п"янить,
Все єство наповнює любов"ю,-
Зрима всеохоплююча мить.
Відірвать від них не можу очі,
Перші ж це даруночки весни,
Я радію і співати хочу,
Сповнююсь наснаги і краси.
Дні чудові й ночі березневі...
Мрії мої й думи ожили,
Світлі вечори, ранки рожеві
Сили і натхнення додали.
Відійшли скорбота і печалі,
Заясніли долі небеса,
Пролісками мрії заквітчали,
Березня надійні паруса.
Талісмани проліски для мене,
Березня незмінна благодать,
Пробіжать і дні тоді квітневі,
Не дозволять більше сумувать.
Підкоряюсь я весни любові,
Хочеться весь світ мені обнять,
Проліски й любов в житті основа,
Ні на що мені не промінять!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647363
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.02.2016
Ніби райдуги у небі,
закружляли журавлі,
закрутились каруселі
у ранковій тишині.
Я стою, ніби в полоні,
незвичайної краси,
і ловлю в свої долоні
срібні крапельки роси.
Вітерець легенько диха,
обвіва мені лице,
а навколо дивна тиша,
сяє сонечка кільце.
І ранкова прохолода
розтає у тишині,
а від сонця позолота
усміхається мені.
Розмальований ранковий,
осяйний рожевий цвіт,
і величний, і безмежний,
пречудовий білий світ.
Все живе таке жадане,
пломеніє новий день,
просинається і тане
від роботи і пісень...
А під вечір сонце мружить,
каруселі закрива,
тільки пугач в лузі тужить,
все живе відпочива.
Ніч прийде і все поглине,
на спочинок відведе,
щоб набралося все сили-
на незвідане нове...
Знову ранок новий прийде,
неповторний, чарівний,
і нове щось всім прибуде,
не було б тільки війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647059
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.02.2016
Я чую весну, її ходу,
весни ходу,
весни красу.
Я з нетерпінням її жду,
весну я жду,
красну я жду.
Віру і спокій в ній знайду,
віру я жду,
спокій знайду.
Я про біду їй розкажу,
біду страшну,
біду- війну.
Весну я дуже попрошу,
забрать біду,
спинить війну.
Для весни квіти посаджу,
в своїм саду,
в своїм краю.
Здоров"я й сили попрошу,-
дітям своїм,
людям усім.
До неї ніжно пригорнусь,
такій ясній,
такій благій.
І до землі їй поклонюсь,
їй молодій,
привітній їй.
Про неї вірш я напишу,
в дарунок їй,
пишній, рясній.
Для неї пісню напишу,
пісню-весну,
і не одну.
Казку про неї я складу,
казку весни,
казку краси.
Отож прошу: -Весно, прийди,
край окраси,
Мир принеси!
Прошу тебе, прийди скоріш,
мене потіш,
людей потіш!
Отак назустріч я іду,
весні новій,
вже не моїй.
І чую я весни ходу,
чую її:
-Іду, іду!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646841
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.02.2016
Твої слова палкі, В твоїх обіймах я,
слова кохання. як стигла вишня.
Ти їх шептав мені Ти знав, душа моя
вночі і зрання. була не грішна.
В світі величнім цім,-
одна в нас доля.
І солов"їний спів
для нас з тобою.
Була весна-красна, Для них в наших очах
за нею літо. світились зорі.
Воно нам принесло І наяву, і в снах,
дарунки в дітях. і в щасті, й горі.
В осінні дні ясні,-
з"явились внуки.
Співалися пісні,
й боліли руки.
Та не зважали ми Призупинився час,-
на роки й болі. для нас з тобою.
Віддати сили всі Усе було гаразд,
були готові. хоч були й болі.
І знов твої слова,
слова кохання.
Любов наша жива,
в сім"ї єднання.
Моя рука в твоїй, - Спасибі,-я кажу,
І в нас з тобою тобі і долі.
спливав за роком рік,- Любов я бережу
усе з любов"ю... в життєвім полі.
І хоча ти давно
вже в іншім світі.
Жива наша любов,-
в онуках й дітях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646523
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2016
Уже скоро калинонька
знову зацвіте.
Не зрадіє дівчинонька,
сумно їй буде.
Зажурилась дівчинонька,
їй сльоза пече.
Болить в неї голівонька,
милий не прийде.
ЇЇ милий чорнобривий
на сході, в бою.
Захищає Україну,
й дівчину свою.
Зажурилась дівчинонька,
плаче від жалю.
Розуміє калинонька
дівчини біду.
Молить, просить дівчинонька
калину свою:
-Ой не цвіти, калинонько,
я тебе прошу.
Знає , знає, калинонька,
країни біду.
І шепоче: -Голубонько,
цвісти не буду.
Ой не цвіте калинонька
в зеленім гаю.
Плаче знову дівчинонька
від туги й жалю.
Засмутилась калинонька,
дівчини їй жаль.
І шепоче: -Голубонько,
молись і чекай.
Опустила калинонька
гілля до землі.
Зустрічає дівчинонька
милого з війни.
Прийшла з милим дівчинонька,
та й до калини.
Поливали калиноньку
уже вдвох вони.
Посміхалась калинонька
листям у росі.
Розквітала дівчинонька
у своїй красі.
Не жалкує калинонька,
що не зацвіла.
А та гарна дівчинонька
вже заручена.
Буде ждати калинонька
наступну весну.
Любить її дівчинонька,
як рідну сестру.
І радіють усі люди,
й калина моя.
І весна, і Мир в нас буде,
ми - одна сім"я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646244
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.02.2016
Уже весна не за горами,
Чарівно - сонячна блакить,
Цього не вимовить словами,-
Весни наповнююча мить.
Сонечко лагідно пригріє,
І небо буде голубе,
І затанцюють хмари білі,
І все навколо оживе.
Весна прийде з-за небокраю,
Звуки її уже в путі.
З нетерпеливістю чекаєм
ЇЇ мелодії святі.
Відійде сум, минуть печалі,
І вже не в снах, а наяву,
Надії оживуть і мрії,
Й весни відчуємо струну.
І прийде час, і мить настане-
Зима відійде в забуття,
А з нею болі всі і рани,
Зміниться зло на каяття.
І нас наповнять нові сили,
Вагома стане кожна мить,
Весни відчуємо глибини,
І жити будемо, й любить!
І може світ нас зрозуміє,
Як нам війна усім болить...
Як зупинить війну зумієм,
То легше буде в світі жить.
Ми покладаємо надії,
І на весну, на себе й світ...
Як людський розум все зуміє,
Настане мирний зореліт!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646081
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2016
Я не скаржуся на долю,
хоч вона мене й лама,
пересилюю всі болі,
я в цім світі не сама.
Хоч нема вже в мене пари,
різні в нас тепер світи.
Та як сонце вранці - рано,
діти й внуки розцвіли.
А ще стежка, що до школи,
скільки літ мене вела.
Я не здамся лихій долі,
не впущу до себе зла.
Є іще одна стежина,
що веде аж за село,
кличе мене до могили
її чорнеє крило...
Я ходжу туди й там плачу,
світ стає мені чужий.
Буду я, хай Бог це бачить,
борг несплачений нести.
А ще вірю я і знаю,
(хоч душа в мене болить),
Усі прикрощі й невдачі
я зумію пережить.
Є ж у мене вірні друзі,-
вчителі і школярі,
і мої, найкращі в світі
діти й внуки чарівні.
І та стежка, що до школи,
хоч в думках, усе ж веде.
І кажу я своїй долі:
-Не зламать тобі мене!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645990
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2016
Мово українська, ти мій світ,
Чую я тебе з ранніх літ.
Ти ведеш мене у світи,
Кращої мені не знайти.
Як повітря ти, як Земля,
Доки я живу, ти моя.
Я несу тебе, як дитя,
Мово, назавжди ти моя.
Українцям ти - рідна всім,
Кличеш ти мене в отчий дім,
Зустріча мене мати й ти,
Рідні ви мені назавжди.
Як повітря ти, як Земля,
Доки я живу, ти моя.
Бережу тебе, як дитя,
Мово, назавжди ти моя!
У домі моїм ти свята,
І звучиш мені, як струна.
Ти в моїм житті, як весна,
Кращої мені більш нема.
Як повітря ти, як Земля,
Доки я живу, ти моя.
І зі мною ти - назавжди,
Нерозлучні ми - я і ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645796
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2016
І холодно, й не можу я заснуть,
І сумно мені, й дуже одиноко,
А за вікном то сніг іде, то дощ,
І гілка яблуньки по шибці стука...
Ту яблуньку мені ти посадив,
А я її щоденно доглядала,
І донечка росла, й двоє синів,
А з ними й наша яблунька зростала.
У турботах швидко плинув час,
З тобою ми його не помічали,
Дітей ростили схожими на нас,
Жили, любили й вічно працювали.
Були й невдачі в нас, і суєта,
Та ми завжди на краще сподівались...
Дорослі вже сини й наша дочка,
І внуків ми з тобою вже діждались.
Ніщо не віщувало нам біди,
Вона ж на нас підступно чатувала,
Страшенним громом ранньої весни,-
Синочка ми з тобою поховали.
Не знаю, як ми це пережили,
Довіку будуть кровоточить рани...
Пішов і ти від мене назавжди,
Залишив смуток і журбу за вами.
В будинку нашім я тепер одна,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Для них моя любов і доброта,
А смуток я для себе залишаю...
10. 03. 2000 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645773
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.02.2016
Знову наша Україна
Хмарами сповита,
Смутком, горем засіяна
І кров"ю полита.
Споконвіку Україну
Вороги карали,
І топтали, і палили,-
Вона оживала.
Наша славна Україна
Не помре ніколи.
У ній сила соколина,
Козацького роду.
Не стоптати вражим силам,
ЇЇ волю не втопить.
Ми на захист усім миром,
Піднімаємося вмить.
Скільки бід, знущань і горя
Довелося пережить.
І Небесна наша Сотня
Завжди буде нам світить.
Розвіємо чорні хмари,
Здолаємо ворогів,
Не допустимо до влади
Януковича щурів.
А могили всіх героїв,
Окропим сльозами,
І Небесна наша Сотня,
Завжди буде з нами.
Майорітимуть над нами
Жовто - сині прапори.
З нами Правда, Віра, Воля,-
І сьогодні і завжди!
Згинуть наші воріженьки,
Небо засиніє,
Вже відчули українці
Вітер Волі віє.
То ж дзвеніть над нами дзвони
По всій Україні.
Ми не станем на коліна-
Нізащо й ніколи!
травень 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645501
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.02.2016
Той, хто любить, зробити все може:
І високих вершин досягти,
І собі він, і людям поможе,
І доб"ється своєї мети.
Той, хто любить,як зірка у небі,
Пронесе дивний спалах в очах.
Й говорити нічого не треба,
Відіб"ється той спалах в серцях.
Той, хто любить, свою долю щастя,-
Береже і у день, і вночі,
Не чекає ні свят, ні причастя,
І до серця віднайде ключі.
Той, хто любить, той втоми на знає,
Працювать на блакитній землі,
Протиріччя усі подолає,
І приємний він людям усім.
Той, хто любить, той лагідність має,
Не ховає своїх почуттів,
І добром він усіх огортає,
Щоб вогонь у серцях не зотлів.
Той, хто любить, зробити все може,
Не будує з піску хоромів.
Він і іншим з любов"ю поможе,
Й захистить від морозів й дощів.
Той, хто любить, творить вміє диво,
І в холодних вітрах чує спів,
Бо любов все дарує людині,
І для всіх це - найкращий з дарів.
Не буває у тих, хто кохає-
Нецікавих сумних вечорів,
Сірих буднів також не буває,
І холодних ранкових вітрів.
Як завжди, я усіх закликаю:
І себе, і любов бережіть!
Бо любов, вона ж всіх зігріває,
То ж завжди у любові живіть!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645198
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2016
І талан, і безталання,
Все у нас від Бога,-
Мрії наші й сподівання,
Й життєві дороги.
Життя нам дарує Бог,
І батьки, й природа.
Життя наше без пригод
Не бува ніколи.
Є життєвий поговір:
-Себе любить треба,
В сили лиш свої повір,
В природу і небо!
Бог підкаже із небес,
Якщо віриш в себе,
Не шукай в житті чудес,
А працюй як треба.
А любов - це благодать
І дарунок Божий,
Кривду зможеш подолать,
Правда переможе!
Ще говорять між людьми,-
Справедливо дуже,
Якщо іншим помагать,
То всім краще буде.
Є в житті багато див,
Лиш відчути треба,
Якщо світ й людей любить,
То диво прибуде!
І любов, й життя - буття,
Це дари від Бога.
Вір: у в світле майбуття
Відкрита дорога.
Треба лише шанувать
І все зберігати,
Тоді Божа благодать-
Все життя освятить!
І талан, і безталання
Все у нас від Бога,
Жити нам допомага-
Любов і Природа!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644960
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2016
Шукаю слова я, щоб всіх розбудити,
Свідомість як книгу нетлінну розкрити.
Посіяти зерна, немов заповіти,
На захист Вітчизни, бо ж ми її діти.
Нам Бог її й доля усім дарувала,
Щоб куля ворожа її не вбивала,
Я хочу наснагу всім людям підняти,
Щоб рідну країну змогли захищати.
І бідні, й багаті збирайтесь в дорогу,
Для нашої неньки не жаль нам нічого.
За Мир і Свободу всіх кличу до бою,
На захист Вітчизни з добром і любов"ю.
За Правду, за Волю - до праці, до бою,
(Історію нашу знов пишемо кров"ю),
За тих кого вбили на сході й Майдані,
Усіх ворогів відігнати у далі.
На захист Вітчизни іти, всі готові?
Нехай вам поможе мій заклик і слово,
Убити країну не дайте нікому,
Й вертайтесь живими із бою додому.
Знайду я слова ще, щоб всіх розбудити,
І буду дітей, і дорослих учити,
Як рідну країну плекать і любити,
Від ворога злого уміть захистити.
Отож, мої рідні, до праці, до бою,-
За нашу країну, за Правду, за Волю!
Хай вас наповняють невичерпні сили,
А ворог зламає хребет свій і шию!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644677
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2016
В житті по - всякому буває,
Світ незбагненний...І життя
Кожен по - своєму спізнає,-
Його наснагу й відчуття.
Є в нім важливе і суттєве,
Потворне теж на жаль бува,
Гірке і зовсім неприємне,
І болі, й радощі, й біда...
Життя у Вічності - Миттєвість,
Мільярди років вже так є.
В нашій реальності - суттєвість
Наснаги й сили додає.
Є таємниць в світі багато,
Хоч незбагненна суть життя,
Немає часу нам чекати,
Думками линем в майбуття.
Живемо, мріємо, працюєм,
Долаєм прикрощі буття,
Радієм, плачемо, сумуєм,
Знаходим вихід допуття.
Бува заходим в невідомість,
Втрачаєм пильність, теж бува.
Вірим, що це лиш випадковість,
Все стане на "круги своя".
Шляхи шукаємо правдиві,
Є ж у цім світі ще дива.
Такі ж як предки ми сміливі,
І Бог нам також помага.
Бувають ще у нас невдачі,
Або й неспокій огорта.
Ми від природи не ледачі,
Й "за роги беремо бика".
Бува, що й доля насміється,
Й літа спливають, як вода.
Віра й Надія озоветься,
І безнадія відступа.
Отак долаєм негаразди,
Не йдем по колу навмання.
Не дозволяєм собі впасти,-
Вчора, сьогодні і щодня!..
Ніхто в житті нас не здолає,
Лиш би закінчилась війна.
Ми переможем, я це знаю,
Ми - українці, ми - сім"я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644382
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.02.2016
Талановий мій народе,
Ну як, скажи, ти допустив,
Минув розумних і хороших,
Й до влади злодіїв пустив...
Вони ж не чванились,хапали,
Усе, що можна хапонуть,
І дирибанили, і крали,
І за кордон встигли махнуть...
Та й тут залишилось немало,-
І брехунів, і скакунів,
І тих, що нищили, вбивали,
Й тепер живуть серед панів.
Вміло закони обминали,
І обминають дотепер,
В владу пролізло їх немало,
Чому ж, народе, ти завмер?..
Отак і вийшло, мій народе,
Багато втратив й пропустив,-
Все, що дав Бог тобі й природа,-
Ти не зберіг, а розгубив.
Та все ж надія залишилась,
Зумієш вирватись з біди,
Якщо згуртуєш усі сили,
Щоб миру й волі досягти.
Проснись, народе України,
Горою стань за отчий край,
Козацький дух верни і сили,
Гуртуйсь, борись, не відступай!
Ти ж добре вмієш працювати,
В тобі незвідана краса,
Й ніхто не вміє так співати...
Свобода й мир - твоя мета!
Розправ свої, народе, крила,
Надії й Віри не втрачай,
Збери натхнення, мужність, сили
І справедливість порвертай!
Сусід гарцює і стріляє
У наші душі і серця,
Він наших намірів не знає,
Боротись завжди до кінця!
Тоді кінець війні настане,
Ніщо даремно не мина...
Цю мудрість кожен тепер знає,
І ця закінчеться війна!..
Талановитий мій народе,
Тобі я вірю і люблю,
Не втратиш ти свою природу,-
І в мирний час, і у війну!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644079
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2016
Вчіться любить, прощать, вірить і ждать,
Кохання справжнє - в кожного єдине,
Не бійтесь про любов свою сказать
У день ясний святого Валентина.
Якщо зійшлися ваші вже путі,
То ви щаслива вже людина,
Здолати негаразди у житті
Вам допоможе віра в Валентина.
Любов свою постійно бережіть,
Живе хай в вас і Віра, і Надія.
Живіть,творіть,любіть, шукайте, ждіть,
В цім смисл життя і насолода, й сила.
Спасибі ви скажіть, що вона є,
Найкращий це дарунок долі.
Завжди оберігайте почуття своє,
І будете з любов"ю ви щасливі.
Якщо ж ще не зійшлись ваші стежки,
Шукайте доти, доки є в вас сили...
Збуваються всі мрії і думки
У день ясний святого Валентина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643823
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2016
Безмежний світ...І нас з тобою.
Несла життєва течія.
Хоч ти не мій, та я радію.
Що в цьому світі ти є й я...
Оля лишилася одна. Вона вже давно вдова. І хоча в її житті було більше
чорних смуг, ніж білих, не втрачає оптимізму, живе сучасним активним
життям, от тільки своєю улюбленою справою займатися не може, бо ж
найбільше Оля любила танцювати, а тепер ноги так викручує, що вже не
до танців, тай вік уже не той...
Коли помер Федя, донька, щоб хоч якось розрадити маму привезла до неї
п"ятирічну доньку Аліну. Дівчинці так сподобалось у бабусі, що в місто
повертатися вона на відріз відмовилася. Їй було цікаво кормити курочок
і кроликів, гладити підсвинка і телятко, а ще вона з нетерпінням ждала
парного з-під корівки молочка.
Довелося доньці погодитись, щоб вона хоч трохи походила у школу у
селі.Яке це було диво для Олі. Це маленьке дівчиня піддавало їй
настрою, сили, наснаги. Та час невблаганно збіг, Аліна закінчила школу
і вступила до вузу, А Оля залишилася зовсім одна. А тут ще й через
скорочення штатів, довелося вийти на пенсію. Літом було легше: робота
з домашньою живністю та на огороді поглинала всі сили, тому жінка
швидко засинала.А коли прийшла зима, стало зовсім непереливки...І хоч
діти й онуки часто навідувалися і забезпечили її мобілкою, та Оля не
знала куди себе подіти від суму. А ще її постійно переслідувала туга
за минулим таким безтурботним, хоч і голодним дитинством, а ще більш
за короткою непередбачуваною юністю, за коротку мить кохання...
Оля була четвертою дитиною у сім"ї, народилася після війни. ЇЇ батько,
як і батько Каті,(Олиної подружки), повернулися з війни. Та Оля його не знала, бо
працюючи на колгоспному полі він разом зі своїм напарником підірвався
на міні, коли Олі був лише 1 місяць від народження. А це ж були важкі
і голодні післявоєнні роки.Діти тітки Марії були худі як стеблинки.Як
вижила Оля їй пізніше розповіли старші сестри.Допомагали всі: родичі,
сусіди, просто добрі люди. Хтось принесе сухарика, хтось маторженика,
чи картоллинку. Сестри розмочували те у молоці, а той у воді,
загортоли і чистий клаптик тканини, ложили до ротика сестрички, і та
смоктала...Старшим теж були непереливки, та виручали овочі і фрукти,
що були у них на городі та в садку. Вижили...Оля і Катя жили на одній
вулиці, навчалися в одній школі, хоч і в різних класах, Катя була на
рік старша. Об"єднувала дівчат одна пристрасть, любов до танців.І хоч
на той час у селі не було ні танцювальних гуртків, дівчата не минали
нагоди потанцювати чи то в клубі, чи на весіллі, чи на якомусь
шкільному святі. Якось виступаючи на районному огляді шкільної
самодіяльності дівчат помітив хтось із обласного журі, їх запросили
до культосвітнього або музичного училища на навчання.Після закінчення восьмирічки обидві туди й поступили. Катя звісно на рік раніше і з нетерпінням
чекала вступу Олі. Оля, як і раніше Катя, легко вступила, бо ж
навчалися в школі відмінно.Катя з часом закінчила училище,та й
залишилася в місті, де було більше можливостей удосконалити свою
майстерність і досягти успіхів. А в Олі склалося не так, як бажалося.
На одній вулиці з її домом жила ще одна вдова Галина, у якої зростали
три сини, і вона жартома називала тітку Марію, маму Олі, свахою,
говорячи, що не може бути, щоб хоч один із її синів не одружився з
якоюсь Маріїною донькою . Хлопці були гарні і виховані, тому Марія не
заперечувала. Та старші дівчата, сестри Олі, швидко знайшли собі пари,
та й повиходили заміж, а молодші сини Галини після армії полинули десь
у міське життя, та там теж знайшли своїх половинок, і лише найстарший
Федя залишився біля мами. В армії Федя не служив, так, як йому, як
хорошому механізатору дали броню, а він ще й навчався заочно у вузі.
Отож він і називав Олю нареченою, хоч і був на 10 років старшим від
неї. Коли Оля вже мала від"їджати, вона разом з Федею була на весіллі
у близьких їм людей. Федя і там опікувався Олею, А коли оголосили
конкурс на кращий танець, то рівних їм не було, вони зайняли перше
місце і за них було проголошено тост, і Олі разом зі всіма довелося
випити спиртне, їй стало зле і Федя повів її додому, що і як між ними
сталося ніхто не знає, але Оля дуже засмутилася, Та Федя заспокоїв
її, що нічого ж страшного не сталося, та й освідчився їй у коханні і
запропонував руку і серце. Та Оля була ще неповнолітньою, а ще ж дуже
хотіла навчатися. З неохотою, та Федя відпустив дівчину. Перші дні
навчання заполонили дівчину до краю, їй подобалося все: і аудиторії, і
викладачі, і танцювальний зал, і нові друзі. Раз у місяць вона
приїжджала додому, і Федя знову й знову домагався її, доки не
з"ясувалося, що дівчина вагітна і Федя заслав сватів. Тітка Марія,
коли дізналася про стан доньки, то мало не впала а обморок, вона ж бо
довіряла Феді. Довелося Олі перевестись на заочне навчання на
бібліотекаря, та й відгуляли весілля. Тітка Галя не могла нарадітися
такому повороту справ, бо ж давно намагалася змусити Федю привести в
дім невістку. Оля влаштувалася на роботу у сільську бібліотеку. До
декрету все було гаразд, а після народження донечки, Оля знову
намагалася вернутися на роботу, і хоч Феді дуже цього не хотілося, він
все ж дозволив. Сільська бібліотека була поруч з колгоспним клубом, де
на той час уже працювали гуртки художньої самодіяльності і Олі вдалося
вговорити Федю дозволити їй відвідувати танцювальний гурток.
Напарником їй дістався молодий симпатичний білочубий юнак, який вів її
в танку, як пушинку. Оля боялася підняти очі на юнака, так як відчула,
як по тілу пробігають мурашки, коли хлопець охоплює її стан і веде у
танку. Та скоро обоє зрозуміли, що закохалися. Оля була в розпачі, не
знала що робити. А тут ще й Федя запідозрив щось неладне і заборонив
Олі відвідувати танцювальний гурток, а саме наближався обласний огляд
художньої самодіяльності і вже працівникам клубу довелося звернутися
до голови колгоспу вплинути на комуніста Федю. І Федя погодився з
однією умовою, після огляду ніяких танців. На огляді Оля і Сашко не
чули й не бачили нічого крім одне одного. Виступили вони успішно,
завоювали не лише призове місце, а й любов і шану всіх присутніх у
залі і навіть журі. Після отримання нагород для них була організована
святкова вечеря, та вони не залишились там ні на мить, вибігли на
вулицю і ходили вечірнім містом, взявшись за руки, та зупиняючись лише
для того щоб цілуватися. Оля страшилась наслідків цієї прогулянки,
мстивості Феді і свекрухи, та відірватися від юнака не мала сили.
Пізно уже вночі, Саша привів її до якогось будинку, у якому і в цей
пізній час ярко світилося. Коли Федя відкрив хвіртку, Оля вражено
зупинилася, та хлопець завірив її, що тут живе родина сестри його
матері і їй немає чого боятися. Коли зайшли до будинку, Саша
представив її сім"ї тітки, як свою наречену. Було накрито чудовий
стіл, їх усадовили поряд, і вийшла не просто вечеря, а заручини. Їм була
відведена кімната з двоспальним ліжком, і забувши про все на світі
вони поринули у світ кохання. Лише тепер Оля зрозуміла, яка то
насолода бути в обіймах коханої людини, вона не хотіла думати про те,
що ж буде далі. Сашко ж повідав їй свої плани. Просив Олю подати на
розлучення з чоловіком, забрати донечку і переїхати до його батьків,
завіривши, що його батьки все зрозуміють і все буде гаразд. Так вони й
повернулися у село. Та Федя зрозумів усе без слів, він щосили ударив
хлопця по голові і сказав, що якщо той зараз же не зникне, то він його
розмаже по стінах будинку. Оля, заючи жорстокісь чоловіка просила
Сашка залишити їх у спокої.Сашкові дуже цього не хотілося, але він
розумів, що і сили у них нерівні, і закон на стороні Феді. Він
неохоче відступив, надіючись, що знайде вихід із цього положення, Та
Федя виявився спритніший, він сам пішов до Олі на роботу,відніс заяву
на звільнення, і з такою нахабністю примушував дружину до виконання
подружніх обов"язків, що Оля зрозуміла, нічого змінити не вдасться.
Так воно й вийшло, Оля відчула, що знову вагітна, відчула і
пом"якшення відношення чоловіка і свекрухи. Ну що ж думала молода
жінка, значить не її доля жити з коханим .Думала що нарешті все
перемелиться, забудеться та й життя налагодиться. Та знову сталося не
так, як хотілося. Коли народився хлопчик, життя її перетворилося на
справжнє пекло. Хлопчик був дуже схожий на Сашка, і почалися її
ходіння по муках. ЇЇ називали шлюхою, паскудою,..часом і били. Тітка
Марія навідавшись до донько,жахнулася, побачивши змучену, змарнілу з
синьцями під очима доньку. Та на розмову з нею ні зять, ні сваха не
пішли, знайшли якусь невідкладну роботу, та й вирядили сваху додому.
Та серце матері не могло змиритися з знущаннями доньки і вона того ж
дня, пізно вечером прибула до свахи.
Тепер уже ніяких перешкод для розмови не було, і тітка
сказала що забира доньку і її дітей додому, але ті в один голос
заявили: "Ну й забирай свою шлюху з її байстюком, а Настуню, ми не
віддамо!"Тітка глянула на доньку, почула від неї: "Не хвилюйся, мамо,я
витримаю!" Тортури ще довго не вщухали. Та з часом, підростоючи хлопчик все
більше і більше ставав похожим на Федю. І коли Федя, і тітка Галина
зрозуміли, що дитина їхня, тортури припинилися. Та ось повернувся
додому середній син із сім"ю і заявив, що вони будуть жити тут. Тоді
Федя негайно почав будувати будинок для соєї сім"ї. За літо й
побудували, і на зиму уже жили в своєму будинку. Сашка Оля більше
ніколи не бачила, його рідні жили в місті, а сам Сашко десь поїхав на
новобудову...Так і жила заради дітей і їх спокою...
Роки спливли мов за водою,
Ой ви, літа, наші літа...
Я не покинута тобою,
Бо я твоєю й не була...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643800
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 14.02.2016
Різноликий наший світе,
невже ти не знаєш,
Що не завжди справедливо
долі розділяєш?
В одних життя диво - дивне,
є краса і розум.
А у інших непривітне,
хоч вони й хороші.
Кому даєш світлу долю
і все, що бажає...
А у інших, вітер в полі,
і той забираєш.
У одних все, як у казці,
дома й на роботі.
А у інших негаразди
і вічні турботи.
Нагороджуєш любов"ю
по повній програмі.
Посилаєш іншим болі,
смуток і печалі.
Не тих часом поважаєш,
що живуть по правді,
Іншим кривду посилаєш,
впереміш з бідою.
Одним стежки освітлюєш,
щоб не заблудились.
Іншим ніжку підставляєш,
щоб перечипились.
Комусь завжди помагаєш
хороми придбати,
Інших часом виганяєш
з квартири, чи з хати.
Одні сплять в диво-палатах
в пишному убранні.
Є й такі, що сплять в підвалах,
або у сараї.
Одні їдуть на роботу
в шикарних автівках.
Інші спішать своїм ходом,
або у маршрутках.
Світ, широкий ти й цікавий,
та все ж різноликий,
Для одних ти поблажливий,
для інших - журливий.
Отож, я тебе й питаю,
світе різноликий:
-Чому, скажи, бо не знаю,
ти несправедливий?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643489
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2016
Ох зима...Знов вітер віє.
Сніг і дощ,.. й мороз скрипить.
Надоїла непогода,
І нема куди спішить.
Вітер виє, стогне, плаче,
І гілки дерев трясе,
То реве, по даху скаче,
І печаль - журу несе.
Знову з неба снігом сипле,
І нема тому кінця...
Дні тривожні, ночі темні,
Де ж затрималась весна?..
Знову рано так стемніло,
Стогне, виє за вікном.
З снігом дощ...Загомоніло,
І не радує теплом.
Та надіюся, що вранці
Сонце вигляне з - за хмар,
І моргне мені і хмарці,
І весни проснеться дар.
І покотяться краплинки
З даху весело струмком.
І думки мої, й хмаринки
Завеселяться танком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643264
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2016
Люди знають і я знаю,-
Важко в світі жити.
Я у долі запитаю,
Що мені робити?!.
Скажи мені, моя доле,
В кого я вдалася?
Синє небо, біле поле,..
Де ж біда взялася?
В чім біда, ти запитаєш,
Є батько і ненька...
Та сама ти доле знаєш,
Чом болить серденько!..
А болить моє серденько,
За милим сумує.
Доле моя, мій миленький
На сході воює...
Він воює, я боюся,
Щоб його не вбило.
Хочу я, щоб повернувся
До мене мій милий.
І його ворожа куля,
Щоб не зачепила...
Кажуть люди: "куля-дура"...
Серце защеміло...
І туди не посилають
Лиш панів синочків.
Відкупитись гроші мають,
Такі заморочки...
А там людей убивають,
Українців, доле.
В полон часом забирають!..
Вертайтесь, соколи!
І тебе я,моя доле,
І Бога благаю:
Зупиніть це люте горе
У рідному краю!
Люди знають і я знаю,-
Легше стане жити,
Якщо в нашім ріднім краю
Війну зупинити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643014
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2016
Вже наближається весна-
весела, мила.
Всміхненться радісно верба,
стане щаслива.
Знову калина зацвіте,
моя калина.
До неї гарна підійде
чиясь дівчина.
І закурличуть журавлі
у синім небі.
Додому вернуться птахи
в садки зелені.
Тополі, клени, явори-
розпустять віти.
Пригріє сонце золоте,
зрадіють діти.
Розквітнуть знову всі садки
в моїй країні.
Висію я свої цвітки
для тебе, сину...
І заспівають солов"ї
в гаях зелених.
І загудуть знову хрущі
на вишнях й кленах.
І забуяють на ланах
жита й пшениці.
Води заграють у річках
й в моїй криниці.
І буде правда між людьми,
оживуть мрії.
І мир настане на землі
і небо синє.
Всі негаразди відпливуть,
кануть у Лєту.
Назавжди війни відійдуть
на всій планеті.
І кличу я для всіх весну:
-Прийди красива!
Розбуди все живе від сну,
добру дай сили!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642785
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2016
Моє життя з журбою об"єднались,
Та їм не заглушить любові жар.
Я на любов в житті своїм поклалась,
Вона для мене-справжній Божий дар.
Любов моя: до чоловіка й сина,
До доньки, до онуків, до людей,
До всього на землі - любов невпинна,
І до роботи, мрій, і до ідей.
Багато що в житті переплелося,
Та я готова все перенести.
І знаю я, та й здавна так велося,
Що лиш любові кривду не знести.
Все від Любові, ми її частина,
Хвалити Бога, що вона єдина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642485
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.02.2016
Все витримала:стреси, війну, страх,
Ковтать прийшлося сльози удовині,
Мрії й надії в доньках і синах,
А чоловік у пам"яті донині.
Вік працювала,щоб світився світ,-
Все для дітей, для їх благополуччя,
Діти для неї і надія, й цвіт,
І віра...І любов її жагуча.
Усе для них: і праця, і сльоза,
Її надійні материнські руки,
Не згине світ, допоки є краса:
Сини її, і доньки,.. і онуки...
Мрії її не підуть в небуття,
Діти й онуки понесуть у майбуття!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642479
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.02.2016
Я не шукаю в житті спокою,
Хоч в суєті бува буття,
Не розминаюся з бідою,
Все переношу допуття.
Турботи дня й вночі зі мною,
Іду вперед крізь світло й тінь,
Працюю я незнаючи спокою,
І так тамую сум і біль.
В роботі день за днем минає,
Немає часу слухать біль,
Важке життя, це кожен знає,
Та не спинить моїх стремлінь...
Робота-це життя мого основа,
Дана мені либонь від Бога!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642251
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2016
Відомо всім: життя основа,-
Вода, вогонь, повітря і земля.
Такі вони - земні закони,
В них живемо: і ви, і я.
І кожен з нас, звичайно розуміє:
Життя прожить - не поле перейти,
Хоча й не кожен жити так уміє,
Щоб стежку вірну у путі знайти.
Життя - буття нам не забить в закони,
І доля нас несе в свої світи,
Ми часто попадаємо в окови,
Які нелегко нам перемогти.
В житті окови, той лише знімає,
Хто сам працює, й людям помагає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642244
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2016
Сніг і морози пом"якшені,
Ночі пішли вже на спад.
Вишні і груші, і яблуні
Мріють про сонячний лад.
І хоч зимі ще не хочеться
Крила свої вже ховать,
Хвилі тепла уже котяться,
Здалеку радо спішать.
Снігу й морозу кораблики
Чари весни обпечуть,
І незабаром журавлики
Вісті нові принесуть.
Скоро повернуться здалеку
Теплі весняні вітри.
І затанцюють кораблики,-
Перші дарунки весни.
Птахи давно вже готуються
Вилетіть з дальніх країв,
Нам вже й курликання чуються,
Й помахи крил журавлів.
Мріють вже люди усміхнені
Душі розкрити теплу.
Зиму забути завихрену,
Весну стрічать молоду.
Сніг і морози пом"якшені,
Скоро й струмки задзюрчать,
Сонячні дні вже подовжені
В дар нам несуть благодать...
Жду виглядаю корабликів,
Їх веселкові дари,
Швидше вертайтесь журавлики,
Диво - дарунки весни!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642020
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2016
Посадили калину Розквітає калина,
Ми удвох край села, Зеленіє верба.
Я тепер ту калину Ти лежиш поруч сина,
Доглядаю одна. Я лишилась одна.
Поруч тої калини Та вербі і калині
Посаджу я вербу, Несе радість весна,
Хай вона і калина А для мене в цім світі
Бачать тугу мою. І надії нема.
Я калини листочок
До чола прикладу.
Під вербою поплачу,
Вас обох пом"яну.
Доглядаю калину,
Доглядаю вербу.
І про тебе, й про сина
Пам"ять я бережу...
Спочиває синочок, Вже дозріла калина,
Спочиваєш і ти, Розрослася верба.
Щось шепочуть листочки І про тебе, й про сина
І калини, й верби. Пам"ять вічно жива.
Знає тая калина, Зберегла я калину
Розуміє верба, І вербу зберегла,
Що навік поселилась Бо то наша калина
В моїм серці журба... І моя то верба!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641720
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2016
На долю я не нарікаю,
Хоча вона в мене й важка,
Живу відкрито, не лукавлю,
Сповнена щирості й тепла.
Люблю й вирощую я квіти,
І на городі все роблю.
Відкрита людям йду по світу,
Й людей, і світ дуже люблю.
Вдивляюсь в звичне і цікаве,
Люблю читати "Кобзаря".
Приємлю сонце золотаве,
Воно і світить, й зігріва!
Шукаю стежечку до Бога,
Надіюсь й вірю, що знайду.
Хоч нелегка життя дорога,-
По ній я з гідністю іду...
Всього було в житті доволі:
Радість і пекло, біль і рай,-
Вчора і завтра, і сьогодні,-
Це ще життя мого не край...
Не все ще я в житті зробила,
Плани були у мене й є...
Хоч і малі вже в мене сили,
Не зупинить життя моє.
Допомогти дітям й онукам
Пізнати радощі буття,
Допоки серце моє стука,
Мрії ведуть у майбуття!
І для держави щось зробити,
Духовну ниву засівать...
Ще молодь можу я навчити
Правду і Віру зберігать!..
Я не марную свого часу,-
Пишу, читаю, щось роблю,
Можливо я роблю вже й мало,
Людей і світ я цей люблю!..
Оце таке я маю кредо,-
Не може буть життя пусте,
Жити й боротись завжди треба,
Важке це правило й просте!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641466
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2016
У кожної людини вона є своя,
Це книга чудова, їй назва - життя!..
Життя нам природа і Бог визначали,
А Тато і Мама його дарували...
Вони ж підібрали нам гарне ім"я,
Про нас піклувалася наша сім"я...
Від предків дістали ми гени чудові,
Красу від природи, і силу, й здоров"я.
А прізвище наше нам в спадок дісталось,
А тато і мама трудились, старались,
Ростили, навчали, до праці привчали,
Нас дуже любили й пишалися нами.
І в школі нас добре учили - навчали,
І здібності наші завжди розвивали.
Тямущі росли ми, батьків шанували,
Училися добре й завжди працювали.
Жили й живемо ми на рідній землі,
І прозу життя ми складаєм самі.
Прямі і тернисті в цій прозі дороги,
Долаємо смуток, і біль, і тривоги.
Та ми - оптимісти, не втрачаєм надії,
Несем в майбуття свої помисли й мрії,
І дітям, й онукам не зрадим ніколи,
І Вірі, й Надії, і Справжній Любові!
Від воєн, розрух і ворога злого,
Країну свою захистити готові,
Щоб кращим ставало і наше життя,
І наших онуків, й дітей майбуття!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641183
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2016
Якось працюючи на своїй земельній ділянці, я вловила мелодію:
Ой, у полі вітер віє,
А жито половіє!..
Я вражено зупинилася, прислухалася, Мелодія зникла, віднесена вітром,
та бриніла в моїй душі і в пам"яті. Пісня давня, приглушена, тепер не
завжди почуєш таку. Я завмерла, думаючи звідки ж вона долинула,
засвітилася золотим блиском у моїй пам"яті, і я тихенько підхопила:
Ой, козак дівчину та вірненько любить,
А зайнять не посміє...
Вітер підхопив, виспівані мною слова, та й поніс їх далі...А мені
бриніло в його поривах щось палке, щире та цікаве:
Тим же він її тай не займає,
Ой, що сватати має...
Мене аж у жар кинуло. Як тоді, колись, коли я ще мала, боса, стояла у
степу на колючій стерні біля волів, що запряжені у величезну гарбу,
наповнену соломою. Мама на самому вершку тієї величезної гори, ступає
по ній обережно, а мені дуже боязко.Я дивлюсь і зажмурюю очі, боюся
дихнути, боюся, щоб вітер не здув маму з тієї гори...Дідусь Яків з
Васильком подають мамі великий дерев"яний дрючок, перекидають
довжелезну вірьовку, затягують її туго і закріплюють. За допомогою
дідуся Василько залазить до мами, а я влаштовуюсь на передку гарби.
-Но! Пішли,-легенько командує дідусь, та й виводить волів з поля на
дорогу, а вже потім всідається поруч зі мною. Ми веземо ту солому
додому, щоб перекрити хату,збудовану зразу по війні. Тоді мамі
довелося її крити старою соломою, бур"яном та очеретом. Так вона й
стояла 2 чи3 роки,та почала протікати, і мама нарешті допросилася в
голови колгоспу справжньої нової соломи, бо тоді, раніше,її було в
колгоспі дуже мало, і вона була дуже потрібна для колгоспних
господарських справ.
Я й тепер пам"ятаю, як голова колгоспу відпустив з роботи маму і
дідуся Якова на 2 дні, щоб перекрити хату.Дідуся Якова ми дуже
любили, він брат нашої бабусі Насті, єдиний, із п"яти її братів,що
повернувся з війни неушкоджений, навіть поранення не мав. Допомагав
перекривати хату і наш сусід дід Іван, і сусідські дівки Паша і
Маша.
Коли сіли обідати, мама спитала:
-А де Паша?
-Та ось управиться дома, та й прибіжить, -пояснила Маша.
Василько чомусь почервонів, дідусь це запримітив:
-О, Васильку! То ти закоханий,Паша наречена? Так?
Василько махнув недбало рукою:
-Та вже ні!..
-Це ж чому?
- Бо вона с..е
- Та не може бути! Це тобі хтось набрехав- до нього дідусь.
-Ага, я сам бачив! - твердить Василько.
-Як же це? - запитує дідусь.
А вона пішла за сарай, а я сусідським городом за нею...Дивлюсь, а вона...
-Ну, нічого, Васильку не журись, ми тобі кращу наречену знайдемо.
-Та не потрібна мені ніяка наречена, я ще малий, мені ж лише 7 років.!
Паша І Марійка- доньки баби Іванихи,(так її називали за ім"ям
чоловіка),теж вдови.
Дівчата були дуже гарні, хоч і зовсім різні.Маша- білявка з
рум"янцем на щоках,а Паша жагуча брюнетка з чорними пронизливими
очима. Обидві стрункі, як берізки, веселі, привітні і щирі.Та іноді
були задумані і сумні. Нам здавалося, що дівчата окутані якоюсь
таємницею, про яку перешіптувались дорослі, а ми підслуховували.
Маша вже була засватана за високого, трохи перестаркуватого парубка
Петра, що лише недавно повернувся з війни. Паша навчалася в
сільськогосподарському технікумі. Іноді вона приїжджала додому зі
струнким високим і поважним Миколою Івановичем,(так його називала баба
Іваниха). Люди пордейкували, що це наречений Паші, який чомусь не
спішив свататись. Нам, малим, було незрозуміло, і ми дивувалися, чому
це такі красуні вибрали собі підстаркуватих наречених.
Пізніше Маша одружилася з Петром. Сім"я була добра,
працьовита.Виростили доньку і сина. А от у Паші в молоді роки доля не
склалася. Виявилося, що її кавалер був одружений, тож Паші довелося
зробити аборт. Це її так засмутило, що вона стала все рідше і рідше
приїжджати до мами, а по закінченню технікуму виїхала в інше село, а
потім і маму туди забрала.
Нашого єдиного дідуся ми просто обожнювали. У нього була дуже весела
вдача, він умів жартувати,говорив більше віршами, знав багато казок і
приказок. Люди подейкували, що по війні його запрошували працювати до
районної газети, та він відмовився, бо ж освіти майже не мав. У нього
була дуже гарна приємна і тендітна жіночка - тьотя Фрося. Вона була
така молода, що ми не наважувались звати її бабусею. Ми з братом часто
ходили до них у гості, нам було приємно послухати жарти і вірші дідуся
і ще й поласувати смачними пиріжками, якими пригощала нас тітонька.
Дідусь теж частенько навідувався до нас, пожартувавши з нами,
звертався до мами: "Ну що, моя голубко?Які тут у тебе невідкладні
справи?" І зразу ж приступав лагодити двері,ляди, сапи, лопати,
граблі, косу.
Якось, коли я вже навчалася у першому класі, сталася така пригода.
Гуляючи на перерві на подвір"ї школи, я побачила, що до нас
наближається дідусь Яків. Я неймовірно зраділа і кинулась
назустріч...Та мене випередила височенька струнка третьокласниця
Клавка:
-Татку! - гукнула вона і повисла на дідусевій шиї... Я вражена
зупинилась. Я ж знала, що у дідуся Якова і тітоньки Фросі дітей немає.
А тут оце дивне: "Татку!" І дідусь навіть не глянувши на мене, підняв
Клаву, чмокнув в обидві щічки, поставив на землю і, обнявши за плечі,
повів до класу.Я образилася. "Та що ж це таке? Чому ця задавака Клавка
назива мого дідуся татком?"- думала я, і того ж дня, повернувшись зі
школи зажадала від бабусі Насті пояснень. Бабуся неохоче пояснила, що
мама Клави була нареченою Яші,(та який там він дідусь, йому ж ще й 50 років немає), все йшло до одруження. Та ось у село
приїхала, після смерті мами, жити до рідні Фрося і Яша втратив спокій.
Йому було жаль Катерину, але він не міг змиритися і допустити, щоб
красуня Фрося дісталася комусь іншому, а не йому. Я задумалась і
засмутилась, спочатку було зовсім перестала ходити до дідуся, потім
все ж відновила свої походи, бо ж інших дідусів у мене не було, вони
померли задовго до мого народження, ще до одруження моїх батьків.
Тепер навідуючись до дідуся я іноді заставала там і Клаву. Я
здивовано спостерігала, з якою любов"ю до неї ставляться і дідусь, і
тітонька. Клава ж тітоньку звала мамою. Мені було заздрісно, що у неї
дві мами і татко, а в мене лише мама і бабуся.
Цю оповідь я хочу завершити долею дідуся. Клаву вони виростили,
вивчили, віддали заміж. А коли з"явилися онуки, піклувалися й ними. Та
склалося так, що Фрося померла раніше дідуся, і тоді дідусь одружився
з Катериною, мамою Клави, яка до цього так і не виходила заміж. І
знову бринить мені пісня:
Ой, тим же то він і не горнеться,
Що слави боїться...
Але життя є життя, і доля, й любов у кожного своя. У кого яскрава та
трепетна, у кого в чеканні й надіїї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640927
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 03.02.2016
Від воєн люди і старіють,
І швидше мудрими стають,
І жити вміють, і не вміють,
Та якось все ж таки живуть.
Постійно борються за волю,
Надію й віру пізнають,
У Всесвіт теж злетіть готові,
І мир, і спокій бережуть.
Часом їм сил не вистачає,
Сказать щось гарне бракне слів,
І кожен віру покладає-
На своїх доньок і синів...
Любов свою оберігають
І від зневаги, і жури.
На захист правди завжди стануть,
Щоб рідні в спокої жили.
Для тих життя - не хата скраю,
Які у праці лиш живуть,
Вони не стерплять зла і зради,
Й життя за волю віддадуть.
Такі працюють не для слави,
Сили на олтар покладуть,
Не вимагають від держави,-
Ні почестей, ні нагород.
А ця війна спокій забрала
В людей трудящих і простих,
Війна - біда, та об"єднала,
Народ став мужнім і твердим.
І не біда, що вже старіють,-
У цім також є позитив,
Все усвідомити уміють,
Долать навчились негатив.
І в ці суворі важкі днини:
Ні! Не відступлять ні на крок,
Стали безмежно бережливі,
Війни засвоїли урок!,,
І так, як хлопці на Майдані,
Здобули мудрість на віки.
Крокують впевнено і далі,
Щоб швидше досягти мети!..
Війну й неправду подолають,
Підлість і зло з землі зметуть,
Країну працею відновлять,
І в мирі вільно заживуть!
Тож всім прикласти треба сили,
Щоб зупинити цю війну,
І з-за кордону не просити,
Країну будувать свою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640649
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2016
Вже на скронях іній,
За вікном зима,
І я в своїм домі
Вже давно одна.
Згадую дитинство, І ранки рожеві,
Й молодість свою, І сонячні дні,
Той час променистий, Вечори ласкаві,
Ніби у раю!.. Ночі чарівні...
Чоловік і діти,
Будинок і сад,
Калина і квіти,
Верба й виноград.
Робота у школі, В турботах минали
Учні, вчителі. Швидко мої дні,
І здавалось доля Досі пам"ятаю,
Всміхалась мені. Сни свої ясні.
Звісно, що бували,
Й напружені дні,
Та все відпливало,
Як в чудному сні.
Та спливли десь роки Важко стало жити
І сили мої, Не лише мені,
Стали важкі кроки, Гинуть в нас на сході
І тривожні дні. Люди на війні.
За столом сиджу я,
Читаю й пишу,
За дітьми сумую
І онуків жду.
Вони приїжджають Я для них щоразу
У лагідні дні, Пиріжки печу.
Мене обіймають, І від них подяку
Й радісно мені. До душі беру.
Отак пролітають
Знов за днями дні,
Мене надихають
На вірші й пісні!..
Так летять в безмежжя Та я не здаюся,
Думи мої й дні, Сьогодні й завжди,
Уже не рожеві Вірю, що діждуся
І дуже сумні... Я кінця війни!..
Хоч на скронях іній,
За вікном зима,
Не зникне Надія
І Віра моя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640368
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2016
Зима - зима, хоч ти і гарна,
Все ж надокучила мені,
Бо ти буваєш і підступна,
І ночі довгі, й малі дні.
Снігами все навкруг покрила,
Тенета звісно ж чарівні,
І хоч красу сповна розкрила,
Усе набридло вже мені,
Бо хочу я тепла і сонця,
(Тобі цього не зрозуміть),
Коли промінчики з віконця,
Журу знімають в одну мить...
Тобі цього не вистачає,
Холодні промені твої,
Й краса твоя не надихає,
Не дає й радості мені.
Отож кажу тобі я щиро:
-Зміни свій холод на тепло,
Бо на душі і так тужливо,
Де твоє ділося добро?..
Де ти любов свою поділа?
Колись же в тебе все було!..
Чи зберегти ти не зуміла,
Чи розгубила все давно?..
Радість приносить ти ж уміла
У кожне місто і село!..
Чи тобі все це надоїло,
Чи появилось в тебе зло?..
Отож як хочеш царювати,
Забудь назавжди лихо й зло.
А прийде час твій відступати,
Передаси весні крило...
Зима - зима, хоч ти і гарна,
Все ж надокучила мені,
Сховай вітрила незугарні,
І буде радість на землі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640131
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2016
Один пан з свого слуги
часто насміхався.
Той терпів. А що робить?
Він пана боявся.
Раз послав слугу той пан
цигарки придбати,
грошей, звісно, він не дав,
дурнем обізвавши.
Йшов слуга і думав: "Як
цигарки дістати?"
Спотикнувся й нахиливсь
коробку підняти.
І враз слуга звеселивсь,
повернувсь додому,
і коробку з цигарок
вручив пану тому.
Той поглянув, розгнівивсь:
-Та ж вона порожня!
Мені ж треба закурить,
зрозуміти можна!?.
-А ви, пане, закуріть,
(хай вам Бог поможе),
із повної закурить
навіть дурень зможе!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639834
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.01.2016
Я проснулася от боли,
Мне приснился дивный сон,-
Я стою у обелиска,..
И с врагами вижу бой.
Рвутся бомбы где-то близко,
Пули надо мной свистят,
И отец мой с автоматом
В бой ведет своих солдат...
Все смешалось: время, люди,..
Я машу отцу рукой
И кричу ему с мольбою:
-Я с тобою, мой родной!..
Я склоняюсь к обелиску,
И сквозь грохот,свист и вой,
Слышу четко я и близко
Голос милый и родной:
-Дочка, милая, не надо,
Возвращайсь скорей домой,
Дома ждут тебя братишка,
Мама с младшею сестрой,
Ты прости, но так уж вышло,
Мы идем на смертный бой!..
Он погиб, как и другие,
Защищая край родной,
Только где его могила
Не поведал даже сон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639544
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.01.2016
А за днями знов спливають дні,
Час проходить майже невловимо,
І душі торкаються пісні,
Що співає наш ансамбль "Калина".
У піснях і радість, і тепло,
І казково - ніжно спів той лине.
Хочемо щоб завжди так було,
Вічно щоб співав ансамбль "Калина"!
Кожна пісня - повість про життя
В ній святкові і буденні глави,
Праця їх щоденна, недарма,
Принесла і ще примножить слави.
Зичемо ми світла і добра,
Знай "Калино" - ми завжди з тобою.
Ветерани - це твоя сім"я,
Від душі бажають всі здоров"я!
Щоб було все добре у житті,
Радість пісні повнилась рікою,
Кожна пісня дотик до душі,
Друзі всі пишаються тобою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639066
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2016
Застукала якось щука
У кутку в"юна,
І подумала: "Сьогодні
Посмакую я !"
Той до неї: "Пані матко,
Трішки підождіть,
Бо ж сьогодні у нас свято,
Зранку їсти гріх.
Недалечко тут є церква,
Висповіда нас,
А вже потім можна й снідать,
Саме буде час!"
І на це сказала щука:
"Ну добре, гаразд,
То ж веди мене до церкви,
Нехай буде так!"
В"юн сказав: "Пливіть за мною,
(Так і попливли).
Та завів її в"юнище
В міцні ятери.
Запливли вони у ятір,
Виходу нема.
Хоч дверей там є багато,
Та лиш для в"юна.
Виплив в"юн, навкруг поплавав
Біля ятера.
І до щуки: "Можеш снідать,
Ти вже без гріха!"
Мораль звісно тут відома,
Й на диво проста,
Покладайся на свій розум,
Не слухай в"юна!..
p/s 1. Хочу ще я щуці сьогодні сказать:
Не роззявляй вершу на чужий калач!
2. Запам"ятай,щуко, істину, не плітку,
Краще буть голодній, ніж попасти в клітку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638824
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.01.2016
Будеш щасливим, пізнавши себе,
Взявшись за діло потрібне, нове...
Щастя твоє у самому тобі,
В праці, любові й твоїй доброті...
Прагни до праці, радій і живи,
Так колись предки твої всі жили,
Праця ж приводить завжди до добра,
Все живе прагне любові й тепла...
Звісно життя на землі це не рай,..
З світом знайомся,нове пізнавай,
Все небезпечне в бутті подолай,
І до порядку себе ти привчай...
Май свою думку і мрію ясну,..
Книгу природи читай наяву,
І розвивайся, й себе бережи,
Скарби відкрити земні поможи...
Дружні розмови зі світом веди,
Це не накличе ніколи біди,
Радитись треба і жить на виду,
Той хто не радиться терпить біду...
Людям в обличчя й під ноги дивись,
Злого не бійся, лише бережись,
Слабшим завжди помогти не лінись,
Старших і слухай, і їм поклонись...
Людям й природі добро лиш роби,
Зло подолай, благий дух бережи,
Батька і матір, і рід поважай,
Богу молись і себе пізнавай...
Будеш щасливим, пізнавши себе,
Благо природи огорне тебе.
Будеш потрібним сьогодні в житті,
Дітям і внукам в твоїм майбутті!..
Так і живи, і завжди пам"ятай,
Світ цей для тебе, його пізнавай,
Щастя не в тому, щоб довго жити,
А в тому, щоб корисне робити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638523
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.01.2016
Усе минає швидкоплинно,
І не вертається назад,
А ми надіємось і вірим:
-Все буде добре, все гаразд!..
Дитинство й юність промайнули,..
Неначе вчора це було...
Та ми нічого не забули,
Хоч і багато літ спливло...
Манили далі неозорі,
Простори синьо-голубі,
Мрії цікаві і прозорі
Були ж ми дужі й молоді.
Вірили ми у незрадливість,
Все нам здавалося святе...
Чи це було, чи тільки снилось?..
Де все це ділося?..Де?..
І вірні друзі, і робота,
Усе любов"ю осяйне,
Потім сім"я, діти, турботи,
Все дуже рідне і своє...
І невгамовність у роботі,
Все зрозуміле і просте...
Навіть суттєві повороти,-
Нам додавали щось нове...
Життя цікаве й швидкоплинне
В безмежних клопотах земних,
Чи то стабільне, чи й мінливе,
Хоч не було без бід і лих.
Та ми нічого не боялись,
Долали труднощі круті,
І йшли вперед, і не вагались,
Сили були в нас молоді...
Так непомітно дні збігали,
Спішили в даль наші роки...
І щось спинилось...І не стало...
Лишились спогади й думки...
Усе цікаве й швидноплинне,-
Минуло, ніби й не було...
Таке бажане і безцінне,-
Вже відбуяло й відцвіло...
Колись здавалося кохання,-
Вічне, надійне в нас, земне,
Віра в життя і сподівання,
Де все це ділося?..Де?..
Те що всміхалось і манило
В життєве поле чарівне,-
Білою чайкою злетіло,
Тепер лиш в спогадах живе!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638207
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2016
Змалювала зима казку
За вікном і на вікні,
І мала пташина зранку
В шибку стукає мені...
Може змерзла та пташина?..
Вітер, холод, морозець,..
Може їсти захотіла
І ввірвався їй терпець?..
Швидко схоплююсь з постелі,
Одягаюсь і спішу,
І пшениці повні жмені
Я пташині понесу.
На подвір"я вибігаю,
Дух захоплює мені,
Зими білої убрання
У казковій сизій млі.
Насипаю я пшенички:
-Клюйте, любі ви мої:
Горобці, чижі, синички
І веселі снігурі...
Позліталась вся пташина,
Звеселилась і клює,
А чудова казка зимна
Мені радість додає!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638010
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2016
Зима, зима...Подружко, заспівай!..
Так як раніше ти завжди співала...
Від твого співу ми відчуєм рай,
Тоді й душа боліти перестане...
Он хмари затягли вже небосхил,
Мороз тріщить і сумно щось кигиче...
Твої пісні - мелодії вітрил,
А голос твій в незвідане нас кличе...
Твій спів іде із глибини таїн,
І кожна пісня: зболена й весела-
Підніме нас до немеркнучих вершин,
І ми ще зможемо розправить крила...
Сніги ідуть...Подружко, заспівай,
Тоді і туга буде наче пісня,
Ми будем пити несолодкий чай,
Минуле згадувати будем звісно...
І не журись, що зболена душа,
І сріблом збілені давно вже коси,
В твоїх піснях і радість, і краса,
І теплі ночі, й світанкові роси...
Он дрова в пічці радужно горять,
І хоч злий вітер знов у вікна віє,
Та ти ж умієш так пісні співать,
Що спів нас більше, аніж піч зігріє...
Зима, зима...Подружко, заспівай,
А я тобі, як зможу, підспіваю...
Іде війна...Коли ж їй прийде край?..
Та спів долати смуток помагає...
Отож, подруженько, співай, співай,
Твої ж пісні в селі усі любили,
Нехай вони для всіх й тепер звучать,
І додають усім наснаги й сили!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637706
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 22.01.2016
Коли в полон мене бере
Печаль або розпука,
Шукаю щось тоді нове,
Не опускаю руки...
То вишиваю, то в"яжу,
Якусь роблю роботу,..
Складну задачу розв"яжу,
І це приносить спокій...
Жура буває огорта,
Відчай і часом сльози,
Пам"ять тоді мене верта
В мої дитячі роки:
Дитинство лагідне пройшло
У повоєнні роки,
Важко усім тоді було,
Рани були глибокі...
Я відчай й сльози не впущу-
В ночі нестерпно довгі,
Згадую молодість свою,
Всміхаюся з любов"ю...
Коли ж неспокій наляга,
Або втрачаю віру,
Згадую мамині слова:
"Аби не було гірше!"
Тоді кажу сама собі:
-Цей світ таки величний,
Комусь є гірше, ніж мені,
І смуток мій не вічний!
Беру я ручку і папір,
Чи й олівець у руки,
І виливаю на папір
І болі всі, і муки...
І всім в кого життя складне,
Кажу: -Подумай, друже,
Люби життя понад усе,
Й шукай свою ти музу...
Знаходь і пізнавай нове,
У світі ж є таїни,
І мудрість давніх тих давен-
Освітять твої думи...
І налаштуйсь на позитив,
Ще поміркуй, подумай,
Ти ще не все в житті зробив,
Не опускай знов руки...
Думи в порядок приведи,
Щось пригадай приємне,
І для душі щось віднайди:
Серйозне, чи й кумедне...
Отож звертаюся до всіх:
-Запам"ятайте, друзі:
Залежить все від нас самих,
Не будьте лиш байдужі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637498
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2016
Я дивлюсь у вікно,
А там сніг, знову сніг...
Що було, все пройшло,
Не біда це й не гріх...
Так минає життя,
І в зимові ці дні
Неспокійне буття,
Все ж підвладне мені...
Вже на фініші я,
І живу в самоті.
І сміються з вікна
Сніг, мороз й заметіль.
Ну а я не журюсь,
І читаю, й пишу,
І в вікно знов дивлюсь
На цю зимну красу.
Відійду від вікна,
По кімнатах пройдусь,
Знов чекаю дзвінка,
І злегка посміхнусь.
Діти й внуки мої
Мені дзвонять щодня,
І спокійно мені,
Гарна в мене рідня.
А як вечір прийде,
Тишиною нап"юсь,
У вечірній пітьмі
На життя озирнусь...
Найцінніше в житті
Я завжди берегла...
У моєму бутті
Не було й нема зла...
Все стерпіть довелось:
І солодке, й гірке,
І я Богу молюсь,
Хоч життя й нелегке...
Що було, відпливло,
Залишились сліди...
Не дозволить вікно
Все забуть назавжди...
Всім нам треба жаліть
І людей, і себе,
Берегти і любить
Усе те, що в нас є!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637222
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2016
Я стою край вікна
І вдивляюся в ніч,
Я сумую одна
І не бачу облич...
Я живу в самоті,
А тебе вже нема,
А у серці моїм
Лиш печаль і жура...
Що було відпливло,
Ти не прийдеш сюди,
Співчуває вікно,
Загубились сліди...
Квітували сади,
Розвивався бузок,
Загубились сліди,
Де ходили ми вдвох.
То щасливий був час,
Ми раділи весні,
І співали для нас
У садку солов"ї.
Не поможе вікно
Вже ніколи мені
Повернуть,що було,
Ночі тихі і дні...
Непомітно зійшли
Наші радужні дні,
В далечінь відпливли,
Як в казковому сні...
Не зважає вікно
На самотність мою,
Хоч тебе вже нема
Та й тепер я люблю...
Так стою край вікна,
Всі моменти ловлю,
Хоч живу я одна,
Та життя я люблю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636998
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2016
У моїм домі вікно,
Як життєве кіно,
Я у нього завжди виглядаю.
Я дивлюсь на стежки,
Мої мрії й думки,
Ніби промені сонця стрибають...
Найсвітліше вікно
У дитинсвві було,
Хоч огорнуте смутком й печаллю...
Не вернули стежки
Мого татка з війни,
Я донині його виглядаю...
В роки юні вікно
Мені радість несло,
Були мрій і друзі,й кохання...
Сини й донька росли,
І співали роки,
І надії були,й сподівання.
Та однієї весни
Не минула біди,
Умивалась з вікном я сльозами...
Мій загинув синок,
Від жахливих думок
Віру втратила я й сподівання...
Кожну ніч, кожен день
Вікно, ніби тунель,..
Де просвіток шукати не знала,
Зникло світло й тепло,
Потемніло вікно,
І кінця тому, й краю не мала...
Але якось вікно
Усміхнулось добром,
Сонце радо мене привітало...
Під вікном зацвіла
Знов черешня моя,
Я онуків своїх зустрічала...
Засвітилось вікно,
(Як в дитинстві було),
Ожили знов мої сподівання,
Заіскрились стежки,
Нові мрії й думки,
І розмови цілющі, й мовчання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636752
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2016
Зима прийшла...В повітрі морозному
Не видно більше чудо - журавлів.
А я одна...У смутку біля дому
Жду виглядаю їх з чужих країв.
Зима прийшла...І снігом завихрило,
Мороз рипить й скрегоче на стежках...
Я їх діждусь, хоч мало в мене сили,
Віра моя в мандрівних журавлях...
А в грудях біль...Надії й сподівання,
Що їх діждусь, побачу в небі знов.
Їх розмах крил, синівські привітання,..
З ними вернеться Віра і Любов.
Заснуло все...Скували все морози,
Сонце не гріє...Хмарно в небесах...
А на кущах й деревах змерзлі сльози,
Блищать, мов перли, вранці на гілках...
Сонце зійшло, та сліз не розтопило...
Мій погляд знов блукає в небесах,
Нема ключів у небі журавлиних,
Лиш хвилі хмар в заплутаних клубках...
Та я діждусь...Зберу останні сили,
І не злякаюсь зимових пригод...
Почую я ще крики журавлині,
З ними полину до нових висот...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636540
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.01.2016
Вже зима розкрила свої крила,
Ніч холодна в вікна загляда,
Не заснуть сьогодні мені, сину,
Знову я пишу тобі листа.
Віднайду для тебе, мій синочку,
Лагідні проникливі слова,
І складу мережані рядочки,
Сповнені любові і тепла.
Сумовита, сину, моя мова,
Давить мене темрява густа,
Відішлю у небо вечерове,-
Все що я сказати не змогла...
До могили часто поспішаю,
І схиляю голову свою,
Я тобі сьогодні все найкраще,-
В небеса далекі відішлю...
Може ти почуєш мене, сину,
Я у тебе прощення прошу,
І до тебе я думками лину,
І тобі про доню розкажу...
Вже вона доросла в тебе, сину,
(У сирітстві доля нелегка),
Та від тебе їй дісталась сила,
Впевненість і розум, і краса...
Ще не скоро згорне зима крила,
Та її я зовсім не боюсь..
У поривах вітру голос сина
Чую і Всевишньому молюсь...
Хоч зима ще не згортає крила,
Й ніч холодна в вікна загляда,
Всі мої думки про тебе, сину,
І для тебе всі мої слова...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636219
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2016
Замела зима квіти мої,
Та думкам не спинитись ніколи,
Вони линуть в нічній тишині,
Як стрімкі і розгнуздані коні.
Рвуть мене то вперед, то назад,
І немає від них супокою,
Не спинипи їх плину ніяк,
І вітрами, снігами й грозою.
Переплівся з думками мій сон,
Ніби в небо я маю злетіти,
І дзвенить мені стогін - тризвон,
І я чую землі заповіти.
Чую предків своїх заповіт,
І немає кінця його плину,
І той клич вже звучить на весь світ:
-Порятуйте свою Україну!..
Я лечу, оглядаюсь назад,
І вже бачу врага-супостата,
І гуркоче, як грім, як набат:
-Україна в біді, у лещатах!..
Там на сході давно йде війна,
І ворожа там зброя гуркоче,
Не потрібна нікому бійня,
Та спинить її ворог не хоче.
А народ придавили пани,
Що виходили ніби з народу,
Всі багатства собі загребли,
Спонукають людей на покору.
Та і влада була в нас завжди,
Що про себе лиш дбала і дбає,
Бо ж у владі ті самі пани,
Що для себе закони приймають.
Та я вірю в батьків заповіт:
Ми не станемо більш на коліна,
Нехай чує увесь білий світ:
- Ми врятуєм свою Україну!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636006
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2016
- Що таке щастя?- онуки спитали.
Що таке щастя, не знаю сама.
Щастя: не успіх, не гроші, не слава,
Щастя - це радість, любов і весна,
Щастя - це ваші усміхненні личка,
Щастя - здоров"я онуків, дітей,
Щастя - це праця, важка і сумлінна,
Щастя - повага і шана людей.
Щастя - свобода і мир в Україні,
Щастя - це сонце у небі й блакить,
Щастя - родина, сусіди і друзі,
Щастя - це вміння і жить, і любить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635875
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2016
Йде, пливе хурделиця полями,
І мороз у мене на вікні.
Я сиджу з замерзлими думками,
А душа горить, як у вогні...
Ой зима! Як жити стало важко,..
Одиноко й сумно на душі.
Скам"яніли руки... І безжально
Гне мене все нижче до землі.
Інеєм покрились мої скроні,
Все частіше сльози на очах.
Дошкуляють вітер і морози,
Зморшки на чолі і на устах...
Ніби вчора обрії палали,
Сонце у зеніті...І було,-
Дні і ночі щастям не згасали,
Все із добротою заодно.
І хоч я сумую, та не плачу,
Витримаю цю важку зиму...
Я весни діждуся...Не розтрачу
Віри і Надії... Я живу!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635555
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2016
Колючі морози, вітри і сніги,
Дотла замели і шляхи, і стежки.
Ранки холодні і дні невеселі,
Це вже скриплять зимові каруселі.
Довгії ночі, густі сніговії,
Думи похмурі і приспані мрії,
Віра, надія, казкова Жар птиця,-
Навіть у снах уже більше не сниться.
Вітер гуркоче, ховаються птиці,
Все покриває зима- чарівниця.
Волю приспали гадючі хуртечі,
Зникло і світло якось недоречі.
Всілась сім"я в темноті біля печі,
Хтось починає нехитрії речі:
Про урожай, про дощі й косовиці,
І полилися байки й небилиці...
В свитки закутані ніженьки босі,
Слухають дітки усі кирпоносі,-
Про запорожців і про гайдамаків,
Вдало повідав старий дідусь Яків.
Як і татар тут колись відбивали,
Як з під навали людей визволяли...
Важко тоді простим людям жилося,
Вижити звісно не всім удалося...
Тут у краях зупинявся Богдан,
Як повертався з полону татар,
Витримав долі нестерпний удар,-
Сміливий, сильний, як гарячий вулкан.
Слухали діда дорослі і діти,
Тихі, принишклі сиділи без світла.
Розповідь діда дітей зворушила,
Хоч і не все ще вони розуміли.
Дідова мова усіх схвилювала,
(Схипнув малий, притулився до мами),..
Ну, а дорослі пісні пригадали,
Тихо і журно вони заспівали.
Діти відчули і Якова силу,
(Доля його теж по світу носила).
Хай ця зима усі біди зітре,
Розповідь діда повік не помре.
Я пам"ятаю цю розповідь діда,
Вмів розповісти, що знав і що відав,
Рідний він брат моєї бабусі,
Я дотепер за них ще молюся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2016
Немає краю без звичаю,
Так як і жінки без краси,
Немає суму без печалі,
Нема розлуки без сльози.
Бувають зустрічі й прощання,
І болей нам не обминуть...
Втрачать не можна сподівання,
Все що пройшло не повернуть...
Болі приходять і відходять,
Не повернуть ніколи час,
І лише спогади заходять
До нас у гості повсякчас.
Ми у тих спогадах витаєм,
Хочемо щось вернуть назад,
Не повернуть, ми добре знаєм,
І не шукаємо порад.
Коли ж зима проникне в душу,
І в лабіринт візьме печаль,
Тоді говорим: зможу й мушу,
Перебороти сум і жаль!
Єднать не треба біль із сумом,
І не топити їх слізьми,
Не піддаватись важким думам,
Жити самому,..й між людьми...
Хмари бувають чорні й білі,
Так як і полоси в житті,
Та з часом все ж на небополі
З"являться промені ясні.
І все розвидниться навколо,
Чи то у спеку, чи в мороз,
Відійдуть прикрощі і болі,
Життя оновиться прогноз...
Немає краю без звичаю,
Не бува щастя без сльози,
Щоб зменшить сум свій і печалі,-
Усе що маєш - бережи!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635007
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.01.2016
Зустрічала Новий рік
У гордій самотності,
Що поробиш такий вік,
В цім нема порочності.
Сумувать не довелось
У ніч новорічную,
Є у мене ноутбук,
Й наснага космічная.
Спілкувалась довго я
Із клубом поезій,
Що моя це вже сім"я,-
Факт незаперечний.
Посилала я вітання
Членам свого клубу,
Виражала сподівання,
Що рік кращий буде...
Усі друзі з мого клубу
Дуже симпатичні,
Мені слали привітання,
Влучно - поетичні.
Я також відповідала,
Своїм друзям вчасно,
І нові рядки писала
Друзям дуже вдячно...
А Різдво я зустрічала
Не одна, а в гурті.
На гостину приїжджали
Майже всі онуки.
Було весело й ласкаво,
З ними спілкуватись,
Від душі й дуже цікаво
Співати й сміятись...
Жаль, що швидко пролетіли
Ці святкові днини,
Попрощались й поїхали,
Мої рідні й милі.
Залишилась знов одна я
У своїй хатині,
І так гарно, як згадаю
Про їхні гостини...
Набираюся терпіння,
Буду знову ждати,
Їх і Божого веління
До нового свята...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634721
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.01.2016
Ми з внуками бабу зі снігу зліпили,
Велике відро замість шапки наділи,
Із паличок руки, й мітлу їй вручили,
З вуглинок їй очі, а ніс із морквини.
Така вийшла баба - велика й хороша,
А сніг усе сипав, ну справжня пороша...
-Ти стій, наша люба,тобі ми поможем,
Ти символ зими, а ми ще й поворожим.
А потім на добре усе загадаєм,
Що буде в цім році, хоч трохи узнаєм.
Якщо ти постоєш в дворі дуже довго,
То буде удача і все буде добре...
А потім ми в сніжки гарненько пограли,
Снігурочку з снігу також ми скачали...
Ну раз є вже баба й снігурочка з нею,
То ще й сніговик, щоб стояв біля неї.
Такий сніговик вийшов гарний, нівроку,
Стоятиме довго, можливо й півроку.
Півроку?..Не зможе,..бо сніг же розтане,
І баби, і діда, звичайно, не стане!..
А що ж нам зробити, щоби залишилась
Снігурочка з нами жила й не журилась?..
І внучка придумала дуже чудово:
Побігла до хати і винесла торбу,
А в ній є фарби, папір,трохи вати і клею,
Снігурочку вміло робили з паперу.
Так гарно все вийшло, ну просто чудово,
Онуки не змерзли, та все ж час додому.
До хати зайшли ми: і я, і онуки,
Обідали дружно і вчили уроки...
А вироби з снігу в дворі в нас стояли,
Веселі і гарні ще нас розважали.
І люди у нас на ті дива дивились,
Хвалили за те, що ми добре трудились...
Та з часом ті дива все меншими ставали,
А потім і зникли, бо ж снігу не стало...
Та ми не журились...Зима знову буде,
І нових героїв із снігу прибуде,
І мрії, й надії у нас не загинуть,
А з нами в майбутнє вони теж полинуть.
І житимуть завжди і з нами, і з вами,
Надії ж безсмертні вони завжди з нами.
Було так завжди, і далі так буде,
Надіються й вірять у краще всі люди,..
І я, і онуки, всі діти й сусіди,..
І всі... Усі люди в моїй Україні!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634581
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.01.2016
Із Різдвом Христовим
Я усіх вітаю!
Міцного здоров"я
Й радості бажаю!
Живіть у любові,
У злагоді й мирі,
Із теплом у домі,
І будьте щасливі!
Бажаю, щоб сили
З кожним днем міцніли,
І жилося добре,
Й щоб ви не бідніли!
Щоб наша країна
Усіх об"єднала,
І щоб для народу
Закони приймала!
І щоб не корилась
Ніколи й нікому,
Завжди було добре
В українськім домі!
Щоб війна на сході
Швидше закінчилась,
Воїнів обличчя
Радістю світились!
Люди працювали
І Богу молились!
Щоб Правда в країні
До людей вернулась,
Віра і Надія
В людей відновилась!
Щоб звичаї давні
До всіх повернулись,
Знедоленим людям
Доля усміхнулась!..
То ж давайте чарку
Наповним по вінця,
І скажем всі разом:
-Єднайтесь! Боріться!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634058
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.01.2016
Зимо, зимонько, зима,
Ти чарівна, як весна...
Дякую за казку,
Сніг пухкий і ласку.
І за лід, і за коньки,
І за лижі, й за санки,
За канікули зимові,
І веселі, й пречудові,
За дерева здоровезні,
Що здаються й величезні,
Снігом вкриті і сніжками,
Ніби коржики вершками,
Що дзвенить крига на річці,
Ніби дрова в нашій пічці.
Білий світ, що став широкий,
Неповторний, зимоокий...
Лиш верба схилилась низько,
Йти до неї важко й слизько.
А вона скрипить під снігом,
Обвіяна диким вітром.
Ой, вербичко, моя вербо,
Не скрипи так сумно й вперто.
Я тобі допоможу,
Зайвий сніг з гілок струшу...
До верби я пробираюсь,
Звільнить її намагаюсь,
З гілля сніг трушу й трушу,
Ще й пробачення прошу,-
Що зима для нас потіха,
А вербі та й не до сміху,
Бо гілки в неї скриплять,
А буває що й тріщать...
Обтрусив я з верби сніг,
Він упав мені до ніг.
Звеселилася верба,
Стала знову чарівна.
Поспішаю я додому,
Написати віршик новий,-
І про зиму, і про сніг,
Про вербу і Новий рік...
Зимо, зимонько, зима,
Ти чудова, як весна,
Твій легкий пухкий сніжок,
Зимових творець казок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633446
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.01.2016
І у будні, і у свята
Ми готуємо салати.
З добрим гумором в душі,
То ж смакуйте з нами всі.
Ну що ж, друзі мої милі,
Діло звичне і просте,
Я салат зробить зумію,
Градієнти усі є.
Я люблю гостей приймати,
Нема в цьому протиріччя,
Приготую я салати
Двадцять першого сторіччя.
Я люблю все готувати,
Не зважать на пересуди,
Як скуштуєте салати,
То оближете і губи.
Ось салат недорогий,
Особливий і простий...
Я для нього приготую:
Майонез, а ще цибулю,
Зварю яйця, буряк, м"ясо,
Картопельки небагато.
Все по черзі я беру,
На салатницю кладу:
М"яса скибочки тоненькі,
Що нарізані гарненько,
Потім кільцями цибулю,
Буряк тертий не забуду,
Майонезом все помажу,
Ще й легесенько розгладжу,
Розтрушу потім яйце...
Це звичайно ще не все:
Знову кільцями цибуля,
І картоплю не забуду,
Майонезом знов помажу,
І яєчними жовтками,
Зверху треба притрусити,
І приправи положити.
Все, готовий вже салат,
Наведу в гостинній лад,
Гостей буду зустрічать,
І салатом пригощать.
До салату й інші страви,
І напої для забави,
Якщо вам це до смаку,
Приїжджайте, пригощу!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632983
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.01.2016
Вареники, галушки,
І пельмені, й пампушки,
Манти, вушка і шкварки
Готуємо залюбки.
І начинки в них прості:
Фарші різні: є м"ясні,
І класичні,і грибні.
А ще сир, картопля, сливи,
Телятина і свинина,
І часник є, й цибулина,
І подрібнене яйце,
І підсмажене сальце,
Квас, олія і сметана,
Кетчуп, перчик для приправи,
Сіль за смаком, і масло є.
Калорійне все смачне.
Українські наші страви,
Для закусу, й для забави,..
Смакувати всі готові?..
Їжте й будете здорові!
Це таке у мене є,
Добавляйте ще своє,
Хто що вміє готувати
І у будні, і у свята!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632972
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.01.2016
З Новим роком! З Новим роком!
Я вітаю всіх.
Миру й злагоди бажаю,
І земних утіх!
У рік Мавпи Вогняної
Бажаю добра,
Щоб були усі здорові,
Сповнені тепла.
Зичу сонечка ясного,
І світлих надій,
Неба синьо - голубого
І зоряних мрій!
Хай міцніють ваші сили,
Розквіта краса,
Хай вас доля бережлива
Щастям наповня.
Хай достаток буде в домі,
Повага й любов,
Почуття по вінця повні,-
Основа основ.
І працюйте, й обновляйтесь,
Сповнюйтесь снаги,
І спілкуйтесь, й посміхайтесь,
Й чекайте весни.
Весна,літо, щедра осінь,
Швидко пролетять,
Новий рік ми будем знову
Радужно стрічать!..
Не сумуйте, любі друзі,
Що роки летять...
Все циклічно йти по крузі
Закони велять.
Отож будьте здоровенькі,
Все буде гаразд.
Посміхайтеся гарненько,
Щодня повсякчас.
Усміхнеться ще всім доля
Думаю не раз.
Буде Божа на те воля,
І зоряний час!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632753
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.01.2016
Добрий день, мої хороші,
Хоч нема у нас пороші,
З Новим роком всіх вітаю,
Вдачі й успіхів бажаю,
Поетична щоб сім"я
Завжди творчою була,
Щоб була в сім"ї і я...
Щоб вірші усі писали,
З насолодою читали.
Від душі усім бажаю:
Будьте добрі і ласкаві,
І веселі, і красиві,
І багаті, і щасливі!..
Я іще бажаю вам,
Вашим сім"ям й родичам,
Щоб були усі здорові,
Вірні, люблячі, чудові!
Хай несе всіх Новий рік
В вогняний мавп"ячий пік!
Добра й статку повен ріг,
На щасливий довгий вік!
Все ж діждались ми зими,
Й Новий рік за ворітьми,
Стука в шибку Дід Мороз,
А у нас то, знов курйоз:
Ціни вгору знов повзуть,
А доходи не ростуть.
Хоч субсидії й дали,
Вони мало помогли,..
Бо ж платить знову багато:
За електрику, за воду,
І гарячу, і холодну,
А найбільше ж - то за газ...
Досить!.. Все буде гаразд!
Новий рік спішить до нас,
І надіятись нам треба,-
І на Бога, і на себе,
Будем вірить, що у нас,
В новім буде все гаразд!
З Новим роком усіх вас!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632717
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2015
Вже на порозі Новий рік,
Радісне свято і цікаве.
І незважаючи на вік,
Його найбільше ми чекаєм.
У мене дні під Новий рік,
Чомусь збігають дуже швидко.
В час підготовки, в його пік,
Кручуся я немов лебідка.
Усе прибрать, приготувать,
Час невловимо підганяє,
Байдужий він, йому не знать,
Що сил уже не вистачає.
Боюся я щось пропустить,
Уже буває й забуваю,..
Хочу пошвидше все зробить,
Та дещо все ж і пропускаю.
Спішу порядки навести,
Приготувать смачненькі страви,
Але буває й навпаки,
Ніби збива мене лукавий...
Та Новий рік я все ж люблю,
І з задоволенням чекаю...
Ажур і лад все ж наведу,
Всіх з Новим роком привітаю...
І побажаю всім - усім,-
Добра, натхнення і спокою.
Щоб все завжди було гаразд,
Жили у мирі і з любов"ю....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632645
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2015
Кажуть всі: - на Новий рік,
Що не побажається,
Все найкраще йде у дім,
І завжди збувається...
Тільки нам не повезло
Цією зимою,
Заливає, як на зло
Наш підвал водою.
А з водою і тепло
Теж від нас тікає,
В Новий рік таке ось зло,
Хто ж це нам бажає?
Ми зверталися не раз
У різні інстанції:
Теплосіть, водоканал,
Й інші фігуранції...
Викликали й 005,
І службу довіри.
Ну ніхто ж не хоче нам
В цю біду повірить.
Кажуть нам,що добре в них,
Втрат тепла немає.
А чому у нас біда
Ніхто з них не знає.
Де, скажіть, нам віднайти
Службу порятунку?
Щоб не нюхать гидоти
Різного гатунку.
Мабуть прийдеться дзвонить
В стольную столицю,
Чи давати могорич
В Верховну світлицю...
Дуже присимо ми вас,
У ніч новорічну,
Не залишить в біді нас
В гидоті трагічній...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632550
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.12.2015
Безмежний світ наш...І зимою
Мені приснилася зима.
Замерзли плечі і долоні,
І я в степу стою одна...
Я роздивляюся довкола,
Лиш вітер, сніг...І я одна...
Зима, зима - це виклик долі,
І я й сама, ніби зима.
Морозом очі засліпило,
Чого я жду? Невже кінця?
Кого гукать? Де взяти сили?
І де знайти у світ гінця?
Суха зима, як символ долі,
Диктує всім свої права.
І я в ній, ніби у неволі...
Мовчу...Неначе я німа.
Кущі й дерева зовсім голі,
Весь світ - ідилія сумна.
І я, як айсберг, із неволі
Шукаю виходу сама.
Немає віри, нема волі,
Все заморозила зима...
І я пливу у вічність долі,
І лише мить її - моя!..
Та слава Богу ніч скінчилась,
І я проснулася сама.
Одна...Одна в своїй квартирі,
А за вікном люта зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632227
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.12.2015
Осінь вже за нашими плечима,
І зима нам стука у вікно.
Ми з тобою, друже, постаріли,
Та в очах ще світиться добро.
Білий сніг...На скронях сивина.
Та живі ще спогади про літо.
Йде до нас, спішить уже зима,
Заметіль мете над білим світом.
Тихо, тихо...Притупився біль,
Замело...Не видно вже й дороги.
Спохмурнів наш ясен, його тінь,-
Падає на вікна і пороги.
Ясен разом з нами постарів,
Згорбилась від вітру горобина.
Білий сніг неначе посірів,
Це зима розкрила свої крила.
Вранці мене півень розбудив,
(Не страшні йому ці заметілі).
Вітер рвучко хвіртку відчинив,
Загойдались чудернацькі тіні.
І шляхи, й доріжки замело,
Важко розвидняється і довго.
Лиш гілки нам стукають у вікно,
Ніби нас вітають з Новим роком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632031
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2015
Люблю стабільне й перемінне,
Широкий білий світ.
Люблю як вітер свіжий віє,
І як лунає сміх.
І стиглі овочі, й зелені,
Краплі роси із віт,
Люблю похмуре і веселе,
І спокій, й щирий сміх.
А ще люблю я світлі ранки,
Швидкий перебіг днів,
Люблю обіди і сніданки,
І жарти люблю, й сміх.
Пишу історії і вірші,-
Веселі і сумні.
Люблю помріяти у тиші,
І ще й посидіти у кріслі,
І поспівать пісні...
Люблю читати щось цікаве,
Без діла не сиджу,
Борщі, супи, каші, приправи,
Ще й пиріжки печу.
Люблю посидіть з ноутбуком,
Читаю там вірші,
Не заважають мені звуки,
Не сняться міражі.
Люблю розгадувать кросфорди,
Судоки теж люблю.
Веселі з друзями розмови,
І в снах, і наяву...
Що не кажіть, життя цікаве,
І я його люблю,
А сміх в житті мені добавить
Здоров"я й настрою...
Тож закликаю я всіх друзів,
(Сміятися не гріх),
Не бійтесь жартів і ілюзій,
І смійтеся для втіх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631868
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.12.2015
Кожна людина по своїй йде орбіті,
До Клубу Поезій двері відкриті,
Всім хто бажає і любить читати,
Й тим хто уміє і хоче писати.
Наш Клуб Поезій - це наша родина,
Любов до слова звела воєдино,
Усіх переповнених вражень, ідей,
Дружбою вірною славиться день.
Ми розуміємо важкий нині час,
Наш Клуб Поезій об"єднує нас,
Нас заворожує лагідне слово,
І до душі нам рідна наша мова.
Хоча ми і різні маємо вдачі,
Душі й серця поетичні й гарячі.
Цінуємо злагоду поетичної сім"ї,
Так розтопляється лід у душі.
Віримо всім, молодих не цураємось,
Старших цінуємо, не ображаємось...
В конкурсах різних участь приймаємо,
Нас всі підтримують, ми про це знаємо.
Віримо в успіх, живемо в сподіванні,
Наш Клуб Поезій - нам зірочка рання,
Сила у дружбі, у нашім єднанні,
В нашій надії на нове світання.
Хочу сказати ще добреє слово
Тим, хто створив нам клуб цей пречудовий...
Клуб я люблю й від душі всіх вітаю,
Сили, натхнення й здоров"я бажаю,
І щоб ніколи не було в нас біди,
Писали й творили з роси і води...
Всіх я прошу - мій дарунок прийняти,
Як щось не так,все ж мене не карати,
Я прийму завжди всі ваші підказки,
В цьому немає у мене загадки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631547
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.12.2015
Мені матуся говорила:
"Де є добро, там є тепло!"
І я цю істину завчила,
В мені жило й живе добро.
А вже життя мене навчило:
У світі є багато зла...
Та я в житті своїм творила
Лиш добрі праведні діла.
Добро приносить людям щастя,
Воно ніколи не вмира,
І вберігає від напасті,
І нагород не вимага.
Добро народжується в серці,
Вогник душі воно й тепла.
Не можуть справи ті завмерти,
Що творять люди від добра.
І вдалий жест, і добрий вчинок,-
Частка загального добра,
А найцінніший той ужинок,
Який приводить до добра.
Навчаю й я дітей, онуків,-
Де є добро, там є душа,
І в добрий час, і навіть в судний,
Не відмовляйтесь від добра.
Добрих людей добро підносить
До кращих справ і до добра,
І при любій слушній нагоді
Даруйте часточку тепла.
Добро виходить із людини,
(Жива ця істина стара).
Немає більшої святині:
"Людина є творцем добра!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631343
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.12.2015
Він ніс обережно букет із тюльпанів,
Здивовано люди дивились у слід..
Червоні, блискучі зимою тюльпани...
А завтра?..Та ж завтра уже Новий рік!
І він усміхався прохожим привітно,
Притискував ніжно букет до грудей.
Тюльпани - її це улюбденні квіти,
І він не звертав на пересуд людей.
Жагуче - червоні, тюльпани зимою,
Блискучі росинки на їх пелюстках.
Гойдались голівки у такт його кроків,
Вогнями горіли в юначих руках.
Коханій тюльпани...Усе буде добре,
Хоча і холодний погодний прогноз...
Він встигне до неї сьогодні, сьогодні...
Зима і тюльпани...Любов і мороз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631132
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.12.2015
Здається я живу любов"ю,
Та чи вдається це мені?..
Не відчуваю за собою
Я лицемірства і брехні.
Шукаю злагоду і правду,
Вони для мене, як зоря,
І не приємлю завжди зраду,
Нехай вона в вогні згоря.
Дивлюсь на білий світ очима,
Й душею хочу зрозуміть,
Чому тягар є за плечима,
І серце ниє, і болить?..
Здається все навколо бачу,
Долі людей близькі мені...
Та давить туга, як побачу
Старих дюдей в самотині.
Готова я плечі підставить,
Усіх знедолених обнять...
Допомогти і ще й розрадить,
Привітне слово їм сказать.
Допомагаю всім чим можу,
Хоч сили в мене вже малі,
Приємлю допомогу Божу,
Щоб скрасить їх похмурі дні.
Тривожусь за людей на сході,
Не по нутру війна мені,
Не довіряю більше владі,
Тамую прикрощі земні.
Не можу я терпіть неправду,
І тих, що звикли до брехні,
Не пробачаю зла і зради,
Не до душі все це мені...
Моя душа відкрита людям,
Хоч бува боляче мені,
Коли почую пересуди,
Несправедливі і пусті.
Живу я у простих бажаннях,
Часом ночами я не сплю,
І відчуваю я страждання,-
І в снах своїх, і наяву.
Я знову й знову закликаю
Усіх людей до доброти...
Бо лиш в добрі й любові, знаю,
Легше тягар життя нести.
Не завдаю нікому болю,
Сприймаю я людей жалі,
А чи живу в мирі й любові,
Судити людям, не мені.
Таку позицію я маю,
Чи справедливо це, чи ні?
Та я надіюсь і бажаю,
Що буде правда на землі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630869
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.12.2015